Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика

Міжпланетний Смерч

Переглядів: 6973
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 1
<
1
>
Коли Стерничому доповіли, що Дослідник не відповідає, віп здивувався. Надійність, абсолютна безвідмовність нейтринного зв'язку відома давним-давно. І в цій експедиції ще не було випадку... Що ж сталося? Стерничий відчув, що око йому набухав, і зусиллям волі погамував тривогу. Зрештою Дослідник міг не почути сигналів виклику або, може, вибрався із свого апарата. Але навіщо йому вибиратися? Хіба він здужає ходити по цій планеті? Ця третя планета — ще зовсім молода, не відшліфована часом, як їхня рідна, тут жахливий рельєф та й тяжіння не для його слабосильного тіла...
Стерничий ворухнув тоненькою рукою, торкнувся м'якої кнопки і сказав:
— Продовжуйте виклик.
А сам окинув поглядом екран. Картина мінялася вочевидь. Планета притягувала свою сусідку з усе більшою силою, орбіта меншої з кожною годиною помітно наближалася до неї — наче цей космічний плід згинав галузку все нижче й нижче. В океанах обох небесних тіл здійнялися гігантські хвилі, причому па меншій планеті — набагато вищі. А чи витримають напругу її суходоли, чи не розламається вона вся на шматки? Розрахунки не дали однозначної відповіді. В кожному разі без катаклізму тут не обійдеться і, навіть перебуваючи на високій орбіті, їхня експедиція піддається великому ризикові. А Дослідник вирішив побувати в епіцентрі катастрофи, віч-на-віч із грізними учасниками космічної драми. Стерничий ніяк не міг обрати можливий варіант поведінки Дослідника. Чому він там затримується? Коли б це був юнак, жадібний до пригод, а то — Учений першого ряду! Поринув би в мікрокниги — адже тут, на борту їхнього космічного корабля, копії найбільшого книгосховища рідної планети. Так він натомість... Може, послати на пошуки Допоміжну бригаду? Запізно. Планета і її сусідка ось-ось дійдуть критичної точки зближення. Він не має права так ризикувати. Та й де відшукаєш, коли зв'язок перервано?
Знову торкнувся кнопки, хоч знав, що, коли б Дослідник обізвався, його поінформували б одразу. «Нервую,— мигнула думка.— Це погана ознака».
— Досі не вдалося?
- Ні.
Тепер Стерничий фізично відчув наростання тривоги. Раптом виринувши з глибини мозку, почуття небезпеки швидко розливалося по великих сегментах, мить, друга — і в свідомість черконула блискавка: «Невже загинув?!»
Екран вирував. Над припливними буграми обох небесних тіл клубочилися густі хмари. Сонце кидало на пих сліпуче проміння, і від того здавалося, що місця зіткнення розжарились до білого і ось-ось станеться вибух. Наче два діючі вулкани наближали один до одного свої велетенські жерла.
«І Дослідник у тому пеклі...— з жахом подумав Стерничий, не відриваючи погляду від екрана.— А був же розсудливий...» Спохватившись, що думає про колегу вже в минулому часі, Стерничий закліпав своїм єдиним оком — це означало тугу, жаль, скорботу.
Нарешті сталося!
Припливні бугри діткнулися один одного, створився смерч діаметром сто — сто п'ятдесят кілометрів, гігантський водяний канат зв'язав двоє небесних тіл. Шалена круговерть, зблиски,— візуально не можна було визначити, як іде рух гідросфер. Та коли у водяний канат почали вплітатися сувої хмар, картина прояснилася. Тепер стало чітко видно: гідросферу й атмосферу менша планета віддав своїй сусідці, не змігши перебороти її в шість разів сильнішого гравітаційного поля. І, може, в такий спосіб збереже собі життя? Може, більша відпустить її, вдовольнившись багатою даниною?
Порухом кволенького рожевого пальчика Стерничий приєднав до головного екрана внутрішні канали зв'язку. Тієї ж миті з'явилась таблиця параметрів космічного катаклізму: відносні швидкості, елементи траєкторій, напруга магнітних та гравітаційних полів... Показники швидко змінювались, і Стерничий одразу визначив домінанту ситуації. Зіткнення не буде, вони розминуться!
