Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Україна в лещатах сіонізму

Переглядів: 15896
Додано: 28.02.2005
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 2
Джерело: Персонал плюс (24-30.05.2004)
Василь ЯРЕМЕНКО, професор
УКРАЇНА В ЛЕЩАТАХ СІОНІЗМУ

1. «Маю я святе синівське право?..»

Василь Симоненко

Однодумці Вадим Зіновійович Рабинович та Ірина Валентинівна Саприкіна кажуть, що не маю. До рішення суду внесено навіть таке: «В судовому засіданні відповідач Яременко В. В. пояснив, що він має намір опублікувати ще одну статтю такого спрямування». Мовляв — спробуй. Але я виконую обіцянку, дану судді І.В.Саприкіній. І скажу більше: у перспективі маю намір написати книжку під назвою «Як мене судили сіоністи». Сіоністи, а не євреї, за спини яких ховається Рабинович, і ховає його пані суддя, бо, звичайно, показати пальцем на всю єврейську людність — негоже. Дурниці, мовляв, може робити «невихований» Михайло Бродський (Шлаєн) або психічно хворий Рабинович, а не всі євреї.

Проте бувають такі «дурниці», що одній людині зробити їх не під силу — для цього треба цілий народ. Такою «дурницею» є обрання пана Рабиновича президентом «Всеукраїнського єврейського конгресу» і «Об'єднаної єврейської громади України». В української інтелігенції і всього народу стійка алергія до злочинного минулого цього чоловіка і його психічних негараздів зі здоров'ям, які виразно видно, коли він раз за разом ментеляється по всіх єврейських телеканалах із нав'язливими ідеями закрити «Сільські вісті», «Персонал», «Персонал Плюс», «За вільну Україну», «Слово», а то й МАУП, у якому навчається понад ЗО тисяч юних громадян України, ув'язнити українських вчених, які насмілюються говорити правду. Словом, «закрити» українців. Йому віриться, що психологічним терором, судовою тяганиною можна залякати, затягати по судах і прокуратурах. Тільки на мене подано позови в Шевченківський, Голосіївський, Оболонський районні суди, заяви з вимогою притягти до кримінальної відповідальності — до Генеральної прокуратури і прокуратур Голосіївського та Шевченківського районів. Це так активно виконується «Угода» («Соглашение»), підписана 17 вересня 2003 р. в Єрусалимі між Рабиновичем і Зісельсом, головою ВААДу України і Сіоністської федерації України, про таке:

«1. Не допускать участие еврейских организаций и общин Украины в политической жизни Украины, в частности, в избирательных кампаниях. Для еврейских организаций и общин Украины недопустима поддержка любых политических партий и сил, действующих в Украине.

2. Не допускать практику вынесения внутренних проблем еврейской жизни и еврейских проблем в нееврейском кругу.

3. Не устраивать публичного обсуждения руководителей еврейских организаций, а также публичного обсуждения достоинств и недостатков еврейских организаций и общин Украины и их руководства.

4. Организовать встречу «Сторон» на заседании «Совета руководителей всеукраинских еврейских организаций» 22 сентября 2003 года с целью оглашения совместного заявления «Сторон» о важности мира в еврейской жизни.

5. Не допускать в СМИ, прямо или косвенно имеющих отношение к «Сторонам», негативные оценки в отношении любых еврейских организаций и общин Украины, а также их руководства.

6. Опубликовать в еврейских СМИ, имеющих прямое или косвенное отношение к «Сторонам», текст данного соглашения сразу после совместного выступления «Сторон» на вышеуказанном заседании 22 сентября 2003 года.

Подписи «Сторон»: Вадим Рабинович, Иосиф Зиселъс.

Подписано в присутствии руководителей Евроазиатского еврейского конгресса, которые взяли на себя обязанность выступить гарантами данного «Соглашения» (Президент ЕАЕК Александр Машкевич, Генеральный секретарь ЕАЕК Михаил Членов)».

Словом, Рабинович заганяє євреїв України в гето, позбавляє права 100 тисяч євреїв бути повноцінними громадянами держави.

