Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року
Тексти > Тематики > Навчальна

шпори з ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ

Переглядів: 4727
Додано: 17.11.2015 Додав: Нолата  
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
<
1
>
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1
1. Витоки українського музичного мистецтва. Загальна характеристика. Функції музики в епоху архаїки
1. Сигнальна
2. Обрядова магічна
3. Еститична
2. Творчий портрет Л. Ревуцького. Разом з Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Він виховав українських композиторів: М. Дремлюгу, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковського, Г. Майбороди і П. Майбороди, В. Кирейка, А. Филипенка, С. Жданова, А. Коломийця, О. Зноско-Боровського, Л. Левитова, В. Рождественського, Л. Грабовського та ін.Левко Ревуцький є автором творів великих музучних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцького дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).. Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок. Л. Ревуцьким була здійснена фундаментальна редакція, а також доповнені й оркестровані деякі номери опери «Тарас Бульба».
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2
1. Ранні форми музичного мистецтва. Обрядовий фольклор, його жанрово-інтонаційні особливості. н а р о д н о п і с е н н а творчість. На період ХVІ – першу половину ХVІІ ст. припадають великі досягнення у к р а ї н с ь к о г о м у з и ч н о г о фо л ь к л о р у . Він побутував в усній формі і дійшов до нашого часу в пізніших записах. У середовищі козацтва виник український героїчний епос – думи та історичні пісні. Вони зародилися наприкінці ХV – на початку ХVІ ст.У них відображені драматичні події, які відбувалися в Україні: спустошливі напади татаро-турецьких орд, страждання українців у турецькій неволі («Дума про Марусю Богуславку», «Плач невольників», «Про трьох братів з Азова» та ін.), а також про народну мужність та відвагу в боротьбі з ворогами («Про козака Голоту», «Про Самійла Кішку» та ін.). Виконавців дум називали к о б з а р ям и , через те що їхній спів супроводжувався грою на кобзі. Думи мали розгорнутий зміст, складну мелодичну структуру. Для дум характерний вірш вільної нерівноскладової будови. У думах немає періодичного поділу на строфи. Замість строф у думах наявні побудови, які Ф. Колесса називає уступами, або періодами. Дума зазвичай почина-ється вступною частиною, у якій описується місце події, характеризуються дійові особи. Після вступу йде розповідь. Характерною особливістю українських дум є поєднання у них епічного, ліричного та героїчного начал. У думах використовуються експресивні мелодичні звороти у верхньому регістрі: зі збільшеною секундою у низхідному русі (дорійський лад із підвищеним ІV ступенем). Зміст і с т о р и ч н и х п і с е н ь подібний до дум. Але, на відміну від дум, вони мають пісенну мелодику. Спочатку творцями й виконавцями українського епосу були учасники козацьких походів, але згодом виконання епічних творів стало професією. Виконавці епосу об’єднувалися у братства, цехи, які мали свій статут і традиції, свої школи для навчання учнів. У цьому середовищі існувала уснослухова традиція передавання дум та історичних пісень. У козацькому середовищі виникли й запальні українські танці – г о п а к та к о з а ч о к . У гопаку демонструвалася сила й спритність українського козацтва. Танці виконувалися в супроводі кобзи та бандури. Вони набули широкої популярності в Європі й увійшли в деякі західноєвропейські лютневі табулятури під назвою «chorea kozacky» (козацький танець), або козачок. У козацьку епоху зародилася й народнопісенна л і р и к а , у якій звучать мотиви любові, розлуки й туги. українського народу збереглися перекази про одну з творців ліричних пісень – Марусю Чурай. Фольклорні твори цього періоду фіксувалися дуже рідко, а передавалися від покоління до покоління, і почали систематично записуватися тільки в ХІХ – ХХ ст.
2. Творчий портрет Б. Лятошинського. (*22 грудня 1894, за новим стилем: 3 січня 1895, Житомир — †15 квітня 1968, Київ) — український композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці. Неодноразовий член журі міжнародних і всесоюзних конкурсів та активний працівник у керівних органах Спілки композиторів України і в Київській консерваторії, Лятошинський виховав нову плеяду композиторів таких як І.Шамо, В.Сильвестров, І.Карабиць, Є.Станкович. Борис Лятошинський - класик української музики XX ст. Народився 3 січня 1895 р. у Житомирі в сім'ї інтелігентів з демократичного середовища. Закінчив Київський університет (1918) та Київську консерваторію (1919). Вже 1920 р. починає викладати в Київській консерваторії, з 1935 р. і до кінця життя був її професором. Окрім того, в 1935-1938 рр. та під час евакуації (1941-1944) працював професором Московської консерваторії. Лятошинський був надзвичайно різнобічним композитором: створив дві опери (\"Золотий обруч\", \"Щорс\"), п'ять симфоній, чотири струнні квартети, два інструментальні тріо, низку симфонічних творів різних жанрів (увертюри, сюїти, балади, поеми), кантати, хори а капела, обробки народних пісень (для голосу і фортепіано, для хору), писав твори для фортепіано (\"Слов'янський концерт\", сонати, балади, прелюдії), музику до театральних постановок (\"Ромео і Джульєтта\" В. Шекспіра, \"У пущі\" Лесі Українки) та кінофільмів (\"Іван\", \"Тарас Шевченко\", \"Григорій Сковорода\", \"Іван Франко\", \"Кармелюк\" та ін.). Крім того, Борис Миколайович оркестрував опери М. Лисенка \"Тарас Бульба\" (з Л. Ревуцьким) і \"Енеїда\", Р. Глієра \"Шахсенем\" та балети. Друга й Четверта симфонії Лятошинського втілюють грандіозні драматичні колізії епохи. Доля Другої симфонії (1936) була трагічною; вона опинилася \"під забороною\". Всі відчайдушні спроби реабілітувати цей твір виявились марними, а сам композитор згодом був затаврований як \"формаліст\". Дісталося маестро й за Третю симфонію (після появи її другої редакції, 1951 р.). А загалом українські радянські енциклопедичні видання дуже не любили торкатись питання про симфонії Лятошинського: то було немовби негласне табу.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3
1. Характеристика світського мистецтва доби Середньовіччя. Для середньовічної культури характерними були м а н д р і в н і му з и к а н т и. На Русі їх називали с к омо р о х а м и .слово «скоморох», очевидно, похідне від грецького skomma – «жарт», «витівка». Скоморохи грали на гудку, гуслях та інших інструментах. Водночас, вони були танцюристами і своєрідними акторами. До них негативно ставилася церква, а разом із нею – й літописці. Це пояснюється тим, що скоморохи були учасниками язичницьких обрядів, які церква вважала гріховними. Скомороство в Україні-Русі було неоднорідним. Поряд із мандрівними групами скоморохів, які переходили з одного місця на інше і брали участь у різних обрядових дійствах, у весіллях та інших родинних святах, багато скоморохів постійно жили й служили у князів, бояр та багатих городян. Скомороство в Україні було поширене до ХVІ ст. У князівсько-придворному середовищі значну роль відігравала с в і т с ь к а м у з и к а , Князі мали придворних співців, які прославляли їх у піснях. Одним із них був гусляр Боян. Славильні пісні князям, очевидно, були досить поширеним жанром й існували ще в ХІІІ ст. На жаль, жодних записів світської музики з давньоруського придворного середовища до нас не дійшло.Більшість із музичних памяток були втрачені під час монголо-татарської навали, частих пожеж або були перевезені в інші регіони.
2. Опера М. Леонтовича «На русалчин Великдень»: історія створення, драматургія, композиція. Під час створення музики до казки \"На русалчин великдень\" Б. Грінченка, він створив хорову поему \"Льодолом\", де в образі могутньої ріки, що ламає зимову кригу, уособлює силу народу, яка змітає одвічний гніт рабства й поневолення. В той же час з'являються поеми \"Моя пісня\" (для соліста, хору і фортепіано) і \"Літні тони\". Наприкінці 1920 року музика першого акту опери була майже готова. Проте через недовгий час, у ніч з 22 на 23 січня 1921 року, робота композитора над оперою обривається. Саме тому лібретто другого й третього актів не було написане.Короткий зміст твору: в ніч перед \"русалчиним великднем\" Козак відбився од війська, заблукав у лісі й потрапив на \"русалчині луки\". Русалки розповідають про своє життя серед людей, про горе, якого вони зазнали,загадують загадки, якщо козак її не розгадає то помре. Молода русалка закохується у вродливого юнака й хоче врятувати його. Вони тікають разом, а всі русалки й \"лісові страхіття\" кидаються їм навздогін. На цьому перший акт опери кінчається. План другого й третього актів: Перша картина другої дії - хата Козака, якого названо Андрієм. Він живе разом з Шостою русалкою - Лукією (від \"русалчини луки\"). Андрій збирається на рибалку. Лукія благає не залишати її саму. Андрій просить Лукію глянути, чи не зібрались на березі його друзі - рибалки. Лукія вийшла, а в хаті з'явилась сусідка - Настя, колишня Андрієва кохана. Вона гарна й квітуча. Настя глузує з Лукії, запитує, чому вона така сумна, мов нежива, запрошує Андрія вийти до неї у вечері в садок. Андрій згоджується.Друга картина другої дії. Надворі місячна ніч. Лукія не спить, вона бачить, як Андрій цілується у садку з Настею. Дія третя. Настя співає в садку. До неї приходять хлопці й дівчата. Вона щаслива. Лукія усвідомила зраду коханого їй важко на душі. Згадавши, що сьогодні \"русалчин великдень\", вона йде до річки з надією зустріти там своїх подруг. Лукія кидається з кручі в Дніпро.
