Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 13 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Генерал-хорунжий Роман Шухевич

Переглядів: 18066
Додано: 26.12.2008 Додав: IgS  текстів: 71
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
ВАСИЛЬ КУК

ГЕНЕРАЛ-ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ

ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ



Постать Головного Командира УПА Романа Шухевича є, без сумніву, однією із найвизначніших в українській історії минулого століття. Поруч із тим, пересічний українець ще дуже мало знає про цю людину.
Пропонована читачам книга про легендарного "Тараса Чупринку" є особливою, адже її автор Василь Кук не тільки безпосередній учасник українського визвольного руху, боротьби ОУН та УПА, але й найближчий колега Романа Шухевича, його наступник на найвищих постах у структурах цього руху. Тому в роботі можна знайти не тільки невідомі загалу деталі із життя генерал-хорунжого "Тараса Чупринки", а й оцінку найближчими колегами його як керівника та людини.
Переконані, пропонована публікація стане черговим кроком на шляху до повернення українцям їх правдивої історії.



РОМАН ШУХЕВИЧ. КОРОТКА БІОГРАТІЯ (1907-1950)
Роман Шухевич - генерал-хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Державного Українського Правління у 1941р., Головний Командир УПА у 19434950рр., Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943-1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Генеральний Секретар військових справ у 1944-1950 рр.
Рід Шухевичів належить до давніх, заслужених священицьких українських родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно- культурному й політичному житті Галичини протягом ХІХ-ХХ ст. З роду Шухевичів вийшла велика когорта видатних діячів: священиків, учителів, науковців, співаків, музикантів, юристів та військовиків.
Прапрадідом Романа Шухевича був отець Микола Шухевич, сільський парох села Раківці, що над рікою Дністер у Городенківському повіті.
Прадідом був отець Йосип Шухевич (1816-1870), парох у селі Тишківцях Городенківського повіту.
Дідом Романа був Володимир Шухевич (1849-1915)-видатний громадсько- політичний діяч, педагог, учений-етнограф, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, публіцист, автор монументальної 5-титомної монографії "Гуцульщина" та багатьох наукових праць. А бабусею Романа була дружина Володимира Шухевича Терміна Шухевич (1852-1939), - видатна громадсько- культурна діячка, організатор жіночого руху й жіночих товариств у Галичині. Походила вона з дому Любовичів у м. Перемишлі.
Проживали Володимир і Терміна Шухевичі у Львові, на вул. Собіщини, 7. У них було п'ятеро дітей. А найстарший син Йосип був батьком Романа.
Батько Романа, Йосип-Ярослав Шухевич (1879-1948), після закінчення навчання в Академічній гімназії у Львові та правничих студій у Львівському університеті став повітовим суддею у невеликому містечку Краковець Яворівського повіту в Галичині. У 1914р. він був переведений до повітового суду в м. Кам'янка-Струмилова (нині Кам'янка-Буська) біля Львова, де й проживав з родиною під час Першої світової війни (1914-1918), в часи Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і українсько-польської війни (1918-1919). Йосип Шухевич за свою громадську діяльність у період існування ЗУНР був заарештований польською поліцією і перебував у львівській тюрмі "Бригідки" до грудня 1919р. Після звільнення деякий час ще працював суддею у Кам'янці-Струмиловій, а згодом у м. Радехові, але польською владою був передчасно звільнений з роботи. Як емерит (пенсіонер) переїхав з родиною до Львова й оселився на вул. Кадетська Гора. Йосип-Ярослав Шухевич був освіченою людиною, юристом високого класу, активним освітньо-культурним діячем. Він співав у Львівському хорі "Боян", грав на фортепіано та інших музичних інструментах.
Більшовики довгий час не чіпали батька Романа, коли він жив у Львові, але тримали його під пильним наглядом як приманку для захоплення сина. Коли їм це не вдалося, Йосипа-Ярослава Шухевича, зовсім хворого, на ношах винесли з хати й відправили на заслання у Кемеровську область, де він і помер у 1948 р.
Мати Романа, Євгенія (1883-1956), походила зі священицької родини, з дому отця Стоцького, пароха у с. Оглядові Радехівського повіту. Вона була культурно-просвітянською діячкою на Радехівщині. Удома пильно оберігала давні традиції священицьких родин, була глибоко релігійна й у такому дусі виховала своїх дітей.
У 1945 р. "осталась самітня зі сльозами болю - неначе та міфологічна Ніоба, що скаменіла з болю по трагічній втраті своїх дітей, а з очей її текли безперервно сльози".
Померла на засланні в Казахстані ЗО червня 1956 р., в день народження сина Романа.
У родині Йосифа та Євгенії Шухевичів було троє дітей: Роман, найстарший син, Юрко і дочка Наталка.
Юрко (1910-1941) закінчив студії у Львівській політехніці й був інженером-геодезистом. Він також випускник Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові. Арештований у червні 1941 р. й замордований у львівській тюрмі "Бригідки" більшовицькими чекістами при їхній втечі з міста Львова.
Наталка (1922 р. н.) навчалась у гімназії сестер-василіянок і у гімназії "Рідної школи" ім. Кокорудзів на вул. Гіпсовій.