Хотілося б мати висновки юристів щодо узгодження із законами України цього закону п'ятої колони сіонізму в Україні, керівники якої не дозволяють своїм одноплемінникам брати участь у громадському житті і державотворенні України. І будь-якими засобами не допускають обговорення внутрішніх українсько-єврейських проблем силою таки ж українських судів і прокуратури. Один «крупнейший» и «известнейший» сутяжник на прізвище Найман уже організував цілу низку судових позовів україножерського змісту. Можна було б пофантазувати: як зробити, щоб внутрішні політичні українські проблеми не обпльовували Піховшек в «Епіцентрі», Корчинський зі своїм напарником у «Проте» та ін.? Щоб не випускали отруту україножерства за гроші сіоністів «Столичка», «Столичные новости», «Корреспондент», «Кіевскій телеграфъ», «Киевские ведомости», «2000», «Бульвар» та ін. Ніхто не обурюється, нема кому протистояти, хіба що судам, коли справи потрапляють до рук чесних і непідкупних суддів. Є й такі.

Здавалося б, правофланговою у відпорі сіонізму мала б бути «Просвіта». Де там! Наведу один, власне два, цікаві документи про те, як компетентна «Просвіта» в особі довічного і незамінного її голови П. Мовчана відреагувала на запит МЗС про харківську дитячу газетку «Джерельце», закриття якої домагався один із лідерів Хабаду сіоніст О. Фельдман, нині нардеп і керівник цілої асоціації нацменшин, в основному представлених на харківських базарах. МЗС просить керівника «Просвіти» надати інформацію про суть проблеми, оскільки до Генконсульства України в Чикаго звертаються тамтешні євреї за роз'ясненням. І що відповів Павло Мовчан, нардеп, голова «Просвіти»:

«Заступникові міністра
закордонних справ України
О. Майданнику
Шановний Олександре Івановичу!

Нас прикро вразила інформація (якби не МЗС, то голова «Просвіти» так би і не знав, що діється в обласній харківській «Просвіті», у цьому основна прикрість. — В. Я.), викладена у Вашому листі щодо матеріалів, надрукованих у журналі «Джерело» (насправді в дитячій газеті «Джерельце», журналу «Джерело» взагалі не існує, йдеться про статтю з народних прислів'їв, що відбивають українсько-єврейське співжиття в різні історичні епохи під назвою «На одного мирянина — сім жидовин». — В. Я.).

Повідомляємо, що це видання не підконтрольне Центральному правлінню ВУТ «Просвіта», не рецензується нами і не фінансується (принципово) у зв'язку з хибною лінією журналу. (У чому принциповість П. Мовчана: солідаризуватися з О. Фельдманом, а не з україномовним «Джерельцем», не в захисті видання, столичний керівник якого навіть не знає правильної назви, а в «принциповому» осуді. — В. Я.)

У матеріалі, вміщеному в журналі, є певні натяки, але відвертого расизму, який кваліфікувався б як злочин, на наш погляд, не існує.

Але ми вважаємо, що такі дії Харківського облоб'єднання «Просвіта» не прийнятні для Товариства (сиріч, повна солідарність з україножером О. Фельдманом і осуд професора Кіндратенка, керівника обласної «Просвіти». — В. Я.) Це питання буде винесене на обговорення ЦП, дана відповідна оцінка (о, дуже знайома термінологія із «світлого минулого». — В. Я.) цим діям і будуть застосовані організаційні заходи відповідно до Статуту Товариства.

З повагою, голова Товариства,
народний депутат (підпис)
Павло МОВЧАН».

Цей документ — свідчення рабської психології, страху перед фінансове спроможними розбійниками, одночасно засвідчує цілковите небажання боротися за істину, за українську ідею.

А тепер послухаймо, як говорить єврей про свою історичну батьківщину, де зараз неприхований розгул фашизму і державного тероризму уряду Аріеля Шарона, де окупант звинувачує поневоленого в тероризмі. Тимур Литовченко у редагованій ним же газеті «Хадашот» («Новости», січень 2004 р.) розвиває теорію, до якої варто прислухатися: «... нельзя одновременно и быть противником Израиля, и любить евреев, т.е. исповедующий антисионизм автоматически впадает в антисемитизм... У нас на глазах многие клянутся в любви ко всем украинцам и божатся в преданности всему украинскому (песням, вышиванкам, шароварам, вареникам, горилке с перцем... да мало ли еще чему), но при этом отрицают право Украины на независимость. Так разве не называют их врагами не только Украины, но и украинцев, т. е. «шароварними ура-патріотами», усиленно маскирующимися украинофобами».

