Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 27 вересня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 173192
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
проміжок часу змінив колишній козак Кременчуцької сотні за Бог
дана Хмельницького Кирило Андрійович Канівець, який очолю
вав кінний запорозький полк у Виговського [823, 51; 709, 273].
Пізніше полковником став Павло Кременчуцький (1659–1660).
Каплуновського бачимо ж на уряді сотника торговицького, коли
йому 28 липня 1661 р. дістався королівський привілей на м. Торго
вицю і с. Нерубайку, м. Мазуров у Вінницькому старостві. Почер
гово передавали один одному полковий пірнач Петро Дорошенко
151
Козацька еліта ГетьманщиниСтепану Опарі, той Прокопу Бережецькому, Івану Богуну, Семе
ну Тихому. Потім полк знову очолив Петро Дорошенко.
Близькою людиною до родини Хмельницьких був Семен Тихий
(? — 1629–1675 — ?). Спочатку він був деякий час уБогдана Хмель
ницького «гетьманським писарем» (1649–1650.12. — ?) [735, Т.ІІ.,
280], в реєстрі 1649 р. зазначений як Семен Хмельницького [823,
30]. Мабуть, був пізніше і полковим писарем чигиринським. Змі
нив на полковництві Івана Богуна, який став наказним гетьманом.
У серпні 1662 р. «Кременчук де здался изменником заднепровским
черкасам по наговору и за приводом Кременчуцкого наказного пол
ковника Савки Каневца да сотника Ильяша Ведмиченка да Спаско
го попа да Сеньки Листопаденка да Мишки Квачка. И вошло де
в Кременчук с чигиринским полковником с Семеном Тихим да дья
ком Черкаским з две тысячи человек» [618, 56].
На чолі сотень Чигиринського стояли: Голтв’янської — Матвій
Кваша, Медведівської — Степан Опара, Суботівської — Михайло
Капуста. Знаний в цей час сотником омельницьким Чигиринсь
кого (Кременчуцького) полку Гунька, можливо, — це зафіксований
у реєстрі 1649 р. Андрій Гунченко [823, 55].
Сім чигиринських полковників представляли сім старшинських
родин. З них повернули собі вплив Бережецькі, раніше полковни
кували не в цьому полку Богун, Дорошенко, Канівець. Новими ро
динами, які піднялися за Юрія Хмельницького, були дві — Кремен
чуцькі та Опари. Обидві ці родини були з сотницького середовища
Чигиринського полку і, мабуть, відзначилися активним несприй
няттям політики попереднього гетьмана. Двічі полковником у пол
ку був гетьманський родич Петро Дорошенко. З сотників того часу
відомі п’ятеро. Михайло Капуста був продовжувачем роду і тра
дицій відомого в часи Богдана Хмельницького Лавріна Капусти.
Чотири інших сотники — це козаки своїх сотень, які розпочина
ли Національновизвольну війну і з часом очолили свої сотні.
Усього в полку за період гетьманування Юрія Хмельницького
відомо 11 старшин з 11 родин, щонайменше двоє з них були моло
дому гетьману ріднею. Згідно з періодом гетьманування Виговсько
го все це нові люди на старшинських урядах, родини жДорошенків,
Бережецьких і Капуст відродили свій вплив у полку, яким вони
користувалися за старого Хмельницького.
На корсунському полковництві Креховецького змінив активний
прибічник Юрія Хмельницького Яків Улізько. 26 жовтня 1659 р.
у Лисянці він заарештував брата гетьмана Данила Виговського
152
В.В. Кривошея і передав його московському воєводі [1341, 155]. В нагороду напри
кінці 1659 р. отримав гетьманський універсал на млин, куплений
у шляхтича Олександра Шивника, у м. Синиця на р. Росі на три
застави [1042, 61–62]. Пізніше разом з Хмельницьким восени
1660 р. перейшов на польський бік [813, 71]. За підтримки Улізька
Юрась 9 грудня 1660 р. в Корсуні на раді був обраний знову гетьма
ном. Ціково, що Юрій Хмельницький був позбавлений гетьманства
в 1663 р. в тому ж місті Корсуні і пішов ченцем місцевого ірдинсь
кого монастиря, ставши згодом його архимандритом (1663) [1229,
246].