8 вересня 1940 р. була арештована органами НКВД. Судили її на відомому львівському процесі 59 членів ОУН у січні 1941 р., під час якого 41 особу було засуджено до смерті, а 18 - на 10 років таборів. Після відбуття 5-тирічного ув'язнення була направлена у Казахстан на заслання. У 1948 р. вийшла заміж за балкарця Мустафу Геграєва, народ якого у 1944р. більшовики виселили до Казахстану. Тут Наталка влаштувалася на роботу й забрала до себе маму, яка мала ще три роки заслання і зовсім не могла ходити. 30 червня 1956 р. мама померла. Згодом до Наталки в Казахстан приїхала дружина Романа з сином Юрком. Через два місяці всі перебралися в Україну. У Львові Наталка закінчила медичне училище, але через постійне переслідування совєтськими поліційними органами змушена була переїхати до Нальчика на Кавказі. У Львів змогла повернутись лише в 1991 р.
Роман народився у м.Львові 30 червня 1907р. Його дитинство пройшло у містечку Краківці Яворівського повіту на Львівщині. У 1914 р. родина Шухевичів переїхала до Кам'янки-Струмилової (нині Кам'янка-Буська), неподалік від Львова. Романові було тоді вже 7 років. Тут він закінчив народну (початкову) школу. На його очах проходила російсько-австрійська (1914-1918) та українсько-польська (1918-1919) війна, що позначилося на дитячій психіці.
З 1917 до 1925 рр. Роман навчався у філії Львівської академічної гімназії, яка розміщувалась у Народному домі на вул. Театральній, 22. Його шкільний товариш Лев Ярошинський, який разом з ним навчався у 8 класі гімназії, так характеризує тодішнього учня Романа Шухевича:
"Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем... Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів... Він усім радо помагав [у навчанні], а робив це в такій субтильній [ввічливій] формі, щоб не показувати своєї вищості над другими, або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов'язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосіблений [налаштований] до своїх товаришів.
Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові... До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам'ятати все, про що даний професор говорив на лекції... До слів кожного, з ким розмовляв, прислуховувався уважно. Відповідав після зосередженої надуми коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно.
Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно. Роман відзначався великим тактом та високою особистою культурою. Вже в 6-й клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої гімназії".
Відзначені тут автором споминів прикмети характеру та манера поведінки юного Романа Шухевича не зникли й у зрілому віці, він був таким ціле своє життя. Про це свідчать усі, хто його знав і з ним працював. Роман Шухевич був уроджений лідер, провідницько-командирські риси його характеру проявилися вже в юнацькі роки. Проте він ніколи й ніде свого лідерства нікому не нав'язував і часто виконував скромні організаторські функції, але робив це завжди на високому рівні знавця справи.
Під час навчання у гімназії Роман мешкав у Львові, у своєї бабусі Терміни Шухевич, і був під її опікою. У домі була велика бібліотека діда, з книжок якої гімназист Роман доповнював свої шкільні знання. Чоловік бабусі, Романів дідусь, помер 5 квітня 1915 р. Тут у 1921-1922 рр. деякий час квартирував полковник Січових Стрільців Євген Коновалець, тоді Комендант підпільної Української Військової Організації (УВО). 15-тирічний гімназист Роман не раз мав можливість порозмовляти з полковником, а також прислухатися до його бесід із друзями, які бували у нього в гостях.
У своїх спогадах професор Степан Шах, гімназійний викладач класичних мов (латинської і грецької), який також тоді мешкав з полк. Євгеном Коновальцем у пані Терміни, так пише про взаємини між тодішнім комендантом УВО і майбутнім командиром УПА: "Це відношення не було формальне, законспіроване, а особисте, насичене сердечністю, що з'явилася між обома ще на Собіщині, 7, коли то учень Ромко Шухевич з полк. Є. Коновальцем розмови вів, з ним на прогулянки на поблизький "Кайзервальд" (парк) виходив, а Євген Коновалець умів своєю індивідуальністю приковувати молодих людей до себе".
Зустрічі гімназиста Романа із загальновідомим тоді командиром Січових Стрільців мали, без сумніву, великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього бойовика-революціонера УВО та ОУН.
Закінчив Роман Шухевич гімназійне навчання й склав матуральні екзамени (іспит зрілості) в 1925 р. У вересні 1926р. він вступив до Львівської політехніки на дорожньо-мостовий відділ (факультет). У червні 1934 р. закінчив університетські студії зі званням інженера.
У1928-29 рр. Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Як студента, його зразу направили на навчання у старшинську школу підхорунжих, але через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності.
Далі він продовжував свою військову службу рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.
Вищу старшинську військову освіту Роман Шухевич здобув, навчаючись на різних старшинських курсах, вишколах за кордоном та в Україні, а також самостійним студіюванням військової літератури. Він добре володів шаблею і мав диплом пілота безмоторного літання.


