Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 26 червня 2019 року
Тексти > Жанри > Стаття

!_Статті про автора :

Біографія (авт. В. Пащенко, Н. Пащенко)

Переглядів: 8340
Додано: 07.06.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
МАРОН ПУБЛІЙ ВЕРҐІЛІЙ
(70 – 19 до н.е.)
давньоримський поет


На відміну від більшості античних авторів, даних про життя і творчість цього найвидатнішого римського поетів дійшло до нас достатньо. Його біограф Донат залишив навіть портретну характеристику Верґілія: «Високий на зріст, смаглявий, з мужицьким обличчям, слабкого здоров'я».

Верґілій народився на півночі Італії поблизу Мантуї в сім'ї досить заможного гончаря. Принаймні навчання в риторичних школах Кремони, Медіоланума (Мілана) і Рима свідчило про певний достаток родини. Після смерті батька Верґілій успадкував садибу, деякий час господарював і займався літературною працею. Як усі тогочасні юнаки, він готувався до кар'єри адвоката, але особисті риси — повільне мовлення, сором'язливість — стали на перешкоді. Під час навчання в Римі Верґілій захопився епікурейським ученням, що його викладав, як писав сам поет, «великий Сірон», котрий навчив поета розуміти й любити природу. Верґілій був чудово обізнаним мистецтвом Греції, епічною та ліричною поезією, високо цінував трагедії Еврипіда з усіма їхніми тонкощами та прийомами. Вплив грецької літератури позначився на його ранній творчості. Вплинула на Верґілія і поезія неотериків з її пристрасним інтересом до інтимних почуттів людини, різноманітністю художніх засобів, зокрема, він особливо шанував Катулла, котрого намагався наслідувати. Деякі поетичні вправи юного Верґілія за настроями і стилем близькі творам цього поета (збірка «Дрібні вірші», або «Каталептон»). Катулл і Лукрецій стають для нього найавторитетнішими поетичними вчителями.

У розпал громадянської війни Верґілій створив свою першу поему «Буколіки» (або «Еклоги», тобто окремо надруковані невеличкі твори, від слова «відбір»; 42-39 pp.). Назву і пастушу тематику він запозичив в еллінського поета Феокріта. З цієї збірки можна зрозуміти, що вже на той час його симпатії були на боці Октавіана, хоча сам поет у політичну боротьбу ніколи не втручався. У «Буколіках» поет розповідає про життя та сумирні бесіди пастухів на лоні чудової природи. Верґілій ніби шукає собі притулку, втомлений бурхливими і не завжди йому зрозумілими подіями громадянської війни. Поема стала першим кроком Верґілія до загального визнання як національного поета. Вона ж сприяла наближенню його до майбутнього володаря Риму, оскільки поет разом із другом Варієм Руфом був запрошений до Мецената і, можливо, представлений Августу.

Друга поема, що закріпила за Вергілієм звання першого поета Італії, «Георгіки» (36-29 pp.), присвячена Меценату, та й її сюжет був підказаний ним. Сільськогосподарська тема цього разу спонукала поета звернутися до Гесіодових «Робіт і днів». У дидактичній поемі, поділеній Верґіліем на чотири частини (відповідно до чотирьох галузей сільського господарства), не тільки докладно розповідається про працю селянина і характер виконуваних ним робіт у всіх цих галузях, а й у високопоетичних рядках оспівується краса та неповторні пейзажі рідної природи. У цій поемі Верґілій обіцяє Октавіанові написати твір, що прославить його у віках.

Свою обіцянку він виконав у поемі «Енеїда» (28—19 pp.). Звеличення нового устрою, особи принцепса є однією з найважливіших ідей цього твору. Приступаючи до нього, Верґілій мав на меті відтворити на римському ґрунті епічні поеми Гомера, частково наслідуючи і його художню манеру. Чорновий варіант поеми автор закінчив у 19 р. На остаточну редакцію потрібно було ще три роки. Поет мріяв пройти шлях свого героя Енея і побувати на тих островах, де той колись мандрував і де з ним траплялися різні пригоди. Побачивши їх власними очима, вважав Верґілій, він зможе зобразити чудові краєвиди з більшою художньою правдою (адже «краще один раз побачити...»). Поет подався до Греції, звідки мав кораблем дістатися до Трої і звідти почати шлях Енея, але сталося непередбачене. В Афінах він тяжко захворів, і за наказом Августа, який повертався у Рим, поета перенесли на корабель принцепса, сподіваючись, що повітря вітчизни допоможе хворому. Після прибуття до порту Брундісі (сучасне місто Брундізі) Верґілія не стало. За його заповітом «Енеїду», як твір незакінчений і тому недосконалий, мали спалити. Верґілій боявся, що незавершена поема зашкодить його славі першого поета. Октавіан Август, якому Верґілій неодноразово декламував уривки та цілі пісні поеми, скасував його заповіт і наказав Варію з друзями дописати пропущені слова, завершити незакінчені рядки та строфи і в такому вигляді видати «Енеїду». Цим пояснюється наявність у ній окремих недоречностей, незакінчених епізодів чи описів та навіть поодиноких суперечностей.