Так за планом Леонтовича мала кінчатися опера. Танашевич же пропонувала іншу кінцівку. Коли Лукія прийшла на берег - з'явилися русалки, вихопили \"зрадницю\" й потягли у воду. В другій картині третьої дії мало відбутись весілля Андрія і Насті. Проте Леонтович уважав, що весільний обряд зовсім не в характері даного сюжету. Як видно з плану, образи Лукії, Андрія, Насті дуже нагадують Мавку, Лукаша й Килину з \"Лісової пісні\" Лесі Українки. Перша та єдина дія опери Леонтовича складає в собі п'ять номерів. Вони усі цікаві не тільки своєю історичною стороною, а й гармонічним рівнем. Музична мова Леонтовича відрізняється з одного боку професійністю, різноманітністю та з іншого близкістю до народних витоків, джерел. Це прослідковується в усіх номерах незакінченої опери.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4
1. Церковна музична культура Київської Русі Особливо важливою галуззю духовно-християнськоїкультури був богослужбовий мо н о д и ч н и й (унісонний) спів. Одноголосна мелодична лінія символізувала єдність помислів і почуттів віруючих: «Хорал повинен бути одноголосним, тому, що істина єдина»1З цього часу відбувається становлення християнської Літургії (Василія Великого та Іоанна Златоуста) і починають виникати церковні жанр Тільки з VІІІ ст. поширилася так звана н е вм е н н а н о т а ц і я (від грецького neuma – буквально «кивок», а в переносному значенні – «знак»), яка була по суті напівусною нотацією. У ХІХ ст. цю нотацію назвали е кфо н е т и ч н ою («екфонус» у перекладі з грецької – «виголошення»). З кінця ХV ст. їх значення втрачається. У греко-візантії сформувався свій тип невменної нотації, яка отримала назву « п а л е о в і з а н т і й с ь к а » ., монодія продовжує еволюціонувати.., а в ХІІІ – ХІV ст. отримує назву «калофонного» співу (в перекладі з грецького «прекраснозвучного»). Такі піснеспіви виконували солісти. Були спеціальні книги, у яких записували мелізматичні піснеспіви – «Псалтикон», «Асматикон».з середини ХІІ ст. у Візантії вдосконалюється невменна система (середньовізантійська), яку вже можна відтворити. Керували церковним доместики, що в перекладі з латини означало «начальник, проводир»в особі доместика формувався хоровий диригент. В Україні-Русі застосовувалися три види безлінійної невменної нотації: екфонетична, знаменна і кондакарна. Екфонетичну нотацію використовували для мелодійного виголошення текстів Євангелія, Апостола та ін. Назва «знаменна» нотація походить від церковнослов’янського слова «знамя», що означає «знак». Монодичний спів, який записувався цією нотацією, називають знаменним.У Києві виник д а в н ь о к и ї в с ь к и й б о г о с л ужб о в и й с п і в я к в а р і а н т п р а в о с л а в н о г о с п і в у х р и с т и я н с ь к о ї ц е р к в и . Осередком розвитку духовної культури України-Русі був Києво-Печерський монастир, заснований в останній чверті ХІ ст. В добу Середньовіччя в Україні-Русі, як і в попередні ще не було диференціації на творця – виконавця – слухача. Найбільш революційним явищем у цю епоху стало запровадження писемності, а також хоч умовної, але нотованої фіксації піснеспівів. Х – ХІІ ст. відбувалося становлення професійної хорової музики на українських землях у рамках духовно-християнської культури.
2. Творчий портрет М.Леонтовича. Леонто́вич Мико́ла Дми́трович (*1 грудня 1877, Монастирок — †23 січня 1921, Марківка) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть». Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells».Основу музичної спадщини Леонтовича складають хорові мініатюри — обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними й виконуються всіма українськими хорами в Україні і діаспорі. Тематика хорових мініатюр композитора надзвичайно різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної». Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може служити народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади. В піснях-реквіємах «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Смерть» Леонтович талановито переосмислив мелодику народного плачу, використовуючи специфічне звучання окремих голосів та цілих хорових груп, застосовуючи різні хорові звукові ефекти, наприклад, спів із закритим ротом.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5
1. Тенденції розвитку української музичної культури ХIV-XVII ст. На зміну Середньовіччю в Європі прийшла культура Нового часу. На зміну сакральному світові прийшов «світ Розуму, гуманістичних ідеалів, невтоленної допитливості й схиляння перед науковим знанням». Середньовічна християнська світоглядна система в епоху Ренесансу була замінена системою у центрі якої – людина. У другій половині ХVІ ст. в українсько-білоруському регіоні монодичні церковні співи були переведені зі знаменної на п’ятилінійну нотацію, яка дає точне розшифрування кожного звука «киевское знамя», «киевская квадратная нотация». У піснеспівах Ірмолоїв простежуються різні типи мелодики: с и л а б і ч н а (на один склад тексту припадає один звук), н е в ма т и ч н а (на один склад тексту кілька звуків), м е л і зм а т и ч н а (широка розспівність складів).У київській квадратній нотації ще не виставлявся метр і тактові риски, бо не було метрично-акцентної регулярності.Але все ж таки піснеспіви були ритмічно організовані завдяки принципу мо н ом і р н о с т і 1, що проявляється в наявності ц е н т р а л ь н о ї ч а с о в о ї мі р и , якою може бути ціла нота або півнота, рідше – бревіс. Для церковної монодії характерне плинне розгортання мелодії. Цьому сприяють не тільки особливості ритмічної структури, а й ладова специфіка, яка базується на мо д а л ь н і й л а д о в і й с и с т е мі .Композиція піснеспівів с т р офі ч н о - в а р і а н т н а . У піснеспівах давньої стильової традиції строфічно-варіантній формі переважають оновлювальні тенденції, повторність проявляється тільки на рівні окремих поспівок (переважно кадансових). Прикладом такого піснеспіву може бути стихира «Прийдіте, ублажим Іосифа» (ідеться про більш давній варіант). Українськмонодія, яка записувалася в Ірмолоях, звучала в церквах до ХІХ ст. Але в наш час ці піснеспіви сталвідроджуватися і з великим успіхом виконуються в концертах сучасними хоровими колективами. З кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. почали вводити у православних церквах Україн багатоголосний спів. Але від цього часу збереглися тільки поодинокі рукописні зразки.
2. М.Калачевський «Українська симфонія»: особливості композиції. Михайло Миколайович Калачевський народився у 1851 році в с. Попівка на Полтавщині (нині Кіровоградської області).Професіональну музичну освіту він здобув у Лейпцігській консерваторії, яку закінчив у 1876 році. Навчався юнак на кілька років пізніше від М. Лисенка й у тих самих педагогів, зокрема по класу композиції у професора Е. Ріхтера. Повернувшись на батьківщину, Калачевський поселяється у Кременчуці. Не маючи можливості працювати за обраним фахом, він займається активною музично-просвітницькою діяльністю, виступає як диригент; якийсь час працює у Кременчуцькому повітовому мировому суді. Помер М. Калачевський у 1907 році. Та частина творчої спадщини М. Калачевського, що дійшла до нас, невелика — це струнний квартет, фортепіанне тріо, романси, фортепіанні твори, «Реквієм» тощо. Збереглося також 19 романсів, чотири п'єси для фортепіано і партитура «Української симфонії».Найголовнішим твором Калачевського є його симфонія. Написана як дипломна робота композитора, вона прозвучала на випускному екзамені та в публічному концерті, програма якого складалася з творів випускників консерваторії. На Україні симфонію Калачевського неодноразово виконував оркестр під керуванням Д. Ахшарумова в Полтаві, а потім у Харкові й Кременчуці. В радянський час цей твір міцно ввійшов до репертуару оркестрів. Він звучить по радіо, його записано на грамплатівку; опубліковано також партитуру. В основі усіх тем «Української симфонії» лежать мелодії народних пісень. Характерно, що композитор зберігає жанрові особливості пісні, прагне повніше розкрити засобами оркестру, через велику музичну форму її образний зміст. Безперечно, на Калачевського мала вплив і західноєвропейська музика, зокрема симфонії німецьких композиторів-романтиків Ф. Мендельсона і Р. Шумана «Українська симфонія» Калачевського — це чотиричастинний цикл: Сонатне алегро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал. Склад оркестру подвійний: флейти, гобої, кларнети, фаготи, чотири валторни, труби, литаври і струнний квінтет.
В основу кожної з частин покладені мелодії українських народних пісень, здебільшого добре відомі й поширені в музичному побуті. В основу першої частини покладена тема пісні “Віють вітри» На противагу до неї наступна тема старовинної української пісні “Йшли корови із діброви, а овечки з поля” сповнена внутрішнього спокою, врівноваженості. Друга частина – скерцо, з італійської “жарт”. Грайливо-задерикувата тема “Дівка в сінях стояла, на козака моргала” якнайкраще відповідає сутності скерцо тема перекидається від одної групи інструментів до іншої, створюється ефект жвавого діалогу між козаком і дівчиною. Третя повільна частина носить назву “Романс”, тема пісні “Побратався сокіл з сизокрилим орлом”, що має риси епічності, розповідності ця тема видається навіть дещо спорідненою з темою першої частини “Віють вітри”. Прагнення митця показати внутрішні емоційні видозміни пісенної теми втілюється і в “Романсі”. Фінал симфонії – запальний, темпераментний, на 2х темах: “Ой гай, гай зелененький” та “Ой джигуне, джигуне”. Композитор використовує тут потужне звучання оркестру створює враження свята.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6
1. Український кант: жанрові типи, тематика, музичні особливості Кант — це триголосна, куплетної будови світська побутова пісня. Виник він у міському побуті на межі xvi та xvii ст. І продовжу» вавРозвиватися протягом двох віків. За змістом поетичного тексту і характером музики канти можна розподілити на ліричні, гумористичні,
Сатиричні й урочисті. В деяких із них звучали мотиви соціальної нерівності. Подібні до кантів пісні духовного змісту називали псальмами. Канти створювали як музиканти-професіонали — композитори, регенти хорів, співаки, вчителі, так і любителі музики — учні братських шкіл, ремісники, а також мандрівні дяки. Мандрівними дяками називали студентів, які не закінчили колегіуму чи академії через матеріальні нестатки. Вони подорожували по містах і селах, заробляючи на прожиття співами. Кант має свої особливості — це гомофонно-гармонічна фактура, триголосся. Мелодія супроводжується другим голосом переважно в терцію; третій голос — бас — є гармонічним фундаментом, основою акордів. У поетичному тексті жартівливого канта «щиголь тугу маєт» розповідається про залицяння щигля до синиці. На їхньому весіллі свашкою є зозуля, світилкою — сорока, за музику відповідає гусак, який грає на кобзі. В музиці канту відчутні риси танцювальності, що виявляються як у характері самої мелодії, так і в квадратній структурі типу «4 такти + 4 такти» в урочистому канті «радуйся, радость твою воспіваю» цікавим є приспів, де застосовано імітаційний виклад, а також каданс. Наводимо перший ліричний кант «уже тя лишаю» свідчить про ладове, метро-ритмічне і структурне багатство цього жанру. Кант «уже тя лишаю» є у порівнянні з іншими творами, розглянутими вище, справді новим щодо ладових, ритмічних і структурних особливостей. Найбільшого розвитку кант досяг у XVIII ст. Він вплинув на розвиток партесного концерту, а також чотириголосного хорового концерту.
2. Творчий портрет К. Стеценка. Кирило Григорович Стеценко (24.05.1882 - 29.04.1922) народився у селі Квітки Черкаського повіту на Київщині в родині маляра-самоука. З 1892 учився в рисувальній школі М. Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 співав у хорі М. Лисенка, у якому пізніше був помічником дириґента. 1903 закінчив Київьку Духовну Семінарію і до 1907 навчався в Музично-Драматичній Школі М. Лисенка. 1907 заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину. З 1908 повернувся з заслання і навчав співу у Білій Церкві і Тирнові. 1911 висвятився на священника і отримав парафію на Поділлі. З 1917 працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти; організував капелю ДУМКА, з якою подорожував по Україні. 1921 знову на парафії в с. Веприку на Київщині, де й помер.
Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого М. Лисенком. Музичній мові Стеценка притаманні багатство мелодій і різноманітність гармонійних засобів. У його творчості важливе місце посідають сольоспіви (понад 30) на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся тощо. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капеля і з фортепіяновим супроводом та обробки українських народних пісень. Музика до п'єс (\"Сватання на Гончарівці\" Г. Квітки-Основ'яненка, \"Про що тирса шелестіла\" С. Черкасенка, \"Бувальщина\" А. Велисовського), опери (не закінчені \"Полонянка\", \"Кармелюк\"), драматична сцена \"Іфіґенія в Тавріді\" за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка \"Гайдамаки\", дитячі опери (\"Івасик-Телесик\", \"Лисичка, котик і півник\"). Стеценко автор шкільних співаників.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7
1. Шкільна драма: загальна характеристика. Роль музики в шкільному театрі. У другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст.у братських школах, колегіумах, Києво-Могилянській академії ставили шкільну драму з музикою. Ця драма була переважно духовною, тому що в релігійному вихованні студентів важливе значення надавалося саме шкільному театру. Українські автори шкільних драм, як і західноєвропейські, у шкільному театрі виставляли модифіковані середньовічні жанри: містерії (різдвяні, великодні), міраклі (про життя святих) та мораліте (на релігійно-моралізуючу тематику). Але драми називалися інакше: комедії1, трагедо-комедії, рідше – трагедії. У назвах драм та їх побудовах автори спиралися на античну теорію драми, саму античну драму, а також на ренесансні італійські поетики та на українські поетичні курси. Зміст р і з д в я н и х драм розгортався здебільшого за двома сюжетними лініями. Перша – пов’язана з подією народження Христа: тут наявні сюжетні мотиви про пастухів, яким ангели сповістили пр народження Ісуса, після чого вони вітають його у вертепі; а також про волхвів, які теж прийшли йому поклонитися. Друга сюжетна лінія розгортається навколо іудейського царя Ірода, який, боячись втратити владу, наказав убити Христа. Воїни не знайшли його, і тоді Ірод наказав повбивати всіх немовлят сподіваючись, що серед них загине й Ісус. Після скоєного злочину Ірод захворів і помер. Збереглися тексти деяких різдвяних драм: «Комедія на день Рождества Христова» Димитрія Туптала (написана в Україні, поставлена в Ростові), «Коміческоє дійствіє» М. Довгалевського (1736). У цих та інших драмах виступали алегоричні персонажі. Так, у драмі Димитрія Туптала до них належать: «Невинність» (втілює образ невинних убитих немовлят), «Смерть», «Помста» (кидає Ірода до пекла), «Сила Божа» (сповіщає, що Ірод терпить муки через гординю і злочин). У в е л и к о д н і х драмах («Слово про збурення пекла» середини ХVІІ ст., «Мудрость предвічная», 1703 р., «Властотворній образ чоловіколюбія Божія» М. Довгалевського, 1737 р.) Збереглися д р ам и -м і р а к л і про святих: анонімна драма про Олексія, чоловіка божого (поставлена в Києвів 1674 р.), «Комедія на Успеніє Богородиці» Димитрія Туптала (написана наприкінці ХVІІ ст. ще в час його діяльності в Україні) та ін. Д р ам и -мо р а л і т е мали виконувати перш за все виховн функцію. Їхній зміст був спрямований на те, щоб допомогти людині вибрати правильний шлях життя відповідно до християнської моралі. Однією з найцікавіших є драма Георгія Кониського «Воскресіння мертвих» (постав- лена в Києві 1747 р.). У драмах-мораліте виступають такі алегоричні персонажі як «Сластолюбіє», «Гнів Божий», «Суд Божий», «Совість», «Гріх», «Істина» та ін. У драмах використовувалися піснеспіви церковної монодії, а також і популярні канти. Крім того, спеціально писали музику на тексти музичних номерів драм, близьку за стилем до жанру канта. У деяких драмах музичне звучання урізноманітнювалося звучанням інструментальної музики на гуслях, цитрі, цимбалах і скрипці. Зрідка використовувалися й танці і навіть пантомімічний балет, пов’язаний зі змістом драми («Іосиф Патріарха» Лаврентія Горки). В інтермедіях трапляються сольні музичні номери, як, наприклад, пісня Козака «Мати моя старенькая» з третьої інтермедії драми М. Довгалевського «Коміческоє дійствіє». Синтезування різних видів мистецтва було однією з характерних рис Бароко. В освітніх осередках, можливо, у Києво-Могилянській академії виник спрощений варіант різдвяної шкільної драми – лялькова вистава В е р т е п . Її могли створити студенти академії. Для цієї вистави, яка мала дві дії, ви- користовували двоповерхову скриньку. На верхньому поверсі зображувалися події про народження Ісуса Христа, на нижньому – комічні сценки з народними персонажами (українці, росіяни, поляки, євреї, цигани). Як і в шкільній драмі, у першій дії звучали духовні канти у виконанні хору, а в другій дії – світські пісні та народні танці, зокрема український козак та гопак, польська полька, російська камаринська.
2. Творчий портрет Я.Степового. Я. С. Степовий (1883—1921 pp.) Степовий вписав нову сторінку в історію української музики передусім як композитор-мініатюрист, автор творів малих форм: пісень, романсів, хорів, невеликих інструментальних п'єс та ансамблів. У вокальному циклі «Барвінки» тематика дуже різноманітна. Тут і соціальне загострені романси «Із-за гаю сонце сходить», «Три шляхи» (слова Т. Шевченка), «Досить невільная думка мовчала» (слова Л. Українки), «Степ» (слова М. Чернявського), тут і грайливо жартівлива пісня «Утоптала стежечку» (слова Т. Шевченка), «Розвійтеся з вітром» (слова І. Франка), в солоспіві «Степ» для зображення картини пробудженого степу, що символізує визрівання революційної свідомості в народі, композиторові служать поступінні ходи октавами в басі, виразні, світлі гармонії та чіткий маршовий ритм: «Каменярі». Степовий обробляє ряд революційних пісень і складає з них збірку, до якої увійшли: «Інтернаціонал», «Похоронний марш», «Сміло у ногу рушайте», «Дубинушка», «Вперед», «Червоний прапор», «Комуністична марсельеза», «Шалійте, шалійте», «Вічний революціонер» Значне місце в творчості Степового займають обробки українських народних пісень для голосу з фортепіано та для хору а-капела (5 десятків народних пісень для мішаного хору). Матеріалом для обробок служили композитору записи К. Квітки, П. Демуцького, О. Рубця, А. Конощенка. За своїми жанрами вони дуже різноманітні. Це ліричні пісні, чумацькі, козацькі, бурлацькі, обрядові, дитячі, гумористичні, танцювальні.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 8
1. Партесний концерт в Україні: види, стильова специфіка.
Від сер. 16 до кін. 17 ст. розвивався багатоголосий так званий партесний спів: спів поділений на голоси — партії. Парте́сний спів (з лат. partes — части, муз. партії, голоси) Найвище досягнення української професійної музики доби Бароко. Кількість голосів (партій) коливалась від 3 до 12, в окремих випадках досягала 48. Кожна партія виконувалась невеликою кількістю співаків, здебільшого, по 1-2 на партію. Тому партесний спів слід віднести, скоріше, до ансамблевого, ніж до хорового. Виконавцями партесної музики були хлопчики, яких спеціально навчали, та дорослі професійні співці. Залучення до виконання жіночих голосів не практикувалось. В партесному співі розрізняють виконання творів з постійним і перемінним багатоголоссям. Партесні твори за тематикою текстів і музичними засобами розділяються на дві великі групи: віватно-панегіричні і покаянні (лірико-драматичні).Найбільш характерний жанр партесної музики – партесний концерт. На основі партесного концерта в другій половині 18 століття сформувався жанр хорового духовного концерта, який і витіснив партесний спів із вжитку. Офіційно партесний спів дозволений в храмах із 1668 року за згодою східних патріархів. Теоретичні основи партесного співу були викладені у «Мусикійська граматика» Миколи Дилецького. Для його точного запису прийнялася лінійна система нотації, звана київським знам'ям
2. Опера М.Лисенка «Тарас Бульба» — визначний зразок оперного вітчизняного мистецтва. «Тарас Бульба» — опера Миколи Лисенка за сюжетом однойменної повісті М. Гоголя, лібрето М. Старицького. Робота над твором тривала десятиліття (1880–1890), і вперше він був поставлений 1924 року в Харкові, а у 1927 — у Києві.Прем’єра «Тараса Бульби» у третій редакції відбулася навесні 1955 року (диригент О. Климов, режисер В. Скляренко, художник А. Петрицький) — в цій редакції оперу було записано на грамплатівки, видано друком клавір. Сюжет Площа в Києві перед Братським монастирем; неподалік — базар. Старий кобзар оповідає людям про героїчне минуле запорізьких козаків. І закликає постояти за вітчизну. З монастиря виходять Тарас із синами. Залишаючи їх у бурсі на навчання, він просить ченця виховувати молодих козаків у любові до рідної України. Андрій (один із синів) розповідає братові про зустріч із прекрасною панною, що зачарувала його. Наближається католицька процесія. Спереду — Воєвода з дочкою. Зненацька для себе Андрій впізнає в ній свою обраницю. Не слухаючи застережень Остапа, він вирішує домогтися зустрічі.
Дочка Воєводи Марильця мріє про бурсака, що сподобався їй. З’являється Андрій, що потай проникнув у замок. Марильця кокетує з Андрієм, наряджає його для забави дівчиною. Раптово чуються кроки Воєводи. Андрія ховають. Але почувши, як батько строго вимовляє дочці за її відмову знатному нареченому, почуваючи своє приниження, Андрій вистрибує з вікна в сад. Втікача помічає прислуга. Однак служниця не видає Марильцю й завзято повторює грізному Воєводі, що в кімнаті нікого не було. Дружина Тараса з нетерпінням чекає синів. Козаки осадили польську фортецю у Дубні. Ніч. Не спить лише Андрій, що мріє про Марильцю. Служниця панночки, розповідає Андрію, що його коханій загрожує голодна смерть. Зібравши харчі, він поспішає слідом за служницею у фортецю. Покої дубенського Воєводи. Поляки, виснажені довгою облогою, моляться про порятунок. З’являється Андрій. Засліплений красою Марильці, він зрікається батьківщини. Воєвода й імениті шляхтичі дякують козаку за допомогу. Однак, коли Андрій насмілюється просити руки Марильці, Воєвода спалахує гнівом. Шляхта ж бачить у приході запорожця десницю божою. За їхньою радою і благаннями дочки, Воєвода благословляє молодих і довіряє Андрію командування військом.