У "ПЛАСТІ" І СПОРТІ
У роки навчання в гімназії та студій у політехніці Роман Шухевич був дуже активним членом пластової організації та різних спортивних товариств, а також навчався музики і співу.
Ще гімназистом він організував пластовий гурток під назвою "Ясний тризуб", а в старшому віці брав діяльну участь у таких пластових куренях, як "Лісові чорти" та "Чорноморці". Перші влаштовували туристичні походи по Підкарпаттю та по Карпатських горах, а другі надавали перевагу туристському плаванню на човнах по всіх головних ріках Західної України. Життя у "Пласті" дало юному Шухевичу прекрасне знання картознавства та теренознавства, що у військових операціях має першочергове значення. Та найголовніше, що давав "Пласт" своїм членам, - це виховання високої моралі, сильної волі, а передусім - формування активного патріота української нації.
Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, кошиківка (баскетбол), відбиванка (волейбол), біг, плавання, а також планерний спорт. Роман належав до числа
найкращих спортсменів Львова. У 1923 р. на спортивних змаганнях (Запорозьких іграх) він установив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів.
Поряд зі спортом він займався і захоплювався ще й музикою і співом, опанував гру на фортепіано. Львівську консерваторію закінчив також його молодший брат Юрко. Часто вони виступали в Львівському оперному театрі, де Юрко співав під акомпанемент Романа.
Його пластовий друг Володимир Янів (1908-1991), згодом учений, психолог, ректор Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені, так висловлюється про тодішнього пластуна Романа: "Шухевич Роман, чи найкраще Шух, як його звали друзі, був людиною в повнім розумінні того слова: він любив життя й хотів жити; його життєрадісність робила його вічно юним, і він для близьких йому людей
залишається назавжди палким юнаком, не глядячи на те, що у вічність відійшов він від нас зрілим чоловіком.
Як всесторонній спортовець, мандрівник, турист належав Шухевич до того покоління, яке українській нації подарувала пластова організація й для якої сміх у найтяжчих умовах був законом. Це покоління шукало в життєрадіснім змаганні заправи [гарту] до боротьби й вчилось бачити життя як вічну велику гру...". Таким було тогочасне молоде покоління. Таким був і Роман Шухевич. Люблячи життя, він ненавидів терпіння, в'язницю і смерть. Але, будучи людиною й без краю люблячи життя, він умів перемагати страх смерті. І в цьому справжнє його геройство.

ОДРУЖЕННЯ
Після звільнення з польської армії, ще до закінчення вищих студій, Роман Шухевич у 1930р. одружується з дочкою пароха с. Оглядів Наталією Березинською. Народилась Наталія 13 березня 1910 р. в с. Липівці Рожнятинського району на Підкарпатті. Середню освіту отримала у Львівській гімназії, яку закінчила в 1928 р.
В Оглядові у Романа й Наталії народився 28 березня 1933 р. син Юрко.
Після окупації у вересні 1939 р. західних земель України більшовиками, Наталія з сином Юрком, щоб не попасти в тюрму або на заслання, перейшла нелегально кордон і добралась до Кракова, де зустрілась зі своїм чоловіком. Тут 16 жовтня 1940 р. народилася їхня дочка Марійка, яка нині живе у м. Львові.
Під час німецько-російської війни у липні 1941 р. пані Наталія перебралася до м. Львова. Тут із двома дітьми, Юрчиком і Марусенькою, жила до арешту більшовиками 17 липня 1945 р. Дітей від неї більшовицька влада забрала й віддала до дитячого будинку в Чорнобилі.

