Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 30 листопада 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 177095
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
свого обрання» [1298, 89]. Дослідники В.Смолій і В.Степанков
вважають, що «із дотриманням зовнішніх ознак законності, по суті,
було здійсненно державний переворот, політичні наслідки якого
втягли Українську державу у вир Руїни» [1362, 74]. Не зупиня
ючись докладно на легітимності обрання гетьмана, яка вимагає
спеціального дослідження, зазначимо, що це були перші вибори
в кардинально інших історичних умовах. Прецедентів за час існу
вання козацької держави ще не було, а тому і спробу передачі геть
манської булави Юрію Хмельницькому після смерті батька, як
і обрання Виговського, можна розглядати як державний переворот.
Механізм обрання гетьмана як керівника держави, а не лише ко
зацтва, слід віднести до правово неврегульованих випадків того
часу.
З іншого боку, відсутність консенсусу під час обрання нового
гетьмана навіть серед старшини не могла не привести до грома
дянської війни. Козацтво вважало, і не безпідставно, що воно ви
несло на собі головний тягар українськопольської війни, що воно
було ініціатором змін у суспільстві, і, відповідно, вимагало «своє
рідну платню за повалення польськошляхетського панування
в Україні» [896, 193]. Такою платнею могла бути лише влада і,
насамперед, її системоутворюючий стрижень — гетьманство. Ус
тупати жвладу шляхті, хоч і покозаченій (тим паче, що більшості
представників цієї шляхти покозачення вистачило лише на одне
119
Козацька еліта Гетьманщинипокоління і то не на все життя), козацтво не збиралося. Головною
метою кроків Виговського в царині об’єднання була ставка на
створення союзу козацтва, непокозаченої та покозаченої шлях
ти, за верховенства останньої.
Можемо з впевненістю стверджувати, що на Чигиринській раді
обрання Виговського підтримував своїм авторитетом Іван Богун.
Саме в цей період Богун і очолював самостійницький напрям
суспільнополітичної думки серед старшини. Про це свідчить не
сприйняття ним як польської, так і російської моделі розвитку.
Ідеал козацької городової спільності був для Богуна, Бережець
кого, Дорошенка переважаючим.
Дослідники цього періоду за різними критеріями подають кіль
ка класифікацій політичних угруповань: «радикальне, національ
нопатріотичне й помірковане, що перебували на діаметрально
протилежних позиціях у підходах до створюваної моделі соціаль
ноекономічних відносин і політичної форми правління» [1374,
214]. До радикального угруповання відносять, традиційно,
М.Кривоноса, Д.Нечая, М.Гладкого, Л.Мозирю [1374, 216], але
всі ці діячі належали до часів гетьманування Б.Хмельницького
і загинули протягом 1649–1652 рр. Існує також інша класифі
кація згідно з зовнішньополітичними симпатіями. «Відтоді й до
кінця Гетьманщини утворилося та існувало кілька традиційних
«партій»: кримська, шведська, московська і польська. За Виговсь
кого лідерами цих партій були: П.Тетеря та І.Груша — польської,
М.Пушкар та І.Барабаш — московської, Г.Лісницький — кримсь
кої, Ю.Немирич (до листопада 1657 р.) — шведської» [1485, 118],—
підсумовує свої погляди з цього питання дослідниця Т.Яковлєва.
Зазначимо, що за зовнішньополітичною орієнтацією, крім самос
тійницької, в цей час чітко проявили себе в козацькому середовищі
лише пропольська (І.Виговський, І.Груша, П.Тетеря) та промос
ковська (М.Пушкар, І.Безпалий, І.Силка) орієнтації. Шведська
орієнтація, до якої більше схильні були старшини полків Брац
лавщини, може розглядатися як різновид самостійницької. Про
турецько орієнтованої частини старшини в цей період виявити не
вдалося, хоча Виговський здійснював спробу пошуку васальної
залежності від Туреччини [1023, 83–84]. Використання ж кримсь
кої карти під протекторатом султана було традиційною козацькою
політикою.
