Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 23 листопада 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 176790
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
виділення ними чи віддання Ѕ Виговського грунту [556, 189 зв.].
1644 р. Лащ вибив когось із Виговських з с. Лебединець. 1645 р.
Кирило Виговський позивав Василя та Миколи Софоновичів
Стржалков про побиття його батька і захоплення його речей [556,
374]. 5 червня 1643 р. Виговські позивали Марію Стефановичеву
за маєтності в с. Закремінниця біля Краснополя [556, 144]. В цей же
час Тишкевичі вигнали 8 підданих Виговських з їх дворів в с. Пу
тищах [556, 180]. 1645 р. Мержвинський вибив Виговських з Бе
хівських грунтів [556, 373 зв.].
Лука Виговський у 1649 р. — соратник сотника Овруцького
полку Василя Желєзки. 1633 р. запис Федора Дмитровича Єльця
на вічність Луці Виговському міста Лещин (Лещижин чи Лещи
жинці) над р. Гуйво за 2000 злотих з с. Стариками [556, 30]. Того
ж року Теофіла Горайська Горностаєва відкупила у Луки Виговсь
кого добра свого міста Лещижина з с. Стариками за 50 000 злотих
[556, 30]. Немиричі гвалтовно напали на грунти Виговських в с. Бо
ровичі, підсудок київський Лукаш Виговський позивався з мет
рополією Київською за наїзди на церковні грунти [620, 175 зв],
а 14 липня 1644 р. він вже позивав одного з Голубів, власника Но
вого Брусилова щодо нападу підданих останнього на грунти Ста
вецькі, звані Радомисльські.
Пізніше Іван Виговський клопотав перед В.В.Бутурліним за
брата Данила. 8 грудня 1654 р. той у відповідь сповіщав гене
ральному писареві, що під час відправки посольства Бутурліна не
було біля царя, він не міг виконати прохання щодо брата Виговсь
кого, який у Москві був теж не в присутності боярина, але остан
ній переказував про охочу службу генерального писаря [620, 2].
30 травня 1659 р. разом з Смілою отримав ряд сіл Корсунському
і Білоцерківському повітах [827, 768].
125
Козацька еліта ГетьманщиниКостянтин Остапович був серед зустрічаючих посольство А.Мат
вєєва на початку січня 1655 р. в Білій Церкві [620, 9]. За сеймовим
рішенням 1659 р. і королівським привілеєм 20 травня 1659 р. отри
мав маєток Смілу [853, 303].
Козацький полковник Юрій (Георгій) був двоюрідним братом
Івана Виговського, він з однієї гілки з Самійлом, сотником, потім
полковником биховським (? — 1659.4.12.). 1644 р. Марія Скурат
(Скуратівська) позивала свого чоловіка Юрія Виговського за переда
чу третьої частини с. Скурат Багриновському без її відому [556,
160]. Вона жвела тяжбу за с. Скурати зі Стефаном Багриновським.
Родовід гетьманської гілки Виговських може мати такий вигляд:
Таблиця 3.1
Родовід Івана Виговського
Серед найближчого оточення Виговських були представники
шляхетських родин, що покозачилися, — Скуратівські, Яблонські,
Статкевичі, Суходольські, Боглевські, Верещаки, Богушевичі,
Ласки, Ольшанські, Пашинські.
Вище йшла мова про те, що Тиміш Носач зберігав уряд гене
рального обозного і лише на короткий проміжок у 1658 р. його змі
нив брат гетьмана Костянтин, але в цьому жроці Носач знову повер
нув собі уряд. Мабуть, замість Григорія Лісницького генеральним
суддею став Герман Гапонович (очевидно, на ньому як отаману
126
В.В. Кривошея
Іван
Іван
Федір
Федір Тетяна
N Ч.: Павло
Тетеря
Гнат
Остап (?–1663)
Д.: Олена
Богдан
Д.: Ганна
Іскоростенська
Олександра
(1631),
потім ігуменя
Василь Костянтин
Данилогородовому чигиринському лежала не остання роль щодо приве
дення до влади Виговського). У 1658 р. Зарудного на цьому уряді
замінив колишній переяславський полковник Федір Лобода.
Маємо ще одну згадку про військового суддю, про якого дещо піз
ніше свідчив сам гетьман Виговський: «Судья войска, состояще
го со мною в службе его королевской милости и Республики, пан
Вольский, которого, как испытанного в делах воина и недавно
с Заднепровского погрома моих хоругвий, из оков на свободу вы
шедшего и ко мне прибившегося» [775, 13]. Писарями були Іван
Груша і Остап Фецкієвич.
Відразу по смерті Хмельницького осавули Іван Ковалевський
і Мисько Лучченко залишалися незмінними. І лише у вересні
1658 р. Ковалевського змінив колишній сотник черкаський [823,
79] Федір Вовк, дещо пізніше став осавулом Іван Креховецький.
Бунчук тримав сербин Митка Мигай. Осавулом військової артилерії
був Семен Маркович, який знаходився серед чигинринських ко
заків ще у 1649 р. [823, 28].
Активними прибічниками Виговського були керівники експе
диційного корпусу проти повстанцівпушкарівців: колишній пол
ковник брацлавський Іван Богун на чолі козаківохотників, пол
ковник над іноземними найманцями Іван Сербин, старий Яцько
Черкас, названий мешканцем голтв’янським [709, 73]. Загалом
кількість учасників походу сягала 1500 козаків і найманців.
У столичному Чигиринському полку відбулася зміна керівницт
ва: старовинний полковник Григорій Хомич Білобровченко [823,
31] прийняв пірнач у Карпа Трушенка. Полковник Ілляш Богачен
ко у 1659 р. був замінений Герасимом Каплуновським. За Виговсь
кого в Чигирині відомі чотири полковники. Повернувся до влади
ще передреволюційний старшинський рід Білобровок, новою ро
диною як у козацькому середовищі, так і на полковничому уряді
бачимо Каплуновських. Герасим Каплуновський з підписків геть
манської канцелярії перейшов на полковницво, мабуть, через уряд
полкового писаря чигиринського та якийсь невідомий нам полі
тично вигідний шлюб. Повернувся до влади в полку і один з пол
ковників, який був ним і за Хмельницького — Богаченко.
Стрімко пішли вгору городовий отаман чигиринський, який
походив з рідної для Виговського Овручини, Герман Гапонович,
а також чигиринець Іван Скоробагатько. Ще в червні — липні
1656 р. останній очолював делегацію до Москви, до якої входили
майбутній лубенський полковник Степан Вербицький, підписок
127
Козацька еліта ГетьманщиниОстафій Фецкієвич [620, 168]. У нагороду від царя він отримав дві
пари соболів (у 8 і 10 рублів).
Луку Сухину було послано на початку 1656 р. на Дон, щоб звідти
підбурити калмиків проти кримського хана [620, 24]. Після повер
нення продовжував очолювати Бужинську сотню. У Голтві сотни
ком згаданий Шовкопляс, уЖовнині — Степан Матвійович Зощен
ко. До Запорозької Січі тяжів сотник сміловський Чигиринського
полку старий запорожець Михайло Іванович Стринжа, який з Ост
ряницею ще «во время Чугуевщины меж своевольников был»
[823, 41; 1485, 132].
 
Наші Друзі: Новини Львова