БОЙОВА ДІЯЛЬНІСТЬ (1926-1934)
Роман Шухевич уже в старших класах гімназії мав зв'язки з членами УВО, яка тоді одинока вела революційну боротьбу проти польських окупантів. Після закінчення гімназійного навчання він одразу ж активно включився в її бойову діяльність. Уже в "Пласті" юнак був так добре підготовлений до бойових дій, що Крайова начальна команда УВО доручила йому виконати атентат (замах) на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, який проводив жорстоку шовіністичну, антиукраїнську політику в галузі шкільництва, зокрема полонізацію українських шкіл та української шкільної молоді. 19 жовтня 1926р. дев'ятнадцятирічний Роман - "Дзвін" разом із добрим своїм другом бойовиком Богданом Підгайним блискуче виконали доручене їм завдання. Поліції не вдалось викрити справжніх учасників цього замаху. Коли ж польський суд засудив за цей атентат зовсім не причетних осіб, Роман Шухевич і Богдан Підгайний просили командування УВО дозволити їм зголоситися й зізнатися у вчиненому атентаті, щоб звільнити невинних осіб, засуджених на довічну тюрму. Командування УВО такого дозволу не могло дати, бо це створювало б для польської влади прецедент на майбутнє. І хоч цей благородний намір Романа Шухевича і Богдана Підгайного не здійснено, він свідчить про їхні високоморальні духовні якості.
Наприкінці 1920-х рр. політичне становище у світі та в Україні настільки змінилось, що самої військово-бойової діяльності вже було недостатньо, необхідна була ще й політично-ідеологічна, пропагандистська й виховна діяльність. Тому в кінці січня - на початку лютого 1929 р. створюється Організація Українських Націоналістів (ОУН), в яку влилось УВО як його бойова референтура. Бойовим референтом Крайової екзекутиви ОУН у 1930 р. був призначений Роман Шухевич - "Дзвін". У 1930р. під його керівництвом відбулись у Галичині саботажні акції: підпали фільварків і господарств польських дідичів (поміщиків) і колоністів, нищення засобів державного зв'язку, напади на поліційні станиці та польські шовіністичні осередки "стшельци". Дуже швидко ці акції набули масового характеру. Вони мали на меті: а) принизити престиж польської держави в очах світової громадськості та показати нестерпні умови життя українців під польською окупацією; б) відстрашити польських колоністів від поселення на українських землях; в) показати українським селянам, хто відбирає у них землю; г) закликати їх до боротьби проти окупантів.
Польська влада в паніці застосувала масовий терор - так звану пацифікацію, що сильно вплинуло на революціонізацію українського селянства та поширення ідей українського націоналізму.
Саботажні акції, організовані бойовим референтом "Дзвоном", були проведені блискуче. Поліції не вдалось спіймати жодного безпосереднього учасника цих подій.
У наступному 1931 р. бойовий референт "Дзвін" організовує цілу серію експропріяційних нападів (так званих "ексів") бойових груп на станиці польської пошти з метою: а) постійно тероризувати польську владу й створювати атмосферу її ненадійності на українських землях; б) показувати, що визвольна боротьба проти окупантів продовжується; в) наносити удари по державних фінансах; д) конфіскувати награбовані в українського населення гроші для потреб революційної національно-визвольної боротьби.
Так, у липні 1931 р. в один день боївки ОУН виконали три бойові операції. Під м. Бірчею біля Перемишля напали на поштову криту машину, що везла гроші з Перемишля до м. Бірчі, й конфіскували їх. Напад вчинено під Печені-жином біля м. Коломиї, а також на Банк людови у м. Бориславі, з каси якого забрано всю готівку (понад 20 тис. польських злотих). Через тиждень здійснено з таким же блискучим успіхом наскок на пошту у м. Трускавці й забрано всі гроші. У жодному випадку поліції не вдалося знайти учасників цих нападів. Ці дії підняли авторитет таємної революційної ОУН і засвідчили високі організаційні здібності бойового референта "Дзвона".
Найголоснішим бойовим актом ОУН того ж року, організованим безпосередньо бойовим референтом Крайової екзекутиви ОУН другом Шухевичем - "Дзвоном", було вбивство 29 серпня польського посла до сейму Тадеуша Голувки, який був автором надто підступного проекту знищення українського самостійницького руху під замаскованим польсько-українським порозумінням. Його ідея
була перетворити українців у "русинів за походженням, поляків за національністю", тобто ліквідувати українців на західно-українських землях як націю.
З математичною точністю Шухевич - "Дзвін" організував атентат на поліцейського комісара Чеховського, якого вранці 22 березня 1932 р. на вулиці Львова вбито за катування політичних в'язнів під час допитів та звірське знущання над арештантами. Конспіративний бік замаху також був верхом мистецтва. І лише після ліквідації у 1940 р. Польщі, сам Шухевич у статті "З життя бойовика", надрукованій у газеті "Краківські вісті", розкрив таємниці цієї справи. Але й тоді він не вказав, хто ж такий "Дзвін", який влаштував атентат.
"Дзвін" брав також участь у підготовці бойовиків до нападу на пошту в Городку Ягайлонському, що відбувся 30 листопада 1932р., але загальне керівництво не було в його руках. Через технічні недоробки та погану розвідку два бойовики, Юрко Березинський і Володимир Старик, загинули під час акції, а двох, Василя Біласа (21 р.) і Дмитра Данилишина (24 р.), польський суд засудив на кару смерті, й 23 грудня 1932 р. їх було страчено.
Страта польськими катами цих двох юнаків до глибини душі вразила всіх українців. "У цю пору вся українська суспільність плакала. Були відчинені всі церкви Львова, в них горіло світло, люди наповнили церкви вщерть і молилися, а дзвони гули і несли в світ відомість про смерть двох молодих українців, що стратили життя для ліпшого майбутнього рідної країни. У цілій Східній Галичині запанував сум - важкий сум". Такий запис залишив нам оборонець Дмитра Данилишина др. Степан Шухевич, дядько Романа, у своїх спогадах. Та українці не лише плакали. З того часу полум'я революційного вогню охопило всі землі Західної України, у боротьбу включилась молодь Волині та Полісся. У ньому врешті-решт згоріла і вся Польська держава.
У 1933 р. Шухевич - "Дзвін" організовує атентат на совєтського консула у Львові як кару за винищування більшовиками українських селян голодом. 21 жовтня 1933р. бойовик ОУН Микола Лемик пробрався у консульство і вбив спеціального уповноваженого Москви Майлова.
Остання бойова дія Шухевича, як бойового референта Крайової екзекутиви ОУН - це підготовка замаху на польського міністра внутрішніх справ Пєрацького, організатора варварської пацифікації - масового нищення українських культурних і господарських установ та прилюдних катувань українського патріотичного населення. Атентат виконав 15 червня 1934 р. у столиці Польщі, Варшаві, бойовик ОУН Гриць Мацейко.
Бойові, терористичні акції, що їх іноді застосовували УВО та ОУН, були лише необхідною обороною перед безправ'ям і грубим насильством польської окупаційної влади. Головна ж мета ОУН - організація й підготовка українського народу до здобуття незалежної Української держави.

