Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 26 листопада 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 167760
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
5 липня так і не вдалося.
Зокрема, на Печерську до самої ночі йшли багатолюдні мітинги, виступали чис-
ленні промовці. Щоправда, значну частину полуботківців вдалося повернути до ка-
зарм.
У ніч з 5 на 6 липня 1917 р. під головуванням М. Грушевського відбулося засідан-
ня Малої Ради, яке, звичайно, першим питанням розглянуло події, викликані висту-
пом полуботківців. У його обговоренні взяли участь М. Ковалевський, М. Грушев-
ський, Б. Мартос, Л. Кондратович і Березнюк. Ухвалили: «Доручити Генер. Секр…
по військовим справам, щоби він негайно розглянув події з полуботківцями, вияснив
дійсний стан справи, випустив окремі повідомлення до населення міста Києва з ви-
ясненням правдивого характеру події і зложив справоздання на слідуючому засіданні
Малої Ради»128
.145
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
На виконання рішення Ради Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко і
Генеральний секретар військових справ С. Петлюра звернулися з відозвою «Од Ге-
нерального Секретаріату». Виклавши хід повстання, давши йому негативну оцінку,
вони завершували її словами: «Повідомляючи про сумний і недопустимий вчинок
гвалтівників-українців, Генеральний Секретаріат повідомляє громадян міста Киє-
ва і цілої України, що він, беручи після Універсалу Центральної Ради й декларації
Російського Тимчасового уряду в свої руки владу, обороняючи інтереси революції
на Україні, не допустить, щоб волю і громадський лад ким би то не було порушено.
Закликаючи громадян до спокою, до праці, Генеральний Секретаріат разом з тим по-
відомляє, що він зуміє дати раду тим, хто йде всупереч волі наших найвищих установ
і заважає їм працювати на добро України та революції»129
.
7 липня з Житомира «з поїздки по округу» повернувся комендувач КВО полков-
ник К. Оберучев130
і надав діям щодо ліквідації конфлікту в Києві більшої рішучості,
жорстокості. На його настрій, очевидно, вплинув і факт погрому власного помеш-
кання. Коли делегація полуботківців, обрана напередодні в Грушках, направилася
до Педагогічного музею для переговорів з Центральною Радою, то частина її була
заарештована, решта дісталася до місця, подолавши значні труднощі і спізнившись
у результаті на 2 години. Заарештовані члени делегації теж були доставлені до Цен-
тральної Ради представником міліції через кілька годин і звільнені лише після по-
свідчення членів Центральної Ради.
Під час переговорів між делегацією полуботківців і членами Ради та Секретаріату
делегати вели себе поміркованіше, ніж у попередні дні. Основним домаганням було
послати їх на фронт єдиним полком. Погоджувалися навіть не формуватись остаточ-
но в Києві, а «щоб лише принципіально визнати їх полком». Аргументувалося це тим,
що коли розкидають по різних частинах, над ними можливі знущання через вчинені
бешкети. Для цього просили ще раз звернутися до російського уряду за дозволом.
Залишення зброї постійно не домагались, а на тому, щоб полк звався іменем геть-
мана Полуботка і зовсім не наполягали, бо їм, як самі визнавали, «після всього того,
що сталося, сама ця назва буде викликати неприхильне ставлення до полку.»
У скоєному полуботківці не визнавали своєї вини, доводячи, що вони лише про-
вели демонстрацію без людських жертв, а якщо такі й були, то сталося це через тих,
хто нападав.
Усіх карних злочинців та непевних осіб полуботківці охоче погоджувалися ви-
дати, оскільки самі не хотіли, щоб ті були серед них; і як тільки буде дана згода йти
на фронт полком, то на другий же день вони виступлять, не чекаючи технічного об-
лаштування131
. Генерал Л. Кондратович, котрий долучився до переговорів, повідомив,
що К. Оберучев дав розпорядження вжити найрішучих заходів і силою примусити
полуботківців іти на фронт. На виконання цього розпорядження до Грушок послано
військо з гарматами, зокрема кірасирів 2-го саперного батальйону і курсантів підго-
товчої школи прапорщиків132
.
В. Винниченко і Л. Кондратович зараз же поїхали до К. Оберучева з проханням
не застосовувати зброї, а зачекати до 12 години ранку 8 липня, коли вони сподівалися
на відповідь із Петрограда. Така відстрочка, на їх думку, не пошкодить, і на другий 146
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
день полуботківців можна буде так само втихомирити, визнавши їх полком, або при-
мусивши їх силою скласти зброю.
