Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 10 квітня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 163501
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
із них).
Серед старшин полку слід назвати і Миська Таборненка, який
був полковником на Волині (1649.05.) [1215, 11], а потім став коза
ком сотні Миська Івахнюка (1649), входив до складу делегації на
сейм (1652) [1215, 31]. З родини Миневських до реєстру 1649 р. по
трапили Матяш і Костя у сотні Марка Бажаненка. Юрій Миневсь
кий, який надав свій хутір на р. Смиків корсунському монастирю,
був полковим осавулом. У жовтні 1657 р. з корсунської ради пос
ланий на чолі посольства до Москви. Його брат Василь став пол
ковим писарем.
Клим Дубовик із сотні Костенкової згадується військовим това
ришем і навесні 1655 р. був у складі козацького посольства до ца
ря у Смоленськ, де захворів і залишився [620, 125; 823, 149].
83
Козацька еліта ГетьманщиниПокозачилися у полку шляхтичі Андрій і Герасим Трипольські
(сотня Данила Корчовського) [823, 147], Ярош Черепинський (сот
ня Гаркушина). У 1652 р. останній продав свій хутір у с. Припо
ні брацлавському полковнику Тимофію Носачу [1095, 184]. Його
брат Василь Черепинський також козакував у тій самій сотні.
У 1648 р. до Корсунського полку структурно належали лише
сотні Корсунські. Усі ж переферійні (кілька Лисянських, Віль
шанська, Ситницька, Мгліївська, Городиїська) складали полк Ли
сянський, який після Зборівського договору ввійшов до складу
полку Корсунського. Навесні 1649 р. Лисянський полк Кривоноса
нараховував 27 сотень [792, 142]. Коли Кривоніс став наказним
гетьманом, його місце зайняв син, а потім Дем’ян Якимович Ли
сянський [1254, 41] — після ліквідації полку багаторічний сотник
лисянський (1649–1665). 1654 р. були такі сотні: 1–а Корсунсь
ка, 2–а Корсунська, 1–а Бугуславська (сотники Яцько у 1655 р.,
можливо, Андрій Бардак раніше 1660 р.), 2а Богуславська, Віль
шанська, Водяницька, Деренківецька, Кальниболоцька, Ли
сянська, Мгліївська, Сахнівська (сотник Михайло Череватенко
у 1675 р.), Синицька, Стеблівська, Тарасівська (сотник Лесько Ру
данин у 1670 р.).
15 полковників корсунських, з яких 10 повних, репрезенту
вали 13 старшинських родин. Крім того, відомі два полковники
лисянські. Є згадки про 24 сотники, з яких двоє лише за іменами.
Вони репрезентували 23 родини. Всього ж в полку того періоду ві
домо 39 старшин з 36 родин.
Завдяки генеалогічному методу вдалося локалізувати три іменні
сотні: Богуславську, Звенигородську і Стеблівську.
Серед канівських полчан проходили службу сини колишнього
старшого полковника Війська Запорозького (1610 р.), гетьмана
Андрія Стороженка, один з яких записаний у реєстрі 1649 р. як
козак полкового товариства канівського Фесько Андрієнко [823,
98]. Можливо, що його старшим братом був Яцько Андрійович,
який у 1638 р. став полковим осавулом, а пізніше залишався ко
заком у сотні Рещенковій 1649 р [1254, 113].
У XVII ст. Кулаги — відомий в Канівському та Переяславському
полках козацькостаршинський рід, який вів своє коріння від геть
мана Івана КулагиПетражицького. У реєстрі 1649 р. Канівського
полку записані сотник Яким Кулага, Яків, Григорій, Трохим —
жителі Чабанівки (серединаХVІІ ст.) [673, 8], крім того, згадуються
Сахно Кулаженко уМежиріцькій і СакКулага у Іржищівській сотнях.
84
В.В. Кривошея Полковник (? — 1638), а потім сотник канівський (1638 — ?)
Іван Іванович Боярин у 1642 р. керував спільним морським походом
запорожців і донців. Перейшов до Медведівки, де і був вписаний
до козацького реєстру 1649 р. УМежигірському монастирі зберігся
поминальник роду Івана Боярина з Чигирина: Федір, Марія, Йо
сип, Іван, Тиміш, Пелагея, Ірина, Яків [692, 272]. У Каневі ж за
лишилися його родичі Матвій, Ілляш і Семашко Боярини — ко
заки сотні Клима Малашенка [823, 114]. Останній з них згаданий
як значний козак канівський [717, 110].