Верґілія поховали у Неаполі, де він провів свої останні роки. На його могильній плиті викарбували епітафій:

В Мантуї я народився, помер у калабрів,

а прах мій

В Партенопеї; співав пасовиська,

ниви, вождів.

«Буколіки». Наслідуючи Феокріта, Верґілій часом просто перекладає поетичні рядки еллінського поета (в еклогах II, III, VI) і широко застосовує прийом контамінації. Автор «Буколік» прагне цілком поринути в чарівний для нього світ пастухів з їхніми неквапливими розмовами, простодушно-наївними співочими змаганнями. Двовіршами перемовляються Меналк і Дамет (III еклога), чотиривіршами — Тірсіс і Корі-дон (VII), змагаються в музиці та співі Меналк і Мопс (V), мрійливо згадують минулі пісні Меріє і Лікід (IX). Одного разу з'являється і третейський суддя — в особі Палемона дослідники пізнають самого автора (III). У своїх піснях пастухи прославляють весну і літо, плодоносні дерева, під якими «плоди соковиті лежать», «прикраси садів» — тополі й сосни; тварин, яких вони опікають. І вся ця прекрасна природа оповита спокоєм і тишею, навіть рухи тварин — кіз і корів — неквапливі, вони спокійно насолоджуються запашною зеленою травою. Лоно природи наче запрошує до кохання німф і богів. Про дві такі любовні історії розповідають Дамон і Алфесібей (VIII).

Окремі еклоги Верґілія не несуть у собі навіть натяку на сучасні події — ту гостру боротьбу, що з новою силою спалахнула в Італії. Вони й справді — суто буколічні. У всіх еклогах часто згадуються міфологічні сюжети, вони рясніють іменами героїв і олімпійських богів — Афіни, Паріса, Одіссея (або Улісса), Галатеї, Юпітера, Діани, Феба (Аполлона), Фетіди, Ахілла, Орфея та ін. Разом зі своїми героями поет насолоджується розкішними краєвидами переважно сицилійської природи і ніби забуває про не зовсім приємні події навколишнього світу. Проте це враження виявляється оманливим. У деяких еклогах буколічна тема сповнюється алегоріями і недвозначними натяками на далеко не мирну й тиху сучасність. Уже в еклозі І у драматичний діалог пастухів Тітіра та Мелібея владно вриваються відгуки громадянської війни, що руйнує господарства, виганяє злидарів з їхніх осель і примушує шукати долі в чужих країнах.

Мелібеєвим ремствуванням протистоїть щирий оптимізм його молодого друга Тітіра. У розказаному ним епізоді про повернення будинку та майна звучать автобіографічні мотиви. В 41 р. за наказом Октавіана маєтки і земельні ділянки патриціїв у провінціях відбиралися на користь ветеранів армії. Випадково було конфісковане і господарство батька поета. Верґілій тоді звернувся до якогось впливового вельможі з оточення Октавіана і з його допомогою повернув батьківський спадок.

Сучасність нагадує про себе і в еклозі III, у якій поет доброзичливо відгукується про твори свого друга та наставника Асінія Полліона і картає поетів-нездар Бавія і Мевія. Еклогу X Верґілій присвячує своєму другові Корнелію Галлу. з яким сталося нещастя — «в табір жахливий в снігах з іншим втекла Лікорида» (23) — і який страждає серед чудової, але байдужої до його любовних мук природи.