Отак, Павле Михайловичу, орле далекозорий: не захистив українця, його справу — зрадив Україну. А ви, кажуть, і будинок у Музейному провулку, 8, який ще радянська влада виділила для Товариства української мови, продали. За яким правом? І кому?

Тільки Верховний Суд України визнав безпідставними претензії хабадника О. Фельдмана до харківського «Джерельця», а не міфічного журналу «Джерело». Ви зрадили українську дітвору у Харкові й Україну. «С чего начинается Родина? — С картинки в твоем букваре», а Мовчан із Фельдманом вирвали її з рук дітей і розпатякують про якусь принципову позицію. Учіться у сіоністичних ідеологів, п. Мовчан! Сказав правду про «брудну роботу сіонізму» — і відразу став антисемітом. Отже, захистив сіонізм — упав в україножерство.

Що треба нині зробити, щоб вільно поговорити з Україною, по-синівськи висповідатися перед нею — і знову починати з нуля, бо суєслови прокричали, пробазікали Україну? Сіоністи розікрали багатства і стали олігархами. Ньюйоркські сіоністи формують в основному політику великої держави щодо України і без кінця, з будь-якого приводу і без приводу лякають погіршенням іміджу України в Європі і США, якщо в Україні обговорюватимуть єврейські проблеми. То, може, купимо той «імідж» у Рабиновича? Імідж за сіоністичну вседозволеність в Україні, за право сіоністів із паспортами Ізраїлю позивати до суду українську інтелігенцію лише за те, що вона має на уряд Шарона інший погляд, ніж Шлаєн чи Рабинович. Чи незалежна думка, свобода слова і преси тільки для Видавничого дому «Сіон» (CN) Рабиновича та інших жовтих рептильок. А ми ними приречені бути вічними антисемітами.

У позовній заяві Самуїл Шлаєн навів 34 цитати з моїх двох статей, які (цитати), на його думку, розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Зауважу, антисемітизм не інкримінувала мені навіть суддя Саприкіна (який антисемітизм, коли в суді захищав мене як свідок єврейський харківський лідер Едуард Ходос!), а ось більшість служок Рабиновича та інших видань, що виходять на єврейські гроші, закричали: «Антисемітизм!!!» Одна «махрова» дама із «Дзеркала тижня» побігла по інтерв'ю до Саприкіної, не завдавши собі праці прочитати Рішення, й оголосила мої статті «махровим антисемітизмом», але забула навести факти, які підтверджували б це. Інша дама від журналістики, уже не махрова, а «матьорая», висипала на сайті Луценкових «Граней» такі перли, що тільки на панелі можуть мати прописку. Щиро співчуваю цій пані, що її били в дитинстві діти з двору, хоча вона й показувала мамин паспорт, у якому стверджувалося, що вона «русская». Однак як це стосується моїх статей? Хіба що розворушив дитячі спогади?

Ще раз подумалося: в моїх статтях жодної неправдивої інформації. Жодного чесного єврея, що сьогодні виживає, як і мільйони українців, і трудиться за копійки учителем, лікарем, дрібним бізнесменом, я не образив жодним словом і жодного не звинуватив у злочинах на українській землі. Більшість із тих, хто нині живе в Україні, злочинів за період єврейської державності в Україні 1917-1938 pp. не здійснили. Ті євреї, проти яких спрямовано мої статті, — це дрібні політикани, які провокують ворожнечу, борючись за заокеанський гаманець, з якого масі євреїв не перепадає нічого. Усе йде ревнителям корита і гаманця чи, як їх називає Е. Ходос, «жирним єврейським котам», їх не 10 тисяч (10%), як стверджує суддя Саприкіна, а значно менше — якась тисяча.

У судовому Рішенні наведено таку цитату з моєї статті: «Українці повинні знати (Рабинович і Саприкіна гадають, що не повинні знати. — В. Я.), що інформаційний простір України цілковито в єврейських руках і що всі ми споживаємо інформаційну продукцію з єврейської ідеологічної кухні». Суддя Саприкіна «знаходить», що ці мої твердження «спрямовані на розпалювання національної ворожнечі».

