Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 30 вересня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Козацька еліта Гетьманщини

Переглядів: 173449
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
кі, Ограновичі, Мокрієвичі, Максимовичі, Лучченки, Левицькі,
Левенці, Костенецькі, Короленки, Зеневичі, Забіли, Жуковські,
Ждановичі, Дарагани, Афендики, Апостоли — разом 35 родин.
З 338 родин, визначених за прізвищами, порівняно з попереднім
періодом, зберегли владу 217, втратили — 196, новими в козаць
кому середовищі були 90 родин, повернули владу 31 родина.
6.3. Козацька старшина
і гетьманування Апостола
Ще Петро І розпочав активне використання південнослав’янсь
ких вихідців для проведення своєї політики в Гетьманщині. За його
дорученням канцлер граф Голіцин направив до Сербії Михайла
Милорадовича підбурювати місцеве населення проти правління
299
Козацька еліта ГетьманщиниПорти, а також закликати добровольців під знамена російського
царя [1126, 479].
За царським указом у 1716 р. сотником іркліївським був при
значений воєвода венеціанський Славуй Миколайович Требинсь
кий [686, 1–181]. У Дербентський похід він призначався наказним
полковником переяславським, потім наказним полковником над
козаками і компанійцями (600 чол.), посланих до фортеці Святого
Хреста, де був два роки. Тим часом у полк для слідства був посла
ний майор лейбгвардії Преображенського полку і генералмайор
Рум’янцев, який призначив наказним полковником з баришівсь
ких сотників Стефана Афендика [1121, 443]. Полкова ж старшина
на чолі з Семеном Новаковичем 5 липня 1726 р. звернулася в Се
нат з проханням призначити на уряд повного полковника С.Тре
бинського. Останній полковником не став, проте його вплив на події
у Переяславщині був значним.
Найвищого рангу з південнослов’янських вихідців досяг рід
Апостолів, представник якої Данило (1653/1654.17.12. —
1734.17.01.) став навіть козацьким гетьманом. Його батько, Павло,
за даними російського генеалога Лобанова–Ростовського був сином
Єфрема Апостола і доньки молдавського боярина Катаржи [1220,
16]. Шляхтич гербу «Юньчик» Павло Єфремович (1628–1678) став
ротмістром у князя Я.Вишневецького, був сотником хомутецьким
(? — 1658 — ?), разом зі старшим сином Василем був посланцем
до царя від миргородського полковника Степана Довгаля (1658),
відомий як наказний гетьман на місце Івана Силки (1659), полков
ник гадяцький і миргородський (1659–1660). Ці факти свідчять
про значну роль Апостола, яку він відіграв серед противників
Лісницького і прибічників Гладких. Тоді рід Апостолів уже осів
в українських землях Чигиринщини і Миргородщини. Підтверд
женням цього є інформація про сестер Павла, які були заміжні
і мешкали у Гетьманщині. Так, у 1658 р. документи згадують
племінників Апостола Тимошку Іванова і Матюшку Мартинова
[618, 29]. Під Чудновим Павло Апостол потрапив у польський по
лон. Король відпустив його, але Чернецький тримав рік його
у дубенському замку, звідкіля він утік. Б.Крупницький вказує на
якусь його службу у Тетері і Опари [1661, 16]. З приходом до вла
ди Петра Дорошенка Д.Апостол став генеральним осавулом, про
те ненадовго. Якісь невідомі нам причини змусили його поверну
тися на Миргородщину як славетного військового товариша.
Розпочату у 1664, 1669, 1671 та 1672 рр. скупку земель у селах
300
В.В. Кривошея Хомутцях і Бакумівці продовжував будучи, полковником мирго
родським. У 1672 р. придбав ліс у с. Харківцях поблизу р. Хорол.
Мабуть, увійшов у довіру до Гладких, бо каденції його полковнику
вання (1671, 1672, 1673, 1676–1678) перемежовувалися з їх каден
ціями і, як бачимо, розпочалися ще за часів гетьмана Ігнатовича.