Про знамениту еклогу IV написані величезні стоси аналітичної літератури. Присвячена вона Асінію Полліону. З самого початку поет попереджає, що береться за «найважливіші пісні», у яких розповість про неминуче повернення «низки щасливих віків на землі». Ця блаженна епоха почнеться після народження в патриціанській родині незвичайної дитини, котра віщуватиме прихід нового «золотого віку», стане володарем світу і принесе на землю мир та злагоду для всіх людей, процвітання всього суспільства:

Ти лише, чиста Діано, злелій нам

дитину ту дивну:

З нею залізна доба переходить,

спадає в непам'ять,

Вік настає золотий! Непорочна,

твій Феб уже з нами!

В консулування твоє, Полліоне,

це станеться чудо,

Місяці дивні, щасливі літа розпочнуться

від тебе:

Щезнуть останні сліди диких чварів

і братньої крові,

Від ненастанних тривог земля відпочине

стражденна.

Хлопчику любий! Надійдуть часи,

і побачиш ти небо,

Світлих героїв побачиш і сам засіяєш

в їх колі,

Правлячи світом усім, втихомиреним

зброєю батька.

(Пер. М. Зерова, 8-17)

Після смерті Верґілія ця еклога спричинила численні тлумачення. Одні вчені вбачали в ній пророцтво про фізичне народження якоїсь дитини (у когось з оточення Октавіана чи в нього самого?), що дало привід сину Полліона Асінію Галлу «присвоїти» віщування собі. Інші вважають що пророчі слова поета стосуються міфологічного народження дитини-божества, яка повністю оновить світ, тож її реальних батьків існувати не могло. Дехто тлумачив слова поета як натяк на пізніший прихід Октавіана до імператорської влади. Християнські ж учені взагалі проголосили, що Верґілій з геніальною проникливістю зістав народження Ісуса Христа. Самого Верґілія вони назвали «християнином до Христа», епоху Середньовіччя він був найшанованішим серед усіх античних письменників. Невипадково Данте Аліг'єрі ще на початку XIV ст. у «Божественній комедії» зробив Верґіліеву алегорією людського розуму, своїм учителем і провідником через усі кола пекла та сходини чистилища. Поема «Буколіки» визначила подальший шлях поета і виявила ті риси його художнього дару, що повністю розкрилися у двох наступних поемах. Закоханий у красу рідної природи, ніжний, задушевний і реалістичний у її численних описах, він водночас наївно ідеалізує сільське господарство. Природа сповнена для Верґілія непізнаних людиною таємниць і рідко перетворюється на просто красиве тло. У його поетичних рядках багато символів, алегорій. Усі свої надії поет покладає на землю — єдине, що може забезпечити добробут і процвітання людей. «Буколіки» започаткували новий стиль римської літератури: вона стала мелодійнішою, а поетичний рядок — стрункішим. Як Ціцерон у прозі, Верґілій став новатором у поезії.

«Георгіки». Назва поеми походить від грецького слова «georgikos», тобто «землеробський», отже, «Ґеорґіки» — «Поема про землеробство» 1188 рядків). Приводом для її написання було крайнє зубожіння римського села, зруйнованого багаторічними громадянськими війнами. Верґілій болісно переживав ці драматичні події, розуміючи їхні тяжкі наслідки для всього італійського населення. Поставала нагальна потреба відновити сільське господарство — основу економіки країни.

Безпосереднім натхненником поеми був Меценат, до якого Верґілій неодноразово звертається у поемі зі словами вдячності та прославляє його разом з Октавіаном. Поема містить чотири книги, присвячені, відповідно, рільництву, садівництву, скотарству та бджільництву. У першій книзі після звернення до Меценаті поет радить селянинові передусім добре оглянути свої угіддя й обрати, відповідно до ґрунту і місця розташування, ділянки для ланів, виноградників, садів та пасовиськ. Він дає поради стосовно вибору ґрунту для сівби злаків, його угноення та навіть порядку сівозмін:

Так засіваючи поле, даєш ти йому

відпочинок.

Не підведе і тоді, коли рік залишиш

без оранки,

Корисно ще для землі підпалити

вже скошену ниву.

(Тут і далі переклад Н. Пащенко, І, 82-84)

Значну увагу поет приділяє підготовці «суворих знарядь» праці, без яких неможливо ні засіяти, ні виростити гарний урожай, дає практичні поради. Так, він уважає за необхідне заздалегідь виготовити «сошник могутнього гнутого плуга», вирівняти й руками перебрати, а потім змішати з глиною землю на току, протруїти і підготувати до сівби зерно в клунях, визначити черговість робіт тощо. Багато порад Верґілій подає стосовно жнив, визначає терміни, прикмети погоди тощо. Першу книгу поет закінчує розповіддю про загибель Цезаря, що її віщували і сонце, і птахи.

