Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 11 грудня 2018 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 144767
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
був серед отаманів харківських [873, 65; 823, 53].
Пірнач сусіднього Черкаського полку тримали Марко Тарасович
Топіха [792, 143], Яків Воронченко, Радишевський, Худий Баран
(Барановський), Василь Шенделицький, Яків Пархомович Колос.
Третім у списку реєстру 1649 р. полку (мабуть, полковий оса
вул) стоїть колишній гетьман (1632 р.) Андрій Дідович [823, 63].
Васько Шенделицький, мабуть, був другим осавулом полковим
77
Козацька еліта Гетьманщини(у реєстр вписаний четвертим) [823, 63]. У полковому товаристві
числилися Степан Нужний (син чи брат козацького посла у 1636 р.
Григорія Нужного [963, 237]), Мисько Гамалія [485, 1], Іван Гу
лак, Прокіп Потребич (його син Степан Прокопович Потребич
Гречаний у 1663–1665 рр. став генеральним писарем) [131, 64,65].
У сотні Шубця козакували син колишнього полковника Федір
Маркович Топіха і його братанич Фесько [823, 65]. Враховуючи
спорідненість Топіх і Кривоносів, зрозумілим стає факт перебуван
ня в полковому товаристві Сави Кривоносенка [963, 237]. Нащадки
і родичі полковника черкаського Якова Гугнявого (1637 р.) гур
тувались у Піщанській сотні (Маско, Хома) [963, 92,93], нащад
ки наказного полковника черкаського Радишевського надалі
фіксуються серед козаків м. Дівиця на Лівобережжі [1164, 451].
Михайло Гамалія згодом став генеральним суддею, а це за
свідчує, що він мав попередньо обіймати посаду судді полкового
черкаського. Серед старшин полку був Марко Левонович, який
у серпні 1654 р. очолював гетьманське посольство до царя [620, 48;
823, 64].
Старовинний шляхетський рід Вовків відомий від часів Федора
Васильовича Вовка, який ще 25 листопада 1582 р. отримав при
вілей на війтовство в Лоєвій Горі (Лоєві) [827, 680, 839]. Він був
зем’янином Мінського повіту і виконував доручення воєводи бе
рестейського Гаврила Горностая (1585). Згодом отримав війтовство
київське. Його син Максим Федорович, будучи київським міща
нином, реабілітувався у 1616 р. Архіви зберегли такі згадки про
представників роду: Іван Вовк 11 грудня 1620 р. отримав за ленним
правом Собичів і Нездвідово в повіті НовгородСіверському в стані
Підгородньому, а вже 3 березня 1623 р. він уступив весь Собичів
Вавринцю Могильницькому [827, 616, 630]. Андрій Вовк у 1628 р.
вів суперечку за грунти Хохли у Чернігівському повіті з Михай
лом Ясликовським [827, 658].
Онук київського війта Костянтин Максимович Вовк неоднора
зово ставав козацьким писарем військовим (1625, 1629), був послом
до короля (1627), королівським ротмістром (1632–1634). 12 серпня
1634 р. отримав уряд писаря земського чернігівського [827, 630,
839]. «Не утримався на посаді писаря К.Вовк. Його належність
до шляхти була піддана сумнівові і, незважаючи на підтвердження
сеймом 1638 р. його шляхетства, уряд писаря, відібраний у нього
незадовго перед тим, К.Вовку не повернули», — засвідчує один із
дослідників історії ЧерніговоСіверщини [1106, 115].
78
В.В. Кривошея Вовк повернувся у козацьке середовище, дістав дозвіл сфор
мувати полк і на чолі його брав участь у бойових діях в Європі
(1635–1636 рр.) [1481, 51]. У 1636 р. отримав від М.Калиновсько
го в посесію за 2000 золотих хутори Піски і Підгорне [1106, 127].
Мабуть, його родичем був і сотник Черкаського полку. Надалі
у ХVIII ст. є згадка про нащадків значного військового товариша
Олександра Вовка, які проживали у селах Новоселівці і Курінь
Стародубського полку (1787 р.).
