Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 174738
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Генеральний осавул Яків Якубович дав характеристику іншому
представнику старшинської верхівки — Валькевичу: «В 1733 р. ...
бунчуковіе товариства действительно обретались в Польском по
ходе, в котором по чину своему должен был быть и он Валькевич
не был, в 1737 году когда в походе Крымском Очаковском бунчу
ковие товариство обретались он Валькевич не был, в 739 году когда
в походе Хотенском бунчуковіе товариство были он не был, и не
только от походов но и внутри якіе случаются нарады и комиссии
едные ухищрением себе от оных освобождает избирая удоб воз
можное к покою своего резона».
Як бачимо з вищенаведеної таблиці сотенна урядова старши
на становила 1,1% козацького війська. Загалом на урядах, крім
генеральних, було 658 старшин (за штатом 750) [633, 1995].
Почастішали призначення на старшинські уряди некозаків.
Так, «по усмотрению генералитета» у 1737 р. сотником полко
вим лубенським був призначений «за те мои верные службы»
(у 1733–1737 рр. виконував функції перекладача з польської і ла
тинської мов у російських генералів) шляхтич з Троцького воєводс
тва Михайло Скаржинський. Він вважав, що знаходиться «в иност
ранстве». Щоб спасти місцеві старшинські кадри, полковник
лубенський Петро Апостол подав ініціативу Рум’янцеву щодо роз
поділу сотні на три частини (під виглядом відновлення стародавніх
сотень). Головні аргументи звучали так: «Из древле при полковых
сотнях по два и по три сотника», «полковые сотни в большом числе
314
В.В. Кривошея казаков пред прочими находятся», сотник «за отлучкою одного или
двух третий оставался» [633, 122]. Скаржинський же вимагав або
«совокупить по прежднему» сотню як єдине ціле, або зробити йому
майнові надання. Доки з цими пропозиціями він звертався до ГВК
та фельдмаршала фон Лессія, справа не вирішувалася. Очевидно,
він ризикнув на пряме звернення до Сенату, бо у 1741 р. останній
прийняв рішення про злиття трьох сотень в одну. Крім того, Скар
жинський «за восприятие веры православной (перехід з католицт
ва у православ’я — авт.) и за ревностные службы» отримав маєт
ність у Чорнуській сотні (20 дворів) [633, 130].
Таблиця 6.4
Кількість і відсоток старшини у козацькому війську
Спроба П.Апостола зберегти місцеві кадри все ж вдалася. Бе
зумовно, на час призначення полкового сотника лубенського Скар
жинський ужодне порівняння з найбільш ймовірною кандидату
рою на цей уряд Семеном Івановичем Приймою. Син місцевого
полкового сотника, С.Прийма розпочав службу у комонному полку
Г.Галагана (1707–1710), потім був за сотника полкового лубенсько
го в Дербентському поході (1722), отаманом городовим лубенським
(1724–1729, 1729–1739), полковим комісаром (1729). Він і став сот
ником 2ї полкової, та у 1741 р. «безо всякой моей вины сотничест
ва лишился» (в зв’язку з ліквідацією сотні) [633, 211]. Все ж він
315
Козацька еліта Гетьманщини
Старшина
Полкова Сотенна Сотники Ко

заки Разом
Гадяцький 8 0,1% 44 0,6% 12 0,2% 6779 6843 0,9%
Київський 6 0,2% 27 0,9% 8 0,3% 2869 2910 1,4%
Лубенський 8 0,1% 30 0,3% 11 0,1% 10484 10533 0,5%
Миргородський 8 0,2% 59 1,6% 15 0,4% 3517 3599 2,2%
Ніжинський 8 0,1% 77 0,9% 20 0,2% 8475 8580 1,2%
Переяславський 8 0,2% 65 1,7% 17 0,4% 3712 3802 2,3%
Полтавський 8 0,1% 60 1,0% 18 0,3% 5762 5848 1,4%
Прилуцький 8 0,2% 27 0,7% 8 0,2% 3712 3755 1,1%
Стародубський 8 0,2% 25 0,8% 9 0,3% 3238 3280 1,3%
Чернігівський 8 0,2% 32 0,6% 16 0,3% 5000 5056 1,1%
Разом: 78 0,1% 0,8% 0,2% 53548 54206 1,1%призначається осавулом полковим, що було підвищенням по
службі.
