Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 15 жовтня 2019 року
Тексти > Жанри > Детектив

твори з Шерлоком Холмсом :

Собака Баскервілів

Переглядів: 129424
Додано: 03.01.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 4 Відгуки 1
Джерело: http://www.ukrlit.vn.ua
СОБАКА БАСКЕРВІЛІВ



Любий Робінсоне!

Задум написати цю невеличку повість вперше виник у мене після того, як Ви розповіли мені легенду, що існує в західній частині Англії. За це, а також за допомогу, яку Ви надали мені в процесі роботи над нею, прийміть мою величезну вдячність.

Щиро Ваш

А. Конан Дойл



Розділ 1

МІСТЕР ШЕРЛОК ХОЛМС

Містер Шерлок Холмс, який вставав, як правило, дуже пізно, за винятком тих досить численних випадків, коли не лягав спати зовсім, сидів за столом і снідав. Я стояв на килимку біля каміна й крутив у руках ціпок, що його напередодні ввечері забув наш відвідувач. Це був гарний, з чималою головкою, дебелий ціпок — з тих, що відомі під назвою «ломака». Під головкою ціпок охоплювало срібне кільце завширшки майже в дюйм. На ньому було вигравірувано: «Джеймсові Мортімеру, Ч.К.Х.Т., від його друзів по ЧКЛ» і рік «1884». З такими ціпками-палицями — показними, масивними й надійними — мали за звичай ходити старомодні домашні лікарі.

— Ну, Вотсоне, що ви про нього думаєте?

Холмс сидів до мене спиною і не міг мене бачити.

— А звідки ви знаєте, що саме я роблю? Можна подумати, ніби у вас на потилиці є очі.

— Ну, в усякому разі я маю перед собою добре начищений срібний кавник,— відповів він.

— І все ж таки, Вотсоне, що ви думаєте про ціпок нашого відвідувача? Оскільки нам не пощастило зустрітися з ним і ми не знаємо, з чим він до нас приходив, цей випадковий сувенір нам дуже придасться. Ну, що ви скажете про того чоловіка, оглянувши його ціпок?

— Мені здається,— почав я, наслідуючи, скільки міг, метод свого товариша,— цей доктор Мортімер — процвітаючий, середнього віку лікар, до того ж він людина шанована: адже цей подарунок — знак поцінування від тих, хто його знає.

— Добре! — мовив Холмс. — Навіть чудово!

— Я також схиляюся до думки, що він, очевидно, лікар сільський і йому доводиться, відвідуючи хворих, багато ходити пішки.

— А це чому?

— Тому що ціпок, колись дуже гарний, тепер страшенно подряпаний, його просто важко уявити в руках міського лікаря. Товстий залізний наконечник геть стерся, а це означає, що доктор Мортімер сходив безліч доріг.

— Цілком логічно! — похвалив Холмс.

— Потім знову ж «від друзів по ЧКЛ». Мені уявляється, вони мають стосунок до мисливства, літери «КЛ» — це якийсь місцевий мисливський клуб, його членам він, можливо, надавав лікарську допомогу, а вони, в свою чергу, зробили йому маленький подарунок.

— Ви, Вотсоне, справді перевершили самі себе,— сказав Холмс, відсовуючись від стола і закурюючи сигару. — Не можу не сказати вам, що в усьому, написаному вами про мої скромні досягнення, ви постійно применшуєте свої власні здібності. Можливо, ви не світите самі, але ви є провідником світла. Деякі люди, не вирізняючись якимсь особливим талантом самі, володіють здатністю стимулювати його в інших. Повинен признатися вам, дорогий друже, я вам чимало заборгував.

