Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 10 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163493
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
[823, 41; 1485, 132].
Представники попередніх полковничих родин Безштаньок і Ко
лосів поїхали до сусідніх полків, Коробка використовувався на
дипломатичній ниві, Трушенки, Волевачі, Томиленки, Якубовичі,
Бережецькі були відсторонені від влади і відійшли на задній план.
Всього за гетьманування Виговського відомо 8 урядових стар
шин Чигиринського полку, які представляли 8 родин. Три родини
зберегли свій вплив з попереднього періоду (Трушенки, Сухини,
Богаченки), п’ять родин на старшинських урядах були новими.
Федір Джулай очолював Черкаський полк весь час гетьмануван
ня Виговського. Джерела зберегли вказівки про трьох сотників:
смілянського Михайла Бурмаку, домонтівського ЯрмолуШкоду,
піщанського Ониська Товстевича. Всього в полку в цей період
відомо лише четверо старшин: полковник і три сотники з чотирьох
старшинських родин, жодна з них на початковому етапі Націо
нальновизвольної війни не фіксується серед старшин полку.
Канівського полковника Андрія Бутенка змінив Іван Стародуб.
На його місце у 1658 р. став Савич Семен Левонович (Семенець),
а навесні 1659 р. пірнач вже тримав Іван Кіндратович Лизогуб.
Ще його дід шляхтич Іван ЛизогубКобизевич володів маєтністю
у Величках [831, 12], його син Кіндрат володів батьківською
маєтністю у Величках, а також маєтностями Пліоховці Лавре
новській [831, 12]. Він мав синів, серед яких найбільш відомими
були Іван та Яцько Кіндратовичі (Кобизенки). Перший з них був
реєстровим козаком Рощенкової сотні Канівського полку
(1649 р.), сотником канівським (1658), полковником канівським
(1659).
У той період відомі три полковники Канівського полку, три сот
ники, полковий осавул і писар — сім старшин з семи родин. Ста
родуби, Савичі і Бутенки користувалися і надалі таким же значним
впливом, як і за Хмельницького, причому значно зміцнили своє
128
В.В. Кривошея становище Стародуби. Прийшов до найвищих щаблів влади рід
Лизогубів і вже ніколи не покидав їх.
Заміною на корсунському полковництві Івана Креховецького
на Тиміша Оникійовича Золотаренка гетьман засвідчував гнучку
політику, щоб заручитися підтримкою золотаренківців. Більше
року полковником був Креховецький, не багато більше, ніж півро
ку — Тиміш Золотаренко. Пізніше, після знищення Золотарен
ка, Виговський знову повернув пірнач Креховецькому.
За Виговського у Корсунському полку відомі дві повні полков
ничі родини і одна наказного, дві родини полкових осавулів (Ми
невські і Баклани) і дві сотницькі — разом 7 старшинських родин.
Дві полковницькі родини (Кравченків і Лютаренків) та одна
наказного полковника Половців відомі в той час у Білоцерківсь
кому полку. З них дві останні були полконичими родинами і у по
передній період, Кравченки ж були висуванцями після смерті
Хмельницького.