На короткий час Улізька змінив на полковництві Григорій Гу
ляницький, а потім полк очолив представник родини Золотарен
ків — Степан Оникійович, запеклий ворог Виговських.
З усуненням Івана Креховецького повністю змінилася полкова
старшина Корсунського полку. Наказним полковником був Самій
ло Сухопара, який розпочав Визвольну війну у Демковій сотні.
Суддею полковим був Герман Павлович, осавулом — Матвій Гри
ценко (з сотні Городиської, в якій крім нього козакували Лука
і Федір Гриценко), полковими писарями відомі Василь Гнатів і Ро
ман Сенявський.
У сотні Вергуненковій сотникував Іван Половченко [1177, 179]
(з полкового товариства). Склалася династія сотників корсунських
Лаврін Тироненко (з сотні Гаркушиної), Мелешко Тироненко
[1177, 179] (з полкового товариства) і лише згодом вони передали
сотню Миську Солов’ю. У Лисянці сотню продовжував тримати
Дем’ян Якимович Лисянський.
Отаманом городовим корсунським був Прокіп Черетченко, ро
дичі якого Іван Черетко з Куришкової сотні і Ярош Черетко з сотні
Івахнюка — в перших шеренгах повстанців. Якимсь старшиною був
колишній козак сотні Гаркушиної Павло Туча [1233,115; 823, 133].
У Каневі покозачений шляхтич гербу «Погоня польська» змі
неного [1162, 95] Іван Лизогуб зберіг за собою уряд полковника,
і лише в наступному році на його місце став Степан Трушенко [679,
1]. 8 липня 1662 р. полковником знову був обраний Лизогуб, проте
на дуже короткий строк. Восени полк уже очолював Іван Дмитрен
ко. Якимсь чином у московський полон потрапив колишній пол
ковник канівський Андрій Бутенко і на початку вересня 1662 р.
наказний гетьман Сомко «бив чолом» про його звільнення. Лизо
губ же разом з сотником суботівським Чигиринського полку Ми
хайлом Капустою потрапив в полон до Сомка [618, 37], перейшов
153
Козацька еліта Гетьманщинина його бік і наприкінці 1662 р. був розстріляний за наказом Юрія
Хмельницького. Це сталося так: Князь Ромадановський порадив
полковнику Івану Лизогубу поїхати з представниками канівчан,
корсунців і черкащан до Хмельницького в Чигирин умовити йо
го перейти на бік царя. Останій же Лизогуба «велел немилостиво
розстреляти». Після знищення Лизогуба полковником канівським
став Данило (1662.09.), який тримався промосковської, але анти
сомківської орієнтації і підтримував Брюховецького. Можливо,
це був Данило Ярмолаєнко, призначений після скинення Сомка
і переяславського полковника Щуровського полковником у Пере
яслав. Підтвердженням цього є той факт, що Данко Ярмоленко
у реєстрі 1649 р. зафіксований як козак Леплявської сотні Канівсь
кого полку, яка була лівобережною сотнею цього полку, а потім
взагалі перейшла до складу полку Переяславського [823, 113].
Осавулом полковим у той час був Юхим Панченко. З цієї родини
відомі Юсько, який козакував у Михайлівській сотні у 1649 р.,
Семен Панченко — у сотні Канівській Стародуба. Серед старшин
полку зафіксований Юхим Ращенко — сотник бубнівський Канівсь
кого полку (1649) і осавул полковий канівський (1662). Юхим Пан
ченко — це, вірогідно, одна особа з Юхимом Паньковичем Ра
щенком. У його сотні козакували брати Демко і Федір Панченки.
Останній у 1664 р. був полковником канівським від Брюховець
кого. У кінці червня цього року його включили до складу деле
гації до царя.
З писарів полкових канівських відомі Остап Гнатович, Михай
ло Коп’якович, Євстафій Полоницький (можливо, одна особа з Ос
тапом Гнатовичем). Полковим сотником був колишній козак Анд
рієвої сотні Стефан Трушенко.
Загалом в цей період відомі чотири полковники канівські,
з яких Лизогуб отримав пірнач вдруге, три інші полковники та їх
 
Наші Друзі: Новини Львова