Друга книга починається зверненням-подякою до Вакха й обіцянкою

...оспівати дерева,

Дикі ліси і оливи плоди, що неспішно зростає.

(II, 2-3)

Автор малює картину незайманої природи, передусім звертаючи увагу на кущі й дерева, що з'являються без втручання людини, милується ними. Але особливо Верґілія цікавлять культурні сорти плодових дерев, на яких він докладно й зупиняється, розповідаючи про їх щеплення, підвищення плодоносності та вирощування. Зі знанням справи Верґілій знайомить читача з різними сортами винограду, але врешті робить висновок, що то даремна справа — адже для цього «не вистачить цифр». Багато місця Верґілій приділяє питанню вибору ґрунту для тієї чи іншої культури й подальшого його угноєння.

Зупиняється автор і на проблемі часу, що його потрібно витрачати для догляду за різними культурами. Якщо за виноградниками необхідний ретельний догляд, то оливам «обробка зовсім не потрібна», лише час від часу слід під ними просапувати землю. Цю книгу Верґілій закінчує ідилічною картиною приходу давно бажаного спочинку землеробів.

Висновок автора очевидний: праця землеробів — запорука добробуту й могутності Риму.

З самого початку третьої книги — «Про скотарство» — поет обіцяє розповісти про коней і волів. Він особливо полюбляє породистих коней і створює чудовий образ однієї з таких тварин, кожна частина тіла якої — сама досконалість природи. Після низки цікавих спостережень і порад Верґілій звертає увагу на різні хвороби, що підстерігають коней, їхнє лікування, прийоми відбору для повсякденної праці, а також «для війни і життя бойового». З подібними ж подробицями автор розповідає і про корів та нагляд за ними, про кіз та овець тощо. Вражає своєю красою і тонкістю спостережень розповідь про здичавілого бика, вигнаного суперником з череди, який ховається в темних хащах і стає небезпечним для людей та інших тварин. Щасливому існуванню тварин в Італії поет протиставляє їхнє драматичне становище в «гіперборейських», тобто північних, краях, де під час морозів замерзають численні отари та гурти худоби. Драматично звучить розповідь Верґілія про пошесті, що часом знищують величезну кількість свійських тварин і диких звірів. Слід зауважити, що свідчення поета про гіперборейців спираються на далекі від істини й непевні дані, тому ці люди зображені як примітивні дикуни, «злобні, прикриті лиш шкірами з шерстю звірячою».

Остання, четверта книга «Про бджільництво» присвячена «дару богів» — «меду небесному». Верґілій розповідає про життя бджіл, виявляючи надзвичайну спостережливість, дає слушні рекомендації щодо утримання й захисту цих корисних комах.

Четверта книга й поема в цілому завершується спогадами поета про те, як він «співав про догляд за землею, отарами і деревами», надихуваний доброзичливою атмосферою Партенопеї. А Цезар у цей час відповідно до доброї волі народів установлював, «як переможець, закони для них, на шляху до Олімпу». Верґілій присягається, що ніколи не гнався за славою, а пастуші пісні для нього — то солодка розвага, подібна до тієї, що їй віддавався Тітір «під буком гіллястим».

Поема «Ґеорґіки» дає досить чітке уявлення як про світогляд Верґілія, так і про його улюблені художні прийоми. Створюючи її, поет навряд чи ставив перед собою мету написати посібник із сільського господарства, адже в Римі вже існували відповідні наукові твори. Всі вони були ретельно вивчені Верґіліем і використані під час праці над поемою. Завдання її полягало в іншому. По-перше, поет прагнув перевершити Гесіода, створивши значно сучаснішу та досконалішу поему. По-друге, найважливішим у своєму творі поет уважав не можливості його практичного використання, а ті моральні висновки, що містяться в ньому. Провідним з-поміж них був висновок, що сільська фізична праця виховує в людині високі внутрішні позитивні якості. Верґілій переконаний, що праця на лоні незайманої природи з її неповторними краєвидами та прихованими таємницями, часто незрозумілими звичайній непосвяченій людині, викликають у ній глибоку пошану, здатність цілком розчинитися в природі, забути життєві негаразди, а надто міську метушню з її самолюбними амбіціями та політичними сутичками.

 
Наші Друзі: Новини Львова