Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 листопада 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 144666
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Лук’янівки, Шулявки, Деміївки, Старокиївського району. Було захоплено централь-
ний телеграф. Рухаючись Володимирською вулицею, робітники й солдати наблизи-
лись до Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада.
Однак повстанці були не найкращим чином підготовлені до затяжних боїв, недо-
статньо дисципліновані. Не мали належної організації й керівництва, узгодженого
плану дій. І хоча загальна кількість озброєних червоноармійців і революційних сол-
датів досягала, за різними даними, 6–8 тисяч71
, вважати їх ефективною військовою
силою, навіть за умови відданості соціалістичній ідеї, навряд чи можна.
Після перших поразок і невдач вжили екстрених заходів, зорганізувалися й при-
бічники Центральної Ради. На той момент у їх рядах нараховувалось біля трьох ти-
сяч вояків: Галицький курінь Січових стрільців, «Вільне козацтво» М. Ковенка, Чор-
номорський курінь, автопанцерний дивізіон, підрозділи полків ім. Б. Хмельницького,
П. Полуботка й І. Богуна. На їх озброєнні було 10 гармат і біля сотні кулеметів72
. Пе-
реважна більшість українських частин у вирішальний момент терміново оголошува-
ли «нейтралітет», а деякі з них, співчуваючи повсталим, передавали їм зброю. Часом
урядові війська обстрілювалися невідомими з дахів і балконів будинків.
Скоординувавши дії двох командних осередків, – штабу отамана М. Ковенка й
штабу сотника М. Шинкаря, вояки українських частин зупинили атаки у напрямку
Педагогічного музею й почали «розтискати» кільця, що майже замкнулися навко-
ло приміщення Центральної Ради, урядових установ у центральних кварталах міста.
Обидві сторони несли чималі втрати: з боку повсталих – 150 убитих і більше 300 по-
ранених, а з супротивного боку, відповідно, 70 і 15073
.
На 19 січня, дещо поступившись позиціями у самому центрі Києва, повстанці
продовжували зміцнюватися практично у всіх районах, опановуючи околиці. Саме в
цей час до Києва з Дарниці через Слобідку Миколаївським мостом прорвався Гайда-
мацький кіш Слобідської України, підсилений сотнею Січових стрільців Галицького 220
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
куреня. Разом з Гордієнківським полком, на чолі з В. Петрівим, що саме напередодні
пробився до столиці аж із Західного фронту, гайдамаки почали витісняти повсталих
із Печерська. Оточивши «Арсенал», вони направили до захисників заводу делегацію,
сформовану Українським революційним комітетом військових частин. Делегація за-
пропонувала повсталим припинити боротьбу, скласти зброю. Однак арсенальці від-
повіли, що вони не змиряться, доки Центральна Рада не буде розігнана, влада в Києві
не перейде до рад робітничих і солдатських депутатів, а владою у всій Україні не
буде визнано ВУЦВК74
.
Кілька масованих атак 19 і 20 січня захисникам «Арсеналу» вдалося відбити, од-
нак їх сили неухильно танули.
До того ж до них не змогли пробитися залізничники, інші загони, які прагнули
надати допомогу оточеним. Перевага цілком визначено позначилася на боці україн-
ських вояків, атаками яких керував особисто С. Петлюра75
.
Удосвіта 21 січня гайдамакам врешті вдалося взяти штурмом «Арсенал», частина
захисників якого змогла залишити завод підземними комунікаціями. «В приступі на
«арсенал» полягло яких 70 українських козаків, а більше ніж 300 більшовиків попе-
реколювано»76
.
Близькими до наведених були й дані, якими оперували репортери на сторінках
тогочасної преси. Так, «Вісти Об’єднаного комітету Всеукраїнських рад селянських,
робітничих та військових депутатів» повідомляли: «Арсенал взятий о год. 2 ночі. По-
лягло коло 300 чоловік арсенальців, стільки ж взято в полон. Наші втрати невеликі.
…На Подолі був великий бій. Большевики понесли величезні втрати»77
.
Захоплення «Арсеналу», безперечно, стало переламним моментом усього по-
встання. Однак червоногвардійці в інших районах, особливо на Подолі, Шулявці,
Деміївці і Солом’янці продовжували боротьбу. Тим не менше ініціатива міцно пере-
йшла до гайдамаків, «вільних козаків», які займали дедалі нові пункти і квартали.