Тарас, обраний наказним отаманом, налаштовує козаків на штурм фортеці. Бульба довідається про зраду Андрія. У розпачі батько проклинає день, коли в нього народився син-зрадник. Зав’язується бій. З фортеці на чолі польського війська виїжджає Андрій. Тарас стріляє в зрадника. Андрій вмирає з ім’ям Марильці на вустах. Бульба У люті, розтрощуючи все на своєму шляху.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9
1. Українське народне мистецтво доби Ренесансу. Жанр думи. У другій половині ХVІ ст. в українсько-білоруському регіоні монодичні церковні співи були переведені зі знаменної на п’ятилінійну нотацію, яка дає точне розшифрування кожного звука. У Росії цю нотацію називали «киевское знамя», «киевская квадратная нотация». Церковні монодичні піснеспіви з ХVІ ст. вже фіксувалися не в багатьох книгах, як раніше, а в одній, яка мала назву «Ірмолой» («Ірмологіон»). Ірмолой включав річний репертуар співів церковної монодії. У піснеспівах Ірмолоїв простежуються різні типи мелодики: с и л а б і ч н а (на один склад тексту припадає один звук), н е в ма т и ч н а (на один склад тексту кілька звуків), м е л і зм а т и ч н а (широка розспівність складів). Для церковної монодії характерне плинне розгортання мелодії. Цьому сприяють не тільки особливості ритмічної структури, а й ладова специфіка, яка базується на мо д а л ь н і й л а д о в і й с и с т е мі. На період ХVІ – першу половину ХVІІ ст. припадають великі досягнення у к р а ї н с ь к о г о м у з и ч н о г о фо л ь к л о р у . Він побутував в усній формі і дійшов до нашого часу в пізніших записах. У середовищі козацтва виник український героїчний епос – д у м и та і с т о р и ч н і п і с н і . Вони виконувалися в супроводі к о б з и , б а н д у р и або л і ри. Думи зародилися наприкінці ХV – на початку ХVІ ст., саме тоді, коли з’явилось українське козацтво, а розквіт цих жанрів припадає на ХVІІ ст. У думах із підкресленим драматизмом ідеться про події, пов’язані з татаро-турецькою агресією, а також із польським поневоленням. Вони мають досить розгорнуту вокально-інструментальну композицією епічно-розповідного характеру з речитативною мелодикою. («Дума про Марусю Богуславку», «Плач невольників», «Про трьох братів з Азова» та ін.), а також про народну мужність та відвагу в боротьбі з ворогами («Про козака Голоту», «Про Самійла Кішку» та ін.). Виконавців дум називали к о б з а р ями. Думи мали розгорнутий зміст, складну мелодичну структуру. Для дум характерний вірш вільної нерівноскладової будови. У думах немає періодичного поділу на строфи. Замість строф у думах наявні побудови, які Ф. Колесса називає уступами, або періодами. Зміст і с т о р и ч н и х п і с е н ь подібний до дум. Але, на відміну від дум, вони мають пісенну мелодику. Виконавці епосу об’єднувалися у братства, цехи, які мали свій статут і традиції, свої школи для навчання учнів. В українського народу збереглися перекази про одну з творців ліричних пісень – Марусю Чурай. Фольклорні твори цього періоду фіксувалися дуже рідко, а передавалися від покоління до покоління, і почали систематично записуватися тільки в ХІХ – ХХ ст.
2. Творчість Д.Бортнянського. Жанр хорового циклічного концерту. Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський (* 28 жовтня[1] 1751 року, Глухів, Україна — † 10 жовтня 1825 року, Петербург) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту. Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Бортнянському належать 6 опер, з яких перші три він створив в Італії на тексти італійською мовою, а останні три — в Росії на тексти французькою мовою. Із трьох італійських опер лише опера «Алкід» була надрукована[6], тоді як третя — «Квінт Фабій» — існує лише в рукописі[7], а перша — загублена. Інструментальні твори Бортнянського — три сонати для клавесину, концерт для чебмало з оркестром, квінтет і Концертна симфонія.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 10
1. Українське народне мистецтво доби Ренесансу. Жанр історичної пісні. У другій половині ХVІ ст. в українсько-білоруському регіоні монодичні церковні співи були переведені зі знаменної на п’ятилінійну нотацію, яка дає точне розшифрування кожного звука. У Росії цю нотацію називали «киевское знамя», «киевская квадратная нотация». Церковні монодичні піснеспіви з ХVІ ст. вже фіксувалися не в багатьох книгах, як раніше, а в одній, яка мала назву «Ірмолой» («Ірмологіон»). Ірмолой включав річний репертуар співів церковної монодії. У піснеспівах Ірмолоїв простежуються різні типи мелодики: с и л а б і ч н а (на один склад тексту припадає один звук), н е в ма т и ч н а (на один склад тексту кілька звуків), м е л і зм а т и ч н а (широка розспівність складів). Для церковної монодії характерне плинне розгортання мелодії. Цьому сприяють не тільки особливості ритмічної структури, а й ладова специфіка, яка базується на мо д а л ь н і й л а д о в і й с и с т е мі. На період ХVІ – першу половину ХVІІ ст. припадають великі досягнення у к р а ї н с ь к о г о м у з и ч н о г о фо л ь к л о р у . Він побутував в усній формі і дійшов до нашого часу в пізніших записах. У середовищі козацтва виник український героїчний епос – д у м и та і с т о р и ч н і п і с н і . Вони виконувалися в супроводі к о б з и , б а н д у р и або л і ри. Думи зародилися наприкінці ХV – на початку ХVІ ст., саме тоді, коли з’явилось українське козацтво, а розквіт цих жанрів припадає на ХVІІ ст. У думах із підкресленим драматизмом ідеться про події, пов’язані з татаро-турецькою агресією, а також із польським поневоленням. Вони мають досить розгорнуту вокально-інструментальну композицією епічно-розповідного характеру з речитативною мелодикою. («Дума про Марусю Богуславку», «Плач невольників», «Про трьох братів з Азова» та ін.), а також про народну мужність та відвагу в боротьбі з ворогами («Про козака Голоту», «Про Самійла Кішку» та ін.). Виконавців дум називали к о б з а р ями. Думи мали розгорнутий зміст, складну мелодичну структуру. Для дум характерний вірш вільної нерівноскладової будови. У думах немає періодичного поділу на строфи. Замість строф у думах наявні побудови, які Ф. Колесса називає уступами, або періодами. Зміст і с т о р и ч н и х п і с е н ь подібний до дум. Але, на відміну від дум, вони мають пісенну мелодику. Виконавці епосу об’єднувалися у братства, цехи, які мали свій статут і традиції свої школи для навчання учнів. В українського народу збереглися перекази про одну з творців ліричних пісень – Марусю Чурай. Фольклорні твори цього періоду фіксувалися дуже рідко, а передавалися від покоління до покоління, і почали систематично записуватися тільки в ХІХ – ХХ ст.
2. Творча постать Михайла Вербицького. Верби́цький Миха́йло Миха́йлович (* 4 березня 1815, с. Явірник Руський, Галичина, тепер Підкарпатське воєводство, Польща — † 7 грудня 1870, с. Млини, Галичина, тепер Підкарпатське воєводство, Польща) — український композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».Вербицький написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав як «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» та ін. Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років Вербицький не писав музики до п'єс. У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, бо у Львові був відкритий театр «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін. Твори: «Ангел вопіюще», літургія чоловічого або мішаного хору, соло для гітари, гімн «Ще не вмерла Україна», 10 музичних п’єс.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 11
1. Внесок М.Березовського у розвиток української хорової музики. Концерт «Не отвержи меня во время старости». Максим Березовський (1745—1777) — засновник жанру духов­ного хорового концерту циклічної структури в українській музиці, композитор і співак. Він також створив оперу «Демофонт» і со­нату для скрипки й чембало (різновид клавесина) у трьох части­нах, що стали першими зразками музично-театрального і камерно-інструментального жанрів у вітчизняній музиці. Хорова спадщина композитора містить концерти, літургії та інші твори, що відзна­чаються високою емоційністю, вишуканістю композиторського письма, художньою досконалістю, красою й виразністю. Четверта частина літургії М. Березовського «Вірую» стала одним із найпопулярніших церковних творів. Справжньою перлиною духовної музики є драматично-трагедійний концерт «Не отвержи мене во время старости». Новаторство цього твору полягає в зіставленні чотирьох частин циклу, ансамблевому й хоровому виконанні. У та­кий спосіб композитор утілив ідею конфліктності різних музично-образних сфер: скорботності, туги, безнадії, схвильованості, обу­рення, протесту тощо. Глибокий за змістом текст розповідає про життя і смерть, цінності людського буття, ніби перегукуючись зі сповненою трагізму біографією митця. Три хорові концерти: БОГ В СТА СОНМІ БОГОВ. ГОСПОДЬ, ВОЦАРИСЯ. НЕ ОТВЕРЖИ МЕНЕ ВО ВРЕМЯ СТАРОСТИ. Найвідоміший концерт Березовського, що створив епоху у європейській хоровій музиці та приніс композитору світову славу. Відомо, що Березовський написав два концерта з такою назвою. Ранній, двохорний, що, можливо, створений під впливом такого ж концерту вчителя Березовського - Андрія Рачинського, - не віднайдений. Концерт «Не отвержи мене» є класичним зразком циклічного хорового концерту, що створений за принципом венеціанської кантати: розвинутий тематизм у контрастних частинах із заключною фугою. (текст з окремих віршів 70 Псалма). Послідовники музики Максима Березовського:Дмитро Бортнянський та Артемій Ведель.
2. Українська опера у лисенківську добу: М. Аркас, П. Сокальський. “Осада Дубно” П.Сокальського, “Катерина” М.Аркаса Українська опера в лисенківську добу ІІ пол. ХІХ ст. Петро Петрович Сокальський (1832 – 1887) –композитор, фолькльорист, критик, громадський діяч. Народився у Харкові, в родині професора університету. За освітою був хіміком, закінчив природознавчий факультет Харківського університету. Йому належать численні хори, солоспіви на вірші українських і російських поетів, фортепіанні п’єси, кантата “Пир Петра Великого”, програмні оркестрові твори, зокрема “Відгомони України (“На лугах”) та багато інших. Але основним здобутком митця була опера “Осада Дубна”, котра випередила за часом написання (1878) оперу “Тарас Бульба” М.Лисенка на той же самий сюжет. П.Сокальський спирався в опері на інтонаційні джерела української народної пісні, не уникаючи при тому і прямих цитат: так, в другій дії хор “Есть защита для отчизны” грунтується на темі української народної пісні часів козаччини “Гей, не дивуйте, добрії люди”. Дуже часто арії та хори з опер наближені до епічних дум, до їх розповідно-героїчної манери. Микола Миколайович Аркас (1852 – 1909). спочатку навчався в Училищі правознавства в Петербурзі, потім – в одеській гімназії на фізико-математичному факультеті Новоросійського (Одеського) університету. У 1908 р., за рік до смерті, М.Аркас завершив плід своєї багаторічної праці – книгу “Історія України-Руси”, в якій автор відстоює позицію української державності, її відрубності від російської імперії. опера “Катерина” за поемою Т.Шевченка, котру закінчив у 1890 р. Сюжет поеми дещо змінений: композитор вводить постать сільського парубка Андрія Безверхого, закоханого в Катерину, “Катерину” можемо окреслити, як лірико-драматичну оперу. У центрі уваги автора - детальний і різнобічний показ переживань головної героїні, які коливаються від щастя кохати і бути коханою (сцени з Іваном та з Андрієм в І дії), до надії всупереч всім пересторогам (ІІ дія), врешті - до глибокого розпачу (ІІІ дія). Всі інші персонажі лише відтіняють складний і суперечливий внутрішній світ Катерини, трагічність її долі. Хорові сцени прекрасно гармоніюють і з індивідуальним задумом композитора в трактуванні особистої драми.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12
Нові процеси в українській музичній культурі першої половини ХІХ ст.: музичний театр, «Наталка Полтавка» І. Котляревського. На межі ХVІІІ – ХІХ ст. виник Р о м а н т и з м –художній напрям і стиль у т в е р д ж е н н я л ю д с ь к о ї о с о б и с т о с т і ,В епоху Романтизму сформувався н о в и й т и п м и т ц я , який поєднував творчість із громадською діяльністю.Український музичний романтизм проходив різніетапи: 1) засвоєння стильових особливостей європейської музикиромантизму; 2) залучення до композиторської творчості із поступовим опануванням народнопісенного стилю; 3) контамінація (змішування) народно-національного компонента з інонаціональним (як, наприклад, варіаціїна народну тему, у яких використовується західноєвропейська романтична стилістика);4) стильова адаптація «чужого» до «свого», що при-водить до асиміляції інонаціонального компонента в контексті національному; 5)виникнення нових стильових ознак (стильова генерація в розумінні породження нової стильової якості),завдяки яким створюється сформований національний.Початок національно-культурного відродження в Україні традиційно пов’язують з виходом у світ «Енеїди» І. Котляревського (1798), яка була написана н о в о ю л і т е р а т у р н о ю м о в о ю н а н а р о д н і й о с н о в і «Наталкою Полтавкою» та «Москалем-чарівником» Іван Петрович Котляревський розпочав становлення українського національного музично-театрального мистецтва. На жаль, збереглися лише словесні тексти цих творів та деякі опубліковані музичні номери. У « Н а т а л ц і П о л т а в ц і » (поставлена у 1819 р.)
