Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 16 січня 2021 року

Балада про Мазепу

Переглядів: 5047
Додано: 02.05.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
<
1
>
Бертольт Брехт
БАЛАДА ПРО МАЗЕПУ

Перекладач: Л.Череватенко

Тією ж уздою, що твердо тримав він завше,
Його прив'язали до спини його ж таки румака, -
Той гнівно шарпнувся, рідні простори згадавши
І заіржавши, цькований, в темряву поскакав.

Так його прив'язали, аж огирю біль звірячий
Не дозволяв спинитись ані на хвилю одну,
Ще й так, що він анічого, крім неба, не бачив,
Яке вороним стало, ширшим, дальшим за далину.

Як вірна дружина, огир за ним побивався.
Від навісної зграї рятував його, ніс навпрямки, -
Він судомно пручався, лихих ворогів жахався,
Повіддя глибше вгризалось у кровоточиві боки.

Ввечері незвичайно вигравала небесна чара:
Птаство чуже, вороння і коршаки навздогін
За ним безмовно пливли, як розворушена хмара -
Згори вони пантрували задиханий гін.

Три дні коняка несла його знавісніло,
Нестямно іржала до вічних начал.
Де небо швидше тьмяніло й ясніло.
Де безмір неба - непідвладний очам.

Три дні - мерщій, хутчій, щодуху, щосили,
Немов три вічності вмах, прожогом промчав,
Де небо швидше тьмяніло й ясніло,
Де безмір неба - непідвладний очам.

Три дні він смерті благав, просив, наче раю.
І в небо злетіти не міг, не потрапив з трави.
І птаство дике чатувало, коли він сконає,
Розпачливо кружляло над стервом живим.

Три дні, аж поки йому не послабилось путо,
Між небом зеленим і попелиськом трави.
Гей, сварилося вже, скублось, билося люто
Вороння й коршаки над стервом живим.

Він гнав прудкіше - вони за ним, наче горе,
Кричав гучніше - кричали вони, як один.
Заступаючи сонце і заступаючи зорі,
Пантрували вони його задиханий гін.

Три дні, а тоді сталось те, що бути й повинно:
Небо мир дарувало, мовчання дала земля, -
Він вимчав таки, одуривши гонитву невпинну,
З конем і степом, з мовчанням і довготерпінням.
Коршаки і небо знайшлися десь опісля.

Три дні він мчав крізь суцільні світанки і смерки,
Вже йому й не боліло, до того безсилий зробивсь,
Аж поки, знеможений, не врятувався верхи
Та, ніби до сховку, до забуття не прибивсь.

 
Наші Друзі: Новини Львова