У КОНЦТАБОРІ ТА У ТЮРМІ (1934-1937)
У своїй нелегальній діяльності Роман Шухевич дуже чітко та вміло дотримувався правил конспірації. Кожний бойовий захід він всебічно обмірковував, тому поліції ніяк не вдавалося зібрати на нього докази для суду. Арештовували його часто, але доказів вини не знаходили й по кількох тижнях чи місяцях змушені були звільняти. У червні 1934 р., у зв'язку з убивством міністра Пєрацького, поліція провела масові арешти серед української патріотичної молоді. Тоді-то, у червні, арештовано й Романа Шухевича та заслано до концентраційного табору у м. Березі Картузькій без жодних доказів його вини.
Тюремний табір у Березі Картузькій був організований польським урядом за зразками гітлерівських та московсько-більшовицьких концентраційних таборів. Тут постійне знущання над арештованими - фізичне й моральне - було системою і доведене до тупого садизму. А ув'язнювали в цьому таборі людей, яким не було доказано ніякої вини, без суду, за одним лише підозрінням, що вони можливі вороги Польської держави. Це був глум над усякими міжнародними законами про права людини.
Існував цей табір аж до ліквідації Польської держави у вересні 1939р. У ньому побували майже всі видатні українські національно-культурні діячі й переважно студентська молодь. Про перебування у таборі Романа Шухевича залишив нам свої спомини Володимир Макар, політв'язень Берези Картузької. Він, зокрема, зазначає, що в таборі була створена таємна націоналістична організація взаємодопомоги, яку очолив Роман Шухевич. Це зайвий раз підкреслює великий авторитет Шухевича і його провідницькі риси характеру. Він також відзначає, що в'язні-українці були щиро й глибоко віруючі й практикуючі християни. "Світлим прикладом, - пише він, - може служити славної пам'яті Роман Шухевич, який щоденно гаряче молився і ніколи не розлучався з хрестиком, що висів у нього на шиї".
З в'язнів для виконання окремих робіт були створені спеціальні групи мулярів, столярів, кухарів та ін. Роман Шухевич і Панько Романюк були кочегарами, в обов'язок яких входило носити вугілля і взимку розпалювати печі. Автор пише, що кожного ранку вони обидва заходили до кімнати, очищали піч від жужелю й попелу та розпалювали вогонь.
"Звичайно, разом з ними заходив до кімнати також поліцай, але все-таки вони могли перекинутись з нами кількома словами та дізнатись про різні новини. Того ранку, про який хочу згадати, Роман Шухевич затримався в нашій кімнаті довше, як звичайно. Ми спільно згадали, що того дня у нас в Україні є надвечір'я Богоявлення (Щедрий вечір), Йордан. І тоді Роман почав наспівувати своїм приємним тенором одну за одною наші чудові щедрівки, починаючи від "Щедрик-щедрик". Ми із запалом підхопили, а при щедрівці "А в Єрусалимі" розгукались-таки добре. Але для поліцаїв це була "мертва година", тому нам ніхто не перешкоджав. Поспівавши, ми почали згадувати старі добрі часи в батьківській хаті та вгадувати, чи скоро повернемось на свята між своїх рідних.
Роман Шухевич був оптимістом: "Не журіться! - казав він. - Скоро поїдемо, будемо ще святкувати вдома всі наші свята". І от того ж вечора його викликали з речами до канцелярії, а на другий день, на свято Йордану (19.01.1935р.), його під конвоєм повезли на слідство до м. Львова. Незабаром повезли по його слідах також Володимира Яніва. Я стрінувся з ними обома, як і з іншими березянами, у львівських Бригидках влітку 1936 р. Але вже Різдво і Йордан 1937р. Р Шухевич зустрічав на волі".
Після перевезення Романа Шухевича з Берези до львівської тюрми його звинувачували в належності до ОУН, а також у тому, що він був членом Крайової екзекутиви, бойовим референтом та заступником Крайового Провідника ОУН Степана Бандери. За це загрожувала смерть або щонайменше довічна тюрма. Судова розправа, відома як процес Степана Бандери, відбувалася у Львові в травні-червні 1936 р. Роман Шухевич був одним з головних звинувачуваних, але завдяки дуже вмілому захисту, що його вів др. Степан Шухевич, дядько Романа, судові не вдалося доказати його вини.
Знаючи, одначе, що його таки засудять, він добровільно зізнався, що належав до ОУН і поступив так тому, що "це був наказ мого серця", заявив він. Його засудили на три роки ув'язнення, із зарахуванням слідчого арешту.
На підставі проголошеної у 1935 р. амністії Роман Шухевич вийшов 27 січня 1937 р. на волю, пробувши півроку у концтаборі та два роки у тюрмі.
У поліцейських документах з того часу зберігся такий опис його особи: зріст 168 см, блондин, очі голубі (небесні), чоло високе, похилене назад, виголений, обличчя продовгувате, риси обличчя гострі, щупла будова тіла, голова похилена праворуч, вбраний у попелясте вбрання сивого кольору. Є ще й така примітка поліцейського агента: "Я певний, що Роман Шухевич був про кожний злочин ОУН на терені Львова докладно заінтересований, бо завжди перед черговими виступами ОУН на пару днів перед тим приїздив до Оглядова. У вище згаданий день, 30 листопада ц.р. (1932р., день нападу на пошту в Городку Ягайлонському), виїхав раннім поїздом, що прибуває до Радехова об 11.30. "Тому немає чого дивуватися, що Роман Шухевич в день убивства комісара Чеховського прибув до Оглядова й був тут цілий тиждень".
Після звільнення з тюрми у 1937 р. Роман Шухевич жив з родиною у Львові й працював у рекламній установі "Фама", яку зорганізував спільно з інженером Богданом Чайківським. Це була одна з форм маскування його нелегальної діяльності в ОУН.

