Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 20 травня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 151962
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Купчинський став повним сотником. У полку відомі 59 сотників
(з них 38 наказних) з 53 родин (3 Кандиби, по 2 Афендики, Бу
тенки, Рубани, Дарагани), 69 старшин з 63 родин.
Загалом за гетьмана Апостола відомі 383 урядники з 317 родин
(5 Жил, 3 Кандиби, Тарновські, Борсуки, Столпановські, Левенці,
Лисенки, Тарасевичі, Солонини, Остроградські, 2 Яворські, Шуми,
Шрамченки, Чуйкевичі, Ханенки, Турковські, Троцькі, Товстолі
си, Танські, Сулими, Соболевські, Савичі, Сахновські, Савицькі,
Рубани, Родзянки, Покотили, Пирятинські, Петровські, Огранови
чі, Милорадовичі, Медушевські, Мандрики, Максимовичі, Левиць
кі, Купчинські, Кулябки, Костенецькі, Коденці, Кальницькі,
КаневськіОболенські, Забіли, Жуковські, Єсимонтовські, Дара
гани, Губчиці, Гамалії, Галецькі, Галагани, Апостоли, Афендики,
Базилевські, Величковські). Впадає у вічі прогрес у зменшенні част
ки українців на ключових полковничих посадах з 90% за Скоро
падського до 60% за Апостола, причому росіяни утримували 30%.
Ставлення до еволюції влади старшинських родин у цей період
засвідчує відсутність значних ротацій (зберегли владу і влив 192 ро
дини, повернули — 44, новими були 52, втратили владу — 154).
Спостерігається різке зменшення кількості козацько–стар
шинських родин взагалі. З 52 нових родин 27 належать до тих,
хто посів лише уряд наказного сотника.
Після смерті Апостола генеральна старшина була взята під
жорсткий контроль. Так, під час поїздки з польського фронту до
311
Козацька еліта ГетьманщиниПетербурга генерального обозного Лизогуба (червень 1734 р.) росій
ським місцевим органам наказувалося: «Под образом вспоможения
в пути, придать одного из унтерофицеров, доброго и надёжного,
или при нём отправить одного из офицеров, под претекстом, буд
то для своих нужд едет в С.Петербург с ним в одной компании,
придав ему, под образом деньщиков, 2–х человек солдат и велеть
ему, по присяжной его должности, в пути весьма секретно за ним
смотреть и проводить до Петербурга, отнюдь не дав ему в том ни
какого виду, будто он для него послан» [727, 210].
Різко збільшилася кількість сотників із військових канцелярис
тів ГВК. Особливо після царського указу 1734 р., згідно з яким ви
магалося «войсковых канцеляристов достойных за службы в пол
ковую старшину и сотники определять» [1360, 69].
6.4. Українські владні козацько'старшинські родини
в 1734–1764 рр.
Занепад козацької держави, еволюція старшини у бік Російсь
кої імперії найяскравіше прослідковується на прикладі родин Без
бородьків, Якубовичів, Валькевичів, представники яких тоді три
мали генеральні уряди.
Андрій Безбородько (1711.4.07. — 1780.2.03.) був сином значко
вого товариша Переяславського полку Якова [1136, 311]. З 1730 р.
розпочав службу у ГВК, через три роки («словесно», без указу) при
значений старшим військовим канцеляристом. Такому злету слід
завдячити генеральному судді Якову Забілі, з донькою якого, Євдо
кією, Андрій одружився. У 1739 р. помер генеральний писар Турков
ський і Безбородько у 28 років виконував обов’язки генерального
писаря (отримав указ на чин 1741.20.02.). Ще раніше йому вдалося
зміцнити матеріальне становище, після отримання «на пропита
ние» (1736.27.11.) села Стольне, Пшехдани і Богдани. Його біограф
пише: «С практическим умом и в особенности с ловкостью, Безбо
родко умел принаравливаться к характеру каждого из правителей,
и потому оказывал сильное влияние, как на ход дел по Малороссійс
кому правлению, так и на всю местную администрацию» [959, 8].
