Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 17 червня 2019 року

Буколіки

Переглядів: 5670
Додано: 11.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
Публій Вергілій Марон
БУКОЛІКИ

Перекладач: Микола Зеров





ПЕРША ЕКЛОГА





Мелібей

Тітіре, ти в холодку опочив-єсь під буком гіллястим
I на сопілці сільській награєш мелодійної пісні.
Ми ж залишили свій дім, наші ниви; від рідного краю
Геть утікаєм... Нам тяжко... А ти в холодку, на дозвіллі
Будиш в діброві луну солодким ім'ям Амарілли.

Тітір

О Мелібею! мій бог послав мені втіху цю й радість.
Завжди для мене лишиться він богом; олтар його завжди
Буде окроплений кров'ю ягнятка з моєї кошари:
З ласки його-бо на пашу корів я й ягнят виганяю,
З ласки його награю, що захочу, на тихій сопілці.

Мелібей

Так! Я не заздрю тобі... Я дивуюсь... Бо буря лютує
Нині на наших ланах. I сам я, старий та безсилий,
Кіз своїх далі жену... А ця! Поглянь-но на неї:
Двох на горбі козенят у ліщині вона породила,
Так і лишила їх мертвими там, на камінні непліднім.
Часто це лихо мені — о моя сліпота і нерозум! —
Громом розбиті дуби на путі на моїй віщували;
Часто це горе гірке вороння накликало зловісне...
Але хто ж бог твій і де він, скажи мені, Тітіре, друже?

Тітір

В Римі мій спас і заступник... Ти знаєш, простець незвичайний,
Місто те дивне, гадав я, подібне до наших містечок,
Де на базарах ми сир продавали і наші ягниці;
Думав я: пес, хоч і більший, у всьому подібний щенятам.
Нині я знаю, що Рим над містами підноситься всіми,
Як над кущами повзкої лози кипарис величавий.

Мелібей

Що ж так манило тебе до того величавого міста?

Тітір

Воля, мій друже! Хоч пізно, як волос на старість посивів,
Взнав я принади її,— осяяла вік мій ледачий;
Зглянулась доля на мене, хоч довго прийшлось її ждати.
Перш Галатеїн невільник, я нині служу Амаріллі...
От як була Галатея, то щиро тобі признаюся:
Вільної хвилі не мав я, не мав заробітку ніколи...
Хоч і складав на олтар я нелічені жертви безсмертним,
Хоч працював я, як міг, і сир свій видавлював туго,
З грішми ніколи моя не верталась додому правиця.

Мелібей

От коли я зрозумів, через що Амарілла зітхала,
Щиро молилась богам, для когó виноград зберігала:
Тітір покинув свій дім, а по ньому тут сосни журились,
I говіркі джерелá, і широкі зелені діброви.

Тітір

Що ж мені діять було? Чи ж міг я лишатися в призрі?
Чи ж я не міг попросити у бога спокóю та пільги?..
О Мелібею! Я бачив там мужа, якому на шану
Пишні щомісяця жертви по храмах приносяться наших;
І на благання своє ласкаву почув я одпóвідь:
Все, що твоє, при тобі! Вертайсь до худоби безпечно!

Мелібей

О, ти щасливий, мій друже! Майно і твій хутір з тобою,
Досить тобі на життя... Твоє поле оброблене добре,
Не заболочений луг; ні комиш, ні рогіз не росте там.
Не на чужому ти пастимеш вівці, і пошесть ворожа
Від незнайомих сусід на ягнята твої не перейде.
Так, ти щасливий, мій друже! Ти вдома лежиш в холодочку
Біля священних джерел, на березі рідної річки.
Тут тобі тин-живопліт, де гіблейські трудíвниці-бджоли
Взяток важенний беруть на буйнíм верболозовім цвіті,
Вколо літають, бринять, до солодкого сну запрошають;
Тут, попід скелю йдучи, садівничий наспівує пісні;
Тут про кохання твоє голуби тобі стиха туркочуть
I з верховіття кленка озивається горлиця ніжна...

Тітір

Так, мені добре... I перше олéнь піде пастись в повітря,
Море раніше всі викине риби на піски безвідні,
Парфи із жизних долин приблукають раніше до Рейну,
А напівдикий германець Євфратові питиме води,
Аніж у серці моїм захитається образ владики.

Мелібей

Лихо судилося нам: ми йдемо на безвіддя Лібійські,
Другі мандрують до скитів, а треті — на берег Оакси;
Навіть на північ, за море ідуть до Британського краю...
Чи доведеться коли повернутися знов до вітчизни,
Щоби з слізьми на очах, по рóках сумного вигнання
Глянуть на землю свою, на ту стріху убогої хати.
Жовнір захожий мої родючі виснажить ниви,
Варвар тут жатиме хліб... От до чого усобиця люта
Нас, громадян, довела!.. Чи для того ходив я за полем,
Чи задля того я груші щепив і викохував лози?..
Кози, щасливі колись, годі плакатись, далі рушаймо!
 
Наші Друзі: Новини Львова