Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 25 травня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 165879
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
В.В. Кривошея Василь Ничипорович і Павло Животовський, котельвський Яки
менко. Іван Юхненко Силка зафіксований у реєстрі 1649 р., в сотні
був також Васько Силчин брат [823, 435–436]. Можливо, що пол
ковник Іван Силка походив з Лютенської сотні, і, в такому разі
був у ній сотником. Це пояснює той факт, що сотник лютенський
1659 р. Сахно Олефіров у цій сотні 1649 р. не згадується. Він був чи
прийшлим, чи представником молодшої генерації. Можливо, він
походив з родини Олефіренків, які зосереджувались у Веприцькій
сотні. Там уже в 1649 р. були Яцько і Гнат Олефіренки [823, 427].
Веприцьку сотню очолювали два сотники на ім’я Данило.
У реєстрі 1649 р. серед козаків сотні є лише два Данили: Чорний
і Світличний. Можливо, сотники Данило Семенович у 1658 р. і Да
нило Дмитрієвич у 1659 р. і є представниками цих родин. Третій
же сотник цього періоду Пилип Погребинський, мабуть, у сотні
був людиною прийшлою.
Серед старовинних рашівських козаків був Савосько Підсинен
ко [823, 433]. Враховуючи його місце у сотні, можна з впевненістю
стверджувати, що він змінив першого сотника рашівського Фесь
ка Жижку, але вже іменувався Севаст’ян Іванович Вербицький
(Підсиненко).
Зіньківську сотню очолював Левон Гаврилович. Можливо, це
Левко Подкученко, який з родичем Андрієм згадується серед коза
ків сотні у 1649 р. [823, 412]. Пізніше сотникував якийсь Михай
ло. Комишенських козаків у походи водив Михайло Гаврилович
Сагайдачний.
У Лубнах увесь період на полковництві вдалося утримуватися
ШвецюОмельяновичу. Жовнинська сотня від Чигиринського полку
відійшла до Лубенського. В цей час у ній залишався сотником Мат
вій Степанович Зощенко (1657). Лукомська сотня перейшла сюди
від Полтавського полку і її сотником був Дмитро Солонина. УЛохви
ці сотниками були Васько Скребець, Савка Геращенко, Андрій Вип
реск, Ілля Білецький, Іван Партолка, наказним — Іван Лавренко.
Козак Роменської сотні (1649) [823, 393] Кіндрат Войтенко
у липні 1655 р. разом з миргородським сотником Кирилом Яки
мовичем їздив до царя під Смоленськ [620, 39]. Став сотником
Роменської сотні. У 1656 р. полковий писар миргородський Іван
Васильович називав його «кормильцем моїм» [620, 237]. Не при
став до полковника Степана Довгаля, а підтримував наказного
гетьмана Івана Безпалого, який дав йому характеристику: «чело
век добрий, и шатости и измени от него не чают» [707, 110].
137
Козацька еліта ГетьманщиниПолковник кропивненський Філон Джеджалій, мабуть, весь час
коливався у прийнятті рішення, на чий бік стати. Взяв участь
у поході прибічників Виговського проти повсталої Полтави, але по
годився з Пушкарем захопити й знищити Виговського. Внаслідок
невдалої змови Виговський залишився живим, а полковник
Пушкарь зарубав Джеджалію.
6 червня 1658 р. білгородський воєвода Г.Ромадановський отри
мав таємну інструкцію: виступити в похід і з’єднатися з Виговсь
ким, татар відпустити і замирити з бунтарями. В разі жВиговський
татар не відпустить, то воєводі «за ево Мартина Пушкаря с това
рищи стоять» [618, 16]. Якщо Виговський відпустить татар, тоді
викликати Пушкаря, Барабаша, Стринжу, Донця, Чернігівця
і писаря Сеньку і віддати «за пристава» [618, 19]. Якщо Виговсь
кий розгромить повстанців сам, то зупинити військо вПрилуках.
В організації антипушкарівського походу у гетьмана були
значні труднощі. Виговський свідчив: «Многие пристают к Пуш
кареву совету; у полковников, которые теперь при мне, не много
людей, другие идти не хотят, и если бы я не пошел, то все бы
пристали к Пушкарю».
