Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 14 квітня 2021 року

Сім

Переглядів: 31248
Додано: 22.10.2009 Додав: Susy  текстів: 8
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: Susy Джерело: Олійник Б. Вибрані твори. - К.: 2005.
Борис Олiйник
ПОЕМИ
СIМ

ВIКТОРУ КIБЕНКУ
МИКОЛI ВАIЦУКУ
ВАСИЛЮ IГНАТЕНКУ
МИКОЛI ТИТЕНКУ
ВОЛОДИМИРУ ТИЩУРI
ВОЛОДИМИРУ ПРАВИКУ
(Мов з козацъкого реєстру,
Чи не правда?)...
І всi шестеро — пожежники,
Тiльки сьомий,
ВОЛОДИМИР ШЕВЧЕНКО, —
Кiнорежисер…
Де ви тепер,
Матерiв своїх дiти,
Колисаєте сон?
…Вдарило в очi свiтло,
Яснiше тисячi сонць

1
Струсонуло цiлим свiтом.
В Страхолiссi перед свiтом
Брязнув дуб тисячолiтнiй —
Охнула земля.
Тiльки — пилу мертва хмарка,
Та ще крук зловтiшне каркнув:
— От i всi кiнцi,
Хлопцi-молодцi!
Самоїли дух i тiло,
доки й корiнь переїли! — І регоче, гад.
Аж мороз — до п’ят.

Дзьоб нацiливши, мов жерло,
Карка: — Ну, нарештi зжерли —
Та не просто дуб
На криничний зруб,
А тисячолiтнiй символ,
Пiд яким щодня мiсили
Для дiтей казки:
«Ми, бач, козаки!»

А тепер вже дiло часу —
Розжувать i стовбур в масу,
Щоб i знак погиб,
І — вперед, углиб:
Позаяк струбили жертву,
Саме час наспiв
Одне одного дожерти
Під застольний спiв.

Слава Богу зуби добрi
(Як-не-як, а й корiнь дроблять):
На здоровля — їж,
Тiльки чимскорiш,
Щоб, дивися, кляте плем’я
Не взялося їсти землю...
І регоче, гад,
Аж мороз — до п’ят.

— Дай-но, — карка, — свiте, сили
Дожувать їм врештi символ
І себе самих — без солi,
Щоб земля їх не носила.
Порятуй нас, доле,
Вiд цiєї поторочi,
Хай самих себе поточать
Шашiллю до пiр’я,
Щоб на цьому свiтi
Хоч зостались звiрi!

Я кажу йому:
— Чи так же
Завинився рiд наш, враже!
Люди ж ми таки.
Ну... не козаки,
Але щось i ми робили,
А не тiльки пхали рило
До масних корит.

Щось i ми намудрували
А поглянь: летить
За космiчнi перевали
Син землi.
Живий.
Не робот!
Вiн же, гад, поляскав чобiт,
В зуби —
Сигарету.
Рiже:
— В космос чи до чорта,
Тiльки — чимскорiше, щоби
Вас змело з планети,
Як страшнi хвороби!

Вашi чола розпад мiтить,
Ви себе як бiовид
Вичерпали з тої митi,
Коли в генах,
як бандити,
Скальпелем лишили слiд.

Коли гуси («гуси бiлi-i-i!»)
Спритний геноiнженер
Перевiв з краси
в дебiлiв, —
I поперли в свiт наш бiлий
Ордн тлустих ненажер,

Коли ти в зерно природи
Увiгнав по лiкоть шприц,
Щоб нагодувать народи
Хлiбом збочених пшениць.
Що ж, возрадуйся тепер:
М’ясо
з вилупкiв дебелих,
Хлiб iз хворого зерна
Доти їли,
що в дебiлiв
 
Наші Друзі: Новини Львова