Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 09 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163468
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
ном у Чигирині. Влітку 1649 р. в поході в Галичину був наказним
гетьманом. Після Зборівської битви організовував проведення
козацького реєстру. В Уманському полку в козацькому середовищі
за реєстром 1649 р. зафіксовані якісь його родичі Іван Чарнота
в Бузівський сотні, Андрушко, Фесько — в Бабанській, Матей —
в Кочубіївській, Михайло — в Іванській, Панас — в Кислянській.
З брацлавських зем’ян Богдановичів [1481, 56] походив Самійло
БогдановичЗарудний. 1642 р. згадуються служилі шляхтичі
князя Януша Вишневецького Микола Зарудний з синами Мико
лою і Григорієм, які тримали маєтність свого патрона — містеч
ко Бадівку [1308, 407]. Самійло Богданенко потрапив в козацьке
середовище перед Національновизвольною війною і служив у Го
родинській сотні Корсунського полку [823, 154], в цій же сотні
згадується Пасько Зарудченко [823, 155]. На Уманщині ж були
їх родичі Василь та Стець Богдановичі — козаки Бузівської сотні
Уманського полку (1649) [823, 516]. 1654 р. Самійло отримав
царську грамоту з підтвердженням на Млієв. Його син Іван Богда
ненко (? — 1603–1659 — ?) спочатку згадується як козак (1649),
потім сотник в Умані (? — 1653–1654). В.Шевчук зафіксував його
95
Козацька еліта Гетьманщинина чолі Уманського полку у 1653 р., який прикривав Україну від
татар [734, Т. І, 127]. Пізніше мешкав неподалік Чигирина. За
гетьмана Виговського став осавулом полковим миргородським.
Крім Івана в Умані козакував Мартин Богданенко.
У Буківській сотні 1653 р. відомий сотник Іван Бородатий. Сот
ник бузівський Уманського полку Порокіп Негребецький похо
див зшляхетської родини з Брацлавщини з с. Негребки [827, 720],
тісно пов’язаної з київським православним духовенством і братсь
кою могилянською школою. Один з представників цієї родини
в чернецтві Костянтин навіть став намісником Київського Со
фійського монастиря (1646), а 27 лютого 1647 р. підписав акт про
вибори київського митрополита Сильвестра Косова.
Брацлавський полк очолювали Якуша, Данило Нечай, Левко
(Уманський), Грозенко (Гродзенко?), Іван Богун, Іванчул, Тиміш
Носач, Михайло Зеленський, наказними полковниками були
Григорій Дорошенко, Сила Волошин, Григорій Кривенко, Павло
Лисиця.
З шляхетського роду Зеленських Петро був кошовим отаманом
запорозьким [1467, 127]. Михайло тримав с. Зеленянку поблизу
М’ястківки, очолив М’ястківську сотню. У травні 1654 р. отримав
полковництво брацлавське. Разом з ним активно діяли Павло, Се
мен, Олександр Зеленські [853, 360]. В.Липинський зараховує цю
родину до шляхти гербу Прус [1160, 566], а К.Нісецький — до
гербу Прус ІІІ [1497, 163]. Зеленський у травні 1655 р. був у Рашко
ві, його підтримував піхотний полковник уШаргороді Іван Писар
[1254, 68].
Полковник придністрянський (1649 р., весна) Кривецький
очолював полк у складі 26 сотень [792, 143]. Михайло Махаринсь
кий (? — 1619–1660 — ?) — власник с. Ілляшівки (в ній у реєстрі
записано 15 козаків) і, заставленої йому вінницьким гродським
підсудком Косаківським, Тимонівки, став сотником тимонівсь
ким [823, 246, 247]. У селі було 10 козаків, мабуть, раніше його
піддані. Разом з братом Лукою у 1654 р. був послом до російського
царя. З початку 1656 р. фіксується як уманський сотник. Одним
з найближчих соратників Махаринського був Остап Короставченко
[823, 246], рід якого походив від Хоростовецьких — шляхтичів
гербу «Остоя».
