Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 26 січня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 160096
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
з яких Лизогуб отримав пірнач вдруге, три інші полковники та їх
родини такий злет мали вперше. Крім полковників джерела зга
дують одного сотника, двох полкових старшини, всього 6 старшин,
при чому один з полковників відомий лише за ім’ям. З шести ро
дин лише Лизогуби займали значний уряд в полку в попередній
період.
У Черкасах Джулай втратив пірнач і весь період гетьмануван
ня Юрія Хмельницького нам не вдалося знайти про нього згадок,
лише з приходом до влади Тетері він знову очолив полк. Він уступив
уряд Андрію Одинцю, осавулу полковому з Чигиринського пол
ку. Пізніше деякий час полк очолювали покозачений шляхтич
154
В.В. Кривошея гербу «Дрия» [1162, 31] Михайло Гамалія і Денис Мурашка. Пи
сарем став Андрій Суличич. У Мошнах сотником був Левко Стель
мах, Золотоноші — Мурав’єнко Онисим, Піщаній — Товстевич
Онисько, а наказним полковником від Сомка в січні 1661 р. тут
знаходився Кость Федоренко.
Призначених від Сомка Михайла Гамалію і Кравченка «стар
шими в город Черкасы для оберегания места и людей…Хмель
ницкий велел изымать…а изымав, в Чигирин велел их привести,
там они разстреляны без милосердия».
Протягом осені 1659–1662 рр. у Черкаському полку відомі
три полковники, полковий писар і три сотники. Вони представляли
вісім козацькостаршинських родин. Привертає увагу факт, що
троє з восьми старшин походили не з Черкаського полку (Одинець
з Чигиринського, Мурашка з Білорусії, Суличич з Паволоцького).
Федоренко уже більше десяти років був у керівництві Піщанської
сотні, на більш низьких посадах у полку раніше перебував Гамалія.
У Паволочі полк очолив Василь Петровський, а потім Іван По
пович [1261, 430; 1166, 570]. Сотниками були: полковим Дем’ян
Малинка, ходорківським — Василь Петровський, брусилівським —
Андрій Синицький.
Уманського полковника Ханенка змінив сотник цибулівський
Максиміліан Булига, який в травні 1661 р. з корсунської ради
був серед послів до короля. Можливо впродовж осені 1659 р. —
весни 1660 р. Ханенко був генеральним старшиною, але про цей
період його життя точних даних не маємо. Підтвердженням цьому
є той факт, що він залишається серед впливових старшин, будучи
наказним гетьманом. Знову полковником уманським він фіксуєть
ся з квітня 1660 р. і до кінця року. Деякий час тут полковнику
вав Іван Лизогуб (1661). Суддею полковим уманським був Артем
Петренко, полковим сотником — Андрій Козирь, бабанським —
Григорій Білогруд.
Брацлавський полк очолював Михайло Зеленський. На каль
ницькому полковництві Івана Сірка [891, 74] у 1659 р. змінив сот
ник з Іллінців Іван Вертелецький. Високий суспільний статус Іва
на Федоровича Яцьківського у той час засвідчує його нобілітація
у 1661 р. Уряд вінницького сотника повернув собі Ярема Уроше
вич. У Вербській сотні відомий сотник Павло Красняк, який у трав
ні 1661 р. з корсунської ради був серед послів до короля.
9 грудня 1660 р. у Корсуні на козацькій раді знову був обраний
Юрій Хмельницький, хоча спочатку «большая часть немедленно
155
Козацька еліта Гетьманщиниявно отвергла Хмельницкого», тим паче, що той страждав «паду
чей болезнью и грыжей» [752, 33–34]. Йому докоряли: «Чрез тебя
одного возмутился и Сирко, и Апостол, и Тетеря, и ещё прежде
них Пушкарь, но ваша милость послал Брюховецкого с частью сок
ровищ к царю; и что Самченко, твой родной дядя (по матери), по
твоему наущению поднял бунт в Переяславе» [752, 36]. Польський
резедент С.Беневський «предложил ему избрать себе в помощни
ки Тетерю, как раз ради недуга, так и для советов, возведя его
в звание писаря, что этим самым он приобретёт себе доверенность
и короля, Его милости, и Республики. Особенно когда отнимешь
сан писаря у Семёна, который весь принадлежит царю и постав
лен царём» [752, 37].
