Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 20 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 140607
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
знайшов форму каяття, що її чисто по-людському, по-християнському, можна при-
йняти й зрозуміти.232
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
Слід зазначити, що набравши з часом певної інерційної самоцінності, в україн-
ській історіографії подія під Крутами набула гіпертрофованих оцінок, обросла мі-
фами, стала порівнюватись із відомим подвигом спартанців під Фермопілами, а за-
гиблими дедалі частіше стали називати всіх 300 юнаків, з них – 250 студентів і гім-
назистів119
.
За відсутності інших яскравих прикладів вияву національної самосвідомості й
жертовності, до непростої історичної сторінки дедалі активніше звертаються, реалі-
зуючи виховні заходи, особливо в середовищі молоді.
Вищевикладене зумовлює висновок про потребу значно виваженішого підходу
до непростої сторінки вітчизняної історії, застосування оцінок і висновків, вільних
від кон’юнктурних збочень і невиправданих політичних маніпулювань, штучного ви-
ривання окремих подій із загального контексту й довільного їх препарування. Зрада
істині не може бути виправданою жодними мотивами й розрахунками.
***
Опинившись поза середовищем, яке для нього майже за рік діяльності стало «рід-
ним» – поза військом – С. Петлюра продовжує жити його інтересами, намагається
підпорядкувати йому свою публіцистику120
. Як не як він уважав журналістику також
своєю справою, сподівався, що «в своїй стихії» йому буде комфортно. Подумував про
редакторську працю, навіть про створення власної газети…
І раптом йому запропонували зайнятись земською діяльністю. Чи тому, що в роки
війни мав досвід роботи в «Земгорі», чи тому, що мав бухгалтерські навички, зовсім
не зайві на такій ділянці громадського життя, де особлива роль належала «господа-
рям». Чи тому, що то взагалі виявлялася єдина можливість не втратити остаточного
зв’язку з тодішнім істеблішментом, принаймні залишатись у нього «на виду», не віді-
йти зовсім «у тінь».
Так чи інакше, неочікувано для багатьох, а може й для себе (він зізнавався, що
мало що смислить в земських справах) С. Петлюра став на чолі Київського земства.
Натура неспокійна, діяльна, він тут же задумався над тим, як поширити земську ме-
режу на всю Україну і заходився здійснювати кроки в цьому напрямку. Досить швид-
ко, уже в квітні він очолив Всеукраїнський Союз Земств.
Однак 29 квітня 1918 р. стався державний переворот і це змусило С. Петюру шу-
кати визначеніших відповідей і на ставлення до окупаційного режиму і до Гетьмана
Павла Скоропадського.
З останнім його зв’язували «братні», масонські контакти. П. Скоропадський знав
С. Петлюру з липня 1917 р. і, незважаючи на загальну симпатію, не оцінював його
високо, оскільки той (голова УГВК і незатверджений генеральний секретар військо-
вих справ) «зовсім не був у курсі військових справ, а більше займався київською
політикою121
, а потім «вставляв палки в колеса», коли генерал намагався підняти бо-
єспроможність 1-го Українського корпусу, поводив себе нещиро122
. Незважаючи на
це, С. Петлюра приходив до П. Скоропадського у січні 1918 р. і просив Почесно-
го отамана влити його вільних козаків до Гайдамацького коша Слобідської України.
П. Скоропадський ніяк не міг зарадити справі, оскільки втратив усякий контроль над
своїми вояками-добровольцями123
.233
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
Виявляється, коли П. Скоропадський навесні 1918 р. розмірковував над тим, що
Україні якнайбільше потрібна сильна диктаторська влада, він згадував і про С. Пет-
люру. Однак на таку роль він не міг претендувати, оскільки «Петлюра чистолюбивий,
ідеаліст без всякого розмаху, а головне, – за ним пішли б лише крайні кола України і
галичани, потім він не стільки державний діяч, скільки партійний, а це для створення
держави не годиться. Крім того, з ним не рахувались би німці»124
.
Що ж до особистих якостей С. Петлюри, то майбутній гетьман вважав, що «зі
всіх соціалістичних діячів на Україні це єдиний, який в моїх очах у грошовому від-
ношенні залишився чистою людиною; потім він щирий, в ньому багато рисування,
але це вже риса українська, я гадаю вихована в українських діячах всім минулим
українського руху»125
.
