У дощовому присмерку
ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК
У ДОЩОВОМУ ПРИСМЕРКУ
О б р а з о к
Проїхала,, глухо виючи мотором, машина. Вона лишила за собою глибоку колію, яка запливала брудною водою. Вода плюскала, і бо¬лото цмокало своїми чорними губами.
Неля притулилася до шибки і уважно дивилася ... Дощ навкісними струменями клював землю. А весь краєвид заховався за вогким сер¬панком. Неля поморщилась і повернулась до брата. Той розвішував свій мокрий одяг. Дивний настрій огорнув Нелю. Це було схоже на му¬зику. Її ніхто не написав, цю музику, але вона жила в душі. Це був наплив світлих потічків, потім у ці світлі потічки вливались сірі по¬тічки, вони виростали в м'яку і вологу мінорність; тоді з'явилося чор1- не, росла трагічність, яка гриміла над головою безнадійною монумен¬тальністю, а тоді .....