уперше в «серйозному» театральному жанрі так виразно проявилася н а р о д н і с т Її ставили на різних сценах по селах і в містах і лише через 19 років після створення вона була опубліко-
вана. У «Наталці Полтавці» І. Котляревський втілив соціально-побутовий конфлікт. Наталка любить бідного сироту Петра, а мати хоче її видати заміж за багатого Возного. Доброта й чутливість Петра вплинули на Возного, розчулили його душу. Возний доходить висновку, що насильно милим не будеш, і відмовляється від Наталки. У «Наталці Полтавці» розмовні діалоги поєднуються з м у з и ч н и м и н о м е р а м и, використано низку українських народних пісень, «У сусіда хата біла», «Та йшов козак з Дону», «Гомін, гомін по діброві», «Чого вода каламутна?», «Дід рудий, баба руда», «Віє вітер горою». У пісні Наталки «Ой ти, мати» використана мелодія давньої пісні «Ой біда, біда чайці небозі». : «Ой, я дівчина Полтавка» – до народної пісні «А я тебе прошу, мила»;Іншу пісню Наталки «Віють вітри», має ознаки української пісні-романсу. Кожен із двадцяти музичних номерів органічно пов’язаний із сюжетною фабулою твору, Зі щасливою розв’язкою конфлікту життєрадісна танцювальна пісня Наталки «Ой я дівчина Полтавка». У 10-й яві з Наталкою він співає жартівливу пісню «Що за того Петруся била мене матуся»,
1. Творчий портрет В. Косенка. Віктор Косенконародився 24 листопада 1896 р. в Петербурзі у сім’ї генерал-майора. Невдовзі Косенки переїжджають до Варшави, де пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього композитора і піаніста. Тут розпочинається і його музичне становлення. По-перше, в атмосфері батьківського дому, де завжди співали українські народні пісні, виконували фортепіанні твори Ф. Шопена, Ф. Шуберта, П. Чайковського та інших; по-друге, в атмосфері яскравого музичного життя Варшави, де хлопець відвідував оперний театр, різноманітні концерти, чув гру видатних піаністів Ф.Бузоні, Й. Гофмана, С. Рахманінова, Ф. Крейслера та спів Ф. Шаляпіна, Л. Собінова, А. Нежданової, С.Крушельницької.Він пише чимало фортепіанних творів і романсів (багато з яких присвячує своїй дружині), інструментальних п’єс, музику для вистав «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги та «Любов під в’язами» О’Нейля . Раїса Канеп (названа донька) так згадувала про композитора: «Манера писати у нього була дещо своє рідна. Він або ходив, або лежав на канапі — думав. Потім брав нотний папір і записував. Вже після цього підходив до рояля і програвав».Більшу частину свого життя Віктор Косенко провів у Житомирі.Тут написав найкращі свої романси, етюди, п’єси, музику до театральних вистав. Зокрема, у меморіальному музеї В.С. Косенка в Києві зберігається рукопис композитора “Музика до п’єси І.А. Кочерги “Фея гіркого мигдалю”\".Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.Яскравий представник вітчизняної романтичної музики першої пол. ХХ ст., основоположник провідних жанрів української фортепіанної і камерної музики. Його „11 етюдів у формі старовинних танців”, „24 дитячі п’єси”, цикли романсів на вірші О.Пушкіна, О.Блока, М.Лермонтова, Ф.Тютчева, П.Тичини, „Класичне тріо” для скрипки, віолончелі і фортепіано, віолончельна соната, „Героїчна увертюра” і „Молдавська поема” для симфонічного оркестру увійшли до класичного надбання української музики.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 13
1. Українська фортепіанна музика першої половини XIX ст. конавцями. Ф о р т е п і а н н а м у з и к а . У ХІХ ст. фортепіано стає найулюбленішим інструментом романтиків. Біографічних відомостей про композиторів, які писали українську фортепіанну музику цього періоду, на жаль, збереглося дуже мало; композитор і піаніст Олександр Іванович Лизогуб (1790 – 1839). Він народився в Україні на Чернігівщині у дворянській сім’ї. Після навчання обрав військову кар’єру. Про музичну освіту О. Лизогуба прямих свідчень поки що не знайдено. твори: Ноктюрни № 1 (Es-dur), № 2 (As-dur), Мазурка (Еs-dur), чотири цикли варіацій: на теми українських народних пісень «Ой у полі криниченька», «Ой не ходи, Грицю», на тему російської пісні «Среди долины ровныя» та на тему романсу «В твоих прекрасных глазах». Доба Романтизм у 230 Ноктюрни О. Лизогуба – це типові романтичні мініатюри. Композитор, піаніст й педагог Йосип Витвицький (1813 – 1866). походив зі збіднілого роду польських дворян Волинської губернії. Протягом 25 років Й. Витвицький працював викладачем фортепіано в Інституті шляхетних дівчат у Києві. звертався до української тематики: «Прогулянка пароплавом по Дніпру», «Натхнення річкою Борисфен», написані варіації під назвою «Українка» (1836) на тему української народної пісні «Зібралися всі бурлаки до одної хати». Адам-Ян (Йоганн) Барцицький (?–1843). Ліризм і романтичне світосприйняття притаманні його мініатюрам «Вальс», «Мазурка».Історик, письменник, етнограф і музикант Микола Андрійович Маркевич (1804 – 1860). Його збірка «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано», у якій вміщено 66 обробок українських народних мелодій.
2. Необрядовий вид народної творчості доби Середньовіччя. Билини.Дослідники виділяють билини, які виникли на українських землях – київські та чернігівські. У них розробляється військова тематика з розповідями про боротьбу Русі з кочовими племенами. У деяких билинах ідеться про оборону й визволення стольного міста Києва. Билинний образ Добрині Никитича теж міг виникнути під впливом реальної особи Добрині (дядька Володимира Святославича), який у літописах названий «чоловіком хоробрим». У билинах важливим було слово, тому їхня мелодика має оповідний характер. Билини побутували й у фольклорній традиції північних провінцій Руської держави (Новгород, Псков). Люди, які заселяли ці території, переносили туди звичаї та пісні, які були поширені в Київській державі. Північні провінції Руської держави не зазнали монгольської навали, і тому там збереглися билини київського й чернігівського циклів, в українському ж фольклорі, на жаль, вони не збереглися.. У ХV ст.утворилися новий героїчний епос – д у ми, які витіснили билини. Билини ж південної Русі збереглися з деякими пізнішими нашаруваннями. Про поетику та музичні особливості давнього пласта билинного епосу (київського та чернігівського циклів) скласти уявлення дуже важко, бо на українській території він не зафіксований.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 14
1. Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського — перша українська лірико-комедійна опера. «Запорожець за Дунаєм» — опера С. С. Гулака-Артемовського, що є першим твором цього жанру на лібрето українською мовою. Прем'єра відбулась у Петербурзі 14 квітня 1863 року. Прем'єра опери відбулася у Маріїнському театрі в Петербурзі 14 квітня 1863 року, Дія відбувається в Туреччині наприкінці XVIII - на початку XIX сторіччя. Увертюра до опери написана в традиціях української народно-пісенної мелодики: в ній по черзі звучать теми головних персонажів опери - Одарки, Оксани, Андрія та Івана Карася.Дія Оксана сумує за своїм коханим, козаком Андрієм (арія \\"Місяцю ясний, зорі прекрасні\\"). Вона мріє перелетіти разом з милим до рідних дніпровських берегів, жити з ним в одному гніздечку, на батьківщині. Добряче підхмелений Карась не без підстав побоюється зустрічі зі своєю сварливою дружиною Одаркою (каватина \\"Ой, щось дуже загулявся\\"). Дія друга. Селіх-Ага пропонує КАрасю перемінити й ім'я — називатися не Іваном, а Урханом. Оксана й Андрій, зустрівшись після довгої розлуки (арія Оксани \\"Янгол ночі над землею...\\", дует \\"Хмарой чорною діброва...\\"), вирішують здійснити втечу на батьківщину. Дія третя Карась Приголомшеній Одарці повідомляє, що кличуть його Урханом, що він збирається женитися на трьох туркенях (дует \\"На туркенях оженюся» султан дозволяє всім без перешкоД повернутися на Україну. Всенародна радість, патріотична пісня Андрія (\\"Блаженний день, блаженний час\\"), хвацький народний гопак і, нарешті, урочистий фінальний хор (\\"Там, за тихим за Дунаєм\\").
2. Дослідження фольклору в першій половини XIX ст.: постаті, праці, причини звернення до фольклору. На початку ХІХ ст. зросла увага до української народної пісні. Була небезпека, що український фольклор, який поширювався усним шляхом, міг щезнути. Розуміючи його цінність, романтики й почали його збирати і публікувати. Першим друкованим виданням українського епосу – дум був збірник князя Миколи Цертелєва (1790 – 1869) «Опыт собрания старинных малороссийских песней», що вийшов у Петербурзі 1819 р. М. Цертелєв – нащадок грзинської родини, яка оселилася в Україні. До збірника увійшло дев’ять дум різної тематики: про турецько-татарські напади, про визвольну війну 1648 – 1654 рр. і Богдана Хмельницького та на родинно-побутові теми. Видатним явищем в українській культурі стали збірники українських народних пісень етнографа, історика й філолога Михайла Максимовича (1804 – 1873). Першим був словесний збірник «Малороссийские песни», виданий у Москві 1827 р. До збірника увійшли дві думи («В неділю рано порано» та «Дума про похід Хмельницького в Молдавію») і 124 народні пісні різних жанрів ВІН уперше писав про багатство й велику цінність українського фольклору, уперше вводить у фольклористику термін д у м а і відзначає, що їх співають сліпці-бандуристи перший збірник українських пісень з нотами було видано з його ініціативи. Російський композитор О л е к с а н д р А л я б ’ є в (1787 – 1851) лише аранжував мелодії народних пісень. Збірник Залеського – Ліпінського представив українські народні пісні в їх живому виконанні у місті.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15
1. Нові процеси в українській музичній культурі першої половини ХІХ ст.
