Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 145966
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
тєво, вибухово, з одного боку, засвідчуючи прагнення солдатів швидше дістатися
дому, а з іншого, доводячи відсутність глибоких політичних переконань і марність
кількамісячної роботи з українізації війська. Саме така доля спіткала український
курінь, що його було сформовано на базі штурмового батальйону 102-ї пішої дивізії
39-го армійського корпусу Особливої армії Південно-Західного фронту13
.
Дедалі більше усвідомлюючи брак військових сил, керівники Центральної Ради
уважніше почали ставитись до «Вільного козацтва». Його загони все активніше фор-
мувалися у містах. У Києві цю справу енергійно вів інженер М. Ковенко, залучаючи
до загонів добровольців робітничу молодь. На початку грудня С. Петлюра, за пого-
дженням з радою «Вільного козацтва», наказав провести мобілізацію вільних козаків
для створення залог у містах і на найважливіших залізничних станціях.
Проте в організації «Вільного козацтва» було більше недоліків, ніж плідної, ці-
леспрямованої роботи. Промовистим є факт, про який згадує черкаський полковий
отаман «Вільного козацтва» Я. Водяний. Сам отаман «Вільного козацтва» П. Скоро-
падський у грудні 1917 р. «признався мені щиро, що він до цього часу не цікавився
тою справою, не зважаючи на те, що зістав вибраний отаманом «Вільного козацтва»,
а тепер, коли побачив цілковиту деморалізацію фронту, якій почали вже піддаватися
й українізовані частини, він хотів би ближче ознайомитися з системою організації
«Вільного козацтва» та цілком віддатися його справі»14
.
Нарешті, передавши «Вільне козацтво» під керівництво секретарства військових
справ на початку січня 1918 р., Генеральний Секретаріат ухвалив створити Вільне
реєстрове козацтво на державному утриманні. Кожен повіт мав призначити дві сот-
ні – кінну і пішу, які б боролися з заколотами й анархією15
.
Але й на даному напрямі не вдалося досягти скільки-небудь відчутних зрушень.
Так, опинившись на середину січня 1918 р. у становищі «генерала без армії», П. Скоро-
падський відбув спочатку до Білої Церкви, а потім на Звенигородщину, де намагався
зібрати вільних козаків для боротьби з більшовиками, але не зміг нічого вдіяти й ні з
чим повернувся до Києва.
За таких скрутних військово-політичних обставин на показну позицію знову вий-
шов С. Петлюра. Саме він очолив чи не найбоєздатніше формування – Український
гайдамацький кіш Слобідської України.
С. Литвин стверджує, що створення коша почалося з приватної ініціативи ко-
лишнього Генерального секретаря військових справ, який з тривогою спостерігав за
розвитком подій – як посиленням більшовиків, так і недолугими діями своїх наступ-
ників, що відповідно до «Закону про утворення українського народного війська» від
3 січня 1918 р. оголосили про поступову демобілізацію регулярної армії
16
.208
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
4 січня С. Петлюра нібито запропонував уряду сформувати кіш чисельністю
3 тис. осіб, але не знайшов підтримки17
.
С. Петлюра не виїжджав з Києва для створення військової одиниці, а назву її –
Кіш Слобідської України – зазвичай пояснюють метою, що перед нею висувалася –
відновлення на Слобожанщині, передусім у Харкові, влади Центральної Ради18
.
Дехто вважає, що військовий загін С. Петлюра почав формувати мало не відразу
після своєї відставки. Так, В. Савченко допускає, що арешт 25 грудня 1917 р. і потім
убивство голови Київського ВРК більшовика Л. Пятакова цілком могли здійснити
уже «петлюрівці» – люди в «смушкових шапках з червоними шликами» – «червоні
гайдамаки»19
, що складали основу коша.
Є щодо цього й істотні сумніви. Справа в тому, що будь-яких документів про фор-
мування Коша Слобідської України не існує. Мемуарні ж свідчення сильно різняться.
Реставруючи події за одним колом джерел, виходить, що, крім самого С. Петлюри,
велику організаторську роботу провело ядро коша – штабс-капітани О. Удовиченко і
О. Волох, поручник Виноградов та прапорщик Ляхович. Дещо пізніше приєдналися
підполковник О. Сливинський, сотник Майборода, генерал-лейтенант С. Дельвіг , ге-
нерал-майор В. Кирей, полковник Афанасіїв20
.