Удень ВРК, не володіючи інформацією про місцезнаходження радянських сил, які
наступали на Київ, вирішив припинити боротьбу. Дещо пізніше з’явилася листівка за
підписом страйкового комітету з повідомленням про припинення загального страйку.
Проте бої в деяких місцях ще довго не стихали – можливо згадані рішення не
дійшли до повстанців. Червона гвардія Шулявки й залізничники в районі пасажир-
ського вокзалу, товарної станції й головних залізничних майстерень продовжували
вперті бої. Хоча символом січневого (1918 р.) повстання прийнято вважати «Арсе-
нал», справедливості ради варто відзначити, що не менш масштабною й ефективною
була участь у бойових діях авіапарківців, подольських і шулявських червоногвардій-
ців і, особливо, залізничників. Зокрема останні виявили неабияку стійкість, почали
залишати зайняті позиції і відходити до Поста Волинського під натиском гайдамаків
лише ввечері 22 січня78
.
Саме в той час радянські війська зі сходу й півночі наблизилися до Києва. Ще
зранку 1-а революційна армія під командуванням Ю. Коцюбинського, П. Єгорова,
В. Примакова, Д. Жлоби, бронепоїзд під орудою А. Полупанова з боєм зайняли Дар-
ницю і через Слобідку рушили далі. Захопивши мости через Дніпро, війська опанува-
ли набережною. Водночас загін Червоних козаків (200 сабель) на чолі з В. Примако-221
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
вим біля Вишгорода подолали тонким льодом Дніпро і через Пуща-Водицю вийшли
на з’єднання з червоногвардійцями Подолу і Куренівки79
.
Наступ підтримувався артилерійським вогнем із-за Дніпра, яким подавлялись во-
єнні сили, вірні Центральній Раді. Втім, канонада, що не вщухала кілька днів. мала й
психологічне значення. Мішенями за наказом М. Муравйова80
було обрано найвищі
споруди столиці й їх руйнація прицільним вогнем приголомшувала всіх, сіяла за-
гальну паніку81
.
Свою роль тут відігравало й те, що не маючи розвідки, штаб М. Муравйова, який
знаходився у Дарниці, не знав справжньої ситуації в Києві, давав значно завищені
оцінки військовим силам Центральної Ради, гадав, зокрема, що на її боці понад 30 тис.
офіцерів старої армії (про те, що така кількість зосередилася в місті, не раз писали
газети – В. С.). Тому командування радянських військ, загалом прагнучи пошвидше
оволодіти столицею УНР (до цього спонукало й політичне керівництво радянської
України, й В. Антонов-Овсієнко, й, особливо офіційна Москва, щоб використати ба-
жаний факт втрати Києва Центральною Радою для тиску на австро-німецьку сторону
на переговорах в Бресті), водночас побоювалося наразитися на достатньо масовану
оборону, зазнати великих втрат, а то й поразки82
.
Однак, навіть при тому, що сили Центральної Ради помітно танули, вірні їй во-
яки, старшинський корпус розуміли всю важливість утримання столиці в руках на-
ціональної влади й вели відчайдушну боротьбу за кожну вулицю, за кожен будинок,
як за останній рубіж. В екстремальних умовах вони виявляли усі бойові якості, на які
тільки були здатні.
Радянські війська, яким допомагали місцеві червоногвардійці, вели запеклі ву-
личні бої, однак оволодівали величезним містом поволі. М. Муравйов, з одного боку,
браво рапортував начальству про оволодіння Києвом (певні підстави для того таки
були – частина міста була в руках ввірених йому частин), з іншого – слав підлеглим
командирам наказ за наказом, вимагаючи негайного переможного завершення всієї
операції, виправдовуючи будь-які методи. 22 січня М. Муравйов видав відомий на-
каз № 9, у якому наказав військам «...безпощадно знищити в Києві всіх офіцерів і
юнкерів, гайдамаків, монархістів і всіх ворогів революції. Частини, які тримали ней-
тралітет, повинні бути негайно розформовані, їх майно передати у військово-револю-
ційний комітет м.Києва...»83
.
В. Антонов-Овсієнко відзначив, що цей наказ, виданий без погодження з пред-
ставниками Народного Секретаріату, відразу викликав занепокоєння більшовиць-
ко-радянського керівництва, привів до нових суперечностей в таборі супротивників
Центральної Ради. Підтверджується це й іншими документами та дослідженнями84
.
 
Наші Друзі: Новини Львова