У КАРПАТСЬКІЙ УКРАЇНІ (1939 р.)
Йшов трагічний для українців 193 8 рік. У м. Роттердамі в Голландії московсько- більшовицький агент Судоплатов 23 травня убив Голову Проводу ОУН полк. Євгена Коновальця. Гітлерівська Німеччина окупувала Чехословаччину. На Закарпатті постала незалежна Карпатсько-Українська держава. Сильно зріс національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Але й почастішали напади польських шовіністичних боївок на українські установи у Львові та в інших містах Галичини. У той час Роман Шухевич спільно з Ярославом Гайвасом організовує відділи самооборони, які розгромили польські антиукраїнські боївки і відбили в них охоту нападати на українців. Він також організовує у Львові фінансову допомогу для уряду Карпатської України, висилає туди членів ОУН для праці в Карпатській Січі.
Наприкінці грудня 1938 р. Роман Шухевич разом зі своїм бойовим другом Юрком Лопатинським нелегально переходять польський кордон на околиці м. Криниці та через м. Братиславу в Словаччині добираються на Різдво 1939 р. до столиці Карпатської України м.Хуста. Тут він разом з провідними членами ОУН створює Генеральний штаб національної оборони Карпатської України у такому складі: полк. Колодзінський Михайло - "Гузар", шеф штабу, та одинадцять його членів, у тому числі поручник Роман Шухевич - "Щука Борис". В обов'язки поручника "Щуки" входили справи поповнення Січі кадрами, організація фінансової допомоги та зв'язку. Під час нападу мадярської армії на Карпатську Україну "Щука" бере активну участь у боях за оборону столиці - міста Хуста, і лише чудо спасає поручника від неминучої смерті.
Після окупації Карпатської України у березні 1939 р. угорцями Роман Шухевич через Румунію і Югославію дістався до Австрії, де зустрівся з членами Проводу ОУН, яким доповів про свою діяльність у Карпатській Україні.
Вертатись у Галичину й жити там легально він уже не міг, бо був повністю розконспірований й зразу ж потрапив би до тюрми. Провід ОУН доручив йому справи зв'язків з Краєм (ЗУЗ) і, зокрема, конспіративний зв'язковий пункт у м. Гданську.

