Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163273
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Гадаємо, що полковник прилуцький (1648.06.) Іван Мельни
ченко та Іван Шкурат — це одна і та сама особа, позаяк Шкурат був
мельником густинським (1643) [1342, 93]. Іван ШкуратМель
ник 29 жовтня 1643 р. отримав від князя Яреми Вишневецького
дозвіл на побудову млина на р. Удай в два кола мучних і одне
ступне на великій греблі. Полковник, сотник прилуцький (1649)
і знову полковник прилуцький (1651). Полк брав участь у Берес
тейській битві, де втратив свого полковника Шкурата.
Полковник прилуцький Федір Кисіль повернувся у свій полк
і зафіксований як товариш полку Чигиринського (1649) [832,
29]. Федір Скраєнко, зложивши пірнач полковника прилуцького
(? — 1649), залишився у полковому товаристві Прилуцького пол
ку (1649 [832, 439] — ?). Полковником ічнянським у 1649 р. на
місце Головацького став Сава КанівецьКременчуцький [1253, 41].
Пізніше, коли Ічнянський полк влився (чи переформувався) до
Прилуцького, здав пірнач Тимофію Носачу, сам став його заступни
ком (1649) [832, 439]. Будучи наказним полковником кременчуць
ким, Сава Канівець (1662.06.) [618, 56] здав місто козакам Юрася
Хмельницького. Дещо пізніше знову згаданий як сотник кремен
чуцький (? — 1666 — ?) [1420, 70]. У Прилуцькому полку його
підтримував старшина Петро Кременчуцький.
Семен і Радко Герасимовичі були реєстровими козаками сотні
Монастирищанської (1649) [832, 453], потім Семен став полков
ником прилуцьким (1651–1652). Його було знищено разом з мир
городським полковником Гладким та сотником краснянським.
Козак сотні Прилуцької Шкурата (1649) Трохим Федченко став
наказним полковником прилуцьким у 1653 р.
107
Козацька еліта ГетьманщиниПро шляхетське походження Тиміша Івановича Носача (Шкар
лат, Шкурат) (? — 1619–1671.09. — ?) засвідчує його герб (1659)
на розписці про отримання коштів у Варшаві для Війська Запо
розького. Прізвище Шкарлат встановив Ю.А.Мицик, досліджен
ня називають інше прізвище Шкурат і дають матеріали до родо
воду Шкуратенків [1070, 320–321]. Він син прилуцького сотника
(за реєстром 1649 р. — Шкуратевич) [832, 440], а потім полковника
Івана Шкурата (? — 1600–1651), який загинув під Берестечком
в 1651 р. [1070, 294, 297, 320]. Дотичним підтвердженням цього
є наявнісь в сотні Івана Шкурата Тимошівого (тобто полковника
Носача) зятя [832, 440], мабуть, Остапа, в 1664 р. розстріляного
гетьманом Тетерею разом з І.Виговським.
Дотримуємося думки, що він — шляхтич, який перебував у мі
щанському середовищі. Спочатку Тиміш Носач очолив Остерський
полк в 1648–1649 рр. [1343, 92; 1062, 42]. Змінив старого батька
на полковництві прилуцькому після того, як Остерський полк був
влитий до Переяславського. У 1650 р. брав участь на чолі полку
в молдавському поході. Генеральний обозний за Богдана Хмель
ницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького і Павла Тетерю.
У 1652 р. купив у пана Яроша Черепинського в Корсунському
полку хутір в с. Припоні за 300 золотих.
Задля зміцнення керівництва прикордонного Брацлавського
полку посланий Б. Хмельницьким полковником у Брацлав. Він
зміг протягом 1652–1654 рр. згуртувати полк і висунути на керівні
посади майбутніх визначних полководців Зеленського, Лисицю
та інших. Керував полком у Жванецькій битві, у боях на Брац
лавщині навесні 1654 р. [1214, 395–396]. Повернувся на посаду
генерального обозного і брав участь в облозі Львова.
Яцько Воронченко (? — 1609–1679, Київ), родовою маєтністю
якого було, мабуть, село Воронівка — «со всех сторон окружена
земляной насыпью, довольно сохранившейся» [883, 27], після
полковництва черкаського (? — 1649 [823, 63] — 1650 [715, 351] —
1651) став полковником прилуцьким (1652–1657 — ?). Сотник
прилуцький Павло Терех мав годованика Юрка Терехова [823,
144]. Його син Федір Терещенко спочатку був козаком сотні При
луцької свого батька [823, 144], а пізніше осавулом полковим
прилуцьким (1654) [735, Т. ІІ, 7].
За Хмельницького є данні про сотників журавських, іваниць
ких, полкових майже протягом усього періоду. Сотниками пол
ковими були Іван Шкурат, Омелян Проценко, Павло Терещенко,
108
В.В. Кривошея Іван Данилович. Іваницьким сотником був Степан Степанович Гри
горович, уЖуравській сотні числився Федір Бульба. Корибутівсь
кими сотниками згадуються Лесько Федоренко, Степан Семено
вич, Гнат Павлович, срібнянськими — Павло Федоренко, Павло
Андрійович.
Шляхтич Іван Янович став сотником ічнянським [823, 449],
а потім священиком, був основоположником роду Яновських [1162,
211]. Крім нього сотниками в Ічні були Федір Грищенко, Семен
Герасимів (Герасименко) (Семко), Матвій Романович, який, крім
того, у 1649 р. був сотником гурівським [823, 457]. Відомі монас
тирищанські сотники Дацько Малченко, Іван Гордієнко, Семен
Герасимович. У Красному Колядині сотникували Давид Деркач,
Василь Богуславець, Тишко Гавриленко. Сотником гурлянським
був Юрій Демченко. З пізніших часів маємо згадки про населені
пункти, які входили до цієї сотні. У 1686 р. зафіксований склад
курінних отаманів, що дає змогу встановити населені пункти
сотні: м’ятченський Іван Карпенко, савінівський Іван Мороз, ве
чурський Євтух Костюченко, грабарівський Михайло Чичкань,
давидівський Борис Проценко, кротівський Лазар Шолудченко,
гурівський (гурбний) Данило Єщенко, кейбалівський Яцько
Ященко [321, 1].
Відсутня інформація щодо сотників полку: варвинських, пере