Григорій Думич поминав рід у Межигірському монастирі, за
писаний поряд з родом канівського полковника Андрія Лагоди:
Григорій, Гафія, Федір, Федір, Леон [692, 272]. Марко Думич —
козак сотні Стародубової (1649) [823, 199], Левко Григорович Ду
менко — проживав у с. Литвинці [695, 10]. Клим — козак сотні
Стародубової (1649), Тиміш — козак сотні Андрієвої (1649).
Василь Сокіл відомий як старшина Канівського полку (1630)
[1107, 56], а Андрій Соколенко згаданий козаком сотні Андріївої
(1649).
Колишній отаман городовий канівський (з 1638 р.) Григорій
Щербина [823, 98] був учасником посольства Максима Нестеренка
до Варшави у питанні ратифікації Зборівського миру (1650.01.).
Яцько Борисенко — отаман сотенний у 1638 р. козакував у сотні
Волинця (1649). Дударенко був сотником у 1638 р., а у 1649 р. коза
ками сотні Кулаги зареєстровані Тарас, Федір, Денис Дударенки.
Першим полковником під час Національновизвольної війни
зафіксований Семен Савич. Можливо, він і Семен Верещака, який
навесні 1649 р. очолював козацький полк, — одна особа. Дотичним
підтвердження є той факт, що у сотнях полку були козаки Вере
щаченки. Якщо це припущення правильне, то Канівський полк
мав навесні 1649 р. 23 сотні [792, 142].
Першу сотню Канівську очолював представник місцевого роз
галуженого роду Іван Стародуб, у сотні ж, крім нього, були Ілля
і Лесько Стародуби. Іван очолив і полк у 1653–1654 рр. Іван Шан
гирей (Шинкирий) був козаком Канівської сотні Кулаги (1649)
[823, 107]. Той факт, що в 1650 р. він, хоча і тимчасово, очолював
полк, свідчить, що вже в цей час став сотником канівським, за
мість Якима Кулаги.
Два останні роки гетьманування Хмельницького полк очолював
Андрій Бутенко. Він був покозаченим шляхтичем Терехтемирівсь
кої сотні, а після полковникування знову повернувся в рідну сотню
85
Козацька еліта Гетьманщиниі згодом очолив її (1659) [1177, 179]. Належав до родини, яка
настільки була розгалуженою в полку, що мала кілька гілок (Бути,
Бутки і Бутенки). Ще у 1638 р. сотником став Ілля Бут. Василь
Бут козакував у сотні Богданенка (1649), Іван Бут — полковій,
Федір — сотні Волинця, Яцько, Стас, Якуб — сотні Ресченкова,
Іван — сотні Климова, Іван Буток — полковій сотні, один Бутенко
Іван — у полковій сотні, а другий — у сотні Волинця, Пилип —
сотні Ресченкова. Дещо пізніше Бутко переходять у Лепляву.
Серед наказних полковників відомі чотири старшини: Заблоць
кий [715, 351], Гулак, Іван Шангирей, Васько Решетило. Заблоць
кий з Канева був обраний від повстанців до комісії у 1630 р. [963,
118]. У Канівському полку серед полкового товариства були Про
кіп, Яцько, Іван Заболоцькі, а Овсій — у полковому товаристві
переяславському, Кирик і Лесько — у сотні Романенковій Пере
яславській, Андрій — Лубенській сільській сотні Миргородського
полку. В.Сергійчук вважає, що наказного полковника канівсько
го Заболоцького звали Прокопом [1343, 36]. Козак сотні Волинця
(1649) Василь Хоменко став писарем полковим (1652), був писа
рем посольства Яцкевича на сейм до Варшави (1652) [1215, 31].
Вдалося простежити серед канівського козацтва представників
старовинних боярських родин Київщини і Канівщини: Потапо
вичів, Чайок, Черевчеїв, Морозів. Ще у 1572 р. братаничева бояр
Потаповичів (донька брата — племінниця [980, 125]) Милохна
Михайлова Морозова продала їм свою частину Жердева. Можливо,
хтось із родини Потаповичів був одружений з вдовою московсь
 
Наші Друзі: Новини Львова