НАПАД ГІТЛЕРА І СТАЛІНА НА ПОЛЬЩУ (вересень 1939 р.)
Німецько-польська війна у вересні 1939 р., ліквідація Польської держави, окупація Західно-Українських Земель (ЗУЗ) Совєтською Росією і звільнення з польських тюрем багатьох членів ОУН, в тому числі керівних, створили в Україні цілком іншу політичну ситуацію, що вимагала зовсім нових форм боротьби за державну незалежність. У ЗУЗ всі легальні українські політичні партії припинили свою діяльність. Залишилась єдина ОУН, перед якою відкрились можливості поширити свою революційну діяльність на всі області України. Також необхідно було переглянути становище ОУН у відношенні до Німеччини, яка цілком ігнорувала прагнення українського народу до державної незалежності.
Саме з цих головних питань між Проводом ОУН в Україні й Проводом Українських Націоналістів (ПУН) за кордоном, що його тоді очолював полк. Андрій Мельник, не було єдиного, узгодженого погляду. Ця різниця в думках щодо нової тактики ОУН після довгих переговорів призвела до розколу Організації на дві: ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника та ОУН під проводом Степана Бандери. Остаточно цей поділ був оформлений
на конференції керівних кадрів ОУН, що відбулася у Кракові 10 лютого 1940 р., де було створено революційний Провід ОУН під керівництвом Степана Бандери. Роман Шухевич увійшов до складу членів революційного Проводу й був призначений Крайовим Провідником ОУН на Західно-Окраїнних Українських Землях, що входили до Генерального Губернаторства Німеччини. Усі справи зв'язків з Краєм він передав своєму заступникові Василеві Куку - "Юркові Лемішу".
За відносно короткий час ОУН під керівництвом Шухевича встигла різко підняти національну свідомість українського населення на цих землях та створити міцну базу для допомоги ОУН у Краю. Особливу увагу він приділяв військовим вишколам членів ОУН. З наближенням німецько-совєтської війни Шухевич відійшов від організаційно-політичної діяльності і з 1941 р. зайнявся переважно військовими справами. У Головному військовому штабі ОУН він керував підготовкою і вишколом кадрів. Під його керівництвом діяв ряд вищих військових курсів, на яких готувалися командири для майбутнього українського війська. Брав активну участь у нарадах II Великого збору ОУН, що відбувся у квітні 1941 р.

УКРАЇНСЬКИЙ ЛЕГІОН (квітень 1941р. - грудень 1942 р.)
Весною 1941 р. з наближенням німецько-російської війни Проводові ОУН вдалось домовитися з верховним німецьким командуванням про вишкіл української військової частини - Українського легіону. Легіон мав воювати на українській території проти московсько-більшовицьких окупантів за відбудову Української держави. Роман Шухевич добровільно погодився очолити його з розрахунком, що у майбутньому легіон зможе стати базою для формування нормальної української армії.
У квітні легіон (курінь) був уже укомплектований, нараховував 330 осіб і поділявся на 3 сотні, озброєння мав як у піхотних частинах. Популярні назви легіону - "Нахтіґаль" ("Соловій"), Дружини Українських Націоналістів (ДУН).
У травні 1941 р. на території Австрії був сформований ще один такий легіон (курінь) під кодовою назвою "Роланд" або "Південний". Командиром куреня став майор Євген Побігущий, колишній офіцер польської армії. Нараховував курінь біля 280 осіб, складався переважно зі студентів австрійських університетів та вищих закладів і діяв на Буковині та на півдні України.
Після інтенсивного вишколу курінь "Нахтіґаль" 18 червня 1941р. від'їхав до Ряшева, а вранці 30 червня прибув до Львова. Якраз того ж дня ввечері у Львові на Народних Зборах було проголошено відновлення Української держави. Головою Державного Правління (уряду) призначено Ярослава Стецька.
Німецький уряд поставився дуже ворожо до Акта відновлення Української держави й наказав арештувати Голову Проводу ОУН Степана Бандеру та Голову Державного Правління Ярослава Стецька. У зв'язку з цим легіон, який на той час перебував в околицях Винниці, відмовився від подальшої служби в німецькій армії. У серпні 1941 р. ці два легіони знято з фронту, інтерновано й відправлено до Німеччини. Тут їх реорганізовано в охоронний батальйон № 201, і за індивідуальним договором-контрактом вояки змушені були погодитися ще на один рік служби. 16 березня 1942 р. цей батальйон направили в Білорусь, в околиці м. Боровки, для охорони військових об'єктів та боротьби проти совєтських партизанів. Після року служби усі вояки легіону відмовились продовжувати службу, і 6 січня 1943 р. їх відправили під охороною до Львова, куди вони приїхали 8 січня 1943 р. на другий день Різдвяних свят.