З Черкас по усіх полках розійшлися представники роду Че
чуг. Перший з них обирався від повстанців до комісії у 1630 р., був
одним із ватажків разом зі Скиданом у 1638 р. Федір Чечуга ко
закував у Черкаській сотні Шубцева (1649) [823, 67], а Іван Чечу
га — у Лохвицькій сотні [823, 399], інший Іван посланий до Мака
рівської сотні Київського полку, Остап з Черкас — до Ніжинської
сотні Борсука [823, 469], в Дівицькій сотні Прилуцького полку
зафіксований Іван [823, 446], аМартин — у Терлицькій сотні Каль
ницького полку [823, 278].
Сотником у Черкасах напередодні Національновизвольної вій
ни відомий Михайло Кадичин (1636 [735, Т. ІІ, 166]), а у перші
роки війни — Фесько Шубець (1649) і Семен Ненартович (1652).
Серед іменних сотень 1649 р., названих за ім’ям сотників, були
сотні Петра Синодановича, Андрія Дригала, Степана Мошенця,
Марка, Лазаря Петровича (до цієї сотні входило с. Белозеро, про що
засвідчує присутність у цій сотні Яроша і Карпа Белозорських
і Куца Белоозерського [735, Т. ІІ, 38; 823, 78]), Мартина Саварсько
го, Феська Вовченка, Степана Кулаковського, Олександра Островсь
кого, Микити Трохимовича, Сави Гаркуші. Іменні сотні полку
локалізувати важко. Слід відзначити, що деякі з них були Черкась
кими, одна чи дві — Іржищівськими. Про існування останніх ві
домо ще з 1636 р., коли там сотникували Іван Іржищівський
[735, Т. ІІ, 166] та Іван Іржищівський Воропай [735, Т. ІІ, 166].
З названих правобережних сотень полку географічно згадана
лише Мошенська на чолі з Нестором Терещенком (1649). Лівобе
режну частину полку складали географічно локалізовані Золото
ніська, Піщанська, Домонтівська і Богушківська сотні, історично
пов’язані з Черкаським староством. У 1669 р. черкаський полков
ник «переяславский родимец» Яким Головченко, намагаючись
утримати ці сотні в полку, в листі до полковника переяславсько
го Думитрашки нагадував, що вони були черкаськими ще коли сам
Думитрашка був у волоських горах [716, 132–133].
79
Козацька еліта ГетьманщиниБогушківська сотня існувала вже у 1638 р., коли її сотником
був Михайло Залеський, а отаманом Яцько Кияниця, у 1649 р. на
чолі сотні стояв син останнього Юхим Якович Киянченко.
Золотоніських козаків очолював Остап Заєць, у Домонтові —
Степан Цапко. Цікаво, що в цей час у сотні козакував Ярмола Шко
да (? — 1629–1689 — ран. 1703). З його попередників відомий
Якуб Шкода — боярин остерський, якому з дружиною Масютою
Гломоздою 1 березня 1597 р. був наданий привілей на пашню До
рогинка в Остерському старостві [827, 482]. Ярмола став сотником
у Домонтові дещо пізніше (1659), а через тридцять років у 1689 р.
разом з рідним братом Максимом вони продали свої домонтівські
грунти місцевому сотнику Стефану Томарі.
На чолі Піщанської сотні згадується Кость Федорович (1649).
Він став основоположником відомої родини Костенків. У тій же
сотні зафіксований його син Федір Костенко (1649) [823, 91]. Ма
буть, його онуками були Андрій Костенко — сотник піщанський
(1679), сотник домонтівський (1689), знову сотник піщанський
(1689–1693 — ?) та Роман Костенко — товариш сотні Піщанської
(1685 р.). Надалі рід продовжувався Василем Андрійовичем (? —
1680–1718 — ?), козаком піщанським, який у 1700 р. продав
греблю і дідівські та батьківські грунти у місці впадіння р. Каврай
в Супой полковому осавулу Стефану Томарі [307, 21].
Марко Левонович був у полковому товаристві Черкаського пол
ку (1649) [823, 64], у серпні 1654 р. очолював гетьманське посольст
во до царя. Разом з ним уМоскву поїхали писар Григорій Гуляниць
кий, Іван Дяченко і 9 козаків [620, 48].
Серед 8 полковників черкаських, які представляли 8 родин,
5 були повними. З полкових старшин же відомий лише писар
Сільвестр Дубина. 18 сотників Черкаського полку, з яких двох знає
мо лише за іменами, репрезентували 18 сотницьких родин. Разом
в Черкаському полку за Богдана Хмельницького відомо 27 стар
 
Наші Друзі: Новини Львова