Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 17 листопада 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 144670
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
Ми тоді, коли прихильність мас до нас гасла й помирала, пояснювали це більшо-
визмом. Більшовики, мовляв, здеморалізували солдатські маси, загітували їх, оббре-
хали українську владу перед ними, розпалили своєю демагогією їхні темні інстинк-
ти, потягли за собою безсовісними, безоглядними обіцяннями всяких нездійснимих
благ , – от маси і пішли за ними. А ми, мовляв, чесно поводились, ми не обіцяли того,
що неможливо, ми дбали про організацію життя, ладу, порядку, ми не хотіли руйну-
вати господарських сил країни, ми кликали маси до дисципліни духа, до роботи, а це
здеморалізованим масам не подобалось і вони через те відвернулись од нас.
Так ми тоді роз’яснили ситуацію. Так, мабуть, будуть роз’яснять її українські іс-
торики. Але таке роз’яснення буде або нещире, або наївне, як воно було й у нас.
Так пояснялось й пояснятиметься особливо ще й для того, що вони таки мали на-
ціональну свідомість, а що їх тільки збаламутили вороги українства, й через те вони
так схибнули під той час.
Так само вороги українського відродження будуть посилатися на цей момент і
доводити, що ніякої національної свідомості у мас не було, бо отже вони повстали ж
самі проти української влади.
І те й друге пояснення – не вірне. Вся причина в тому, що українська влада, що
вся керуюча, партійна українська демократія розійшлася з своїми масами, що вона
була соціально непослідовна, нерішуча, невиразна й не соціалістична»38
.
Багато активних учасників подій, відомих, визнаних учених убачають головну
причину фактичного провалу українського військового будівництва в некомпетент-
ності ключових фігур тогочасного українського руху. Так, зокрема, вважають Д. До-
рошенко і П. Христюк. «Немає сумніву, – пише останній, – що коли б у влади стояли
більш енергійні, більш живі та чулі і більш здатні до творчої революційно-державної
роботи політичні діячі, можна було б зробити далеко більше, ніж було зроблено в
той час. Особливо кидалась в вічі безрезультатність роботи таких важних в той час
відомств, як внутрішні та військові справи. В результаті великих змагань української
демократії, справлених на українізацію війська, Генеральне Секретарство військових
справ під проводом соціал-демократів Петлюри і Порша зуміло зробити тільки одно:
повернути цю велику справу в трагікомічний фарс, з бучними парадами, ріжнокольо-
ровими шликами на козацьких шапках і «власними фронтами» без власного війська.
Замість серйозної, розумної, впертої роботи по організації української справді демо-
кратичної селянсько-робітничої армії, яка б одчувала свою одмінність від старої ар-
мії і знала б своє призначення, відбувалась більш бутафорна українізація армії. Через
це, коли діло дійшло до того, щоб пустити в діло українську армію, то її не було»39
.
У день, коли було ухвалено IV Універсал і оголошувалося про самостійність
Української Народної Республіки, 12 січня 1918 р. частину Гайдамацького коша Сло-
бідської України (150 чоловік під командуванням отамана О. Волоха) відправили за-
лізницею у напрямку Полтави з наказом очистити місто від більшовиків. Однак загін
до Полтави не дістався, був спинений під Решетилівкою і з боями почав відступати
через Миргород, Ромодан і Гребінку в зворотному напрямку.
С. Петлюра в той час залишався в Києві, намагався залучити під своє начало до-
даткові військові формації.213
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
За оцінкою військового командування найбільша загроза в той час виходила від
загонів Р. Берзіна під Бахмачем. Їм назустріч до станції Крути були направлені чоти-
ри сотні юнкерів 1-ї військової юнацької школи і 1-ша сотня студентського куреня.
Сюди ж направився і зранку 16 січня 1918 р. прибув на станцію Бобрик зі своїми
гайдамаками С. Петлюра. Тут до нього приєдналися вояки О. Волоха (понад 300 чо-
ловік) та гарматний дивізіон40
.