На початку ХІХ ст. зросла увага до української народної пісні збірник князя Миколи Цертелєва (1790 – 1869) «Опыт собрания старинных малороссийских песней», що вийшов у Петербурзі 1819 р. Михайла Максимовича (1804 – 1873). Першим був словесний збірник «Малороссийские песни», виданий у Москві 1827 р. До збірника увійшли дві думи («В неділю рано порано» та «Дума про похід Хмельницького в Молдавію») і 124 народні пісні різних жанрів П І С Н Я - Р О М А Н С . «Сидить голуб на березі», а також «Сонце низенько». Обидві пісні також увійшли до першого словесного збірника М. Максимовичапісні-романси з опери І. Котляревського «Наталка Полтавка». Особливої популярності набули з цієї опери псні-романси «Віють вітри», «Сонце низенько», «Чого вода каламутна»МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО. Наталка Полтавка» і «Сватання на Гончарівці», а «Москаль-чарівник» – ознаки водевілю. «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, стала родоначальницею жанру діалогічної народно-побутової опери. Ф о р т е п і а н н а м у з и к а . Олександр Іванович Лизогуб (1790 – 1839). Ноктюрни № 1 (Es-dur), № 2 (As-dur), Мазурка (Еs-dur), чотири цикли варіацій: на теми українських народних пісень «Ой у полі криниченька», «Ой не ходи, Грицю», на тему російської пісні «Среди долины ровныя» та на тему романсу «В твоих прекрасных глазах». й педагог Йосип Витвицький (1813 – 1866) «Прогулянка пароплавом по Дніпру», «Натхнення річкою Борисфен», написані варіації під назвою «Українка» (1836) на тему української народної пісні «Зібралися всі бурлаки до одної хати». Адам-Ян (Йоганн) Барцицький (?–1843). мініатюи «Вальс», «Мазурка».Історик, письменник, етнограф і музикант Микола Андрійович Маркевич (1804 – 1860). збірка «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано», у якій вміщено 66 обробок українських народних мелодій.
2. Композиційно–драматургічні особливості Другої симфонії Л. Ревуцького. (1889 - 1974)
СИМФОНІЯ №2 Цей тричастинний цикл належить до творів, які найбільш природно і гармонійно перевтілюють теми українських народних пісень у масштабну і барвисту оркестрову тканину. В основі першої частини лежать теми двох народних пісень. Перша – стародавня веснянка «Ой, весна, весниця» заклична за своїм характером. Друга тема, протилежна і за часом виникнення, це лірична, жаліслива пісня «Ой не жаль мені та ні на кого» Якщо перша тема уособлює вічний світ природи, то друга - сферу звичайних людських почуттів. третю частину, скерцо зіставлення різнокольорових «образків», починаючись із спокійної, задумливої мелодії пісні «Ой Микито, Микито, чи є рілля на жито». наступна пісенна тема «Ой там в полі сосна». Вона лише поглиблює початковий образ, додає до нього нових барв. Раптовим і виразним контрастом звучить у другій частині середній епізод, що грунтується на мелодії жартівливої пісні «У Києві на ринку» і загалом виконує в циклі роль скерцо. Перша з перевтілених у фіналі тем - «А ми просо сіяли». Автор трактує її як «чоловічий» танець, наслідуючи у звучанні «низьких» струнних інструментів, віолончелей та контрабасів важке гупання сильних чоловіків. Друга тема, навпаки, більш жіноча композитор нагадує тут слухачам теми з попередніх частин - «Ой Микито, Микито» з ІІ ч., а завершує весь цикл знову величним звучанням веснівки «Ой весна, весниця», ніби замикаючи вічний колообіг природи й людського життя.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 16
1. Фортепіанна спадщина М. Лисенка та її роль у розвитку українського професійного музичного мистецтва М. Лисенка, у якій нараховується близько 60-ти творів, також є важливою частиною музичної спадщини композитора. Особливий вплив на композитора мала музика Ф. Шопена. Один зі своїх пізніх творів – «Експромт», ор. 38 (gis-moll) М. Лисенко створив навіть як наслідування стилю видатного польського композитора. Про це свідчить його ремарка: «у стилі Шопена». Хоч фортепіанну музику в романтичному стилі писали й інші українські композитори – попередники й сучасники М. Лисенка, проте тільки в нього у к р а ї н с ь к и й р о м а н т и ч н и й с т и л ь к о н ц е р т н о ї ф о р т е п і а н - н о ї м у з и к и набув найбільш сформованого вигляду. У ньому яскраво виділяються дві стильові лінії. Перша – «народна» «Українській сюїті у формі старовинних танців на основі народних пісень», у двох рапсодіях на українські народні теми, в «Епічному фрагменті» (C-Dur), «Ескізі в дорійському ладі», у двох маршах («Кубанському» й «Запорізькому»), у двох фортепіанних рапсодіях. У більшості фортепіанних творів М. Лисенка проявилася друга – «лірико-психологічна» У фортепіанному доробку М. Лисенка домінуючими є ф о р т е п і а н н і м і н і а т ю р и ,: «пісні без слів», ноктюрни, баркаро- ли, елегії, експромти, романси, ескізи, рондо, різні танці і вальси, мазурка, полонези, ціла низка програмних п’єс. Серед них найбільше л і р и ч н и х м і н і а т ю р . («Момент розпачу») («Елегія», «Журба», «Сумний спів» «Пісні без слів» (ор. 9, e-moll), «Ноктюрні» (ор. 9, b-moll), «Баркаролі» (ор. 15, e-moll), у програмних мініатюрах. Старовинні західноєвропейські танці М. Лисенко використав у своєму ранньому творі – « У к р а ї н с ь к і й с ю ї т і » (у формі старовинних танців на основі народних пісень). Прелюдія – «Хлопче-молодче», Куранта – «Помалу-малу, братику, грай», Токата – «Пішла мати на село», Сарабанда – «Сонце низенько, вечір близенько», Гавот – «Ой чия ти, дівчино, чия ти», Скерцо – «Та казала мені Солоха». М. Лисенко вперше у фортепіанній музиці створив новий жанр оповідного характеру романтичні віртуозні пасажі з яскравими націонал ьновиразними рисами , використавши при цьому думну інтонаційність.
2. М.Дилецький — композитор, теоретик, педагог. Дилецький Микола Павлович (1630 – 1680) – український музичний теоретик, педагог i композитор, фундатор музично-теоретичної думки в Українi та Росiї, автор “Мусікійської граматики” – першої в Росії ґрунтовної музично-теоретичної праці, практичного посібника для композиторів, теоретиків та вчителів співу: старовинний знаменний спів поступово витіснився партесним багатоголоссям; з’явилися нові жанри церковної музики (партеснi концерти a cappella, вiльнi багатоголоснi композицiї служб, партеснi обробки знаменного розпiву в хоральнiй фактурi). Виникли новi види духовної музики, що виконувалась у домашнiй обстановцi, – духовнi канти, псалми. Поновилися засоби музичної виразностi (у музичній практиці поширилось гомофонно-гармонічне музичне мислення, почала формуватися тональна система). Усе це було наслідками потужного впливу західноєвропейської музичної культури, а також зближення культової музики зі свiтською. Впровадження нової музичної стилістики було теоретично закріплено у трактаті М. Дилецького “Мусикійська граматика” (1675), яка на той час була головним посiбником для вивчення теорiї музики i технiки багатоголосного хорового письма. “Граматика” містила відомості про основи музичної грамоти (давалися знання про різні ключі “до” та приключові знаки, про різні метри, звукоряди, інтервали, побудову акордів з опорою на тризвучну гармонію); релятивний спосіб співу за сольмізаційною системою, загальноуживаний у Європі; техніку композиції партесної музики (детально викладається імітаційно-поліфонічна техніка). У спеціальному розділі “Способ до заправи дітей” визначалися підходи до дитячого музичного виховання. М. Дилецький-композитор залишив у спадок вокальнi та хоровi твори, серед яких восьмиголоса “Херувимська”, “Лiтургiя чотириголосна”, “Літургія Київська”, “Воскресенський канон” та iн…
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 17
1. Барокові тенденції в українській музичній культурі ХУІІ - поч. ХУІІІ ст.: загальна характеристика. Вплив Козацької доби на розвиток музичної культури.
На ХVІ ст., тобто на час розвитку освіти в братських школах та академіях припадає поширення в Україні багатоголосного співу, котрий тоді називали партесним, Найвидатнішим українським музикантом ХVІІ ст., котрий залишив у своїй творчій спадщині відомі зразки партесного концерту, був Микола Дилецький. Він був людиною всебічно освіченою церковні твори для хору «Воскресенський канон», але й теоретична, естетична спадщина. праця «Граматика мусикійська», тобто «Музична граматика», належить до вершин філософської та естетичної думки ХVІІ сторіччя. У ній він детально пояснює роль музичного мистецтва в духовному розвитку людини, закони побудови мелодії й багатоголосся, і що найголовніше – можливості відтворення багатогранних відтінків характеру в музиці, який створюється різноманітними засобами. Основи професійної української духовної й світської музики, закладені протягом ХV – першої половини ХVІІІ ст., спадщину як відомих історії митців, зокрема М.Дилецького, так і безіменних творців псальмів і кантів, підхопили й блискуче розвинули найталановитіші композитори другої половини ХVІІІ ст., який називають «золотою добою української музики», тобто найбільш багатогранним і видатним часом у мистецтві, - М.Березовський, Д.Бортнянський та А.Ведель.
2. С.Гулак-Артемовський — видатна постать в історії українського музичного мистецтва.
Петро́ Петро́вич Гула́к-Артемо́вський (*27 січня 1790, Городище — †13 жовтня 1865, Харків) — український письменник, вчений, перекладач, поет. Творчість
До творчого доробку П. Гулака-Артемовського належать байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади. Він також ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму. З 1817 р. почав друкуватися в журналі «Український вісник», де були опубліковані його переклади класиків світової літератури: Жана Жака Руссо, Джона Мільтона, Адам Міцкевича, Йоганна Вольфганга Гете, Горація та інших. Твори: Батько та син, Дві пташки в клітці, Пан та собака, Справжня добрість, Цікавий і мовчун Гулака-Артемовського, що є першим твором української опери Запорожець за дунаємна лібрето українською мовою.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 18
1. Характеристика творчості А.Веделя. Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) (1767, Київ —†14 липня 1808, там само) український композитор, диригент, співак, скрипаль. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант В Інституті рукописів НБУВ зберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12 духовних концертів. Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№№ 9, 10) — панегирічного. Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.
