Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 23 листопада 2020 року
Тексти > Жанри > Поема

1963,1991 / Зі збірки «Дівчині без країни» :

Лови на однорога

Переглядів: 3975
Додано: 30.07.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
ЛОВИ НА ОДНОРОГА

Поема-ґротеск, написана під враженням середньовічних ґобеленів у музеї “Манастирі” в Нью-Йорку.


1. ОДНОРІГ БІЛЯ ФОНТАНУ

Кінь, чи козел, чи анциболот
у своїм однім розі, неначе в шапці кльовна,
з загадковою, навіть по смерті, усмішкою,
він радо віддає свою чужість провесні світу.

Біля замовного фонтану буття
дозволяє собі на всякі веселі витворки, —
лев, олень, голуб і леопард
приязно дивляться на його дивну гру.

Він один знає тайни і сни птахів,
і в жмурах уміє читати неба блакитне майбутнє:
в його крові щомить народжуються світи,
а в очах горить сліпуча рана любови.


2. ПОЧАТОК ЛОВІВ

Населення занепокоїлось:

“Одноріг? В нашому садочку?
В веселій грі з тигром і голубом?
Ховайте дітей! Бережіться виродка!”

“Що робити, що діяти?” —
залепетав безпорадно король.

“Вбити його!” —
заторохтіли астрологи.

“Вбити його!” —
замимрили ворожбити.

Зашамкали книжники:
“Вбити його!
Хай на його смерті зацвіте висока людська мисль!”

“Айяйяйяйяйяй!” —
залопотів клопітливо король.

Зашуміли князі —
митар і сутенер,
лицемір і махляр:

“Вбийте однорога,
принесіть в жертву нам!

Вже-бо набридли
смажені відьми,
єретик жарений”.

І народ заспівав:

“Співати будем,
пута забудем,
славу здобудем!

Спаліть на капищі,
принесіть в жертву нам!”

“Vox populi — vox Dei”, —
кмітливо буркнув король.

Сплеснули в долоні облесники,
затривожились брезклі благочестивці,
стиснули побожно карбункули,

наділи замшілі барми, ржавілі кольчуги,
нав’ючили злобою соколів і собак —
своєю злобою, собою, —

і йдуть на однорога великою війною.


3. ПІСНЯ : ДІВА ЗАМАНЮЄ ОДНОРОГА

Ой, пізнали мужі
пристрасті однорога:
посилають до нього
найрозкішнішу з дів.

Бережись, однороже!
В неї в серці — безптиччя,
хтива хитрість в обличчі,
а в очах — самолови.

Не заплутуй в ворожі
ткані серця поліття,
тільки в плетиво віття,
тільки в сіті садів.

З птицею подружи,
золотий однороже, —
лиш вона вчути зможе
пісню рідної крови.


4. ОДНОРІГ УМИРАЄ

Прив’язали білозора на ланцюг золотий,
закували в нашийник з бірюзи,
саджений лазулітами та лживими словами.
Обгородили його огорожею
з шансонеток жадібних, з нажитків, з жетонів,
і він почав розуміти людей.

Перед ним лицедіяло їхнє кохання:
біржа білих рук, торг розкритих ротів,
спазма прощання і фосфоричне тіло самотности.
Перед ним довершилося їхнє страждання:
пламениста Сліпучість у сухому кущі.

Там, де колись були квіти і звірі, —
стирчали чорні руїни дому.
 
Наші Друзі: Новини Львова