Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 14 листопада 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 144607
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
В. Винниченко стверджував, що наміри збройного повалення гетьманщини ви-
никли у нього ще під час літніх повстань, розгромлених гетьманською владою, які
зайвий раз довели – владу з рук буржуазії можна вирвати лише силою39
.
Однак при підготовці повстання слід було уникнути допущених раніше (влітку
1918 р.) помилок. Передусім, варто було надати справі організованого характеру, роз-
робити план, зібрати й розподілити сили, скоординувати дії тощо. Вести ж таку ро-
боту через наявні організації, передусім через Український Національний Cоюз, було
практично неможливо. Потрібен був вихід, і його міг підказати тільки сам розвиток
подій, який у революційний час важко передбачити.
Процес визрівання ідеї повстання та її перетворення на реальний план В. Винни-
ченко подає наступним чином. Український національний союз у цілому був дуже
далекий від думки про повстання. Відігравала свою роль і урядова агентура в Союзі:
кожне слово негайно ставало відомим у гетьмансько-німецьких колах. Слід було ви-
являти обережність, приховувати плани. Єдиний діяч, який не поділяв домінуючих в
УНС настроїв, наполегливо (звісно, до певного часу – в межах можливого) обстоював
ідею повстання, був М. Шаповал. «І вся наша тайна організація складалась тоді з
двох чоловік: М. Шаповала й мене», – із сумом констатує В. Винниченко40
.
Обидва активних ініціатори повстання не приховують, що водночас голова УНС
«для конспірації брав активну участь у переговорах з німцями й гетьманом у справі
сформування «національно-демократичного» кабінету», зустрічався з німецьким по-
слом, генералом Гренером і т. ін.
41
До такої поведінки з відвертою огидою поставився Д. Дорошенко. Весь анти-
гетьманський рух, оформлення Директорії він вважає непорядною, безпринципною
змовою вузького кола політиків – прибічників В. Винниченка й М. Шаповала, які
готували повстання без згоди і навіть у таємниці від Національного союзу. Як наслі-
док – Пленум УНС приєднався до повстання вже тоді, коли був поставлений перед
фактом його початку42
.
На противагу Д. Дорошенку, М. Шаповал доводить, що повстання проти режиму
П. Скоропадського було зумовлене глибшими факторами, йому передував тривалий
підготовчий період, це не був результат спонтанної відповіді на Грамоту 14 листо-
пада 1918 р., як то намагалися пізніше довести противники Директорії. Один з най-
активніших учасників тієї акції доповнює відомі факти деякими деталями мемуар-
ного характеру: «У вересні 1918 р. я змовився з Андрієм Макаренком, ген. Осецьким,
полковниками Павленком і Хилобоченком працювати в напрямі підготовки повстан-
ня. Цей плян заздалегідь був вирішений трьома членами Центрального Комітету со-
ціялістів-революціонерів (Григоріїв, Лизанівський і я). Потім у цей плян було втаєм-
ничено Винниченка, який зразу погодився на нього.
З початку листопада 1918 р. М. Шаповал і В. Винниченко перейшли на нелегаль-
ний стан, довідавшись через дружину С. Петлюри про те, що існує розпоряджен-
ня про їхній арешт. Переховуючись вночі, вони обмірковували всі деталі розпочатої
справи. Так з’явилася ідея про утворення на час боротьби за владу, до скликання
Установчих зборів спеціального керівного органу, – колегії з 3–5 осіб – Директорії.
Останню мав сформувати Український національний союз.194
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
В. Винниченко пізніше згадував, як він намагався переломити настрої партійних
функціонерів – «газетних людей». «Наш обов’язок, – доводив він, – був виступати
проти всіх ворогів працюючих українських мас, бо ми самі були винні в тому, що ці
вороги катують їх. Тоді маси наочно побачуть, що українська ідея не стоїть у супереч-
ності з соціальними інтересами мас і що то іменно українці виступили на бій з нім-
цями, панами й гетьманщиною за трудовий народ. І хай не вдасться повстання, але
ми реабілітуємо себе перед нашими трудовими клясами, ми своєю «фантастикою»
реально покажемо їм, що ми не тільки можемо приводити німців та панів, але й бити
їх, і жертвувати, коли треба, своїм життям за свій народ. І це враження (чи з успіхом
справи, чи без успіху) в масах лишиться. І слово «Україна» стане близьким і своїм
для тих, кого ми від нього самі одвернули своєю шкодливою політикою»43
.