По-перше, не можу зрозуміти, що означає «розпалювання національної ворожнечі»? Це що: українці накинулися на українців, почалася громадянська війна? Євреї почали організовувати єврейські погроми? Суддя прискіпувалася до кожного слова відповідачів і нічого не проґавила — найменшої неточності недосвідчених у судових справах професорів, депутатів, свідків. А сама записує в Рішення несусвітню дурницю, ніби я розпалюю «національну ворожнечу». Очевидно, для неї все одно, що «національна», що «міжнаціональна». Уже такого запису в юридичне Рішення, як на мене, достатньо, щоб не просто його відмінити, а й викинути разом з його автором із судово-правових органів. Судді Саприкіній від професора — двійка. А цікаво, що скажуть про це фахівці-юристи?

А по-друге: хіба не на єврейських каналах розкручували Рішення Саприкіної? Чому тільки Рабинович, Малинкович, Кацман, Стріха, Попович? А чому до дискусії жодного разу не запросили мене? Запросили б і запитали чи попросили «відповісти на конкретні запитання» і викрили мою «брехню» про те, що почалась у Мукачевому «національна ворожнеча» і що розпалила її не бундівська СДПУ(О), а моя стаття в «Сільських вістях». Узяли б і спростували, притиснувши мене запитаннями, що від Нового року на телеекрані ми бачили тільки як не Розенбаума з Гордоном, то Яна Табачника з Кобзоном, то Аллу з Філіпом, то ще з десяток «умнейших», «талантливейших», «известнейших». Я нічого не маю проти Яна Табачника чи Кобзона — це таланти. Однак чому тільки вони? Курячи фіміам одному, можна викурити всіх наших, передусім українських. І викурили. (Спасибі Руслані, що втерла носа Гордону.) На жодному каналі — нічого справді українського. Хоч який канал увімкнеш — борються з антисемітизмом, якого в Україні нема. Головні світові події — Ізраїль: з ким розправилися, кого розстріляли з ракет, скільки палестинських діток розстріляли з танків у їхніх же домівках, на їхній же палестинській землі. І розповідають про це з неприхованою гордістю як про факт героїзму, а не мерзенного тероризму. То на чиїй кухні готується вся ця «інформаційна продукція», пані Саприкіна? Бридко стає, дуже бридко а на душі, як сказав поет, «не ямбово», а «хoрейово».

Я в суді щодо кожної цитати дав вичерпні пояснення, але вони суддю «не переконали». Досить було з'явитися ізраїльському рабину Йонто Хайншнуму — і кожне слово, навіть з акцентом, увійшло в Рішення суду, аж до нісенітниць і рабинських просторікувань, що гої — це язичники, а не християни. А хіба язичники — не люди? А хіба суддя з рабином не знають, що нині в Україні сотні язичницьких громад, що язичники — це сонцепоклонники, що в них багаті обрядові дійства, невмируща духовність. А хіба в Індії не проживає понад мільярд язичників? Суддя ж колись вивчала римське право, то мусила б знати, що в часи написання Тори, тобто «П'ятикнижжя Мойсея» в Старому Заповіті, всі навколишні і далекі народи були язичниками. Тобто Тора закликає до насильства і «протиправних» дій проти всіх народів світу, і нічого, за рабином, донині не змінилось. Якби я був рунвірівцем, то вимагав би депортації ізраїльського рабина разом із п. Саприкіною, щоб вони не викликали міжрелігійної ворожнечі між українськими язичниками й юдеями. Вогонь міжрелігійного конфлікту суддя роздмухує своїм абсурдним аргументом, записаним із вуст рабина. Є підстави назвати її Рішення іменем ізраїльського рабина Йонто Хайншнума, а не іменем України. Суддя зневажає честь своєї держави.

У Рішення суддя повписувала навіть курйози. Якщо запис про язичників — це сумне суддівське невігластво, то трактування наступної цитати як такої, що розпалює «національну ворожнечу», викликає гомеричний сміх: «А можливо, на себе треба подивитися без лукавства і «єврейських штучок», «без хитрої мови». Пояснюю позивачам, що «єврейські штучки», «без хитрої мови» взято в лапки як вислови з літературних творів. Але суддя має рацію: «національна ворожнеча» між І.Левітасом, який у газеті «Еврейские вести» веде рубрику «Еврейские штучки», і «антифашистом» Шлаєном, який цього не знає або вже забув, — неминуча. Рятуйте! Рейвах у єврейській громаді. Такого і Шолом Алейхем не придумав би. А Шлаєн із суддею Саприкіною придумали. Оце Рішення! І «опять двойка». Однак якщо хтось не хоче на себе подивитися, то його право і біда. У нас демократія.