волочанських, срібнянських 1650–1657 рр., красноколядинсь

ких, корибутівських 1650–1653, 1655–1657 рр., галичських
1650–1652, 1654–1657 рр., монастирищанських 1652–1657 рр.
2.5. Склад старшини
північно'східної групи полків
На території колишнього Чернігівського воєводства виникли
Ніжинський, Прилуцький, Чернігівський, пізніше Стародубський
полки. Їх територіальне становище, переважаючий вплив і перебу
вання на керівних посадах любецької, а також залишків чернігівсь
кої та стародубської православної шляхти, переважаючі торгово
господарські зв’язки з Московською державою зумовлювали
тяжіння цього регіону до Московської держави.
Серед обозних у полку є лише згадка у травні 1655 р. про Івана
без прізвища (можливо, Ребуха). Активний учасник козацької «ре
белії» 30х років Іван Нестеренко Бут, який 1638 р. став осавулом
109
Козацька еліта Гетьманщиниполковим корсунським, у Визвольну війну вступив козаком Кор
сунської сотні Марка Бажаненка (1649) [823, 141]. Як один із най
досвідченіших козаків разом із Золотаренками був висланий для
організації козацьких полків на території Чернігівського воєводст
ва і як старовинний і поважний воїн отримав уряд полкового ні
жинського судді (? — 1654.08. — 1655.06. — ?). Його вплив зміцню
вався ще і тим, що у полку козакували і його, мабуть, родичі:
Пилип і Григорій Бути — козаки Ніжинської сотні [832, 465, 469].
Таблиця 2.5
Кількість старшини полків північно
східної групи
Разом з Нестеренком на Ніжинщину прибув покозачений шлях
 
Наші Друзі: Новини Львова