Однак жодні аргументи були не спроможні змусити противників радикальних дій
змінити свої погляди.
Налякані можливістю організації повстання за їхніми спинами, есефи почали на-
віть вживати заходів до попередження і дезорганізації його. Єдиний національний
фронт, для утворення якого було так багато докладено зусиль, здавалося, розвалю-
вався в найвирішальніший момент. Реальною була й небезпека передчасного роз-
таємничення змови і арешту її керівників. Гетьманські шпигуни вже довідались про
заходи з підготовки повстання, і Національний союз опинився перед загрозою роз-
грому. Соціаліст-федераліст М. Кушнір за дорученням партії відверто поставив на
зборах Союзу провокаційне запитання: чи дійсно, мовляв, у складі Національного
союзу авантюристи організовують повстання? Містом поширюються подібні чутки,
говорив він, і Національний союз повинен недвозначно заявити про своє ставлення
до них. А саме: УНС має рішуче відкинути думку про можливість повстання і за-
судити ті організації й окремих осіб, які штовхають населення на цей небезпечний і
шкідливий шлях.
Революційній частині Союзу довелося після цього вдати, нібито вона «кається»
й дійсно нічого не буде робити без згоди есефів. 9 листопада Національний союз
ухвалив постанову, яка була передана Українським телеграфним агентством: «Зва-
жаючи на те, що під впливом останніх подій в громадянських колах поширюються
чутки про якісь наміри УНС щодо зміни тактики в напрямі активних виступів, Голов-
на Рада УНС заявляє, що чутки про зміну тактики Національним союзом не мають
підстав; зазначені питання в Головній Раді не виникали. Головна Рада прохає все
громадянство приняти до уваги лише постанови УНС, відкидаючи всякі чутки, котрі
ширяться з метою знервувати громадянство і внести дезорганізацію, яку використо-
вують на шкоду українській справі»44
.
10 листопада 1918 р. генерал П. Скоропадський звернувся «до всіх громадян Украї-
ни» зі спеціальною грамотою, в якій закликав зберігати спокій, «не розпалювати во-
рожнечи», відмовитись «від яких би то не було самочинних виступів», «не наражати
країну на небезпеку» і т. ін., в черговий раз обіцяючи скликати Сойм та здійснити
земельну реформу. Водночас гетьман погрожував, що в його розпорядженні «мається
достаточно сили, щоб не допустити до жадного порушення державного порядку».
Справа з організацією повстання була нібито кинута в тінь. Підписані гетьманським 195
ІІІ. ВИПРБУВАННЯ ПОРАЗКАМИ
урядом ордери на арешт деяких членів Національного союзу залишилися невико-
наними. Початок повстання було пригальмовано. Арешти могли відбутися кожної
хвилини.
Крім того, ширші кола української демократії, які не знали про внутрішні кон-
флікти в УНС і про причини, які спонукали до оголошення Союзом заяв, подібних до
наведеної, почали деморалізуватися. Деякі військові частини, що спочатку рішуче за-
явили про прилучення до повстання, стали вагатися. Отже, об’єктивні умови змушу-
вали прискорити підготовку виступу. Соціалісти-революціонери, Селянська спілка,
залізничники, соціал-демократи вже схилялися до того, щоб повстати, в крайньому
разі, й без участі УНС.
Перед загрозою остаточного розриву гетьмана з українською державністю, ви-
гнанням з коаліційного кабінету соціалістів-федералістів останні почали схилятися
в бік радикальної частини УНС, почали висловлювати симпатії до ідеї повстання.
ЦК УСДРП практично одностайно (проти виступив лише В. Садовський) висловив-
ся за негайне розгортання збройної боротьби45
.
Ситуація ставала сприятливою для прибічників рішучих дій. На спеціально скли-
каних зборах союзу В. Винниченко доповів, що проти гетьмана вже організовано
повстання і що без обговорення й дебатування цього питання політичні партії ма-
ють обрати Директорію і дати їй повноваження на проведення виступу. Збори союзу
так і зробили: без зайвих розмов ухвалили всі заходи, здійснені у справі організації
повстання, й постановили обрати Директорію УНР на окремому таємному засідан-
ні уповноважених представників від усіх політичних партій, які входили до складу
УНС, а також представників війська.
Попередній склад Директорії намітили В. Винниченко і М. Шаповал. Останній у
зв’язку з цим пише: «Кого ввести в склад Директорії? Підрозумівалось, що увійдемо
 
Наші Друзі: Новини Львова