Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 08 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 145365
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
в Києві була захоплена друкарня більшовицької газети «Пролетарская мысль». Подіб-
ні кроки здійснювались і надалі.
На початок січня 1918 р. обставини зумовили і зміну тактики Раднаркому, який, з
одного боку, не домігся в ході грудневих переговорів, щоб Центральна Рада змінила
ставлення до радянської Росії, а з іншого, завдаючи рішучого збройного удару по
каледінщині, міг тепер використати частину свого потенціалу і проти іншого супер-
ника в боротьбі за владу на Півдні – Української Ради.
На той час прибічники радянської влади домоглися серйозних зрушень на свою
користь у багатьох регіонах України, одержали ряд військових перемог на південному
від Харкова напрямі. В загальний успіх цих сил значний внесок зробили повстання, 205
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
що вибухали в тому чи іншому населеному пункті з наближенням радянських військ.
Нерідко прихильники Центральної Ради залишали міста ще до підходу регулярних
військ, після збройних зіткнень з повсталими.
Тому на початку січня 1918 р. з військово-політичних міркувань і було ухвале-
не рішення про наступ проти головних сил Центральної Ради з Харкова на Полта-
ву–Київ. Окрім того, в штабі Головнокомандуючого по боротьбі з контрреволюцією
на півдні країни В. Антонова-Овсієнка стало відомо про наміри Центральної Ради
завдати збройного удару через Полтаву в напрямі Харкова–Лозової
1
.
Крім створюваних частин Червоного козацтва, червоногвардійських загонів, пе-
редбачалось, що у наступі проти Центральної Ради братимуть участь і сформовані
з революційних частин фронту армії, які підійдуть до Києва з заходу і північного
заходу, відріжуть місто зі сходу. Було досягнуто домовленості з представниками ки-
ївських більшовиків, які прибули до Харкова, щоб у вирішальний момент, коли ра-
дянські війська наблизяться до Києва, закликати трудящих міста до повстання проти
Ради.
Реалізувати накреслений план у всіх його складових частинах не вдалося. Похід
на Полтаву–Київ, а також з району Брянська на Київ здійснювався легко, майже без
опору збройних сил Центральної Ради2
.
Чисельної переваги радянські війська над збройними силами Центральної Ради
не мали. Це стосується співвідношення сил і в окремих пунктах (наприклад, під Пол-
тавою воно було 1:2,5 на користь Ради), і загалом по республіці. Найбільша цифра,
яка наводиться історіографами для кількісної характеристики збройних сил, що на-
ступали на Київ, ніколи не перевищувала 30 тис.
3
Зустрічаються й значно «скромні-
ші» дані: у діючих загонах В. Антонова-Овсієнка діяло понад 9 тис. осіб.
4
Обидва означені числа – реалістичні, документально підтверджені, однак вима-
гають і певних пояснень, врахування достатньо істотних моментів. Адже дві третини
військових частин з Радянської Росії, що прибули в Україну (Харків), брали в той час
участь у боротьбі проти каледінців, а якась частина з решти 12 тис, що була спрямо-
вана на південь, «застрягла» у ряді пунктів (і то цілком природно) під час просування
територією України. Так, достеменно відомо, що зведений загін М. Муравйова, сфор-
мований з червоногвардійців Харкова, двох сотень Червоних козаків В. Примакова і
бронепоїзда, налічував лише 700 чоловік. Зведений загін катеринославських, донець-
ких і московських робітників під командуванням П. Єгорова складався з 1200 бійців
(найчисельнішою формацією виявилися донецькі червоногвардійці, якими керував
Д. Жлоба)5
. Поповнені полтавськими червоногвардійцями під командуванням міс-
цевого більшовика С. Козюри, ці два загони з’єдналися в одну колону в Полтаві й
рушили 10 січня на Київ.
Об’єктивні дослідники давно відмовилися від твердження, що процес творення
української державності був перерваний агресією численних армій Радянської Росії.