Саме в той момент під Крутами (приблизно за 70 км від Бобрика) вже сталася
зав’язка події, нині широко відомої в історії. І донині не вщухають суперечки щодо
обставин відправки назустріч червоним військам ненавчених студентів і гімназистів,
навколо трагедії, перетвореної на символ героїзму й патріотизму.
Справді. В умовах загальної розгубленості, навіть майже суцільної паніки, що
охопила політично-військове керівництво УНР з наступом на Київ червоних, здат-
ними на жертовний порух виявилися майже винятково студенти й гімназисти. Уже
5 січня 1918 р., тобто у день здачі Полтави, на зборах студентів молодших курсів
Київського університету Св. Володимира і новозаснованого Українського народного
університету, скликаного за ініціативою студентів-галичан, було ухвалено приступи-
ти до створення студентського куреня Січових стрільців для участі в боротьбі проти
радянських військ. До формування «під загрозою бойкоту й виключення з україн-
ської студентської сім’ї мали вступити всі студенти-українці»41
. Окрім студентів до
складу куреня було залучено учнів двох старших класів 2-ї української ім. Кирило-
Мефодіївського братства гімназії. Загалом записалося близько 200 осіб (одна сотня
– друга потім брала участь у боях в Києві, тобто, не залишала міста). Військові власті
в якості командира призначили старшину (сотника) Омельченка, який на той час був
зарахований студентом Українського народного університету, й виділили для бранців
приміщення Костянтинівського юнкерського училища.
Вище державне керівництво, безперечно, було добре поінформоване про патріо-
тичний настрій молоді й, навіть, морально, та й ідейно, підтримало його. Так, 11 січ-
ня 1918 р. «Нова Рада» – газета українських соціалістів-федералістів, впливової
фракції у Центральній Раді – опублікувала звернення «До українського студентства»,
підписане українською фракцією центру Університету св. Володимира: «Прийшов
грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну ро-
сійсько-«большевицька» (котра нічого спільного не має з ідейним большевизмом)
грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одріза-
на звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська
фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих
шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під
прапор борців за волю України проти напасників, які хотять придушити все, що здо-
буто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід,
який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен
студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим. Треба кинути на
цей час науку та буденну працю і одною дружньою лавою, як було з початку рево-
люції, стати на оборону прав українського народу. Будьмо ж, товариші, щирі й чулі!
Облишмо тимчасом стерно науки і відважно ходім до стерна перемоги! Кому, як не 214
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
нам, нести світочі свідомості й відваги до наших братів-вояків! Сміливо ж, дорогі
товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій
будові, яку ми ж самі будували – Українській державі!
Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Універ-
ситету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми
будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення
культурно-національної свідомості та відвага. Запис приймається в Педагогічному
музеї щодня (вдень)»42
.
У цьому ж, номері «Нової Ради» містився такий заклик: «Всі товариші, що впи-
сались в курінь, повинні негайно явитись в казарму куреня (Печерськ, Московська
вул., Костянтинівська військ. школа)».
Подібні матеріали друкувалися й іншими органами преси.
Настрої студентства підігрівалися також тогочасними найвагомішими державни-
ми документами. Так у IV Універсалі Центральної Ради говорилося: «До так званих
«більшовиків» та інших напасників, що нищать та руйнують наш край, приписуємо
правительству Української Народної республіки твердо й рішуче взятися до бороть-
би з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, не жаліючи життя, боро-
нити добробут і свободу нашого народу. Наша Народна Українська Держава повинна
бути вичищена від насланих з Петрограда найманих насильників, які топчуть права
Української Республіки»43
.
Отже, можна аргументовано стверджувати про пряму причетність вищого дер-
жавного керівництва до руху студентської молоді як з ідейного, так і з організаційно-
технічного боку.
Упродовж 5–6 днів (8–13 січня) молоді бранці намагалися одержати амуніцію,
озброєння й оволодіти елементарними навичками поводження з ним. В казармах
Костянтинівського училища, зайнятих, природно, з дозволу військового начальства,
якісного вишколу за вкрай короткий термін здійснити не вдалося44
 
Наші Друзі: Новини Львова