Таких слів він мені ще ніколи не казав, і я мушу зізнатися, що вони були для мене надзвичайно приємними, бо його байдужість до мого захоплення ним і до моїх спроб широко розголосити методи його роботи часто боляче зачіпала моє самолюбство. Крім того, я відчув гордість, подумавши про те, що якоюсь мірою вже опанував його систему, бо ж застосував її на ділі і здобув його схвалення. Але тут Холмс узяв у мене ціпок і кілька хвилин розглядав його неозброєним оком. Потім, помітно чимось зацікавившись, відклав сигару, підійшов з ціпком до вікна і знову заходився розглядати його крізь збільшувальне скло.

— Цікаво, хоч нічого особливого немає,— сказав він, повертаючись на своє улюблене місце в кутку дивана. — Безперечно, ціпок про дещо говорить. Він дає нам підстави для кількох умовиводів.

— Хіба я чогось не помітив? — трохи зарозуміло спитав я . — Я впевнений, що нічого важливого від мене не сховалося!

— Боюсь, мій любий Вотсоне, більшість ваших висновків помилкова. Коли я сказав, що ви стимулюєте мене, то, щиро кажучи, мав на увазі одне: спостерігаючи ваші помилки, я іноді виходив на правильний шлях. Але зараз ви не в усьому помиляєтесь. Наш відвідувач, немає сумніву, практикує не в місті, а в сільській місцевості. І він справді багато ходить.

— Отже, я мав рацію.

— Тільки в тому, що ви сказали.

— Але ж це все!

— Ні, ні, мій любий Вотсоне, не все, аж ніяк не все. Наприклад, я схильний припустити, що подарунок лікареві могла зробити лікарня, а не якийсь мисливський клуб, бо якщо букви «ЧК» стоять перед «Л», що означає «лікарня», то напрошується слово «Чарінг-кроська».

— Мабуть, ваша правда.

— Це припущення — найвірогідніше. І якщо ми візьмемо його за робочу гіпотезу, то одержимо новий матеріал для відтворення особи нашого відвідувача.

— Добре, які ж подальші висновки можна зробити, припустивши, що літери «ЧКЛ» означають «Чарінг-кроська лікарня»?

— Хіба вам нічого не спадає на думку? Ви ж знайомі з моїм методом. Застосуйте його!

— У мене тільки один висновок: наш відвідувач, перш ніж поїхати в село, практикував у місті.

— Мені здається, ми могли б піти трохи далі. Подивіться на ситуацію ось під яким кутом зору: з якої нагоди найімовірніше йому було зроблено такий подарунок? Коли у його друзів з'явилося бажання виявити йому цей спільний знак своєї прихильності? Очевидно тоді, коли доктор Мортімер пішов з лікарні, щоб розпочати приватну практику. Ми знаємо, що йому зробили подарунок. І ми думаємо, що він поміняв роботу в міській лікарні на сільську практику. Отже, хіба ми припустимося аж занадто великого перебільшення, вважаючи, що подарунок йому зроблено саме з нагоди цієї події?

— Таке цілком можливе.

— Тепер зважте й на те, що він не міг бути в штаті лікарні, бо місце там може одержати тільки лікар з солідною лондонською практикою, а такий лікар навряд чи подався б у село. Тоді ким же він був? Якщо він працював у лікарні й не входив у її штат, то він міг бути тільки інтерном, який живе при лікарні, а це не набагато більше, ніж студент останнього курсу. Пішов же він з лікарні п'ять років тому — дивіться дату на ціпку. Таким чином, любий мій Вотсоне, ваш солідний літній домашній лікар тане в повітрі, а натомість з'являється молодик років під тридцять — приємний, нечестолюбний, неуважливий і з улюбленим собакою, про якого я можу сказати, що він більший від тер'єра і менший від англійського дога.

Я недовірливо засміявся, а Шерлок Холмс відкинувся на спинку дивана, пускаючи до стелі маленькі хисткі кільця диму.

— Щодо останнього твердження, то тут вас ніяк не пере

вірити,— сказав я , — але деякі відомості про вік цього чоло

віка і його професійну кар'єру знайти не важко.

