Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 07 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 145288
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
217
Див.: Савченко В. Назв. праця. – С. 146–151, 157.
218
Там само. – С. 151–155.
219
Савченко В. Там само. – С. 69, 70.
220
1917 год на Киевщине. Хроника событий. – С. 407.
221
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 201, 257.
222
Звезда (Екатеринослав). – 1917. – 9 груд.
223
Дорошенко Д. Назв. праця. – С. 382–385.
224
Там само. – С. 372.
225
Енциклопедія Українознавства. – Т. 1. – С. 1177.
226
Нова Рада. – 1917. – 24 листоп; Робітнича газета. – 1917. – 6, 8 груд.
227
Нова Рада. – 1917. – 24 груд.
228
Див.: Савченко В.А. Назв. раб. – С. 100.
229
Христюк П. Назв. праця. – С. 92.
230
Голуб П.А. Партия, армия и революция. – М., 1967. – С. 170; Його ж. Большевики и
армия в трех революциях. – М., 1977. – С. 207.
231
Киевская мысль. – 1917. – 3 декаб. (утр. вып.).
232
Див.: Солдатенко В. До конфлікту Раднаркому Росії з Центральною Радою (особистіс-
ний зріз) // Події і особистості революційної доби. – К., 2003. – С. 75–108.
233
Див.: Литвин С. Назв. праця. – С. 116–118 та ін.
234
Савченко В.А. Назв. раб. – С. 106.
235
Див.: Там же. – С. 122.
236
Українська Центральна Рада. – Т. 2. – С. 38.
237
Там само. – С. 38–39.
238
Там само.
239
Там само. – 40.
240
Там само. – С. 44–45.
241
Там само. – С. 45.
242
Там само.178
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
243
Нова Рада. – 1917. – 19 груд.
244
Нова громада. – 1917. – 23 груд.
Aeniiaee
Порівняння діяльності В. Винниченка й С. Петлюри в перший рік революційної
доби, Української революції знову на користь першого політика.
В. Винниченко з’явився в Києві в перших числах третьої декади березня 1917
року і відразу включився в активну роботу. Зважаючи на його авторитет в україн-
ських колах, він буквально за три тижні обирається членом і заступником голови
Центральної Ради, членом ЦК і лідером Української соціал-демократичної робіт-
ничої партії, редактором її Центрального Органа – «Робітничої газети». Він – одна
з ключових постатей Українського національного конгресу – апогейної початкової
віхи Української революції.
С. Петлюра приїжджає до Києва лише на початку травня 1917 року на І Всеукраїн-
ський військовий з’їзд. Маловідомий і непопулярний у військових колах, він потрап-
ляє до президії з’їзду і обирається до Українського генерального військового коміте-
ту, стає на чолі його завдяки зусиллям М. Грушевського і В. Винниченка. Останніх
влаштовувало, передусім, те, що, поновлюючи своє членство в УСДРП, С. Петлюра
мав дуже помірковані погляди щодо проблем державного і військового будівництва і
його легко було перетворити на знаряддя боротьби проти ініціатора з’їзду, впливово-
го у військовому середовищі М. Міхновського.
В. Винниченко поряд з М. Грушевським став авторитетним ідеологом Української
національно-демократичної революції, одним із найпослідовніших і найпринципові-
ших борців за втілення в життя виробленої концепції і стратегії державотворення.
Саме його рукою писались перші три Універсали Центральної Ради, а четвертого –
він був співавтором. Його першу належали й інші доленосні документи 1917 року.
Й він пропонував конструктивні рішення й виходи зі складних ситуацій.
Знайти в працях С. Петлюри щось теоретично значиме за 1917 рік до цього часу
не вдавалось. Його виступи в Центральній Раді не носили прогностично-спрямову-
ючого характеру, були більше ситуативними і не надто виразними. Навряд чи є під-
стави віднести С. Петлюру до творців концепції будівництва збройних сил України.
В. Винниченко, знаний, популярний, впливовий політик по праву став першим
главою Генерального секретаріату національного уряду України і на цьому посту до-
водив свою ефективність. Йому не змогли знайти гідної заміни в процесі серпне-
вої урядової кризи, й Тимчасовий уряд затвердив його на посаді глави уряду, попри
спеціальну шовіністичну кампанію щодо його дискредитації. Слід мати на увазі, що
В. Винниченко тривалий час керував урядом, незважаючи на те, що найчисельнішою
фракцією в Центральній Раді були есери. В. Винниченко очолював делегації до Пет-
рограда і фактично грав роль першої скрипки на переговорах посланців Тимчасового
уряду з Центральною Радою в Києві у червні 1917 р.
С. Петлюра двічі висувався на посаду генерального секретаря військових справ,
однак не був затверджений Тимчасовим урядом (останнім посада взагалі скасову-179
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
валася), а після повалення Тимчасового уряду був спочатку оголошений Комісаром
і лише згодом – генеральним секретарем у військових справах. Легітимним главою
відомства він був біля півтора місяці.
Навіть на всеукраїнських військових з’їздах С. Петлюра поступився активністю
(ключові промови, проекти резолюцій тощо) В. Винниченкові. Те ж можна відзна-
чити (виступ полуботківців, розстріл богданівців, більшовицьке повстання в Києві
наприкінці жовтня 1917 р., стосунки із РНК й т. ін.). Визнати ефективною його діяль-
ність щодо українізації армії, так як і щодо будівництва збройних сил загалом також
не можна.
Відставка В. Винниченка з посади голови уряду – тоді Ради народних міністрів
– сталася в умовах, коли УНР опинилася на краю прірви (і з голови уряду нелогічно
було б скидати відповідальність – вона надзвичайно висока). Однак головний чин-
ник, який призвів до такого невтішного результату – відсутність збройного оплоту
держави – був прямим і безпосереднім наслідком діяльності С. Петлюри, що, по-суті,
провалив справу українізації армії, створення національного війська.
Перевантажений революційними, партійними, державними справами В. Винни-
ченко мало що встиг зробити за 1917 р. на літературній ниві. Він навіть припинив
систематичне ведення щоденника, листування з близькими друзями тощо. Однак,
хоча б п’єса «Панна Мара», написана, як мовиться, «на одному подиху» – також ак-
тив драматурга, письменника.
Чогось літературно значимого в 1917 р. С. Петлюра не створив.???. AEI?IAOAAII? II?ACEAIE
Перші сходження В. Винниченка і С. Петлюри на владний Олімп заверши-
 
Наші Друзі: Новини Львова