Можливо, цьому сприяло його перебування у кальницькоумансь
кому регіоні під час повстання 1664 р., де були Ігнатовичі, його
попередня служба у Опари. За гетьманування Самойловича Апос
тол зміцнив свій статус у полку, проте у нас немає фактів, які
б дозволяли стверджувати про те, що «можна припустити, що про
тектором Апостола став Самойлович» [1661, 16]. Перебування у ко
зацькостаршинському середовищі дозволило Павлу Апостолу
породичатися з відомими старшинськими родинами. У 1677 р. він
висватав за свого сина Данила Уляну Василівну Іскрицьку (? —
1662–1742.29.10.), рід якої мав коріння серед уманської покоза
ченої шляхти і з батьком якої Данило Апостол, ймовірно, спів
працював у Тетері, якому Іскрицький доводився племінником.
Привертають увагу родинні зв’язки Апостолів і Зеленських.
Дмитро Зеленський був дядьком Данилу Апостолу (це не виклю
чає, що N Єфремівна Апостол була за Зеленським). Дослідниця
Н.Герасименко пропонує версію, що дружина Павла Єфремовича
Апостола була з роду Зеленських, тобто Дмитро Зеленський був її
рідним братом.
У 27 років Данило Апостол став полковником у Миргороді.
Не можемо погодитися з твердженням Б.Крупицького, що Данило
Апостол не мав протиріч з іншими старшинськими родами. Під
час приходу до полкового пірнача його стан багато у чому залежав
від позиції родини Гладких, їх численної родини, яка протягом
40–70 рр. була найвпливовішою на Миргородщині. Прийшовши
до влади у полку з благословіння попереднього полковника Григо
рія Гладкого, Апостол підім’яв під себе його нащадків. «Данило ...
отца моего, как он был жив, хотя отрешить от законного наследства
и владения дома..., в городе Сорочинцах держал в тюрьме и, по
смерти отца моего, оной Данила, не допустя мать нашу и меня
с братом до наследия, якобы сожалея о нашем малолетстве... жало
ванную грамоту и всякие пожитки до совершенного возрасту забрал
к себе». Доведені до «великой скудости» «пришли к нему и сами во
служение, который обнадёжил меня с братьями всяким награж
дением и неоставлением». Служили уАпостола Гладкі кілька років.
Згодом Данило Апостол «оставя от обещания, ругаясь...содержал
301
Козацька еліта Гетьманщининас при доме своём хуже служителей своих в великой нужде».
Якось полковий писар Іван Руновський відкрив Петру Гладкому,
що царську грамоту Апостоли тримають не по праву, і останній,
залишивши дружину, дітей і брата у Попівці, «тайно сошёл»
і в грудні 1742 р. суть справи стала відома у ГВК. Це був не пооди
нокий випадок. Крім Гладких, у нього на службу у так звану пол
ковничу дворянську корогву потрапили представники 74 родин,
серед яких варто відзначити Баранів, Бистрицьких, Богунів, Зе
ленських, Кальницьких, Кравченків, Леонтовичів, Павловичів,
Сербинів, Черкас, які репрезентували навколо Апостолів нащадків
старшини як лівобережних, так і правобережних полків.
Загальновідомо, що Данило мав трьох синів і п’ятьох доньок,
шлюби яких породичали Апостолів з найвідомішими старшинсь
кими родинами Гетьманщини: Жураковськими, ДунінимиБор
ковськими, Кулябками, Горленками (з 1700 р.), Кочубеями, Ско
ропадськими (з 1725 р.). Доньку Тетяну видав заміж за сина
генерального обозного Івана Івановича Ломиковського, Марію — за
сина полковника прилуцького Андрія Дмитровича Горленка [1140,
249]. Третю доньку видав заміж за сина генерального судді Чуй
кевича, Параска була за Михайлом Васильовичем ДунінимБор
ковським, Петро Іванович Кулябка, сотник шишацький, був зятем
Данилу Апостолу через шлюб з донькою Ганною. У 1708 р. донька
Марфа вже була дружиною Василя Васильовича Кочубея, у грудні
цього року народивши йому сина Павла.
Поза увагою дослідників залишився той факт, що шлюбом си
на Івана з Оленою Михайлівною Корсак (рід РимськихКорсаків)
 
Наші Друзі: Новини Львова