Тексти
>
Тематики
>
Голодомор
Жовтий Князь
ЖОВТИЙ КНЯЗЬ
1
Наряджає доню: здається, то власне серце, вибране з грудей, окремо радіє.
А знов лихо: повели чоловіка в сільраду. Скільки їм треба? Чіпляються і гризуть:
давай! — як не гроші, так хліб.
— Мамо, скоро? Я на майдані підожду.
— Скоро, — чого ж на майдані? Потерпи: тата відпустять, і зразу підем.
— Миколи і Андрійка нема.
Тата ждуть: як станеться що... Їй страшно навіть вимовити. Причісує Оленку,
пильнуючи кожного пасмочка; заквітчує, ніби коронує зірками, зверх блідого
лобика. Нічого не каже їй, але невимовлені слова тремтять, подібні до сполохів,
насередині грудей: «Квітко моя!» — і неозначиме почуття обкинулося, ніби
передвістя з болями; не знати, що, крім них, прийде. Не хоче піддатися їм душа.
Вт .....