Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість  ::  Тексти > Тематики > Історична

МОЗОК ДРАКОНА

Переглядів: 4968
Додано: 09.12.2013 Додав: Тримальхіон  текстів: 5
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
варел лозовий

МОЗОК ДРАКОНА



Відчуваю, кінець мій вже близько. І тому мені невтримно кортить встигнути оповісти цю історію, свідком і безпосереднім вершителем якої, волею Безсмертних, мені судилося стати. Від самого зародку і до фатального її завершення на станції Мавей. Історію красуні Ян, найкоханішої наложниці нашого найсвітлішого володаря, імператора Сюаньцзуна*!
А почалось усе того самого дня, коли Його величність зволив удостоїти своїми відвідинами палац Теплих Джерел - славетний Хуацін. Трапилось це на десятому місяці двадцять восьмого року ери під девізом \"Кайюань\"*.
Стояла нестерпна спека. Розімлілий государ мирно куняв, відкинувшись немолодим уже тілом на подушки відкритого паланкіна, встановленого обіч купальні.
Їі прозору до дна гладінь, розчахаючи бутони, закручуючи об воду тендітні пелюстки, щедро вмережували багряні орхідеї. Подмух від опахал легесенько ворушив в розкішній імператоській бороді, ніби вподобавши на забавки, сивіюче від скроні пасемце.
Полуденіло. Геть зморений задухою, ледь живіючий оркестр майже нечутно натринькував \"Плинуть ліловії хмари\".
На східцях до води тривала звичайна метушня. Там юрмились красуні з палацових гінекеїв, подеколи здіймаючи у хмарах бризок несамовитий, розриваючий вуха вереск.
Пустунки! Проміж них сновигали очманілі, змоклі до нитки служниці і євнухи з рушниками.
Раптом я завважив, що, прочунявши, государ кудись-от уп’ялився широко розчахнутим оком і ані морг.
Я прослідкував за тим його поглядом...

На прислужниць зіпершись,
вона підвелась,
хилитнулася, ніжно безсила
Змовкло, мить
і згори прорвалась
імператорських милостей злива.

(Бо Цзюї \"Вічна печаль\")


- Хто-с така? Я її раніше не бачив... Чи з моїх?
- Ні, мій повелителю. Це Ян, жона вашого сина, великого князя Шоу.
- Що, мого сина Шоу? Ти ба... Все’дно, довідай про ню все. Ми воліємо бачити її коло себе. А князеві Шоу ми доберемо іншу, не зугіршу за цю!
То було так дивно і несподівано. Бо вже скоро сім років, відколи померла
У Хуейфей, государ майже не цікавився власним гаремом, який налічував
більше трьох тисяч наложниць.
Імператриця Ван була безплідна. А У Хуейфей народила Сюаньцзунові сина. На додаток вона була справжньою красунею.
Коли на тринадцятому році \"Кайюань\" імператриця упокоїлась, між наложницями не було жодної, котра могла б змагатись з У Хуейфей у кількості наймилостивіших відвідин.
Але і вона подалась з боцюнами за димом.
Та й літа вже не ті! Сюаньцзунові ж більш як шістдесят.

А от тепер оця Ян.
Її дівоче ім'я Юйхуань - \"Нефритова обручка\". Рід її походить з повіту Хуаінь, що в окрузі Хунун. Її прадід Лінбень, був правителем області Цзінь, а батько, Сюаньянь, завідував казною в області Шу. Там на півдні вона й народилась.

От і донечці Янів приспіла пора
в солод вбитись вишневого соку -
під покровом жіночих покоїв дівча
пильнували від зайвого ока.

(Бо Цзюї \"Вічна печаль\" )

Вона рано осиротіла. Її виховували в родині дядька Сюаньгуя, що відав суспільними роботами у провінції Хенань. Коли Ян збігло сімнадцять, її віддали у палац князя Шоу.
- Красунечка, ходімо!
І вона тільки голівку похилила покірливо.
Спробувала б тільки не скоритись імператорському наказові! Ще й виголошеному самим Гао Ліши - Верховним Євнухом і головним хранителем внутрішніх імператорських покоїв!
А наказ беззастережний — \"Забрати Ян із гінекею князя, висвятити в даоські черниці і оселити новонавернену, нарічивши її іночеським ім’ям Тайчжень, у спеціально зведеному для такої нагоди палаці, який відтепер буде носити її нове ім\"я\"!
Певно повелитель волів потримати свою несподівану пасію на карантині.

Незабаром Син Неба проголосив нову еру під девізом \"Тяньбао\". І на четвертому році нової ери*, у сьомому місяці, за всемилостивішим указом дочку помічника палацової варти Вейчжаосюня було видано за світлішого князя Шоу. Звичайно ж , як компенсацію навзамін поцупленої красунечки.
У тому ж місяці було оголошено нарешті, що даоська черниця Тайчжень, уроджена Ян, зводиться у звання \"гуйфей\" — \"коханої наложниці імператора\" із забезпеченням, рівним половинному утриманню імператриці.
Нечуваний привілей!
Під час святкової учти до репрезентації Ян Гуйфей імператорові вперше пролунала отая пісня, котру тепер насвищує кожний шмаркач на Західному базарі. \"Із веселок лискучая сукня, із барвистого пір'я убір....\".
Безсмертний шлягер, нетлінний!
Його величність власноруч занотував його неповторний мотив, коли милувався верхівкою Найцзишань і став свідком придворного хороводу місячних дів на нічному небосхилі. Саме їх казкові строї підказали Незрівняному першу строфу цієї пісні.
Ще й досі у мене перед очима зринає райдужний силует рухливої меткої фігурки новоспеченої \"гуйфей\", що неспинимо, як ткальний човник, сновигає вздовж гігантського, на двіста курантів літохвона, вирізьбленого з коштовної зеленої яшми \"ланьтянь\" з гір Чжуннань, і знавісніло, хвацьки видзенькує ту незабутню мелодію. \"Із веселок лискучая сукня...\"

Птахом ніч, день конем
промайнули і край —
в надвечір'ї зомлілі вставали.
І з тих пір государ
під три дідька заслав
всі нагальні державнії справи.