21 грудня на чорній раді була переобрана генеральна старшина:
обозним знову став Носач, замість Голуховського писарем обрали
Тетерю, при чому останній заявив: «Если бы в войске Запорожс
ком последовала какая нибудь перемена, и обнаружилось недоб
рожелательство к природному повелителю, в таком случае я не хо
чу знать не только печати, но и Украины» [752, 43].
Козаки направили до короля посольство у складі Семена Го
луховського, Степана Пітуха, Івана Креховецького, Олександра
Скородкевича. Стосовно Голуховського короля просили «ущед
рить его особенно своей благосклонностию, для того, чтобы он,
забывши благодияние, оказанные ему царём Московским, желал
единственно милости вашей королевской милости, природного
своего повелителя, и не умыслил чинить какихнибудь козней»
[752, 53].
На цьому етапі активно співпрацюють з Ю.Хмельницьким Го
голь, Ханенко, Зеленський, Дорошенко, Кравченко, канівчанин
Степан Трушенко, корсунець Яків Клеченко і черкащанин Андрій
Одинець. Серед його прибічників бачимо і Івана Богуна, Григорія
Лісницького, Михайла Суличича, Михайла Махаринського, Несто
ра Кононовича. При цьому особлива увага звертається на релігійну
чистоту командного корпусу: «В Переяславе на раде, как обран
Юраско Хмельницкой, в новых статьях, сверх преждних его, Бог
дановых, настановленных статей, в 8й статье написано: «В Войс
ку Запорожском всяким начальным людям, кроме православных
християн, иных некоторых вер людей впредь не быть для всякой
ссоры и прелести, а и новокрещённым иноземцам в начальных
людях не быть же, потому что от иноземцов, от новокрещённых
многая в войске смута и междуусобие зачинаетца» і «гетман и пол
156
В.В. Кривошея ковники и вся старшина и чернь на раде, выслушав сю статью,
приговорили быть сей статье так, как написано» [793, 75].
Так, на початок Чуднівської кампанії 1660 р. лівобережні Пе
реяславський, Ніженський, Полтавський, Миргородський, Черні
гівський, Лохвицький полки входили до складу армії Шереметьє
ва, всіма командував наказний гетьман Тиміш Цицюра [942, 61].
За поданням переяславського полковника Цицюри московсь
кий цар підписав жаловану грамоту його швагру Молновецькому
на с. Заворичі, ніжинського полковника Василя Золотаренка —
сотнику Роману Ракушці на с. Кістер і полковому осавулу Леонтію
Буту на сс. Киселівку і Адамівку. У 1660 р. Яким Сомко надав
вибельському сотнику Стефану Шубі сс. Орловку, Грабівку з Вер
шинною Муравейкою [731, 33], а у травні 1661 р. він отримав царсь
ку грамоту на сс. Орловку і Грабівку, а борзенський сотник Петро
Забіла — на сс. Обтів, Ревутинці, Лучники, Погоріловку.
Тимофій Цицюра розпочав службу з 1648 р. [1258, 771].
В Москві «бил челом о маетностях воры и изменика Ивашки Не
чая». Проте сталося інакше. В той час, коли ніжинський полковник
Золотаренко отримав Гомель, прохання Цицюри цар проігнору
вав. 12 квітня 1660 р. він отримав царську грамоту лише на хутір
Липецький під Києвом, який належав переяславському війту
Андрію. Ще більше розлютило переяславського полковника те,
що маєтності були надані і ніжинському протопопу, «а я де при них
оскорблен». Після Чуднівської битви 1660 р. поляки «тилко Цюцю
ру, до себе взявши, вязенем его у Дубине мучили, а тим на Вкра
ину з Дубня утек» [1004, 64].
19 березня 1662 р. він з’явився вПереяславі, заявивши, що «си
 
Наші Друзі: Новини Львова