Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 21 травня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 151989
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
на Івана з Оленою Михайлівною Корсак (рід РимськихКорсаків)
Апостоли породичалися і з родиною її матері — доньки сумсько
го полковника Андрія Кондратьєва.
Безумовно, Данило Апостол був причетним до справи Василя
Кочубея [1310, 27–31]. Так, коли Мазепа направив Трощинського,
«волох полку Танського», комонників Юрія Кожуховського, щоб
заарештувати Іскру і Кочубея, то Апостол через свого слугу Андрія
Лося попередив їх.
У доповіді Верховної Таємної Ради 16 травня 1727 р. рекомен
дувалося: «отпустить в Малую Россію по прежднему в Миргоро
дской полк полковником, а здесь для лутчаго уверения оставить
сына ево» [817, 293]. А вже 18 травня Данило присягнув «верным,
добрым и послушным рабом быть» [817, 294].
Відомі генеральні уряди за Апостола: обозним був Яків Лизо
губ [1122, 102], суддями — Андрій Кандиба [649, 19], Михайло
302
В.В. Кривошея Забіла, Іван Борозна, писарем — Михайло Турковський, осаву
лами — Іван Мануйлович і Федір Лисенко, підскарбієм — Андрій
Маркович, хорунжими — Яким Гречаний і Яким Горленко [1140,
249], бунчужним — Іван Бороздна. 10 старшин з 10 родин посіда
ли генеральні уряди.
Новим для старшинського середовища такого рівня був Тур
ковський. Походження Турковських, на жаль, не вияснене. Поко
лінний розпис засвідчує досить пізню їх появу у керівних колах
Гетьманщини. Михайло Турковський розпочав службу «при боку»
гетьмана Мазепи, був у шведському полоні. «Дозорця» почепівсь
кий, потім сотник мглинський (? — 1706–1707 — ран. 1708.12.).
Стан у Стародубському полку зміцнив його шлюб з донькою місце
вого судді полкового Марфою Іванівною РакушкоюРомановсь
кою. Очевидно, не підтримав активно мазепинців і був призначений
«господарем» Гадяцького замку (1710–1712 — ?), став значним
військовим товаришем (? — 1714–1718), а потім вдруге посланий
на ту саму посаду до Гадяча (1718–1725 — ?). Був одним із канди
датів на 2–го суддю генерального (1727), а потім — писаря гене
рального (1728.16.12. — 1734).
За Апостола чітко простежуються можливості неформального
впливу на гетьмана не генеральної старшини, а вибраної самим
гетьманом групи людей. Так, 31 січня 1729 р. «сего числа рано
прибили из Москви старшини Енеральние и прочия персони ко
торые в кандидатах били положены и вручили Его Ясновельмож
нейшего Предостойнейшего императорского величества Грамо
ту, в которой означена Енеральная старшина. А именно: обозный
Енеральний пан Яков Лизогуб, судьи пан Михайло Забела да пан
Андрей Кандиба, за писаря Енерального до указу Михаил Турковс
кий, асаулы пан Іван Мануйлович да пан Федор Лысенко, хорун
жий Енеральный пан Яким Гречаний (?)». Але вже 2 лютого час
тина призначеної генеральної старшини і невдалих кандидатів
роз’їхалися до своїх маєтностей: Лизогуб до Седніва, Лисенко в Бе
резну, Бороздна в Горінь, Гнат Галаган до Прилук, Мартин Сти
шевський у Гадяч, Іван Гамалія в Лохвицю [1138, 439]. Гетьман же
видав універсал, згідно з яким «квартири при нас» повинні були
мати генеральний суддя Андрій Кандиба [649, 10], син гетьмана
Петро Апостол, писар Михайло Турковський, хорунжий Яким
Горленко [1140, 249], бунчужний Бороздна, полковник полтавсь
кий Семен Кочубей, бунчуковий товариш Петро Корицький, суд
дя полковий стародубський Микола Ханенко [506, 1], сотник
303
Козацька еліта Гетьманщиниворонізький Іван Холодович. Вони і становили найближче ото
чення гетьмана і керівний центр Гетьманату.