2. Фольклористична діяльність М. Лисенка Значне місце в доробку композитора займають а р а н ж у в а н н я н а р о д н и х п і с е н ь (понад 500 творів) для хору та соло з фортепіано, яке композитор здійснював протягом усього життя. Він писав такі аранжування насамперед для того, щоб виконувати їх на концертах, але була й інша мета – засвоєння народного музичного стилю. За 43 роки М. Лисенко опублікував 7 випусків збірників українських народних пісень, у які увійшли майже всі їх жанри, крім дум. Нікому з попередників та старших сучасників М. Лисенка не вдалося досягти такої відповідності між народною піснею та її авторським аранжуванням, як М. Лисенкові. У багатьох народних піснях, до яких звертався ком- позитор, спостерігаються ознаки натуральних ладів. Національної специфіки й свіжого колориту надало використання в ній мажору та мінору в поєднанні з елементами натуральних ладів . Це належить до н о в а т о р с ь к и х рис стилістики жанру аранжувань народних пісень. Новаторством відзначається й хорова фактура, яка часто має п о л і м е л о д и ч н у му- зичну тканину. Крім куплетної форми, в аранжуваннях композитор використовує куплетно-варіантну, а також куплетно-варіаційну форму («Верховино, ти світку наш»)
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 19
1. Українська музична культура другої половини ХІХ ст.: тенденції розвитку.
На початку ХІХ ст. зросла увага до української народної пісні збірник князя Миколи Цертелєва (1790 – 1869) «Опыт собрания старинных малороссийских песней», що вийшов у Петербурзі 1819 р. Михайла Максимовича (1804 – 1873). Першим був словесний збірник «Малороссийские песни», виданий у Москві 1827 р. До збірника увійшли дві думи («В неділю рано порано» та «Дума про похід Хмельницького в Молдавію») і 124 народні пісні різних жанрів П І С Н Я - Р О М А Н С . пісні-романси з опери І. Котляревського «Наталка Полтавка». Особливої популярності набули з цієї опери псні-романси «Віють вітри», «Сонце низенько», «Чого вода каламутна»МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО. Наталка Полтавка» і «Сватання на Гончарівці», а «Москаль-чарівник» – ознаки водевілю. «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, стала родоначальницею жанру діалогічної народно-побутової опери. Ф о р т е п і а н н а м у з и к а . Олександр Іванович Лизогуб (1790 – 1839). Ноктюрни № 1 (Es-dur), № 2 (As-dur), Мазурка (Еs-dur), чотири цикли варіацій: на теми українських народних пісень «Ой у полі криниченька», «Ой не ходи, Грицю», на тему російської пісні «Среди долины ровныя» та на тему романсу «В твоих прекрасных глазах». й педагог Йосип Витвицький (1813 – 1866) «Прогулянка пароплавом по Дніпру», «Натхнення річкою Борисфен», написані варіації під назвою «Українка» (1836) на тему української народної пісні «Зібралися всі бурлаки до одної хати». Адам-Ян (Йоганн) Барцицький (?–1843). мініатюи «Вальс», «Мазурка».Історик, письменник, етнограф і музикант Микола Андрійович Маркевич (1804 – 1860). збірка «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано», у якій вміщено 66 обробок українських народних мелодій. В історії української музики другої половини XIX ст. певну роль відіграв ще один композитор-аматор (аматор - у перекладі з французької \"любитель\") Микола Аркас (1853-1909). Як і Ц. Ніщинський, М. Аркас не отримав спеціальної фахової композиторської підготовки.М. Аркас відомий як автор опери \"Катерина\", написаної за однойменною поемою Т. Шевченка. Це - перша в українській музиці опера на шевченківський текст.
2. Третя симфонія Б. Лятошинського: композиція, драматургія, зміст. (1895- 1968)
У Третій симфонії (1951) втілено ідею перемоги світла над темрявою, зміст її відбиває думки і почуття цілих мас народу. У першій редакції композитор дав до твору епіграф «Мир переможе війну». Симфонію несправедливо розкритикували, і після незначних переробок фіналу автор випустив її в світ вже без епіграфа. Два образні світи симфонії — це сили миру і сили війни. Негативні образи зв’язані з короткою першою темою вступу першої частини. У гротесковому скерцо з великою художньою силою й переконливістю композитор намалював зловісну картину «пригнічення» світлих звучань масивними похмурими звукокомплексами теми вступу симфонії. У фіналі ця сама вступна тема подається в характері урочистого переможного маршу, як у П’ятій симфонії Чайковського, утверджуючи ідею миру і прогресу. Новим у Третій симфонії порівняно з попередніми симфоніями було введення українського національного мелосу. Це вплинуло на драматургію твору. Пісенний епос тематизму потребує якісно нової форми розвитку в плані утвердження його першопочаткового характеру (побічні теми першої та четвертої частин).
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20
1. Історична роль М.Лисенка в розвитку української музичної культури. Лисенко – творець української класичної музик Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко (*22 (10) березня 1842, Гриньки (Полтавщина) — †6 листопада (24 жовтня) 1912, Київ) — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч,педагог, основоположник української класичної музики Микола Лисенко по праву вважається засновником українського музичного мистецтва. Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О.Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні» (1894). У композиторській спадщині Лисенка особливо важливе місце займають твори на тексти Т.Шевченка. Музика до «Кобзаря», «Радуйся, ниво неполитая», «Б'ють пороги», «Гайдамаки», «Іван Гус» тощо), що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. Лисенко — автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна», оперети «Чорноморці», які стали основою українського національного оперного мистецтва.Сценічні твори Опери:«Андрашіада» «Чорноморці» «Різдвяна ніч» «Утоплена» «Наталка Полтавка» (п'єса І.Котляревського, вокальні номери аранжував М.Лисенко, 1889), «Тарас Бульба» «Відьма» дитячі опери (перші в укр. музиці)«Коза-Дереза» (1888), «Пан Коцький» (1891), «Зима і Весна, або Снігова краля»,
2. Творчий портрет Д. Січинського: кантата «Дніпро реве» (1865-1909) Загалом у творчій спадщині Дениса Січинського - кантата, опера, музика до театральних п\"єс, 201 хорових творів, 20 солоспіви, обробка народних пісень. Особливі заслуги Дениса Січинського перед національною музичною культурою пов’язані зі створенням першого в Західній Україні твору оперного жанру — патріотичної народно-музичної драми \"Роксоляни\". У 1892 році композитор створив кантату «Дніпро реве» займає одне з центральних місць не лише в хоровій, але і в усій творчості Дениса Січинського Кантата \"Дніпро реве\" написана в 1892 році. Кантату \"Дніпро реве\" Д Сочинський присвятив Львівському музичному товариству \"Баян\", для заснування якого доклав багато зусиль. Хоровий жанр твору: хор з супроводом. Слова Б. Грінченка Тема: Змальовування величі та могутності Дніпра. Ідея: Туга, журба за вільним козацъким життям. Обризи: Дніпро, козаки, чайки, круча, народ. МУЗИЧНО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ Жанр твору: кантата (хорова поема). Форма твору: форма наближена до тричастинної. Основна тема кантати проходить ще в вступі, її підхоплюють баси, як заспів. Це велична патетична мелодія, побудована на ступенях мінору в пунктирному ритмі. Завдяки октавному подвоєнню басової партії розширився загальний діапазон хору. Основна тональність pe мінор).
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 21
1. Історико-національна тема в оперній творчості М.Лисенка. У музично-театральній творчості М. Лисенка вперше п о в н о ю м і р о ю с ф о р м у в а л а с я м о д е л ь н а ц і о - н а л ь н о ї о п е р и т а ї ї ж а н р о в і р і з н о в и д и : і с т о р и к о - г е р о ї ч н а н а р о д н а д р а м а («Тарас Бульба»), л і р и к о - к о м і ч н а опера («Різдвяна ніч»), л і р и к о - ф а н т а с т и ч н а опера («Утоплена»), д и т я ч а к о м і ч н а опера («Коза-дереза», «Пан Коцький»), д и т я ч а ф а н т а с т и ч н а опера («Зима і Весна»), о п е - р а - п а р о д і я («Андріашіада»), к о м і ч н а о п е р а з с а т и р и ч н и м и р и с а м и («Енеїда»), к а м е р н а л і р и ч н а опера («Ноктюрн»). Ці опери й становлять класичний фонд українського оперного мистецтва ХІХ – початку ХХ ст. У створенні М. Лисенком національної моделі опери важливу роль відіграли: 1. Використання н а ц і о н а л ь н о ї м о в и .. 2. Значною в операх була роль н а ц і о н а л ь н и х с ю ж е т і в , пов’язаних переважно з народним побутом, народними обрядами й національною історією, зокрема, з козацькою тематикою. 3. Виведення в опері різнохарактерних н а р о д н и х с е л я н с ь к и х п е р с о н а ж і в , н а ц і о н а л ь н и х г е - р о ї в , переважно козаків, 4. Прояв у к р а ї н с ь к о ї м е н т а л ь н о с т і в 5. Національно виразна м у з и ч н а м о в а , яка спи- рається на н а р о д н и й м у з и ч н и й с т и л ь. 6. Національна своєрідність у всіх оперних формах, а саме: – у сольних номерах (аріях, аріозо, піснях, каватинах тощо) та в ансамблях; у речитативах з уперше створеною в и р а з н о н а - ц і о н а л ь н о ю в о к а л ь н о ю д е к л а м а ц і є ю народні обряди, народні традиції козацького середовища. Серед опер М. Лисенка є твори великого масштабу («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда»), а також невеликі камерні опери (опера-мініатюра «Ноктюрн», дитячі опери).