Сіоністичні ЗМІ не гребують жодними засобами. І в окремих випадках вдається досягти бажаного. Як це робиться, наведу лише один приклад. У статті «Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів» я звернувся до І.Плюща, з уст якого на одному з єврейських телеканалів почув буквально таке: «Україна для всіх». І про це написав. По телефону в мене з ним відбулася приблизно така розмова:
— Де ви, пане Василю, це взяли? Я такого не говорив.
— Сам чув, ви давали інтерв'ю на одному з телеканалів.
— Так то ж було не так. Я наводив слова Михайла Грушевського, де є слова «Україна для всіх», а кореспондент не пояснив, що то слова Грушевського, при монтажі обрізав початок і кінець цитати, залишивши із неї лише слова «Україна для всіх».
— А я при чому, Іване Степановичу?
— То напишіть про це.

Цією оповіддю про «ідеологічну кухню» вношу для читачів повну ясність і, оскільки ту цитату Михайла Грушевського маю перед собою, наведу її повністю: «Ми думаємо якраз, що Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе в Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служить їй».

Дякую, Іване Степановичу, що нагадали ці слова. Я з ними згоден.

Шлаєн і К° мусять ще довести, що вони зробили «для добра краю, його людності». Яка їхня участь у розбудові незалежної України? А жити в Україні, щоб тільки паскудити, то краще залишити її. Це моє переконання.

2. «Опять француз гадит...»

Квітка-Основ'яненко

Мою увагу привернула замітка Джеймса Граффа, передрукована із Time в «Столичных новостях» за 2 грудня 2003 р. під назвою «Антисемитизм во Франции», де, власне, не йдеться про антисемітизм у Франції, з яким президент Жак Ширак вирішив серйозно боротися. Президента Франції несподівано зупинив Аріель Шарон: якщо, мовляв, євреям у Франції погано, нехай виїжджають до Ізраїлю — «Израиль — единственное место на Земле, где евреи могут жить спокойно». Зважену, тверезу позицію Шарона можна беззастережно підтримати: не подобається у Франції чи в Україні — катай в Ізраїль, де тебе чекає Шарон і спокійне життя під гул вертольотів, з яких полюють за лідерами палестинців, і терористичні вибухи у відповідь — терор на терор. Але то вже внутрішня проблема.

Виявляється, не всі так думають, як Шарон. «Столичные новости» акцентують ось на чому: «Однако многие политические эксперты не согласны с его (Шарона. — В. Я.) утверждением. Они полагают, что многие евреи просто обязаны (виділено мною. — В. Я.) выезжать на постоянное место жительства за пределы Израиля в целях защиты интересов собственной нации, поскольку Израиль нуждается в сильной диаспоре».

Та йдеться все-таки не про діаспору, а про п'яту колону. То, звичайно, справа Рабиновича, що він утримує в Ізраїлі кілька десятків шкіл, поставив 700-кілограмову золоту менору (єврейський ритуальний підсвічник) у Єрусалимі, купив у «известнейшего» сіоніста «крупнейшую» газету «Новое русское слово» (має покрити інформаційний простір усього СНД). Однак суспільство мало б перевірити істинне походження тих капіталів.