Такого ж змісту телеграму В. Винниченко відразу ж направив по прямому про-
воду Тимчасовому уряду. Та К. Оберучев відмовився відмінити своє розпоряджен-
ня, посилаючись на те, що спинити війська, які уже вирушили і незабаром будуть у
Грушках, неможливо.
Після цієї звістки переговори були припинені і делегати-полуботківці, переконав-
шись, що Генеральний Секретаріат і Генеральний військовий комітет нічого вже не
зможуть вдіяти, повернулися до Грушок, щоб запобігти можливій провокації та умо-
вити солдатів скласти зброю. Однак делегати зазначили, що хоча вони не бажають
кровопролиття, але не мають і наміру здати зброю К. Оберучеву, а лише Центральній
Раді
133
.
На двох автомобілях разом з делегацією полуботківців до Грушок поїхали від Ге-
нерального Секретаріату І. Стешенко та Б. Мартос з метою, щоб до прибуття посла-
ного К. Оберучевим війська умовити полуботківців скласти зброю не перед зброй-
ною силою останнього, а перед моральним авторитетом Центральної Ради. Але там
уже розпочалася стрілянина.
Різні джерела по-різному визначають ініціаторів сутичок. Та, очевидно, за тих
обставин це вже було непринципово. Адже одна збройна сила йшла на іншу, і тут
найменший конфлікт відразу ж закінчувався застосуванням зброї. А в результаті вби-
то чотирьох солдатів-грушківців, поранено трьох кірасирів і двох курсантів134
. Де-
легатам від Генерального Секретаріату з великими труднощами вдалося вгамувати
пристрасті. При цьому довелося ще раз посилати гінця до К. Оберучева (цим гінцем
був Б. Мартос) і відмовити його від виконання наказу про арешт всіх офіцерів-полу-
ботківців.
Врешті-решт в обстановці напруженого, та все ж спокою полуботківці надвечір
стали здавати зброю солдатам полку ім Б. Хмельницького135
. Лише до «Арсеналу»
було відправлено 14 возів, наповнених конфіскованою зброєю136
.
8 липня 1917 р. Генеральний Секретаріат заслухав повідомлення І. Стешенка і
Б. Мартоса про переговори з полуботківцями в Грушках 7 липня і про здачу полу-
ботківцями зброї полкові Б. Хмельницького. Генеральні секретарі заявили, що, на їх
думку, при відправці полуботківців на фронт їм слід видати посвідчення, в якому б
зазначалося, що Центральна Рада визнає їх полком ім. Полуботка і буде клопотатися
про затвердження полку урядом137
. І. Стешенко доповів про умови, на яких полубот-
ківці згодилися віддати зброю:
«1) Полк Ц. Р. визнає на папері і буде настоювати перед міністром і Ген. Штабом
про затвердження полку; 2) Рада дає прапора; 3) Начальники остаються теперішні
при полку і Ц. Р. буде клопотатись про їх затвердження (крім тих, проти затверден-
ня котрих будуть подані важні причини); 4) З ешелонами одправляються члени Ц. Р.
для одстоювання прав признаного полку; 5) Обмундирування видається до посадки;
6) До посадки робиться пильний огляд козаків, через те що між козаками є багацько
хворих; 7) Ц. Р. береться клопотати про жалування для козаків з 1-го червня; 8) При
ешелонах повинна бути організована медична допомога; 9) Зброя, яка єсть при полку, 147
ІІ. РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЗЛЕТ
віддається по наказу Ц. Р.; 10) Козаки видають всіх уголовних, видачі яких буде до-
магатись прокурор».
138
Далі В. Винниченко доповів про незгоду начальника кабінету військового мініс-
терства присвоїти полуботківцям назву, якої вони домагаються. Таку назву, як ні до
чого не зобов’язуючу, можна було дати вже на місці. С. Петлюра доповів про заходи,
яких вжив УГВК для відправки полуботківців на фронт, в український корпус.
Генеральний Секретаріат ухвалив:
1. «Видати полуботківцям таке свідоцтво: 1. Ц. Р. цим посвідчує, що після того, як
 
Наші Друзі: Новини Львова