Активними прибічниками Виговського були підписок ГВК,
зять прилуцького полковника Воронченка Захар Шийкевич,
у Кальницькому полку: Федір Панченко (мабуть, немирівський
сотник, де в реєстрі 1649 р. зафіксовані Андрушко, Василь і Григор
Панченки), вінницький Федір Дубицький, тульчинський Іван Хна
ченко; Чигиринському: осавул Андрій Одинець, сотник крилівсь
кий Яцько Тараненко, Герасим Каплуновський з братами; Білоцер
ківському: сотник настаський Андрій Рудина, ставищанський
Семен Лобачевський, ходорківський Василь Петровський, тор
чинський Іван Хильченко, АдамСтепан Мазепа (з Білої Церкви);
Канівському: сотники терехтемирівський [1177, 169] Андрій Бутен
ко, канівський Василь Мітченко (з колишньої сотні Кулаги [1177,
169]), Ян Рудницький; Корсунському: сотники корсунські Мелеш
ко Тироненко і Іван Половченко [1177, 179]; Черкаському: сотник
смілянський Михайло Бурмака, Семен (Степан) Деланенко (Дзеле
ренко), Євстафій Фацкієвич; Чернігівському: сотник седнівський
Ничипір Григорович; Ніжинському: полковник Гуляницький, сот
ник веркіївський Іван Косинський, Ян і Федір Чекановські (з сотні
Дівицької); Кропивненському: Матіяш Папкевич, Гаврило Лісо
вець; Лубенському: сотник зіньківський Онисько Товстевич; Га
дяцькому: «намісник» Гадяцького замку Тиміш Самуйлович (1655)
і від нього заслані Іван і Гаврило Поривай [772, 44], останній був но
білітований в 1659 р. [707, 219]; Миргородському: полковник Гри
горій Лісницький і осавул полковий Іван Зарудний; Полтавському:
129
Козацька еліта Гетьманщинисотники санжарський Григорій Зарудний і богацький Іван Грицута;
Уманському: сотники бабанський Григорій Білогруд і цибулівський
Максим Булига; Брацлавському: Дмитро Солонина; Київському:
сотник житомирський Калин Соколовський, коростишівський
Іван Богатиренко.
Серед 18 провідних старшин того часу, яких виокремила
Т.Яковлєва вона помилково називає живими 4 [1485, 62, 422–423],
насправді ж, продовжували жити і активно діяли — семеро (Богун,
Воронченко, Джеджалій, Жданович, Лобода, Носач, Пушкар),
таким чином ротація виділеного авторкою керівного ядра стано
вила не 80%, а 61%. У ході протистояння за Виговського з нього
випало ще двоє — Пушкар і Джеджалія, тобто на кінець його геть
манування з названих старшин залишалося п’ятеро, тобто 28%.
На Лівобережжі у Переяславському полку за Виговського ві
домі чотири полковники: Сулима, Колюбака, Чючар, Цецюра. Іван
Колюбака козакував у сотні Чикмена, а потім, перед полковнику
ванням, мав бути у ній сотником. Десь наприкінці вересня — на
початку жовтня 1658 р. Колюбаку змінив Стефан Чючар, і в цьому
жмісяці (вересні) полковником став сотник бориспільський Тиміш
Ярмолайович Цицюра. Серед наказних полковників за Цицюри
відомий Богдан Коленченко.
Київського полковництва міцно тримався Павло ЯненкоХмель
ницький, за якого наказними були Василь Дворецький і Iван
Якимович. Останній повернув собі полкове писарство, замінивши
у 1658 р. Пилипа Степановича Скорохода. Полковими осавулами
були Тимiш Зарудний (1658) і Богдан Молява (1659). У Києві ко
зацьку сотню очолював Семен Третяк.
Полковником ніжинським за Виговського був Іван [730, 10]
Гуляницький, наказним — Григорій Кобиляцький. Травнем
1658 р. датується інформація про те, що «видя де Выговского не
правду, отобралось было из пять корогвей и хотели от него отстать…
И сведав де то, Выговский велел тех людей порубить, а ушло их
только 50 человек…покидая жены и детей» [709, 35]. Важко визна
чити, яка частина (кількісно) виступила проти Виговського, поза
як невідома кількість сотень у Ніжинському полку в 1658 р. Але
п’ять сотень становлять не менше 20% (в найкращі часи полк на
раховував 24 сотні [1070, 202–230]).
Василь Золотаренко позбавив Гуляницького з полковництва
лише в умовах кризи правління гетьмана, що ще раз підтверджує,
що Виговський був на боці Гуляницьких у їх боротьбі проти Зо
130
В.В. Кривошея лотаренків. В.Степанков пише: «У цій ситуації з невідомих причин
Г.Гуляницький втрачає посаду ніжинського полковника (ним стає
Василь Золотаренко) і переїздить уПравобережну Україну» [1383,
92]. Через те, що Ніжинський полк не брав участі в обороні Коно
топа, вважаємо, що Гуляницький вже з самого початку оборони
був наказним гетьманом, а не полковником ніжинським, ним був
Золотаренко щонайменше з квітня 1659 р.
 
Наші Друзі: Новини Львова