Стерничий мав рацію: такий наслідок давали рівняння. Але жива картина... Менша планета віддавала більшій і свою гідросферу, і своє повітря. Стерничий знав: незабаром усі її моря втратять воду до краплини і понесуть у майбуття лише спомин про неї.
Міжпланетна буря шаленіла. Стерничий не міг відірвати ока від екрана, та й увесь екіпаж пильно стежив за рідкісним явищем: адже впродовж гігантської спіралі Галактики вони такого не спостерігали. У кожного в оці світилося зачарування й подив. Коли згадували свого зниклого товариша, виринала тінь жалю.
у Водяна гора набухала, ширилась і, зблискуючи під сонцем, росла все вище й вище. І ось перед завороженим оком Ученого уже здійнявся гірський хребет з розтопленого скла — то сліпучого, то темно-синього.
Дослідник не зводив ока з цього видовища, воно притягувало його, наче магнітом, наповнювало незнаним досі хвилюванням. Подих смертельної небезпеки породжував у нього відчайдушну відвагу. Відчував, як вібрує скеля й металева лапа «Птаха», об яку він обіперся спиною. Було жахно до млості, але й радісно: потрапив у самісіньку гущу розгойданих стихій, стояв віч-на-віч з міжпланетною бурею! Такого блаженства Дослідник не відчував ще ніколи, хоч вони мандрують з найдальшого кутка Галактики. Нехай собі колеги спостерігають крізь ілюмінатори та оптичні прилади з високої орбіти, яку визначив Стерничий. А він ось тут, у самому вировищі. Пружний вітер періщив по обличчю солоними бризками, і він відчуває небезпеку на смак!
Їхня материнська планета заспокоїлась мільйони років тому, тепер це врівноважена система, гладенька куля, на якій нічого несподіваного не трапляється, на якій мислячі істоти вже, здається, пройшли зеніт свого розвитку... Непропорційно великі голі голови, маленькі тільця — такий наслідок однобокої цивілізації. Не те, що в тутешніх напівдиких аборигенів: міцне, ніби з криці, тіло, на голові — густа шерсть, до того ж у них парні органи зору, слуху... Може, еволюція поведе їх по іншому шляху?
Дослідник дивився на розбурханий океан, і думки в голові пливли, як оті високі хвилі.
Це молода планета, тут усе ще в русі, навіть процес горотворення не закінчився. А оцей катаклізм разюче змінить обличчя планети!
Знову подумав про аборигенів. Гарний подарунок вручає їм природа — планета одержує величезну кількість води, цілі моря! Чи витримають? Чи вціліють? Витримають!
Ученому чомусь стало радісно від цієї думки, йому хотілося, щоб численні племена цієї планети вийшли ще загартованішими з боротьби, ще міцнішими. Поповнивши моря й океани, квітуча планета спокійно кружлятиме навколо своєї стаціонарної зорі. Мислячим істотам розвпднятиметься, і вони зрештою почнуть відгадувати загадки природи. А чи здогадаються про оце ось, що відбувається зараз?
Дивлячись на страхітливий смерч, що усвердлювався в небо, Дослідник подумав: чи не лишити тут якийсь знак? Але що зможе вціліти в цьому вировищі протягом довгих тисячоліть? Марно й думати про це: ніщо не вціліє.
Океан усе вище здіймав свої велетенські груди, дмухав гарячим вітром. Зелена хвиля вже люто билася об скелю, на якій облюбував місце Учений. З завмиранням серця Дослідник спостерігав, як вода наступає на суходіл. Он ще видніється над розбурханою поверхнею низка гір, але вони тонуть, тонуть! О, вже опинилися під водою.
Раптом він побачив удалині височенний вал — океан кинув на бій з материком страшну ударну силу. Вал мчить, підгортаючи під себе гігантські хвилі, і що для нього цей «Птах» — навіть оця скеля?
Швидше, швидше в кабіну!
Стартувати!
Вхопився за лапу літального апарата і... закляк. Його паралізував жах. Виряченим оком дивився на страхітливий вал і не міг поворухнути ні рукою, ні ногою, наче прикипів до блискучої лапи.