Угруповання покозаченої старшини, очолюване І.Виговським,
вибороло владу. Його структурними складовими була старшина
120
В.В. Кривошея дореволюційного періоду, насамперед, корінних полків, та поко
зачені шляхтичі періоду революційних перетворень. Слід прий
няти точку зору, що на початку гетьманування Виговського на
чолі польської партії стояли П.Тетеря, І.Груша. Тетеря, як вихо
дець з остерської шляхти [909, 69], будучи на початку війни у Во
лодимирі реєнтом гродської канцелярії, потрапив у лави Переяс
лавського полку Романенка, який оволодів цим волинським містом
[937, 29]. Тетеря пройшов козацький вишкіл у цьому полку не лише
у писарській справі, але став і полковником (чому сприяло те, що
він був похресником у гетьмана Хмельницького). Очолюючи Пе
реяславський полк під Зборовом, уже в той час Тетеря мав особисту
переписку з трансильванським князем Дьюрдю ІІ Ракоші [1254,
61]. Ужовтні 1654 р. з Кам’янки відправив гетьманське посольство
на чолі з Богаченком до Криму [1254, 66]. Домігся від гетьмана
Б.Хмельницького універсала на звільнення його млина під Пере
яславом від сплати орендарських мірок [1368, 321]. Його дипло
матичні здібності розкрилися під час посольства до Москви.
У передвиборчий період Іван Виговський виступав як прибічник
московської орієнтації, що дозволяло йому здаватися рядовому
козацтву і частині старшини продовжувачем і правонаступником
політики Хмельницького. На відміну від 1648 р., 9 років війни
з поляками в очах все більшої частини козацтва зміцнили образ
західного ворога, а починаючи з 1654 р., три роки служіння мос
ковському царю забезпечували матеріальні гарантії правлячій
козацькій верхівці.
У жовтні 1657 р. відбулася Корсунська рада «у гетьмана и у всех
полковников» [707, 35] та козаків по 20 чоловік з кожним сотни
ком. На раду не були запрошені запорожці. Позиції дотримання
вірності присязі царю трималися ніжинський Гуляницький,
іркліївський Джеджалій, прилуцький Дорошенко, полтавський
Пушкар, Тетеря, антимосковську позицію займали Богун, Зеленсь
кий і не названий у джерелах третій полковник [707, 44], вірогідно,
уманський Михайло Ханенко. Миргородський полковник Ліс
ницький зайняв найбільш радикальну антимосковську позицію,
яка виявилася у підбурюванні полчан проти московського втру
чання в українські справи. Проте Виговський не усунув його від
уряду, але і на раду не допустив [1378, 20].
Після козацької ради зберегли за собою уряди два найвпливові
ші генеральні старшини: обозний Тиміш Носач (колишній пол
ковник остерський, прилуцький, кальницький) і суддя Самійло
121
Козацька еліта ГетьманщиниБогдановичЗарудний. Стосовно Носача дослідниця Т.Яковлєва
стверджує, що він «активної участі в подіях не брав. Такі лавіруван
ня дозволили йому утриматися на почесній посаді» [1485, 124].
Посада генерального обозного у 50–60рр. ХVII ст. не була почес
ною — це був фактичний розпорядник торгівельногрошової сис
теми держави, а також головнокомандувач артилерії, яка також
відігравала першочергову роль. Не слід забувати, що під його конт
ролем знаходився стан фортифікаційнофортечної справи. Все це
разом робило уряд обозного ключовим у системі генеральної
старшини. Враховуючи значний досвід Носача у цій справі, залу
чення його впливу на свою користь було значним кадровим успіхом
Виговського.
Генеральним писарем на раді був обраний старший підписок
Іван Груша, який був висуванцем Виговського та перебував під йо
го опікою і раніше. Патрон врятував його після невдалої місії до
 
Наші Друзі: Новини Львова