Я взяв з своєї маленької книжкової полиці «Медичний довідник» і знайшов потрібне прізвище. Там виявилося кілька Мортімерів, aле я зразу знайшов того, хто міг бути нашим відвідувачем. Потім уголос прочитав таке:

— «Мортімер Джеймс, член Королівського хірургічного товариства з 1882 року, Грімпен, Дартмур, графство Девоншір. З 1882 по 1884 старший хірург Чарінг-кроської лікарні. Лауреат премії Джексона з порівняльної патології за роботу «Чи є хвороба атавізмом?». Член-кореспондент Швед-ського патологічного товариства. Автор статей «Деякі ано-мальності атавізму» («Ланцет», 1882), «Чи прогресуємо ми?» («Вісник психології», березень, 1883). Сільський лікар парафій Грімпен, Торслі і Хай-Берроу».

— Жодної згадки про мисливський клуб, Вотсоне,— з лукавою посмішкою мовив Холмс,— зате сільський лікар, як ви тонко підмітили. Мої припущення блискуче підтвердилися. Що ж стосується прикметників, то, наскільки пам'ятаю, я вжив такі: приємний, нечестолюбний, неуважний. На досвіді я переконався — на цьому світі тільки приємним людям роблять прощальні подарунки, тільки нечестолюбні міняють лондонську кар'єру на роботу в селі і тільки неуважливі залишають ціпок замість візитної картки, прочекавши вас більше години.

— А собака?

— Мав звичку носити ціпок за хазяїном. Ціпок важкий, собаці доводилось міцно тримати його посередині, а тому по колу чітко позначилось два ряди слідів від собачих зубів. Як видно з відстані між цими рядами,— а це ширина собачої щелепи,— для тер'єра, на мою думку, вона занадто, а для англійського дога не досить велика. Можливо, це... Господи Боже! Та це ж кучерявий спанієль!

Говорячи, Холмс походжав по кімнаті. З останніми словами він зупинився у віконній ніші. Голос його пролунав так переконано, що я аж здивувався.

— Мій любий друже, як ви можете бути такі впевнені в тому, що сказали?

— Все пояснюється дуже просто: цього собаку я бачу біля наших дверей, а ось і дзвінок його хазяїна. Дуже вас прошу, Вотсоне, залиштеся тут. За професією він ваш брат, і ваша присутність може мені допомогти. Ось вона, драматична мить, Вотсоне! Ви чуєте кроки на сходах, вони входять у ваше життя, і ви не знаєте, що саме вони несуть з собою — добро чи зло. Що треба доктору Джеймсу Мортімеру, людині науки, від Шерлока Холмса, спеціаліста в галузі розкриття злочинів? Увійдіть!

Вигляд нашого відвідувача здивував мене, оскільки я чекав побачити типового сільського лікаря. Це був дуже високий на зріст, худорлявий чоловік з довгим, схожим на пташиний дзьоб носом, що стирчав між гострих сірих і вузько посаджених очей, які яскраво блищали за скельцями окулярів у золотій оправі. Одягнений він був так, як і нале-жить людям його професії, але досить неохайно: в ношений сюртук і потерті штани. Хоч і молодий, але з уже зсутуленою спиною, він ішов, похиливши голову вперед і всім своїм виглядом випромінюючи доброзичливість. Як тільки він увійшов, його погляд зразу ж зупинився на ціпку, якого Холмс тримав у руках, і він з радісним вигуком кинувся до нього.

— Яка радість! — мовив він. — Я не знав точно, де його залишив — тут чи в конторі пароплавної компанії. Нізащо в світі не хотів би загубити цей ціпок!

— Це, бачу, подарунок,— сказав Холмс.

— Так, сер.

— Від Чарінг-кроської лікарні?

— Від кількох тамтешніх друзів з нагоди мого одруження.

— Гай-гай, це погано! — похитав головою Холмс.

Доктор Мортімер здивовано закліпав очима за скельцями

своїх окулярів.

— Чому погано?
 
Наші Друзі: Новини Львова