ЗНОВУ В ПІДПІЛЛІ (1943 р.)
Роман Шухевич, добре знаючи, що всіх старшин арештують, обманув пильність німецької охорони й непомітно зник. Ще встиг зайти до своєї хати й уже з порога сказав дружині: "Я прийшов на п'ять хвилин. Нас привезли до Львова, щоб замкнути у тюрму на вул. Лонцького. До них (німців) я більше не повернусь". З того часу і до самої смерті він був у підпіллі.
Через деякий час з'явилася німецька поліція, зробила обшук, а в лютому 1943 р. арештувала дружину Романа як зарученицю, щоб зголосився до них Роман. Коли ж втратили надію на його появу, жінку у квітні звільнили з тюрми.
Пані Наталія іноді таємно зустрічалась зі своїм чоловіком Романом. Одного разу на такій зустрічі він сказав:
"Ти знаєш, як я тебе люблю. Але Україну - ще більше!" "Після того ми вже більше не зустрічались".

ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УПА (1943-1950)
Із січня 1943 р. Роман Шухевич розпочав новий і найвідповідальніший етап своєї діяльності: став Провідником і Командиром національно-визвольної боротьби проти німецьких і московських поневолювачів України. Після втечі від німецької варти він швидко зв'язався з Проводом ОУН і зразу ж включився у боротьбу, очоливши військову референтуру. У травні став членом Бюро Проводу ОУН, згодом - Головою, а у серпні 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН одноголосно обраний Головою Бюро Проводу ОУН і призначений Головним Командиром УПА. Серед провідних кадрів ОУН та командного складу УПА Роман Шухевич - "Тарас Чупринка" мав надзвичайно високий авторитет, і обрання його на найвищі керівні посади в ОУН та УПА було сприйняте усіма учасниками визвольної боротьби зі щирим схваленням і великою довірою до його особи.
Слід відзначити, що саме за його керівництва ОУН вдосконалила свою організаційну структуру. Рішуче відкинула принцип вождівства, що негативно позначився на діяльності Організації та був причиною частих внутрішніх конфліктів. Становище вождя в ОУН, який за свою діяльність і рішення відповідав перед "Богом, Нацією і власним сумлінням", скасовано, замість нього впроваджено виборне трьохчленне Бюро (тріумвірат), відповідальне перед Проводом ОУН. Головні постанови й рішення Бюро та Проводу приймались після їх спільного узгодження. При формуванні Бюро враховувався територіальний принцип, а також представництво у ньому ЗУЗ, ПЗУЗ та ОСУЗ. Усі ці демократичні принципи керівництва Організацією зміцнили й значно підняли дисципліну виконання наказів Проводу ОУН.
За керівництва Шухевича - "Чупринки" відбулася й дальша позитивна еволюція ідейно-програмних засад ОУН, що відображено в Постановах III Великого збору ОУН. Тут підкреслено, що ОУН рішуче бореться проти всіх видів тоталітарних систем, зокрема проти німецького націонал-соціалізму (гітлеризму) та фашизму й проти московсько-совєтського більшовизму; що ОУН за побудову демократичного державного порядку в Українській державі та проти офіційного нагадування суспільству світоглядових доктрин і догм; що ОУН бореться за Українську Самостійну Соборну Державу й за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі; що ОУН проти імперіалістів та імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно й політично та визискує економічно інші народи. Тому ОУН і проти німецької "Нової Європи", і проти Російської імперії СССР. Така генеральна політична лінія Організації сприяла поширенню ідей національно-визвольної боротьби на всю територію Совєтського Союзу. Гасло: "Воля народам, воля людині!" - стало не лише популярним, а й мобілізуючою силою для усіх поневолених імперіалістами народів.
У результаті до лав УПА вступило багато неукраїнців, а то й цілі відділи військових формацій, скомплектованих німцями з поневолених народів Кавказу й Середньої Азії для боротьби проти повстанського руху в Україні. Усе це зумовило потребу в скликанні спеціальної Конференції поневолених народів сходу Європи й Азії, що відбулась у листопаді 1943 р. у с. Будераж на Рівненщині, для вироблення чіткого й узгодженого плану боротьби проти спільних окупантів. У Конференції активну участь брав і Головний Командир УПА "Тарас Чупринка", але з конспіративних причин не виступав.
З метою об'єднання всіх національно-державницьких сил українського народу в боротьбі за незалежність України, в липні 1944 р. з ініціативи ОУН і УПА та особисто Романа Шухевича скликано Великі збори, на які прибули представники діючих в Україні політичних організацій. У результаті нарад створено Українську Головну Визвольну Раду, яка стала верховним органом українського народу в його визвольній боротьбі. УГВР була найвищою законодавчою владою в час боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.
 
Наші Друзі: Новини Львова