2. Творчий портрет В. Сільвестрова ВалентинЦей композитор вважався одним з найяскравіших \"модерністів Васильович Сильвестров народився 30 вересня 1937 року в Києві. Часом самі назви “провокують” слухача на паралелі з точними науками, а ще більше – зі специфічними філософськими поняттями: “Проекції на клавесин, вібрафон і дзвони”, “Спектри” - симфонія для камерного оркестру, “Медитація” – симфонія для камерного оркестру і віолончелі тощо. Основна галузь його творчості - симфонічна, інструментальна музика, Значними в його доробку є шість симфоній, кожна з яких стає вершиною на його шляху. Це на початках свого художнього сходження він більше тяжів до авангардових, суто \"технічних\" ефектів, до незвичних конструкцій. В.Сильвестрова, в яких він звертається до поезії Т. Шевченка (яскравим зразком його оригінального прочитання поезії Кобзаря може служити Кантата в 3-х частинах для хору: І ч.- \"Думи мої, - ІІ ч. - \"За горами гори\" з поеми \"Кавказ\", ІІІ ч. - з цієї ж поеми \"А поки що - мої думи\") та до духовних текстів. молитва \"Отче наш\" та безсмертний \"Заповіт\". Композитор отримав Державну премію України імені Шевченка (1996), став народним артистом України.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 22
1. Тенденції розвитку української музичної культури кінця ХІХ — поч. ХХ ст. На початку ХІХ ст. зросла увага до української народної пісні збірник князя Миколи Цертелєва (1790 – 1869) «Опыт собрания старинных малороссийских песней», що вийшов у Петербурзі 1819 р. Михайла Максимовича (1804 – 1873). Першим був словесний збірник «Малороссийские песни», виданий у Москві 1827 р. До збірника увійшли дві думи («В неділю рано порано» та «Дума про похід Хмельницького в Молдавію») і 124 народні пісні різних жанрів П І С Н Я - Р О М А Н С . «Сидить голуб на березі», а також «Сонце низенько». Обидві пісні також увійшли до першого словесного збірника М. Максимовичапісні-романси з опери І. Котляревського «Наталка Полтавка». Особливої популярності набули з цієї опери псні-романси «Віють вітри», «Сонце низенько», «Чого вода каламутна»МУЗИЧНО-ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО. Наталка Полтавка» і «Сватання на Гончарівці», а «Москаль-чарівник» – ознаки водевілю. «Наталка-Полтавка» І. Котляревського, стала родоначальницею жанру діалогічної народно-побутової опери. Ф о р т е п і а н н а м у з и к а . Олександр Іванович Лизогуб (1790 – 1839). Ноктюрни № 1 (Es-dur), № 2 (As-dur), Мазурка (Еs-dur), чотири цикли варіацій: на теми українських народних пісень «Ой у полі криниченька», «Ой не ходи, Грицю», на тему російської пісні «Среди долины ровныя» та на тему романсу «В твоих прекрасных глазах». й педагог Йосип Витвицький (1813 – 1866) «Прогулянка пароплавом по Дніпру», «Натхнення річкою Борисфен», написані варіації під назвою «Українка» (1836) на тему української народної пісні «Зібралися всі бурлаки до одної хати». Адам-Ян (Йоганн) Барцицький (?–1843). мініатюи «Вальс», «Мазурка».Історик, письменник, етнограф і музикант Микола Андрійович Маркевич (1804 – 1860). збірка «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано», у якій вміщено 66 обробок українських народних мелодій.
2. Хорова спадщина М.Лисенка. М. Лисенко написав понад 40 хорових творів. Серед них к а н т а т и : одночастинна «Б’ють пороги» (1878), чотиричастинна «Радуйся, ниво неполитая» (1883); п о е м и : «Заповіт» (1868), «Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі», «Іван Гус» (1881), «Іван Підкова», низка хорових п і с е н ь . Більшість хорових творів написана на поезії Т. Шевченка значне місце займає історична тематика – переважно козацька історія. (кантата «Б’ють поро- ги», поема «Ой, нема, нема ні вітру, ні хвилі», «Іван Під- кова», пісні «Наш отаман Гамалія», «У туркені на тім боці» та інМ. Лисенко створив героїчні й епічні народні образи. У 1885 р. М. Лисенко написав хоровий твір – знамениту молитву-гімн «Боже великий, єдиний! Русь-Україну храни» на вірш письменника та громадсько-політичного діяча Олександра Кониського.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23
1. Творчість В. Косенка: 11 етюдів у формі старовинних танців.
Віктор Косенконародився 24 листопада 1896 р. в Петербурзі у сім’ї генерал-майора. Невдовзі Косенки переїжджають до Варшави, де пройшло дитинство та юнацькі роки майбутнього композитора і піаніста. Тут розпочинається і його музичне становлення.Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вона прозвучала лише в наші дні.Яскравий представник вітчизняної романтичної музики першої пол. ХХ ст., основоположник провідних жанрів української фортепіанної і камерної музики. Його, „24 дитячі п’єси”, цикли романсів на вірші О.Пушкіна, О.Блока, М.Лермонтова, Ф.Тютчева, П.Тичини, „Класичне тріо” для скрипки, віолончелі і фортепіано, віолончельна соната, „Героїчна увертюра” і „Молдавська поема” для симфонічного оркестру увійшли до класичного надбання української музики. „11 етюдів у формі старовинних танців”Це сюїта для фортепіано, що включає в себе одинадцять п’єс різного характеру й настрою, створювалася, протягом 1928 - 1930 рр Задум твору полягає в прагненні автора відродити до життя старовинну сюїту «придворних» танців різних народів, котра була дуже популярною в 17 - 18 ст. в європейській музиціТак з’являються тут німецька алеманда, французькі куранта, гавот, менует, іспанська сарабанда, англійська джига. В українській музиці ХІХ - поч. ХХ ст. було декілька таких «старовинних» фортепіанних сюїт, причому перша Миколи Лисенка і втілила дуже оригінальну ідею: в основу старовинних танців він поклав мелодії популярних українських народних пісень - «Сонце низенько», «Гречаники» тощо. В.Косенко пише свою сюїту теж у яскраво національній манері. Проте він не вдається до прямого цитування мелодій народних пісень, а створює свої власні теми, Косенко поставив перед собою також завдання педагогічного плану - велика кількість різноманітних прийомів і засобів, спрямованих на розвиток виконавської майстерності»
2. Творчий портрет М.Леонтовича: хорові твори майстра. М. Леонтович – майстер хорової мініатюри Леонто́вич Мико́ла Дми́трович (*1 грудня 1877, Монастирок — †23 січня 1921, Марківка) —український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. Автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть». Його обробка «Щедрика» відома у всьому світі Основу музичної спадщини Леонтовича складають хорові мініатюри — обробки українських народних пісень «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та багато інших. Леонтович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. Тематика хорових мініатюр різноманітна. Це обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної». Взірцем такого високого драматичного піднесення може служити народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 24
1. Творчий портрет М. Скорика 2002 — художній керівник фестивалю «КиївМюзікФест». В 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», з 2006 — співголова Національної спілки композиторів України (з 2006 року). У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов'язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. Твори «Мойсей», опера «Повернення Баттерфляй», балет. (Скорик- Пуччіні) «Вальс» поема «Сильніше смерті» «Гуцульський триптих» концерт для оркестру «Карпатський» твір для струнного оркестру «Сюїта» твір для струнного оркестру «Партита» концерт для скрипки й оркестру кантата для хору й симфонічного оркестру «Весна» (на слова І. Франка)
кантата для скрипки і фортепіано «Людина» (на слова Е. Межелайтіса) соната для фортепіано — цикл «В Карпатах» рондо варіації твори для дітей солоспіви на слова Т. Шевченка численні естрадні пісні Праця «Особливості ладу музики С.Прокоф'єва» (1966); статті в журналах Музика до фільмів Музика до драматичних спектаклів та понад 40 фільмів, зокрема: 1964 - Тіні забутих предків 1974 - Гуси-лебеді летять 2007 - Лис Микита…
2.Д. Січинський, кантата «Дніпро реве»: композиція, драматургія. (1865-1909) Загалом у творчій спадщині Дениса Січинського - кантата, опера, музика до театральних п\"єс, 201 хорових творів, 20 солоспіви, обробка народних пісень. Особливі заслуги Дениса Січинського перед національною музичною культурою пов’язані зі створенням першого в Західній Україні твору оперного жанру — патріотичної народно-музичної драми \"Роксоляни\". У 1892 році композитор створив кантату «Дніпро реве» займає одне з центральних місць не лише в хоровій, але і в усій творчості Дениса Січинського Кантата \"Дніпро реве\" написана в 1892 році. Кантату \"Дніпро реве\" Д Сочинський присвятив Львівському музичному товариству \"Баян\", для заснування якого доклав багато зусиль. Хоровий жанр твору: хор з супроводом. Слова Б. Грінченка Тема: Змальовування величі та могутності Дніпра. Ідея: Туга, журба за вільним козацъким життям. Обризи: Дніпро, козаки, чайки, круча, народ. МУЗИЧНО-ВИРАЖАЛЬНІ ЗАСОБИ Жанр твору: кантата (хорова поема). Форма твору: форма наближена до тричастинної. Основна тема кантати проходить ще в вступі, її підхоплюють баси, як заспів. Це велична патетична мелодія, побудована на ступенях мінору в пунктирному ритмі. Завдяки октавному подвоєнню басової партії розширився загальний діапазон хору. Основна тональність pe мінор).
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25
1. Творчий портрет Є. Станковичанародився 19 вересня 1942 р. Свалява, що на Закарпатті. Музикою займався з дитинства. Після училища Є.Станкович навчався на композиторському відділенні спочатку у Львівській консерваторії під керівництвом С.Людкевича, а згодом - у Київській в класі Б.Лятошинського та М.Скорика навчання завершив у 1970 р його дипломна робота, “Симфонієта”171, де він сміливо “обіграв” “чужі” теми з творів Й.С.Баха, Р.ВагнераВ. Творчість його доробку - фольк-опера “Цвіт папороті”, де піднімаються національні обрядові традиції різних віків - від язичництва до повстанських рухів ХVІІІ ст., і два балети - “Ольга” (з княжої доби) та “Прометей”. Одинадцять симфоній включають у себе всі можливі різновиди жанру. Це і монументальний багаточастинний оркестрово-вокальний цикл на вірші П.Тичини (Третя симфонія “Я стверджуюсь”), і близька до поеми, побудована на мотивах українських пісень, одночастинна симфонія № 4 “Lyrica” (“Лірична”), і хорова симфонія-реквієм “Бабин Яр”, і так звані камерні симфонії, (одна з них, № 3, отримала в 1985 р. номінацію від ЮНЕСКО172 в числі кращих десяти музичних творів світу); і камерна вокальна симфонія на вірші О.Пушкіна, і одинадцятичастинний цикл для струнного оркестру з філософською латинською назвою “Dictum”.
2. Партесні концерти: мета, образи, види.Від сер. 16 до кін. 17 ст. розвивався багатоголосий так званий партесний спів: спів поділений на голоси — партії. Парте́сний спів (з лат. partes — части, муз. партії, голоси) Найвище досягнення української професійної музики доби Бароко. Кількість голосів (партій) коливалась від 3 до 12, в окремих випадках досягала 48. Кожна партія виконувалась невеликою кількістю співаків, здебільшого, по 1-2 на партію. Тому партесний спів слід віднести, скоріше, до ансамблевого, ніж до хорового. Виконавцями партесної музики були хлопчики, яких спеціально навчали, та дорослі професійні співці. Залучення до виконання жіночих голосів не практикувалось. В партесному співі розрізняють виконання творів з постійним і перемінним багатоголоссям. Партесні твори за тематикою текстів і музичними засобами розділяються на дві великі групи: віватно-панегіричні і покаянні (лірико-драматичні).Найбільш характерний жанр партесної музики – партесний концерт. На основі партесного концерта в другій половині 18 століття сформувався жанр хорового духовного концерта, який і витіснив партесний спів із вжитку. Офіційно партесний спів дозволений в храмах із 1668 року за згодою східних патріархів. Теоретичні основи партесного співу були викладені у «Мусикійська граматика» Миколи Дилецького. Для його точного запису прийнялася лінійна система нотації, звана київським знам'ям.



 
Наші Друзі: Новини Львова