Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року

1976,1983,1991 / З поеми «Подорож з учителем» (фрагменти) :

20. – “І знову тяжко задихалась ніч”

Переглядів: 1995
Додано: 26.07.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
20.

І знову тяжко задихалась ніч
тривогою і випаром розлуки,
і знов гестапо било гонталі
у мозок гетта, знов на бруку

місило глей на стогоні людей
і грисом вибухів засипало квартали,
мов дріжджі, ненависть росла в серцях
і злобою по обрій розпухала.

Із кожним пострілом чиясь душа,
мов камінь, падала в долину Авраама,
здирав живим подобу людську страх,
і крик крізь мури виростав стовпами.

Я рано відіслав безсонну ніч
і вибрався до церкви Миколая,
але учителя у храмі не було,
лиш тиша черствіла в святих-святая.

То я повів по мертвих вулицях
свою журу, вишивану у квіти,
аж під криницею Соб’єського нараз
на Колійовій вулиці помітив,

як до асфальту тілом приросла
з гебрейським профілем забита жінка,
розкинувши по світі рамена,
а збоку плакала її торбинка:

коралями, шпильками і теплом
малих прикрас жіночої природи.
Учитель мій навколішках стояв,
збираючи минуле свого роду,

збираючи розбиту на куски
німецьким пострілом жіночу чашку,
жіночі очі, мозок і думки,
зав’язані в густу червону стяжку,

що кров’ю випливала з голови
і скаргою текла в мою свідомість.
Дочко Ізраїля, прамати, прасестро!
Нехай відкриються долоні незнайомі,

і хай знеможені нетліннощі твої
приймуть в полотна благости і ласки,
хай розплітають лагідні пісні,
як коси голубої казки.

Дочко Ізраїля, спочинь навік,
хай буде вічність добра й голублива,
і я тебе колись зустріну потойбік,
щоб гоїти минуле нещасливе.

 
Наші Друзі: Новини Львова