Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 15 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Роман

Острів мороку :

Глава 7

Переглядів: 5148
Додано: 04.09.2006 Додав: teresh  текстів: 55
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>

7.

Т. повернувся на віллу перед дванадцятою. Його намет і речі, покинуті на березі річки, звечора дбайливо і зі знанням справи замасковані зрізаним гіллям ліщини, були, звісно, на місці. Та й хто б їх тут шукав! Хіба химерні Генрихові пси, що, буцімто, шастають ночами хащею в пошуках злодіїв і заблуканих душ.
Т. машинально спакував наплічник, переклавши у нагрудну кишеню сорочки лише нову пачку сигарет. Вранішнє видіння він розважливо заніс до реєстру своїх дивних снів, вирішивши ні про що не розпитувати у господарів вілли, аби часом не наразитися на глузування. Але вже дорогою Т. упіймав себе на тому, що намагається знайти на стежці сліди собачих лап. Однак пісок і прим’ята трава зберігали тільки відбитки підошов взуття, частина з яких належали і йому.
На терасі та довкола вілли було порожньо. Лише з крайнього вікна ліворуч на другому поверсі чулося бадьоре мугикання. Голос був чоловічий.

Т. швидко піднявся до себе в кімнату. Там він зауважив деякі зміни: з його попільнички зникли недопалки, натомість у вазі на столику з’явилися свіжі квіти, а біля комп’ютера – велике біле горнятко із ще не вихололою смолистого кольору кавою і тарілка з тістечком. Т. самовдоволено посміхнувся. Вранці він самотньо поснідав на терасі грінками з сиром, шинкою та круто звареним яйцем, так і не побачивши ні Аніти, ні Генриха, ані своїх нових приятелів. Кава із тістечком могла бути знаком перепросин Аніти за її ранкову відсутність.
Т., покинувши свої пожитки не розпакованими біля шафи у коридорі, сів за комп’ютер. Він сподівався увійти в інтернет, щоб перевірити поштову скриньку. Відверто кажучи, сам Т. рідко писав листи, але страшенно любив їх отримувати. Його навіть не дратували рекламні розсилки від туристичних фірм, продавців чудодійних шампунів, ліків від імпотенції, астрологів, хіромантів, пройдисвітів, які винайшли способи для блискавичного збагачення і терміново хотіли б ними поділитися за скромну платню. Вряди годи Т. писала колишні подруги, друзі і навіть його донька, хоч та й мешкала з Мартою за кілька кварталів від його будинку. Правда, Олюся писала йому здебільшого тільки в одному випадку: коли потребувала грошей. Попервах у її коротких месиджах ще зберігалася вимушена форма прохання. Але віднедавна їх тон помітно змінився. Т. просто ставили перед фактом: «Татку, мені терміново потрібні гроші…» Востаннє Оля вимагала купити їй сотовий телефон. Якось під час чергової передачі грошей донька запитала у нього: «Татку, як продається твоя нова книжка?» «Кепсько, - зізнався Т. – Людям сьогодні не вистачає грошей навіть на хліб, не те що на книжки.» «Тоді навіщо ти пишеш, нервуєшся, тратишся на видавництва?» «А навіщо півень кукурікає перед сходом сонця?» - спробував відбутися жартом Т. «Щось твоє сонце припізнюється…»

Про вихід в інтернет з цього клятого комп’ютера годі було й мріяти. «А на що ти сподівався? – осмикнув себе Т. - Телефону тут не має, катер з продовольством навідується лише раз на тиждень. Жінок – двійко на трьох чоловіків, і ті із з…ми. Звикай, друзяко. Цей острів – рай для творчості. А усе, чого тобі бракує, зможеш вигадати на папері…»
Його увагу на екрані монітора привернула іконка незнайомої досі програми. Він взявся за «мишку». Коли відкрилося нове вікно, Т. прочитав: „Еncyclopedia of Life. Програма розроблена винятково для потреб працівників видавництва Millennium та його авторів. Усі права захищені. Спроби несанкціонованого копіювання баз даних, поширення зібраної в Енциклопедії конфіденційної інформації про будь-яку особу чи подію, караються законом».
Т. механічно жував тістечко, запиваючи його кавою. Ось тобі й нова забавка. «Енциклопедія життя», - роздратовано міркував чоловік. – Конфіденційна інформація… Не видавництво, а якась спецслужба! Справді, ким вони себе уявляють? Напівбогами? Зараз я вас проекзаменую! Почнемо із найпростішого…»
Він перевів курсор під рядок «Ваше запитання»: «Довжина ріки Дунай». Відповідь комп’ютера була блискавичною: «Довжина Дунаю від місця злиття приток Бреге і Брігах до Чорного моря (порт Суліна) — 2783 км».
«Доктор Фауст», - написав перше-ліпше, що спало на думку Т.
«Літературний персонаж, прототипом якого послужив Георгій Сабелік Фауст Молодший, мандрівний лікар і чаклун. Закінчив Краківський університет, побував у багатьох німецьких університетах. Після укладення угоди з дияволом. називав себе магістром, неодноразово публічно демонстрував перетворення води на вино. Помер в Брайсгау в 1541 році. Історія його життя породила цілу низку так званих Faustbuchs. Першу з них написано 1587 р. у Франкфурті. У наступні п’ятнадцять років її було перекладено данською, французькою, голландською, англійською та чеською мовами. Літературне життя Фауста почалося у 1604-му році у п’єсі Кристофера Марло…»
«Погода у Львові сьогодні, 18 червня 2006-го року», - вирішив продовжити дуель з машиною Т. «У Львові хмарно, опади - дощ з градом, вологість повітря 92 відсотки, атмосферний тиск – 721 мм ртутного стовпчика, тиск падає. Температура повітря опівдні – 17 градусів».
Т. гарячково шукав нові запитання. Яка висота Ейфелевої вежі? Хто вигадав парашут? Що таке фламенко?.. Але щоразу екран заповнювали табуни літер, впорядковані у слова і речення. Т. прискіпливо перечитував тексти, шукаючи у них хоч би натяк на неточність, фальш, але не знаходив.
«Добре, гівнюхи, - усе більше розпалювався Т. – Змінимо тему. А що ваша енциклопедія знає про власника Мілленіуму?»
«Введіть код доступу для отримання службової інформації», - зажадав комп’ютер. Т. розчаровано зітхнув. Після короткої паузи він знову пробіг пальцями по клавіатурі: „Де сьогодні перебуває Марти Т. „ На екрані з’явилася табличка з проханням вказати рік народження згаданої особи та її місце проживання.
Згодом програма повідомила: „Марта Т., паспорт серія TRH N 265432, здійснила 17 червня авіапереліт з Києва в Ларнаку на аероробусі компанії Cyprus Airways (номер рейсу – 409/408). Час приземлення – 18.30 за місцевим часом. Зареєстрована у готелі Sandy Beach, к. 309, тел. – 356-479-12”.
Т. перехопило дихання. Його колишня дружина полетіла на Кіпр? Для чого? Відпочивати? Що за нісенітниця! Вона ж хвора, готується до операції. „До дідька лисого вашу енциклопедію!” - вирішив Т. Але серце його калатало. Він згадав про гроші, залишені Марті, її сльози і кипучий гнів упереміш з образою. А що, коли вона й справді подалася на Кіпр?..
Щось дзвінко вдарило у шибу вікна. Т. схопився з місця і виглянув на вулицю. Внизу стояли, задерши голови, С. і А. Останній тримав у руці камінчик. Побачивши Т., вони замахали руками. Їх запрошували на обід.






 
Наші Друзі: Новини Львова