Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 28 січня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Дитяча

Чарівне слово

Переглядів: 4802
Додано: 19.11.2012 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
<
1
>
Переклад Марії Аввакумівни Познанської
ЧАРІВНЕ СЛОВО

Маленький дідусь з довгою сивою бородою сидів па лавці і парасолькою креслив щось на піску.
— Посуньтесь,— сказав йому Павлик і сів скраєчку. Дідусь посунувся і, глянувши на червоне, сердите обличчя хлопчика, запитав:
— З тобою щось скоїлося?
— Ну й нехай! А вам хіба що? — покосився на нього Павлик.
— Мені то байдуже. А ось ти щойно галасував, плакав, сварився з кимось...
— Ще б пак! — сердито буркнув хлопчик.— Я скоро зовсім утечу з дому.
— Втечеш?
— Утечу! Через одну Оленку втечу.— Павлик стиснув кулаки.— Я зараз її мало не відлупцював. Жодної фарби не дає! А у самої он скільки!
— Не дає? Пусте, через це тікати не варто.
— Не лише через це. Бабуся за одну морквину з кухні мене прогнала... просто ганчіркою, ганчіркою...
— Дурниці! — сказав дідусь.— Один насварить, другий пожаліє.
— Ніхто мене не жаліє! — вигукнув Павлик.—Брат на човні їде кататися, а мене не бере. Я йому кажу: «Візьми краще, все одно я від тебе не відстану, весла поцуплю, сам у човен залізу!»
Павлик стукнув кулаком по лавці. І раптом замовк.
— Отже, не бере тебе брат?
— А чого це ви все питаєте? Дідусь розгладив довгу бороду.
— Я хочу тобі допомогти. Є таке чарівне слово... Павлик роззявив рота.
— Я скажу тобі це слово. Але запам'ятай: говорити його треба тихим голосом, дивлячись прямо у вічі тому, з ким розмовляєш. Запам'ятай — тихим голосом дивлячись прямо у вічі...
— А яке слово?
Дідусь нахилився до самісінького вуха хлопчика. М'яка борода його торкнулася Павликової щоки. Він прошепотів щось і голосно додав:
— Це чарівне слово. Але ти не забудь, як треба говорити його.
— Я спробую,— усміхнувся Павлик,— я зараз же спробую.— Він схопився і побіг додому.
Оленка сиділа за столом і малювала. Фарби — золені, сині, червоні — лежали перед нею. Побачивши Павлика, вона в цю ж мить згребла їх у купу й накрила рукою.
«Обдурив дідусь! — з досадою подумав хлопчик.— Хіба така розуміє чарівне слово!..»
Павлик боком підійшов до сестри і смикнув її за рукав. Сестра оглянулася. Тоді, дивлячись їй у вічі, тихим голосом хлопчик попросив:
— Оленко, дай мені одну фарбу... Будь ласка... Оленка здивовано підвела на нього очі і збентежено
промурмотіла:
— Я-ку тобі?
— Мені синю,— боязко сказав Павлик.
Він узяв фарбу, потримав її в руках, походив з нею по кімнаті й віддав знову сестрі. Йому не потрібна була фарба. Він думав тепер тільки про чарівне слово.
«Піду ще до бабусі. Вона саме куховарить. Прожене чи ні?»
Павлик відчинив двері в кухню. Бабуся знімала з дека гарячі пиріжки. Онук підбіг до неї, обома руками повернув до себе червоне, зморшкувате бабусине лице, подивився їй у вічі й прошепотів:
— Дай мені шматочок пиріжка... будь ласка. Бабуся випросталась. Чарівне слово так і засяяло в кожній її зморшці, очах, усмішці.
— Гаряченького... гаряченького захотів, голубе мій! — примовляла вона, вибираючи найкращого, рум'яного пиріжка.
Павлик підстрибнув на радощах і розцілував бабусю в обидві щоки.
«Чарівник! Чарівник!» — говорив сам до себе, згадуючи дідуся.
За обідом Павлик сидів принишклий і прислухався до кожного братового слова. Коли брат сказав, що поїде кататися на човні, Павлик поклав руку йому на плече і тихо попросив:
— Візьми мене, будь ласка.
За столом одразу всі замовкли. Брат звів брови й усміхнувся.
— Візьми його,— раптом сказала сестра.— Хіба тобі важко?
— Та чому б і не взяти? — усміхнулась бабуся.— Авжеж візьми.
— Будь ласка,— повторив Павлик.
Брат голосно засміявся, поплескав хлопчика по плечу, скуйовдив йому чуба.
— Ой ти, мандрівник! Ну, гаразд, збирайся! «Допомогло! Знову допомогло!»
Павлик вискочив з-за столу й побіг на вулицю.
Та в сквері дідуся вже не було. Лавка була порожня, і тільки на піску лишилися накреслені парасолькою незрозумілі знаки.

 
Наші Друзі: Новини Львова