З відомих старшин у поході брали участь генеральний обоз
ний Носач, суддя Лобода, черкаський полковник Джулай, пере
яславський наказний полковник Сомко, полковник ніжинський
Григорій Гуляницький, чернігівський, прилуцький, іркліївсь
кий, канівський, чигиринський, татари на чолі з Карачмурзою
[618, 40].
Джерела засвідчують, що проти гетьмана мали задум висту
пити полковники миргородський і ніжинський [1378, 30]. Лубни
також заперлися від Виговського. Голтва підкорилася Виговсько
му лише під загрозою знищення. Гадяч обороняли полковники Гав
рило Рибинський, Василь Богун, Лукаш Климович [966, 340].
Ще у березні 1658 р. в залогу проти Пушкаря посилаються Ні
жинський, Прилуцький і Переяславський полки [709, 24]. В ак
тивних діях проти полтавців не бачимо Київського полку (пол
ковник Павло Яненко, наказний Василь Дворецький).
Уночі 1 червня 1658 р. пушкарівці організували напад на табір
Виговського, під час якого прибічники останнього втратили 10 000,
пушкарівці ж — 8000 і самого ватажка Пушкаря. Зійшов з полі
тичної арени старий полковник іркліївський Філон Джеджалій,
який в останню мить невдало організовував захоплення гетьмана
пушкарівцями: «Пушкаренко агітував між козаками, особливо
138
В.В. Кривошея у полковника Джеджалія» [966, 236]. Внаслідок цих подій Кро
пивненський полк було знищено.
Після поразки повстанців Виговський призначив полковником
у Полтаву Філона Гаркушу, яким мав тут якісь родинні коріння,
але він пробув на цьому уряді лише п’ять місяців (1658.06. — 11.)
і у листопаді 1658 р. полчани обрали сина Мартина Пушкаря Ки
рика. У червні 1659 р. він відрядив священика Єпіфанія до чиги
ринського полковника Каплонського. Того схопили, а Кирик Пуш
каренко здійснив спробу втечі, але був заарештований (липень —
вересень 1659 р.). Внаслідок цих подій полковником обрали ста
ровинного козака 1–ї Полтавської сотні Федора Жученка [1340,
457–464].
Виговський наприкінці червня 1658 р. за погром Гадяча за
арештував, а потім знищив переяславського полковника Івана Су
лиму [966, 240]. Наступному переяславському полковнику Колю
баці через кілька місяців відсікли голову. Переяславчани на чолі
з Сомком (щоправда, сам Сомко від гетьманського гніву вимуше
ний був втікати на Дон) все ж у поході на Полтаву брали участь,
а корсунців — не було однозначно. Як наслідок цього, корсунського
полковника Тимофія Оникієнка за те, що «он с полком своим с ним
не ходил» [618, 39] розстріляли. Враховуючи те, що він доводив
ся двоюрідним братом Василю та Івану Золотаренкам [1070, 67],
Виговський завдав удару прибічникам Ю.Хмельницького Золо
таренкам. Раніше Тиміш Оникієнко був сотником Ніжинського
полку, наказним полковником як в ньому, так і в Стародубському
полку, ще за життя Хмельницького став полковником у Корсуні
(1656) [1400, 98]. Після страти Оникієнка Виговський направив
у Корсунський полк Креховецького, який став тамтешнім пол
ковником.
Водночас з репресіями проти полковників, було розстріляно
12 сотників різних полків «за то что они писмами ссилались сПуш
карем». Уманський полковник Безпалий, паволоцький Михайло
Суличич, генеральний осавул Ковалевський від гетьманського
гніву повтікали.
Паволоцький полковник [1073, 27] Михайло Суличич ще
18 травня 1657 р. написав листа київському воєводі Андрію Бутур
ліну і наказному київському полковнику Павлу Яненку листа
про антиросійські дії Виговського [707, 115]. Він не пішов у похід
проти повстанців Пушкаря і після перемоги Виговського виму
 
Наші Друзі: Новини Львова