Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 14 листопада 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 144604
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
уряд УНР у своїй законотворчості й політичній практиці. Однак, у стилі нав’язува-
ної Д. Яневським войовничої категоричності, чому б з подібною принциповістю не
нагадати автору, який шукає бодай вигаданого приводу для політичного принижен-
ня авторитету нації, її керівництва, що Директорія як політичний центр українства,
його повстанський центр, як офіційний вищий орган державної влади відродженої
Української Народної Республіки, головний чинник Української революції у 1918 р.,
створювалася в першу чергу для того, щоб реалізувати мету українства, переважної
більшості населення краю. Для того, щоб згуртувати націю на боротьбу проти планів
реанімації єдиної і неподільної Росії (про що маячила не лише значна частина ро-
сіян (великоросів) в Україні, а й значною мірою євреїв; проти поляків (не лише тих,
що жили в Польщі, а й у Східній Галичині та Західній Волині) і розв’язали агресію
проти Західно-Української Народної Республіки з моменту її проголошення, а на за-
хоплених етнічно-українських територіях вчинили кривавий терор проти місцевих
українців; проти татар, які вели в Криму в 1918 р. шалену антиукраїнську кампанію,
а на цьому тлі уряд С. Сулькевича робив усе можливе для реалізації татарсько-сепа-
ратистських замірів …
Отже, у зацитованому абзаці з книги Д. Яневського – ціла низка очевидних еле-
ментарних помилок, відвертих підтасовок і фальсифікацій, безапеляційних, неар-
гументованих висновків, гідних подиву (щоб не зірватися на різкішу кваліфікацію)
узагальнень.
Однак, щоб відвести можливі звинувачення не у прямій, а опосередкованій кри-
тиці, або ж узагальненнях, зроблених на основі одного (можливо – випадкового?)
моменту, можна звернутися й безпосередньо до конкретного історичного епізоду у
його відтворенні, інтерпретації публіцистом, проілюструвати, як затята тенденцій-
ність автора нерідко заводить його на шлях грубих фальсифікацій.
Не приховуючи своїх крайніх ворожих антипатій до ідей і практики соціалізму
в будь-якому прояві – від більшовицького до національного українського (найяскра-
віше уособлення тут – В. Винниченко), Д. Яневський множить очевидні нісенітниці.
Так, прагнучи одним пострілом «поцілити відразу двох зайців», він ставить створен-
ня Директорії і організацію нею антигетьманського повстання в залежність від волі
В. Леніна. «У повній відповідності із філософією та практикою своєї партії загрібати
жар чужими руками там і тоді, де і коли це було можливо, – резонує публіцист, – ле-
нінські делегати Х. Раковський і Д. Мануїльський під час зустрічі з В. Винниченком
3 листопада на квартирі В. Мазуренка наказали почати повстання 14 листопада (тут
цей пасаж підкріплюється посиланнями на виступ В. Барладяну-Бирладника «По-
встання проти П. Скоропадського: причини і наслідки» на ювілейній конференції 199
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
1993 р. – В. С.). Це означало неминучий стратегічний програш його організаторів.
На цю обставину свого часу звернув увагу П. Солуха, зауваживши, що «з хвилиною
проголошення з Білої Церкви повстання проти Гетьмана Ленінові непотрібні стали
ні Винниченко, ні Шаповал, ні Січові Стрільці, ні договір з Мануїльським, ні пере-
мир’я. Прапор повстання, піднятий Директорією, – писав він, – перейшов до рук
Леніна. Тепер Москва, без Директорії робитиме повстання за українську радянську
владу»50
.
В. Барладяну-Бирладник стверджує, що уже 7 листопада, за даними Є. Коноваль-
ця, все було готове до антигетьманського виступу. «Але для початку повстання не
вистачало наказу з Москви. 13 листопада, за день до початку протигетьманського
повстання, В. Винниченко зустрівся на квартирі міністра фінансів у центральнора-
дівському уряді УНР В. Мазуренка з Х. Раковським і Д. Мануїльським, які й наказали
йому розпочати повстання»51
. При цьому автор посилається на Винниченкове «Від-
родження нації».
З наведеного залишається загадкою, чому треба було чекати наказу з Москви, чо-
му цей наказ було одержано 13 листопада (Д. Яневський чи то з розрахунку, чи то з
недбалості відніс цей епізод до 3 листопада).