Та ідеться навіть не про це. А про діяльність п'ятої колони, таких, як Рабинович, Найман, Шлаєн, Зісельс, Малинкович та іже з ними, які знищують Україну зсередини русифікацією (тут ідеолог — Малинкович, всі інші — практики), монополізацією інформаційного простору (тут Рабинович дійшов нечуваного цинізму: він запропонував замість «Сільських вістей» надсилати передплатникам свої порнографічні жовті рептильки «Столичные новости» и «Столичку». Нахабство безпрецедентне!), деморалізацією і обездуховленням українського суспільства (тут названий ряд треба доповнити іменами сіоністів — власників теле- і радіоканалів). Схоже, план духовного і культурного знищення слов'янських народів, народів колишнього СРСР, російського та українського, розроблений ще 1945 р. Алленом Даллесом, виконується в наших країнах зусиллями п'ятої колони сіоністів. Наведу витяги з плану знищення нашого народу, озвучений держсекретарем США Алленом Даллесом 1945 року: «Посеяв в России хаос, мы незаметно подменим их ценности на фальшивые и заставим их в эти фальшивые ценности верить. Как? Мы найдем своих единомышленников, своих помощников и союзников в самой России... Из литературы и искусства, например, мы постепенно вытравим их социальную сущность (уже зроблено на 90%. — В. Я.). Отучим художников, отобьем у них охоту заниматься изображением, исследованием тех процессов, которые происходят в глубине народных масс. Литература, театры, кино все будут изображать и прославлять низменные человеческие чувства (у цьому великих успіхів досяг «великий германіст», борець із «шароварною» українською культурою, дослідник «Протоколов сионских мудрецов», пропагандист снобізму в кіномистецтві і ревний борець з антисемітизмом, співробітник В. Рабиновича — В. Скуратовський — не плутайте з Василем Скуратівським). Мы будем всячески поддерживать и поднимать так называемых творцов, которые станут насаждать и вдалбливать в человеческое сознание культ секса, насилия, предательства — словом, всякой безнравственности... (Тут успіхи однозначні: О. Фельдман домагається закриття дитячої газети «Джерельце» в Харкові, взамін — 11-річна мама. Процес пішов: 11-річна мама у Хмельницькому, 13-річна —у Вінниці. Дитяча порнографія і проституція уже в розпалі. «Столичка» та інші рептильки кишать порнографією і сумнівною т. зв. еротикою. І, як бачите, оці виплоди Аллена Даллеса ніхто не закриває і не обурюється.) Честность и порядочность будут осмеиваться и никому не станут нужны, превратятся в пережиток прошлого. Хамство и наглость, ложь и обман, пьянство и наркоманию, животный страх друг перед другом и беззастенчивость, предательство, ненависть к русскому народу (читай — українському. — В. Я.) — все это мы будем ловко и незаметно культивировать. И лишь немногие, очень немногие будут догадываться или понимать, что происходит.

Но таких людей мы поставим в беспомощное положение, превратим в посмешище. Найдем способ их оболгать и объявить отбросами общества. Будем вырывать духовные корни, опошлять и уничтожать основы народной нравственности. Мы будем расшатывать таким образом поколение за поколением. Будем браться за людей с детских, юношеских лет, станем разлагать, развращать, растлевать их. Мы сделаем из них циников, пошляков, космополитов. Вот так мы это и сделаем». (Цитую за кн.: Борис Миронов. Иго иудейское. — Краснодар: ООО «Пересвет», 2002, с. 87—88).

Я ніде не читав, що Америка відмовилася від «Роздумів про американську повоєнну доктрину проти СРСР» А. Даллеса із далекого 1945 р. За 60 років фашистську програму винищення українського народу духовно, морально, етнічно-національно, культурно — виконано. А чиїми руками? Американської присутності в Україні практично нема. То хто ж виконує впродовж 60 років цю людиноненависницьку програму? Хотів би наголосити, що йдеться не про комуністичний режим, а про нищення поколінь слов'янських народів, що входили колись до СРСР.

Звичайно, треба говорити, ні — кричати про потребу народного опору. Його нема. Більшість громадських організацій мали б протистояти цьому, але вони створені під окремих вождів, яким своя сорочка ближча до тіла. Але це окрема розмова, довга і серйозна. П'яті колони — єврейська і ліберально-імперська московська — мають бути обмежені в своїй діяльності в Україні, а найкраще — зліквідовані.

Як бачимо, «Столичные новости» В. Рабиновича, Федерація сіоністичних організацій Й. Зісельса беруть на себе роль організаторів діяльності сіоністської п'ятої колони. Вихід треба шукати. Я в попередніх публікаціях закликав поставити діяльність окремих сіоністських організацій під законодавчий контроль. Сьогодні вже пізно. Нема вже української більшості у Верховній Раді. Це показало голосування за включення до порядку денного питання про закриття Саприкіною «Сільських вістей». Скільки проголосувало «за»? 208. Ото й уся українська сила з 450 депутатів. Решта — п'ята колона, яка відстоює національні інтереси чужих держав. Через те і злоститься так «лідер всіх євреїв» Рабинович, бо я, виявляється, напав на нього саме в той час, коли він захищав свій інтерес до моєї української кишені. Це образно кажучи. Якщо 2006 р. народ не поверне Верховній Раді українського обличчя — Україна загине.