П. Скоропадський посилався на те, що оскільки єдиною втіхою для українців
в самодержавній Росії залишався, хоч і підцензурний, але національний театр, це
викликало любов до «всілякої театральності і захоплення не стільки суттю справи,
скільки її зовнішньою формою…». С. Петлюра любив ефектні картини, але він слаб-
кий і України з виру не виведе»126
.
Після захоплення влади, в умовах голоду на українські кадри П. Скоропадський
знову подумки звертався до особистості С. Петлюри, хоча і вважав його «неможли-
вим воєнним міністром». Однак і цього разу гетьман не зважився наблизити його до
себе. «Петлюра мені завжди малювався як надзвичайно чистолюбива людина, де-
магогічного штибу з великою авантюристичною жилкою, але щира в своїх ставлен-
нях до України і затим чесна у грошовому відношенні. Це синтементальничаючий
ідеаліст, з дуже легким культурним багажем. Його політичні переконання далеко не
крайні настільки, що мені приходило навіть в голову залучити його до складу уряду,
і якби українці не відмовились на перших порах увійти до уряду, можливо, це і від-
булося б, чого зробити потім, коли у складі міністрів жодної людини, яка до нього
ставилась би з довірою, було зовсім немислимо»127
.
В наведених словах – не лише ставлення самого П. Скоропадського, а й його
оточення до С. Петлюри, яке загалом було негативним. Однак останньому це не за-
важало час від часу наносити візити до гетьмана, урядовців, то з метою заступництва
за арештованих, то з наріканнями на землевласників, то на великоросійські кола128
.
В умовах наростання в українському суспільстві могутніх опозиційних настроїв,
С. Петлюра, як Голова Всеукраїнського земського союзу змушений був також про-
тестувати проти репресій властей – як українських, так і окупаційних. У меморанду-
мі до німецького посла в Україні Мумма (копія документа, що збереглася, датована
28 травня 1918 р.) С. Петлюра писав: «В зв’язку з державним переворотом скрізь на
Україні почались арешти й замикання в тюрми без суду та слідства різного стану гро-
мадян України. До мене, яко до голови Всеукраїнського Союзу Земств, звертаються і
окремі особи, і цілі делегації з повідомленням, що в однім місці арештовано земських
гласних, а в другім членів земської управи, при чім в деяких випадках, як от в Липів-
ці на Київщині, навіть запечатано помешкання цієї інституції. Я звертав уже увагу
п. гетьмана Скоропадського на ці недопустимі й небажані для спокою краю арешти,
вказуючи йому на велику небезпеку від тих арештів. Маючи на увазі, що часто по-234
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
дібні арешти виконуються німецькими військами, я вважаю необхідним вашу, Екс-
целенціє, увагу звернути на ці прикрі й дуже небажані явища.
... Я боюсь, Ексцеленціє, що від того добра не буде ні Україні, ні вашій державі»129

– пророкував один з чільних діячів українства.
Тоді як українські партії, що входили до Центральної Ради, по суті оголосили
бойкот гетьманському уряду (на особистісній основі згодилися війти до Кабінету
міністрів лише кілька соціалістів-федералістів), С. Петлюра знову примудрився за-
ймати середню лінію (принаймні, деякий час). З одного боку, він дозволяв собі деякі
критичні висловлювання на адресу режиму, а з іншого – підтримував контакти з гла-
вою Української Держави, високопоставленими урядовцями.
Гадається, значним перебільшенням є спроби зобразити С. Петлюру центром тя-
жіння антигетьманських сил, впливовою особистістю навіть легальної опозиції. Тим
більше далекими від реалій є твердження, ніби в червні–липні 1918 р. С. Петлюра,
використовуючи «гроші Антанти», земські зв’язки, вплив у військових колах і селян-
ському середовищі, готував антигетьманське повстання.
Земським діячам від загальноукраїнського до повітового рівня в переважній біль-
шості були чужі радикальні настрої і програми. Учасники земського руху не були
ні керівною, ні просто скільки-небудь активною складовою повсюдних селянських
повстань проти режиму. Однак останній вважав за необхідне обмежувати, подавляти
 
Наші Друзі: Новини Львова