Очолити Чернівецьку сотню Нечай направив Гаврила Невми
рецького, який був його родичем ще по спільній маєтності с. Невми
ринцях. Від шляхтича Петра Білоуса з Вінницького повіту вели
96
В.В. Кривошея свій родовід козаки с. Білоусівки Федір Білоус, Семен, Ярема і Дем
ко Білоусівські [823, 240], які були серед перших фундаторів
Тульчинської сотні.
Представників родини Шандаровських Харитона у Брацлавсь
кому, Савки у Корсунському і Прокопа у Миргородському пол
ках В.Липинський відносив до родини гербу «Юноша» з Брац
лавщини [1160, 565]. Козака Минка Шурминського він вважав
негербованим шляхтичем з Литви [1160, 565].
Полковий пірнач Кальницького полку тримали Остап Гоголь
[1139, 451], Іван ЯцковськийКуницький, Іван Богун, наказним був
Іван Нечай. Як бачимо, полк почергово очолювали то Іван Яцьківсь
кийКуницький то Іван Богун. Позиція автора щодо цих двох пол
ководців висвітлена в окремих розвідках [1069, 113; 1079, 64].
Війт кальницький Філон Немира став суддею полковим каль
ницьким.
Ярема Урошевич очолив Вінницьку сотню, у 1660 р. він був но
білітований разом з синами [853, 360]. З синів відомий, мабуть,
старший Василь, який був козаком Вінницької сотні ще у 1649 р.
[823, 282].
Крім реєстру сотників 1649 р. Кальницького полку за часів Бог
дана Хмельницького, вдалося виявити лише двох сотників: іллі
нецького Івана Вертелецького у 1654 р. і липовецького Виторина
у 1651 р. [1495, 574–578].
Наказний полковник вінницький у 1648 р. [791, 19] Минко
після Зборівського миру став сотником іванським сусіднього
Уманського полку. Місцеві шляхтичі гербу «Топор» [1160, 563]
Ободенські представлені в козацькому середовищі шістьма свої
ми представниками: Власом, Мартином, Логвином, Іваном, Сте
паном і Олексою. Цьому сприяв як конфлікт, який стався на по
чатку ще 1629 р. між Василем Ободенським і князем Домініком
Заславським (останній здійснив наїзд на Ободну і захопив сіно
жать під Гайсином [827, 653]), так і той факт, що Йосип Обо
денський отримав привілей на ярмарок і торги в Іллінцях [827,
668], а самими Іллінцями заволодів Чарнецький, воєвода русь
кий.
До козацького середовища вливалися і православні вихідці
з інших місцевостей. Так, козаків Кальницького полку Техна і Пе
дора Тереховських В.Липинський вважав шляхтичами гербу «По
бог» зМінського воєводства [1131, 565], аПетро Шумський похо
див з шляхетської родини [1131, 565].
97
Козацька еліта ГетьманщиниНа Паволоччині полк почергово очолювали Іван КуцевичМинь
ківський [1198, 197] і два представники родини Хмелецьких:
Адам і Степан, доки їх не змінили Михайло Богаченко, а потім
Михайло Суличич [707, 109].
Шляхтичі Миньківські спочатку були власниками маєтку
с. Миньківців Кременецького повіту, а потім с. Миньківців, с. Вер
бівки, с. Верхівні під Паволоччю — після отримання посади па
волоцького війта. Ще у 1630 р. одним із запорозьких генераль
них старшин був Михайло Миньківський [1467, 131]. Поступово
представники роду переходять і на Лівобережжя. У 1645 р. Олек
сандр Конецпольський позивав Купріяна Миньківського за крив
ди його підданим в містечку Яблонові [556, 365], а Купріян з Яб
лонова позивав суддю переяславського Боремського.
Різні представники цієї родини потрапили у ворожі табори:
Олександр і Григорій стали ротмістрами у князя Чарторийського,
а Іван КучевичМиньківський (? — 1621–1651 — ран. 1657) очолив
козацький Паволоцький полк. Після Зборівського миру полк був
ліквідований, його сотні ввійшли до складу Білоцерківського пол
ку, і Миньківський зафіксовані серед козаків полкової сотні Бі
 
Наші Друзі: Новини Львова