Усі погодяться, що все озвучене А. Даллесом в Україні вже виконано. А хто виконавці? Хто «гадит»? Я описав конкурс, який проводило «Наше радіо» в Хмельницькому на день Незалежності. Воїнство Рабиновича обурюється моїми статтями, а чому не наведеними фактами? Робити пакості, нищити суспільну мораль — це можна, а запротестувати проти цього — відразу розпалювання «національної ворожнечі». Що б то означало? П'ята колона живе і бореться за законом, прийнятим в Єрусалимі В. Рабиновичем і Й. Зісельсом. Суддя Саприкіна на цей документ фактично закрила очі, тепер уже зрозуміло, з яких причин. Наведене «Соглашение» між Рабиновичем і Зісельсом суддя вважає документом, «де пропонується (насправді вимагається: «не допускать!» — В. Я.) повна аполітичність єврейських організацій і общин України, а не всього єврейського народу, неприпустимість публічності їхнього внутрішнього життя (себто п. Саприкіна вважає єврейські громади і організації формуваннями, що стоять поза українським народом, якоюсь кастою недоторканних. — В.Я.)

...Цей документ стосується лише єврейських організацій і громад, а не всього єврейського народу». Хто її переконав у цьому? Ізраїльський рабин Йонто Хайншнум, а не юридична експертиза «Соглашения». Жодної експертизи! Просто суддя нав'язала своє переконання: сіоніст завжди «правий». Та ні, пані суддя, навіть ви «неправі», своєю неприхованою просіоністичною тенденційністю, як на мене, зганьбили українське судочинство, розтоптали віру в справедливість і незаангажованість українського суду.

А ми кажемо: «Француз гадит»?!

3. Що день прийдешній нам готує...

Й. Зісельс домагається не реституції, а вибуху антисемітизму.

Думаю, широка громадськість не поінформована, яку міну в міжнаціональні стосунки закладає голова Федерації сіоністичних організацій Иосиф Зісельс. Коротко: Зісельс (також від імені всіх євреїв) домагається повернення близько 20 000 об'єктів єврейської власності в Україні ще з дореволюційних часів (до 1917 p.). Перед цим Зісельс «ничтоже сумяшеся» проголосив правонаступником усієї єврейської громадської і приватної власності в усій Центральній і Східній Європі — кого б ви думали? — Ізраїль. Його федерація в Україні відстоює не інтереси євреїв України, а інтереси Ізраїлю. Звертає увагу, що з тих близько 20 тис. об'єктів 12—15 тис. — колишні єврейські кладовища, більшості з яких уже й сліду нема (як він пише, «адрес уточняется»).

На конференції ОБСЄ у Варшаві в листопаді минулого року В. Лапікура запитав посла США при ОБСЄ, чи знає він, що підтримка США реституції єврейської власності в Україні викличе нечувану хвилю справжнього, не вигаданого сіоністами, «антисемітизму»? Посол роз'яснив, що США лише в принципі підтримують реституцію власності, але розуміють, що в кожній країні є свої особливості. Немає методології й методики повернення власності. Зісельс із сіоністською (расистською) братією в Україні вже давно перейшли від слів до діла, як кажуть, діючи на випередження. До з'їзду євреїв України Зісельс підготував доповідь «К вопросу о еврейской собственности в Украине». Що вимагає від України голова Федерації сіоністичних організацій? Повернути рухоме і нерухоме майно (всю нерухомість, яка належала євреям: житлові будинки, синагоги, приміщення притулків, єврейських лікарень, навчальних закладів, бібліотек, архівів, театрів, клубів, прибуткових домів, кладовища, ділянки землі, гроші, дорогоцінні метали, коштовне і напівкоштовне каміння, акції, облігації та ін. цінні папери, страхові поліси, особисте майно євреїв і членів їхніх сімей та ін.).

 
Наші Друзі: Новини Львова