Так, І. Лисяк-Рудницький зазначає: «...Легенда, що її треба здати до архіву, це казка
про «безчисленні полчища» ворогів, що під їх ударами буцімто завалилася українська
державність. У дійсності інтервенційні московські армії під час першої та другої на-
вали (зими 1917–18 та 1918–19) були відносно малі. Кремль до літа 1919 року не дис-206
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
понував великою регулярною армією. Совєтська експансія була здібна поширювати-
ся на ті країни, що їхнє власне безголів’я робило з них легку здобич. Якщо могли
зберегти незалежність Фінляндія та мініатюрні балтицькі республіки, розташовані
перед воротами Петрограда, то чи ж не повинна була встояти кількадесятимільйонна
Україна з її велетенськими ресурсами? Також міжнародна кон’юнктура української
справи була впродовж перших двох років революції сприятлива. Отже, причини невда-
чі треба шукати насамперед у внутрішньому стані самого громадянства на Україні»6
.
До останнього, цілком слушного зауваження, слід додати, що навколо сил Цен-
тральної Ради в кінці 1917 р. – на початку 1918 р. створювався своєрідний вакуум,
вони з катастрофічною швидкістю втрачали підтримку мас, а здеморалізовані вій-
ськові частини хутко розбігалися, частіше за все ще до прямих збройних зіткнень з
радянськими військами.
Думається, що близьким до дійсності, а можливо й найточнішим, є аналіз спів-
відношення військових сил, що його дає Д. Дорошенко: «З північного сходу рухали-
ся 12-тисячні більшовицькі сили на чолі з талановитим командувачем Володимиром
Антоновим-Овсієнком і його кривавим помічником Михайлом Муравйовим. Проти
них український військовий міністр Симон Петлюра (очевидна неточність – С. Пет-
люра на той час не був генеральним секретарем – В. С.) мав розкиданих по різних
місцях 15 тис. вояків, що складалися з селянського ополчення «вільних козаків», сі-
чових стрільців, колишніх військовополонених галичан, кількох невеликих загонів
із фронту та декількох сотень київських гімназистів, що пішли на фронт прямо від
шкільної лави»7
.
З цими даними майже збігаються оцінки В. Антонова-Овсієнка, котрий вважав, що
під час радянського наступу на Київ на боці Центральної Ради перебували 12–20 тис.
вояків8
. Він, судячи з усього, не довіряє даним розвідки ревштабу Ставки, згідно з
якими Рада стягнула до Києва на початок січня до 100 тис. військових9
. В. Антонов-
Овсієнко перелічує такі частини, що були на її боці: кінний полк «Захистя», складе-
ний з воїнів Київського гусарського, 10-го, Інгерманландського й Кірасирського полків,
Віленського, Чугуївського і Київського військових училищ (800 шабель, 100 кулеме-
тів, 23 гармати, 2 панцерники) – спішених 1800 багнетів; 1-й Богданівський полк
(500 багнетів, 40 кулеметів); Шевченківський полк (800 багнетів, 30 кулеметів); Бо-
гунський полк (600 багнетів, 30 кулеметів); Дорошенківський полк (800 багнетів,
кулемети); Чорноморський курінь (800 багнетів і кулемети); загони вільних козаків
(20 сотень по 60 козаків у кожній); чехословацький полк (склад невідомий); два пол-
ки чорних і червоних гайдамаків10
.
Хоча Центральна Рада до останнього моменту сподівалася, що їй прийдуть на
допомогу українізовані частини з фронту (надходили повідомлення про українізацію
9-ї, 12-ї, 31-ї дивізій, різних частин 17-го, 21-го та 24-го корпусів)11
, та вони, за рід-
кісним винятком, не справдилися.
Показовими щодо цього були події в 36-му пішому Орловському полку 10-го
корпусу 9-ї армії Румунського фронту (Буковина, район міст Сучава–Серет). Після
українізації він двома ешелонами прибув на початку січня 1918 р. до Кременчука,
вибивши нечисленний і погано організований червоногвардійський загін. Та якостей 207
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
українських вояків, лави яких танули буквально погодинно, не вистачило на скіль-
ки-небудь серйозний опір численнішим загонам, що відразу ж розпочали наступ з
Полтави.
Інші частини 10-го корпусу, що були ще менш дисциплінованими, розклалися вже
по дорозі й розійшлися по домівках, зірвавши виконання наказів командування12
.
Траплялись і випадки, коли частини вантажились у вагони як бойові одиниці, а
після відправлення з фронту припиняли своє існування як такі. Це відбувалось мит-
тєво, вибухово, з одного боку, засвідчуючи прагнення солдатів швидше дістатися
 
Наші Друзі: Новини Львова