Після смерті гетьмана Скоропадського буйним цвітом розрос
лося бунчукове товариство. Генеральна військова канцелярія са
ма, без гетьмана, брала під гетьманський бунчук. Звичайно, це
відбувалося не без врахування поважних рекомендацій російського
генералітету. Так, у 1747 р. миргородський полковник журився,
що «в преждних годах в Малой России за службы генеральных
старшин и полковников, дети их определяемы были в бунчуковые
товарищи, они же назывались и войсковыми и не более их нахо
дилось как от 30 до 40 человек», а тепер більше 200. ГВК сама без
атестатів полкових канцелярій визначала бунчукових і військо
вих товаришів «не токмо из мелких старшинских детей и значко
вых товарищей, но из рядовых казаков» [633, 543].
У його полку було сім бунчукових товаришів «кои при полку
никакой службы...не отправляют», але «безбоязненно людей мо
гут обижать», через те, що є вказівка ГВК «дабы их суды полковые
и сотенные не привлекать почему обижаемые от них бедные люди
полку Миргородского казаки и обыватели во всех делах принуж
дены ездить в Глухов верст по 200 и по 300 и там суда искать на них
в Генеральной войсковой канцелярии и в Генеральном войсковом
суде и от того принимают себе немалые убытки» [633, 543 зв].
Матвій Іванович Холодович, син сотника воронізького, одру
жений з онукою Івана Семеновича Бихівця Феодорою Дащенко
розпочав кар’єру військового канцеляриста у 1730 р. Через оди
надцять років — у 1741 р. став старшим військовим канцелярис
том, але вже наступного року звільняється через донос сотника
Купчинського. Під його крилом працюють військовими канце
ляристами молодший брат Андрій Холодович (з 1738) та свояк
Яким Миткевич.
Удова священика Прохора Миткевича вдуге вийшла заміж за
суддю генерального Федора Лисенка. Її син від першого шлюбу
Яким Прохорович Миткевич у 1737–1741 рр. служив військовим
канцеляристом ГВК. У 1741 р. одружився з донькою абшитовано
го судді полкового, колишнього писаря полкового чернігівського
Самійла Холодовича Феодосії і того жроку посідав уряд свого тес
тя. Рекомендував його на цю посаду генерал Кейт, згадавши його
участь у комісії 1738 р. в Севську «на заставе от опасной болезни».
КиєвоМогилянську академію відвідували чотири сини прото
попа глухівського Олексія Голяховського (Дем’ян, Данило, Іван
316
В.В. Кривошея з 1729, Петро з 1730). По закінченні — 24 червня 1741 р. — троє
з них (крім Данила) стають військовими канцеляристами ГВК.
Центральні уряди у міжгетьманський період тримали 15 родин
(представників Лизогубів, Забіл, Бороздн, Горленків, Лисенків,
Турковських, Безбородьків, Мануйловичів, Якубовичів, Вальке
вичів, Скоропадських, Марковичів, Ханенків, Галецьких, Обо
лонських).
Уряд генерального обозного ввесь період займав лише Яків
Євстафійович Лизогуб (1728.18.03. — 1749). Шість старшин три
мали генеральне судівство: Михайло Тарасович Забіла 12 років,
Іван Владиславович Бороздна 9 років, Яким Мануйлович Горлен
ко 10 років [1140, 249], Федір Іванович Лисенко 10 років, Дем’ян
Васильович Оболонський (? — 1758), Ілля Васильович Журман
(1756–1782). Два повних і два наказних генеральні писарі предс
тавлені Михайлом Турковським [31, 1], Андрієм Безбородьком та
Андрієм Руновським, Степаном Петрункевичем. Іван Мануйлович,
Федір Лисенко, Яків Якубович, Петро Валькевич тримали уряд
 
Наші Друзі: Новини Львова