Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 26 листопада 2020 року
Тексти > Тематики > Історична

Винниченко і Петлюра - політичні портрети революційної доби

Переглядів: 167766
Додано: 01.03.2011 Додав: Крістоферсен  текстів: 90
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
Сканував: Крістоферсен
старшинських шкіл, в які приймались би свідомі політично й соціально українські 262
ІV. ЗОРЯНІ ГОДИНИ
робітники й селяне. До випусків з цих шкіл офіцерів призначати з унтер-офіцерів.
А крім усього ввести в армію інститут політичних комісарів.
Ці внесення зустріли явну, гостру неприхильність з боку Головного Отамана
С. Петлюри. Навіть протест, що Директорія вмішується в військові справи, хоче на-
садити в армії большевизм, внести розклад у неї. Запротестували й инші неголовні,
але по суті, може, й більш головні, ніж «Головний» отамани»24
.
Поступаючись настійливим вимогам Голови Директорії, отамани в певний мо-
мент, здавалося, пішли на поступки, погодилися з пропозицією В. Винниченка, на-
справді цілком саботуючи її. Отже, «фізична сила, військо лишалось у руках елемен-
тів, які або не розуміли революції, або були явними контрреволюціонерами й навіть
контр-українцями»25
.
Звичайно, така оцінка провідників не лише війська, а й, по суті, тих, від кого зале-
жала доля подальшого політичного курсу, дуже відповідальна, багато в чому ключова
для розуміння процесів, що наповнювали життя України в той період.
Голова Директорії скрушно визнає, що вся система військової влади свідомо ви-
будовувалася Головним Отаманом і його оточенням так, щоб над ними не було ніяко-
го політичного контролю26
.
«От ця безконтрольність, самодержавність влади, цівільної й військової, була
основною, початковою нашою бідою. Це була й свідома, й несвідома наша контррево-
люція, яка, користуючись обставинами, захоплювала всю владу й одтирала від неї
революційні елементи, не допускаючи над собою їхнього контролю ні в якій формі,
а особливо в формі рад»27
.
Відповідальність за виникнення такої ситуації, яку можна назвати ще початками
режиму отаманщини, об’єктивно лягала на головного з отаманів – на С. Петлюру.
До нього ж зверталися і рятівні погляди. Адже забезпечити сприятливі умови для
втілення в життя будь-якої національно-державницької моделі могла лише дієздатна
армія. Стан практично повного ворожого оточення вимагав рішучих дій у сфері вій-
ськового будівництва.
До сформованого 26 грудня 1918 р. уряду В. Чеховського С. Петлюра не ввійшов
(виконуючим обов’язки військового міністра було призначено генерала О. Осецько-
го). І сам С. Петлюра, й інші тогочасні діячі й бачили, й відчували, що масштаб мі-
ністра він переріс. Його реальна влада у всіх галузях військового будівництва була
необмеженою. Незмірно зросла і його політична вага в керівному проводі держави.
А відтак саме від С. Петлюри визначальною мірою залежала стратегія армії УНР та
й зовнішньополітичні орієнтири держави.
***
Поряд із турботами по відродженню УНР Директорії, уряду, військовому прово-
ду треба було з найбільшою оперативністю розробити плани воєнної кампанії щодо
оборони держави. Що ж реально могла протиставити Директорія супротивникам,
які збройно виступили проти неї? Дієва Армія УНР, чисельність якої в апогеї анти-
гетьманського повстання сягала 100 тисяч (зустрічаються непідтверджені дані й про
300 тисяч), наприкінці грудня перебувала у стані бродіння і розкладу. Створена пере-
важно з селян-добровольців, під впливом радянської агітації, вона почала виходити 263
ІV. ЗОРЯНІ ГОДИНИ
з-під контролю армійського командування і становити навіть певну загрозу для самої
Директорії. Інформаційне бюро армії УНР у грудні 1918 р. доповідало про поши-
рення більшовицьких настроїв серед козаків Дніпровської і Чорноморської дивізій,
дислокованих у Києві.
Такі ж тенденції дедалі виявляли себе і серед вояків інших гарнізонів та місцево-
го населення на Харківщині, Катеринославщині і Чернігівщині
28
. Взагалі, на цей час
уже було ухвалене рішення, згідно з яким Дієва армія мала існувати тимчасово. Лише
