Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 06 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 157783
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
шинських угруповань. Виходячи з класифікації старшини та їх
угруповань за походженням, часом і тяглістю отримання стар
шинського уряду, внутрішньотрадиційних регіональних підходів,
зовнішньополітичної орієнтації, відзначена її неоднорідність. За
часом отримання урядів вони розподілялися на старшину доре
волюційного часу і періоду революційних перетворень, на початку
Національновизвольної війни (1648–1663 рр.) за регіональними
особливостями — на старшину центрального (корінних полків),
західного (козацькошляхетських полків), північносхідного (пол
ків Чернігівського воєводства), південносхідного (полків січової
орієнтації і впливу), надалі — на правобережну і лівобережну
(1663–1676 рр.), вихідців з Правобережжя і місцевої лівобереж
ної старшини (1676–1687 рр.). Надалі, за гетьманування Мазепи,
існували залишки угруповання полків колишньої південносхідної
групи — Полтавський, Миргородський і Гадяцький полки.
Єдність угруповань першочерговою основою мала причетність до то
го чи іншого фамільного клану. Протягом ХVIII ст. за відсутності
реального системоутворюючого стрижня — абсолютної гетьмансь
кої влади — зникає потреба боротьби за неї і, як наслідок, необхід
ність козацькостаршинських угруповань. В умовах обмеження
і поступового знищення гетьманської влади та влади старшини
(1708–1782 рр.) нівелюються її кланові і регіональні відмінності.
За зовнішньополітичними симпатіями і орієнтаціями старши
на поділялася на самостійницьку, пропольську, промосковську.
Старшини зі сталою протурецькою чи протатарською орієнта
цією виявити не вдалося. Це свідчить, скоріше, про використан
ня татарського і турецького фактора в українській політиці, ніж
бажання підкорення султану чи хану.
14. Вдалося відобразити не лише на загальнодержавному рівні,
але і у багатьох полках наявність та еволюцію старшинських угру
повань, серед яких протистояння у Миргородську полку Лісниць
ких і Гладких, Переяславському — Сулим і Романенків, Ніжинсь
кому — Гуляницьких і Золотаренків, Полтавському — Жученків
і Герциків, зробити спроби ув’язати внутрішньополкові проти
річчя із протиріччями у центрі.
15. Еволюція місця та ролі неукраїнців у соціальній та націо
нальній еліті збігалася з історичними періодами існування укра
їнської козацької держави. У 1648–1676 рр. вони перебували поряд
з українцями в козацькому війську, переймалися їх інтерасами,
350
В.В. Кривошея боролися з ворогами України (волохи Апостоли, Скидани, серби
ДумитрашкиРайчі, Сербини, Новаковичі, греки Мигалевські,
Мазаракі, Греки). У 1676–1708 рр. спочатку допомагали утвер
дженню покозаченої правобережної шляхти на лівобережному геть
манстві, а потім стверджувалися і самі в тепер уже їхній Україні.
Протягом 1708–1782 рр. російське самодержавство активно
використовувало неукраїнців для руйнації Гетьманщини і її інкор
порації в російську суспільну ієрархію (волохи Станіславські,
Кицеші, Бразули, Афендики, серби Божичі, Милорадовичі, Мі
лютовичі, Требинські, греки Томари, Костянтиновичі, Греки).
Найбільше неукраїнського елементу у командних органах ко
зацької армії давали білоруси. Особливо багато їх було серед старо
дубських і ніжинських полчан, але встановлення їх серед козаць
кої старшини ще вимагає спеціального дослідження. Складнощі
цього процесу пов’язані з традиційним формуванням козацтва,
як з українських, так і білоруських земель, а також тим, що у са
мому Війську Запорозькому різниці між українцями і білорусами,
як свідчать документи, не робилося, тобто, рівень усвідомлення ок
ремішності від білорусів був набагато слабшим, ніж від московитів.
Загалом відсоткове зставлення неукраїнців серед старшини
в полках Гетьманщини коливалося від 1 до 11%, а саме: Переяс
лавський полк — 11%, Гадяцький — 4,6%, Миргородський —
3,3%, Лубенський і Стародубський — 2,7%, Полтавський — 1,8%,
Чернігівський і Київський — 1,5%, Прилуцький — 1,4%, Ні
жинський — 1%. Загалом неукраїнці в старшинському середо
вищі становили 3,9%, серед них 53 представники волоського по
ходження, по 29 євреїв і греків, по 19 татарського і сербського,
10 росіян, 4 болгари, по 3 поляків і угорців, 2 молдавани, по од
ному чеського, німецького і циганського походження.
16. Відсутність серед козацької старшини представників непра
вославного віросповідання засвідчує жорсткий підхід у релігійно
му питанні. Представники польських католицьких родів отриму
вали уряди лише як нагороду після хрещення за православним
обрядом, усі старшиниєвреї були вихрестами, це саме стосуєть
ся і татар.
17. Дослідження еволюції суспільної значущості старшинсь
ких родин, періоди їх політичного підйому та занепаду, вказують
на те, що старшинськокозацькі родини періоду Богдана Хмель
ницького поступово сходили з політичної арени і лише в останній
період існування козацької держави вони дещо повернули собі
351
Козацька еліта Гетьманщинивплив. Це сталося внаслідок того, що владні старшинські родини
першої половини ХVIII ст. протягом 1764–1782 рр. переорієнтову
валися на російську суспільну ієрархію. Встановлено, що з 601 стар
шинської родини відомих за гетьманування Богдана Хмельниць
кого, Самойловича на урядах залишалося 75, за Мазепи — 64,
Скоропадського — 40, Апостола — 31, в останній період існування
козацької держави — 37.
18. Використавши генеалогію як метод загальноісторичного
дослідження, здійснено географічну локалізацію так званих імен
них сотень у правобережних полках, а саме: в Канівському полку
сотня Стародуба визначена як Литвинецька, Волинця — Пе
карська, Кулаги — Костенецька, Богданенкова — Келебердинська,
Ращенка — Леплявська, Рощенка — Бубнівська, в Корсунському
полку сотня Остапа Ярощенка — як Богуславська, Гавриленкова —
Звенигородська, а Куришкова і Корчовського — Стеблівська.
Завдяки генеалогічному методу вдалося встановити, що перед
Національновизвольною війною до Переяславського полку вхо
дила територія навколо Миргорода і Лубен, які у 1638–1648 рр.
були сотенними центрами цього полку.
19. Вдалося географічно локалізувати масові переходи козаків
правобережних полків на Лівобережжя. Козацтво і старшина Чи
гиринського полку перейшли до південних сотень Миргородсь
кого полку і Прилук, Канівського — до Переяслава, Золотоноші,
Бубнова і Келеберди Переяславського, Корсунського полків —
Конотопа Ніжинського полку, Смілянської і Хмелівської сотень
Лубенського, Уманського полку — Ромни Лубенського полку
і Орільські сотні Полтавського полку, Білоцерківського — до Ко
зельця Київського і Опішні Гадяцького полків, Брацлавського —
до Миргорода.
352
В.В. Кривошея СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ТА ЛІТЕРАТУРИ
Центральний державний історичний архів України
в м. Києві
Фонд 51. Генеральна військова канцелярія.
Опис 1.
1. Справа 2669. Ревізія Козелецької сотні Київського полку
1764 р. — 355 арк.
Опис 2.
2. Справа 36. «Сказка» багацького сотника Миргородського пол
 
Наші Друзі: Новини Львова