Твердження В. Барладяну-Бирладника взагалі є вигадкою, оскільки нічого подіб-
ного тому, про що він пише, немає у В. Винниченка. «Під час підготовки повстання, –
повідомляє Голова Директорії, – шукаючи скрізь з усіх боків забезпечення успіху
своєї справи, ініціатори руху ввійшли в переговори з представниками російської со-
вітської делегації Х. Раковським і Д. Мануїльським для координації наших виступів
під час повстання. Вони згоджувались піддержувати нас не активно, а усиленням
своєї розвідочної діяльності на фронтах, щоб тим притягти увагу німецько-гетьман-
ських військ. Вони зобов’язувались визнати той лад, який буде встановлено новою
українською владою й абсолютно не втручатись у внутрішні справи Української Са-
мостійної Народної Республіки. З свого боку ми обіцяли легалізацію комуністичної
партії на Україні.
Д. Мануїльський, з яким я переважно вів ці переговори, пропонував мені грошей
на піддержку справи, а також поїхати за кордон для підписання цього договору. Не
надаючи значіння ніяким підписам, гадаючи, що й без цього можна додержати до-
говір, коли є щирість і бажання додержуватись його, й зламати з підписом, коли того
бажання немає, – я їхати кудись підписувати відмовився, так само як і від пропонова-
них грошей. Але договір лишався договором»52
.
Отже, ні про дату, ні про ленінський наказ щодо повстання й мови немає. Тобто
написане В. Барладяну-Бирладником з посиланням на В. Винниченка є примітивною
фальсифікацією. Те ж саме можна віднести і до міркувань П. Солухи.
То ж не варто послуговуватися працями, подібними до публікацій Д. Яневського,,
щоб дізнатися правду про справжню сторінку вітчизняної історії, зрозуміти як відбу-
валося дійсне створення організації, що радикально вплинула на перебіг національ-
но-визвольної боротьби, процес українського державотворення.
До вищенаведеного варто додати й наступне. Закиди В. Винниченку та його коле-
гам за контакти з більшовиками робили й щонайавторитетніші історики Української 200
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
революції (серед них – Д. Дорошенко, П. Христюк, І. Мазепа) й менш маститі фахів-
ці. Однак були в історіографії й достатньо переконливі міркування, в яких згаданий
епізод постає в зовсім іншому світлі. Так йому присвятив чимало уваги М. Стахів (до
речі, якщо Д. Яневський справді так високо цінить творчість останнього, частими
посиланнями на нього підтверджує власні оцінки, то міг би й дослухатися до його
логічних, конструктивних думок чи, принаймні, взяти їх до уваги). Це цілий розділ
«Чи знали большевики наперед про те, що буде повстання Директорії?» у відомій
книзі
53
.
М. Стахів звертає увагу на такі промовисті факти: «Ні одно з опублікованих
большевицьких джерел не то не стверджує, але навіть не натякає про те, що про-
від Російської Комуністичної Партії справді щось знав про підготовку повстання
Українського Національного Союзу чи, пак вибраної пізніше цим Союзом, Директо-
рії УНР. Нема ніякого розумного оправдання думати, щоб большевики в листопаді
1918 року чомусь мали б промовчати в себе самих факт своєї інформації про те, що
таке повстання готується на підставі повідомлень одного з організаторів цього по-
встання – Винниченка. Антонов, який записує кожну подробицю з часу підготовки
агресії Совєтської Росії, ніде навіть здалека не натякає, що щось подібне було комусь
з проводу РКП відоме.
Він подає звіт Раковського на тайній жовтневій конференції РКП у Москві, де
обговорювалася проблема пляну кампанії на найближчий час. Раковський тоді ані
словом не натякнув про те, що мовляв, є відомості від Винниченка, що буде незаба-
ром повстання УНСоюзу.
Треба з того зробити тільки один висновок: Ніхто з провідників РКП, в тому числі
і Раковський і Мануїльський нічого не знали про таку підготовку повстання проти
гетьмана»54
.
Відомий автор ретельно аналізує всю інформацію про дії Директорії (створен-
ня, повстання, захоплення населених пунктів Лівобережжя), що виявилися цілкови-
тою несподіванкою для військового начальства червоних і доходить категоричного
висновку: «Мусимо з цілою певністю прийняти, що якби провід РКП був знав про
приготовлюване повстання Директорії, то він був би повідомив свої заінтересовані
організації в Україні, проти якої саме той самий провід РКП ладив воєнну агресію.
Непоінформованість провідних кіл РКП є так повна, що вони навіть не знають, в
перших днях повстання Директорії, хто, властиво, вчинив повстання. Вони в перших
повідомленнях пишуть, що повстанням керує «Рада», як вони завжди скорочено на-
 
Наші Друзі: Новини Львова