5 листопада 1742 р. сотник яготинський Купчинський написав
на Безбородька донос до Петербурга. Головними його пунктами
були: сотників призначає без вибору, а за особистим рішенням,
за що бере відповідну плату у розмірі 70–100 карбованців; задля
312
В.В. Кривошея збільшення сотенних урядів сотні поділив пополам; ввів вакансових
сотників; збільшив кількість військових канцеляристів з 30 до 200.
Конкретні приклади, які наводив Купчинський: Бірон рекомен
дував на уряд сотника новгородсіверського Олександра Пілато
вича, якого обрали сотняни, але сотником став Степан Судієнко
(Безбородько за це, неначе, отримав 600 карбованців і 4 бочки го
рілки); вихрещений єврей Крижановський отримав на відкуп
два полки (Лубенський і Миргородський), а потім уряд сотника
глинського (це йому коштувало 260 червінців і дорогоцінностей
на 300 карбованців); призначив родичів на посади: свояка Івана
Сахновського — обозним полковим чернігівським, його синів Гри
горія і Якима — сотниками старосанжарським і менським, відпо
відно, племінника дружини Василя Биковського — суддею пол
ковим гадяцьким [34, 1].
Справу, яку розглядали 10 років, закрили у 1751 р. на користь
Безбородька, а Купчинського звільнили від сотникування і призна
чили йому 100 ударів киями. Андрій Безбородько писарем ще про
був 11 років і у 1762 р. був абшитований досить молодим (51 рік)
з підвищенням до генерального судді. Він оселився у Стольному
і надалі робив усе необхідне для кар’єри своїх дітей.
Аналіз позицій Купчинського і його оточення, яке готувало до
нос на Безбородька, зокрема і донос військового товариша В.Зве
нигородського на полковника миргородського Василя Капніста
у спробі отруєння гетьмана Кирила Розумовського, вимагає додат
кових досліджень, оскільки перший репрезентував собою спробу
в українському старшинському середовищі боротьби з корупцією
у вищих ешалонах влади, а другий — спробу боротьби із зайшлим
іноукраїнським елементом на старшинських посадах.
Рід шляхтичів Вешняків відомий на Овруччині з першої по
ловини ХVІ ст. Потомки полковника чигиринського Федора Яку
бовича з Вешняків вели свій родовід через Дем’яна, якого доку
менти називають то сином, то онуком Федора.
Про Дем’яна Вешняка (? — 1724.9.05.) на початку ХVІІІ ст.
згадується на Прилуччині, де він очолював Жоравську сотню
(1711–1713). Від полковника прилуцького отримав у винагороду
с. Кулішівку і Мокієвку, стверджені у 1712 р. гетьманським уні
версалом. Особливе значення для його місця у суспільній ієрархії
Гетьманщини відіграв шлюб з Параскою Марківною Маркович.
Їхній син Яків був прийнятий під гетьманський бунчук, став
учасником майже усіх військових експедицій козацького війська
313
Козацька еліта Гетьманщинидругої чверті ХVІІІ ст.: у низовому корпусі, польському, кримсько
му, дністровському, хотинському походах. Став генеральним оса
вулом (1730–1752). Його шлюб з донькою російського бригадира
Дуніна Уляною заклав основи швидкої еволюції родини Якубо
вичів у бік Російської імперії.
Син Олександр старший уже у 1757 р. був ротмістром російської
армії, а через 30 років вийшов у відставку у чині генералмайора.
Економічне становище родини було зміцнене ще і шлюбом з донь
кою бунчукового товариша Михайла Іваненка Марією [1144, 297].
Другий син Олександр розпочав службу у лейбгвардійському
Ізмайловському полку і у 1769 р. вийшов у відставку підпоручиком.
Григорій Якович служив поручиком Сумського легкокінного пол
ку. У козацькому війську залишився лише один син — Дем’ян,
який був прапорщиком, полковим хорунжим, бунчуковим това
ришем. Звання бунчукового товариша отримав і Андрій Якович
як земський суддя.
Генеральний осавул Яків Якубович дав характеристику іншому
 
Наші Друзі: Новини Львова