Кінець, загибель...
Парадоксально, але ця думка вмить зняла напругу, скованість.
Дослідник подерся до люка, впав у кабіну, підвівся, і коли темна стіна вже готова була поглинути його разом зі скелею, встиг торкнутися стартової кнопки. «Птах» шугнув у небо крізь хмару бризок — застугоніло так, ніби він прокотився по камінню.
Зібравшись на силі, Учений подивився в ілюмінатор — від скелі не було й сліду. Навздогін за цим валом котиться другий, ще більший, а далі — третій, четвертий... То захоплена планета завдав ударів сусідці, спустошуючи її суходоли...
Дослідник відітхнув, до нього знову повернулись витримка і мужність зореплавця. Перевірив фіксувальні камери:
все справне, чутливі кришталики вбирають пейзаж, в нього буде унікальний фільм!
Спрямував «Птаха» вслід за першим, «своїм» валом і протягом кількох годин був свідком жахливої руйнації. На другому боці планети цей вал зіткнувся з таким самим валом, що котився навстріч. На щастя, це сталось посеред моря, далеко від населеного суходолу. І Дослідник цього разу був обачніший — тримався па безпечній відстані від місця катастрофи. Але що то було за видовище! Який сплеск енергії!
Хотів розповісти колегам на орбіті, але передумав. Стерничий накаже вертатись: правила безпеки суворі. А він же мусить довести задумане до кінця. Фільм про унікальне явище природи — це ж буде його трофей з космічної мандрівки!
Зафіксувавши зіткнення валів, Дослідник помчав по лінії екватора і невдовзі побачив обсновану хмарами конічну піраміду, яку планета здійняла навстріч сусідній, що нависла на півнеба. Здавалося, зіткнення неминуче. А може, воно так і станеться?
Дослідник відчув холодок небезпеки і жар відваги. Нехай сходяться планети — на «Птахові» йому нічого не страшно! Пізнавати нове — це ж потреба мислячого мозку...
І оця жадоба нового, жадоба емоцій, що проймала все його єство, кидала Ученого в небезпечні ситуації, тримала в центрі подій, аж доки планетна, спорожнивши всі свої моря, не почала віддалятися.
Стерничий сидів біля екрана, спокійно споглядаючи - голубу планету і срібний овал її супутника. Кутові їхні розміри меншали з кожною секундою, і корабель віддалявся, переходячи на параболічну орбіту. Тепер можна й відпочити. Космічний шлях перед ними неблизький... Чомусь згадалися слова пісні:
Ой далеко-далеко рідна планета — У мареві зір потонула, Розкажи нам, хвостата комето, Чи дома про нас не забули...
Так, відстань неймовірно велика — радіохвилі не долинають. Але дослідження цієї галузки Галактики йде успішно, і все було б гаразд, коли б вони не втратили одного члена експедиції.
Обличчя Стерничого спохмурніло. Який був Учений... Заблимав сигнал виклику. Стерничий чомусь здригнувся, ніби передчуваючи щось важливе. І справді, йому доповіли:
— Обізвався Дослідник. Його «Птах» вичерпав свої енергетичні ресурси.
— Де перебуває?!
— На поверхні планети.
Стерничий не вагався ані секунди. По каналах внутрішнього зв'язку полетів його наказ:
— Усім приготуватися до гальмування. Корабель вивести на кругову планетну орбіту. Допомоговій бригаді приготуватися...
Око Стерничого засяяло радістю.
До електронної пам'яті космічного корабля було введено коротеньку інформацію:
«Затримка супроти графіка рейсу була викликана проведенням рятувальної операції. З поверхні третьої від Центрального світила планети на борт доставлено Ученого першого ряду. На своє виправдання він сказав, що захоплення планетою іншої планети — явище рідкісне, і він вважав своїм обов'язком зафіксувати його. Літальний апарат лишився на скелі біля найвищої гори планети...»
...Може, й тепер «Птах», засипаний гімалайськими снігами, чекав повернення своїх господарів. І не виключена можливість, що альпіністи, штурмуючи Джомолунгму, натраплять на нього.


 
Наші Друзі: Новини Львова