Однак М. Чеботарів, людина близька до С. Петлюри, якій довелося виконувати
чимало «делікатних» наказів останнього і яка зберегла щодо С. Петлюри особисту
симпатію й повагу на все життя, відтворює зовсім іншу картину.
Після встановлення влади рад у Харкові, де він до того за завданням С. Петлю-
ри (як голови УГВК і Генерального секретаря військових справ) вів роботу щодо
українізації військ місцевого гарнізону, М. Чеботарів приїхав до Києва. Його вразив
стан абсолютної безпорадності у вищих ешелонах державного й військового керів-
ництва, обурило пияцтво по ресторанах офіцерів, в тому числі Ю. Капкана, тоді як
ніякої роботи серед солдат не велося і ті повально оголошували про свій «нейтралі-
тет». «…Я пішов на другий чи третій день (точно вже не пам’ятаю) до помешкання
Укр[аїнської] Центр[альної] Ради говорити з В. Винниченком і М. Поршем, бо не міг
погодитися з думкою, що справа наша вже безславно скінчена. Мені пощастило, бо
я якраз зустрів їх разом. (Прем’єра В. Винниченка і Воєнміна М. Порша). Я їм щиро
і одверто розповів про моє знайомство з настроями залоги Київа, про все те, що я
бачив, чув, усі мої спостереження, а потім і мої думки, а нарешті запропонував їм
дати мені дозвіл формування Коша Слобідської України… Вислухали мене і зараз же
без яких-будь дискусій або вказівок, дали згоду на формування Слобідського Коша з
охочих»21
.
Далі М. Чеботарів детально описує, як ходив по казармах, агітував серед солдат
і офіцерів, розклеював по місту листівки, запрошував вояків на збори, як через ко-
місара залізниць Вірка роздобув кілька санітарних потягів, розташував їх на окраїні
Києва й там проводив перші навчання.
«Штаб мій, – веде далі М. Чеботарів, – Коша Слобідської України, знаходився
там же, де і було Військове наше міністерство (Генеральний Військовий Секретаріат,
тобто в домі гімназії Павла Галагана на Фундуклеєвській вулиці. Фактично Штабу не
було. Штаб – це я в одній особі…»22
.209
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
Оскільки справа рухалася повільно (М. Чеботаріва мало знали в київських вій-
ськових колах), ініціатор нового формування вирішив звернутися до С. Петлюри.
«І почав я щодня ходити до С. Петлюри, – оповідає М. Чеботарів, – і просити стати
на чолі Коша Слобідської України. Я щодня його інформував про стан формування і
щодня просив бути Отаманом Коша. С. Петлюра (він тоді мешкав з родиною в готелі
«Ермітаж», напроти гімназії П. Галагана) відмовлявся. Час не стояв. …Мої просьби
ставали все категоричнішими та алярмуючими, бо я ж вірив, що ім’я С. Петлюри
допоможе скорому і успішному формуванню Коша Слобідської України. Я малював
С. Петлюрі образ нашого походу на Слобідську Україну, звільнення її від большеви-
ків і поворот його (підкреслено М. Чеботарівом – В. С.) на чолі вже не Коша, а цілої
армії, і то побідної… Я благав С. Петлюру, бо ж події розвивалися з надзвичайною
швидкістю…»23
.
Зрештою, колишній військовий міністр заколивався. «Хоч він мені й не говорив, –
згадує М. Чеботарів, – але я розумів, що він з кимось радиться, і то з чужинцями.
Я догадувався, але певности не мав, та й не вважав можливим запитувати, коли мені
сам С. Петлюра не говорив. Я припускав тоді, що С. Петлюра рівнобіжно з розмо-
вами зі мною говорив із французами, що були тоді в Київі, бо пару разів я зустрічав
французького старшину у військовій уніформі в «Ермітажі» – або виходячого з кім-
нати С. Петлюри, або коли він входив до неї. Не можу напевно сказати, чи то був
призначений Францією комісар при Уряді Укр[аїнської] Народ[ньої] Республіки, чи
ад’ютант його, бо самого комісара, генерала Табуї я ніколи не бачив і тому не можу
твердити. Фактом лише є те, що одвідував французький старшина в ті дні С. Пет-
люру»24
.
Які чинники мали більший вплив на С. Петлюру невідомо, але «нарешті, точно на
11-й день після одержання» М. Чеботарівим «дозволу від прем’єра В. Винниченка і
Воєнміна М. Порша на формування Коша Охорони Слобідської України С. Петлюра
погодився прийняти командування Кошем Слобідської України»25
 
Наші Друзі: Новини Львова