(Бо Цзюї \"Вічна печаль\")


Ніколи ще Піднебесна не досягала такої могутності і розквіту, як за доби правління нашого володаря!
Що й казати , в ті часи зерно, звезене на податок, купчилось горами обабіч управ і митниць. Потік чаю і тканин під державну позику не вщухав ані на мить. Міркування, що якось можуть вичерпатись нефрит і шовк, здавались нісенітними, бо усього було достобіса. А доу риса на базарі коштував лишень трийцять монет!
Воістину, \"До брам Чан’ані злітаються фенікси зграями\"!
Тоді наше шановне панство над усе вподобляло імпортні шати і вбори, всілякі там заморські цяцьки, ювелірні прикраси, косметику, екзотичне лікарське начиння і таке інше — аби загранишне!
Ще б пак, якщо сам Син Неба у повсякденному вжитку вбирався, як тюрок.
Адже на десять тисяч земель розкинула свій велеможний блиск імперія династії Тан.
Сотні й тисячі упокорених народів і племен уклінно сплачують данину ханьському престолові, невпинно поповнюючи його казну. Від тюрків, уйгурів, киданів, бохайців, мохе, шівей, сі* - на півночі. До Наньчжао, Анаму, Тямпи, Бнаму і Чинрапу* - на півдні.
Від Сілла, Корьо, Пекче* - на сході. І до хотанців, тюргешів, пью, туфанів з тангутами* - на заході.
Валки посольств безперервно прибувають до осяйної столиці імперії - красуні Чан’ані, нав'ючені розкішними дарами, щоб випрохати собі комфортний закуточок у затінку Піднебесного Піднавесу.
Зі Согду і Тохарістану. Із Сасанідського Ірану, Магадхи, Гандхари та інших Індій.
Iз заморської Чжіпен*.
Із далеких Рому і Фуліня*, Шривіджаї і Калінги*...
Хіба усіх перерахуєш? Усі, усі шляхи ведуть у Чан’ань! А щонайперше - Великий Шовковий!
А стягнув Піднебесну воєдино славетний прадід Сюаньцзуна - Тайцзун*, легендарний засновник династії Тан, повернувши китайській державі її колишню велич і міць, які вона призабула від часів імперій Цінь і Хань.
Але ця міць за сто тридцять років довершеномудрого правління Танів зросла вдесятеро!
На добру третину розсунув кордони Серединної імперії нинішній звитяжний імператор-дракон*.

Він завше при нагоді з пієтетом згадує ім'я своєї бабці - імператриці У Хоу.
Усунувши від влади свого безхребетного чоловіка Гаоцзуна, У Хоу одноособово заправляла усією неосяжною державою більш як пів століття*!
Вона завжди була для онука, як він сам проголошував, \"довершеним прикладом рідкісного поєднання небаченої краси з неосяжним розумом і політичним генієм\".
Та й взагалі, він її просто обожнював.
І чомусь щиро вважав Ян Гуйфей зовні схожою на У Хоу.
Синові Неба теє звичайно ж угледніше.
Проте портретам юної У Хоу вже більше ста років! І жоден з придворних пензелістів не мав права малювати августійших осіб з натури – виключно за уявою!
Щосили я намагався вловити в них хоч наймізернішу подібність з Гуйфей, та майже намарно. Звичайно ж, я не так хвацько тямлюся на штуці, як усі ті пихаті мудрагелі з Академії \"Ханьлінь\"*. Як зберуться в купу і давай витьохкувати - \"естетично!\", \"не естетично!\", \"концептуально!\", \"ракурс!\", \"сюр!\", \"наратив! \"... Дармоїди.
Все ж таки, вибачайте, я щеє змалечку звичайний двірцевий євнух, який ніколи не мав особливої можливості по вуха занурюватись у цю всюю \"безмежну звабу і чарівність вишуканих мистецтв\", якою просто марить наш повелитель.
Хоча подеколи й не завадило б!
Але сякий-такий смак, а, особливо, очі в мене перебувають у повній наявності. Ще й добрячі очі! І вони кажуть мені: \"Гаразд, Гао! Хазяїнові до снаги - хай буде сходжа!\"
Проте тоді я ще не відав, що тая \"сходжість\" новоспеченої \"коштовної жони\" з легендарною У Хоу, і не тільки зовнішня, була таки дещо пророчою. Та ще й з певними критичними наслідками.

Спідниця із шовку
\"павичеві тенета\".
Зелене з червоним
змагається в силі.
Палають так, ніби
парча \"шестипалий
дракон\" виграває.
Дивлюсь невідривно
на дивнеє диво.
Що грубо, що тонко
ви втямили, пане, давно.
На ваш смак добрала
я сукню і пасок
й вино!

(Дін Лю \"Альковна пісня\")


Та мені й гріх було б жалітися на теє, що Його величність мізки втеряв на схилі літ через якуюсь розцяцьковану ляльку. Навпаки! Я його чудово розумію і щиро співчуваю - бо ж бо Батько держави трохи стомились і потребують, природно, невеличкої релаксації.
 
Наші Друзі: Новини Львова