Іноді гетьманові вдавалося відстоювати свої кандидатури на
старшинські уряди. У 1732 р. помер обозний полковий миргородсь
кий Василь Родзянко, полчани запропонували на вакантну посаду
дві кандидатури: сотників голтвянського Федора Остроградсько
го і уставицького Василя Петрова. Враховуючи, що Остроградсь
кий «человек доброправен, обходителен, добре изучен грамоте
и в войсковых делах искусен». Апостол свій вибір зупинив на ньо
му. С.Наришкін же вважав, що «Федора Остроградского опреде
лить сумнительно». Гетьман же заявив: «Я де лучше знаю всех
в Миргородском полку» і взагалі ніякої уступки російським уря
довцям не зробив. Проте навіть звернення останніх до столиці не
принесло їм втіхи. Г.Головкін 21 вересня 1733 р. відписав Нариш
кіну: «сыну Федору Остроградскому держание тогда отца его под ка
раулом за подозрение причитать не надлежит. Но когда его полком
в обозные выбраны, и гетьман определил, то велеть ему в том полку
обозным быть». У цьому випадку не допомогли Наришкіну і аргу
менти, що це призначення сталося лише «только за тем, что име
ется ему господину гетьманові в свойстве».
У секретній інструкції князю Шаховському зазначалося: «Еже
ли тамошняя старшина будут вам...намерения свои показывать,
или просить о выборе гетьмана, то надлежит вам пристойным об
разом советом своим им радец ждать и от того отвращать, и при том
проведывать и смотреть недреманным оком, кто из старшины в те
гетьманы будут желательны и не будутли собирать такихже че
лобитен, как и прежде сего было» [727, 371]. Ставлення до імпера
торської величності, а, відповідно, і до імперії підтверджувалось
як головний критерій кадрової політики: «Усматривать во вся
ких обхождениях, кто из старшины и из казаков к Нам и Нашей
стороне доброжелательны, и в такой случай, когда придёт где
полковникам и старшине перемена, устраивать вам, чтоб в те чи
ны верные и доброжелательные Нам люди произведены были».
Практика ж призначення на вільні посади, що склалася, пов
ністю відповідала наданій інструкції: Шаховський разом з гене
ральною старшиною подавали до Сенату у канцелярію малоросійсь
ких справ кандидатури, а паралельно «в Кабинет Наш, кому из тех
кандидатов пристойнее быть надлежит, доносить секретно», що
і було вирішальним у призначенні того чи іншого кандидата [727,
371, 369].
304
В.В. Кривошея Федір Москов службу розпочав у Миргородському полку з
1735 р. «...во время де бывшей турецкой войны он... был в разных
трудных походах и не приступах, а при взятии Перекопа, Кизля
ра, Бахчисарая, Аймечети и Ачакова и знатные свои службы ока
зал, и всю тое службу отправлял на своем коште, а во время де той
службы хутор его за Днепром, немалого иждевения стоящий,
в 1736 году неприятелем весь разорен, от чего, будучи он в чуже
странстве, не имеет себе ныне никакого пропитания».
У Чигринодубравській сотні точилася боротьба між Булюбаша
ми і «чужестранным человеком» Олександром Бутовським. З дав
ніх давен місцеві сотники на ранг мали лише село Гусине. Іван
Федорович Булюбаш (сотник 1707–1734 рр.) ще перед своїм уря
дуванням «от 1698 осадил на вольном... степу перво хуторамы,
которых поселители были перво Горбин Сидори и Гринки». Згодом
хутори розрослись і стали селами, їх і тримали як власність Бу
любаші. З Молдавії вийшли чотири брати Бутовські. Зазвичай
більшість служила у російських військах (Юрій — капітан Ландмі
ліційного корпусу, Сергій — прапорщик Молдавського гусарсь
кого полку, про Костянтина не маємо свідчень), а Олександр був
спочатку при фельдмаршалі фон ГессенГамбургзькому у Польщі,
а потім за заслуги перед ним призначений сотником до Чигрин
Дубрави. Він і почав оспорювати права на вищезгадані села нена
че як рангові. Та претензії були шиті білими нитками. Булюбаші
 
Наші Друзі: Новини Львова