кращі її кадри і технічне майно планувалося включити до складу нової регулярної
армії, яку передбачалося створити у січні–лютому 1919 р.
29
Між тим, ситуація, на погляд військового командування, вимагала негайних дій.
30 грудня 1918 р. Головному Отаману С. Петлюрі була подана письмова доповідь –
чи не найперший аналітичний документ на адресу державного проводу УНР, роз-
роблений в оперативному управлінні штабу Дієвої армії (так офіційно почали імену-
вати республіканське повстанське військо). Кілька його примірників зберігається у
фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України
у фонді Головного управління Генерального штабу Армії УНР. Його стислий зміст
подається лише у праці М. Капустянського «Похід Українських армій на Київ–Одесу
в 1919 році», що вийшла у 1921 р., і, з невідомих причин, ніколи пізніше не залучався
до наукового обігу та аналізу. Між тим, сформульовані в ньому підходи, висновки,
практичні рекомендації, очевидно, носили фундаментальний характер і зіграли не
меншу роль, аніж згадана Декларація Директорії від 26 грудня 1918 р., при виро-
бленні політичним і військовим проводом УНР стратегічного курсу держави, при
виборі зовнішньополітичних орієнтирів і пріоритетів боротьби, довгий час, судячи
з усього, були відправними в практичних тактичних розрахунках. Документ цей має
назву «Становище на фронтах і міри, необхідні для захисту України». Гадається, він
заслуговує на те, щоб відтворити його ключові положення. Починається документ з
оцінки ворожих сил: « 1. Ворог:
а) з півночі і сходу з фронту Куп’янськ, Новозибків і Лунінець більшовики ве-
дуть наступ на Україну з метою захопити Київ і установити свою владу на Україні і
використати наші сили і засоби для боротьби з державами Згоди, добровольцями та
Доном;
б) з південного заходу ведуть операції польські війська з метою заволодіти Схід-
ною Галичиною, а також, можливо, з претензіями на Волинь і Поділля;
в) з півдня ми тримаємо фронт проти добровольчих частин і держав Згоди;
г) нарешті, ми маємо кордон з Доном і Кримом.
Безумовно, справитися з усіма ворогами Україна не зможе, виходячи зі стану на-
ших збройних сил. Треба визначити наші сили, вибрати головного противника, з ін-
шими налагодити стосунки»30
.
Далі в документі оцінюються військові потенції УНР:
«2. Наші сили:
Складаються з двох нерівноцінних елементів: Галичан і Дніпровських українців.
Галичани:
а) Січові Стрільці – добрий бойовий елемент;264
ІV. ЗОРЯНІ ГОДИНИ
б) сили, організовані в самій Галичині з демобілізованих козаків Австрійської
армії і призваних тепер – досить певний елемент, їх можна вжити як проти поляків,
так і в боротьбі з більшовиками. Велику енергію і стійкість виявляють галичани в
боротьбі проти поляків.
Дніпровські українці:
а) досить добре організовані частини (Сірожупанники та інші), тільки не всі;
б) зібрані по мобілізації – найбільш чисельний елемент, не певний в боротьбі з
більшовиками»31
.
Крім підрахунку тих військових формувань, на які могла розраховувати УНР, їм
давалася і якісна характеристика. Особлива увага зверталася на позиції, настрої ос-
новної частини учасників повстанського руху – селянства. За оцінкою авторів доку-
мента, воно «піднялось з великим ентузіазмом і стало в ряди військ Директорії проти
Гетьмана, поміщиків і німців. Більшість селянства повстала, головним чином, по со-
ціальним мотивам і лише частина його керувалася сильним національним почуттям.
Скинувши ненависних німців і Гетьмана, що їм допомагав отримати землю – девіз
селянства.
Чи бажає селянство і робітнича маса самостійності в чистім виді? На це запитання
з великим жалем можна відповісти – ні. Лише найбільш свідома меншість захоплена
національною ідеєю. Остання маса бажає співробітництва з Московією. Безумовно,
на умовах не підлеглості, а конфедерації з нею. Це – найголовніша думка селянства і
робітництва і з цим необхідно рахуватись, як би не було боляче це для ідейних керів-
ників національного відродження.
 
Наші Друзі: Новини Львова