Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 15 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Казка  ::  Тексти > Тематики > Художня

Різдвяна Зірка

Переглядів: 1237
Додано: 13.01.2017 Додав: Андрій Процайло  текстів: 53
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>
Андрій Процайло
Різдвяна Зірка
казка
Місяць набрав повні щоки пихи, надувся, мов колобок, вийняв з шафи кусень стріли, відламаної влітку від громовиці, змайстрував з неї тростину, підтягнув до себе дзеркальну хмарку, аби переконатися, що виглядає по-царськи, прицмокнув і вийшов у небо.
Чув себе особливим, світився, мов космічна люстра, заряджена нечуваною на землі енергією. Бо мав нині Місяць украй важливу місію — підготувати небо до Різдвяної вечері.
З гордо піднесеною шиєю, кахикаючи для солідності, плив по небу, мов каравела з діамантами, тикав своєю тростиною-указкою на недоліки різдвяних слуг і чманів від того, що йому всі корились…
Місяць звелів, щоб важкі, наче гирі, хмарища випустили з легенів злість і стали пухнастими; щоб вітер одягнув рукавиці, взяв стирку й акуратно злизав з хмар чорні плями, бо заступати місячне світло — гріх; щоб кучугура небесного снігу накрутила собі годинник на північ, залізла в комору й поки що відпочивала; щоб мороз натер червоним буряком собі щоки й виглядав по-людськи, як Різдво, а не як закутаний у квітки Великдень… Словом, щоб все було якнайкраще, бо…
Коли Вона вийде — з подиву мають усі завмерти…
Завертівся як дзиґа, оглянувся навкруги, залишився задоволений небом. Тепер можна братися за головне…
Зірки вишикувались, мов на виставку. Світлі й світліші, яскраві-яскравіші, загадкові й геть таємничі! Красуні неперевершені! Створені для самого неба! Зрештою, вони там і жили споконвік, ніхто їм не заважав, не вказував що робити і коли… Лишень місяць раз у рік мав проблему — вибрати, яка з них найкраща. Яка достойна стати першою! Різдвяною!..
Зірки в святкових суконьках затамували дихання і ждали.
Місяць пройшовся тричі туди-сюди. Почухав потилицю. Тикнув пальцем в зірку-звабу і сказав:
— Ти!
Вона зашарілася й попливла готуватися до виходу на сцену сцен, якою ниньки було небо…
Решта тьма-тьмуща зіроньок, хто понуро, ковтаючи заздрість, хто спокійно, радіючи митям, розпливались по домівках, наче хвилі.
Ураз Місяць насупився. З-поміж безлічі красунь поманив пальцем до себе зірку-іскринку, кволу, мов курчатко, тільки-тільки вилуплене з яйця. Вона невпевнено підступила, схилилася в поклоні. Місяць схопив її за ручку, розкрутив і жбурнув на землю.
Зірки ахнули від жорстокості Місяця і скам’яніли. Місяць сказав: «Це не жорстокість, це — справедливість! Світити повинен той, хто має силу! І затьмарювати світло ніхто не буде! Ясно?..». Зірки ожили і, мов спалах, поховалися по хатах. Жодна не хотіла помирати. Ще й до того в ніч перед Різдвом!..

Іванко Качур з полудня сидів у вікні. Бо одна мудра тітка з телевізора сказала, що в того, хто перший зустріне Різдвяну зірку, збудеться бажання!.. Яке заздалегідь написане на листочку. А ще краще, щоб малюнок був! Щоб Зірка лишень глипнула — й одразу все зрозуміла! Адже часу в неї обмаль — мала закликати людей до святої вечері.
Мама накривала на стіл. Тато ще порав надворі. Почало сутеніти — Іванко прикипів до вікна. Напружив зір. Небо було чисте, мов провалля. Іванко поцілував свій малюнок з бажанням і приклав до шибки.
Раптом небо тріснуло, ніби його мечем розпоров грім, і хлопець побачив, як Місяць жбурляє на землю маленьку зірочку, схожу на Соломійку Злючку зі сусіднього будинку. Зірочка летіла вниз, наче була на санчатах, і замість сміятися — плакала. Іванко вздрів, як зірка впала в комин хатинки діда Панаса, що самотньо стояла на горбочку, ніби старий червивий гриб. Іванко згадав, як дідусь улітку лежав перед бульдозером, який хотів розвалити його хатку, і казав, що не дасть. Що не хоче ніяких нових квартир, тільки дожити в своїй господі, яка пам’ятає його голубку. Ніби дід був птахом…
Хлопчина почекав, коли мама вийде надвір, одягнувся швиденько і шмигнув у сутінки. Мороз тріскотів кістками дерев, сніг під ногами скрипів, як двері з комори, серце в Іванка вискакувало, але він біг, бо треба було врятувати зірку, що схожа на Соломійку.
Дід Панас відхилив двері і сказав:
— Заходь. — З його хатинки втікало тепло, бо дурненьке, не знало, що надворі холодно. Дід гримнув дверима — вони наче гавкнули. Дід їх погладив — перестарався з силою. Глянув на хлопця. — Гадаю, Іванку, щось сталося… — мовив і закашлявся.
— Зірка впала у ваш комин! — вигукнув Іванко. — Її треба врятувати!
Дід розуміюче помахав сивою головою.
— Звичайно, — погодився. І поманив Іванка до пічки. — Кажеш, в комин впала? — хлопець кивнув. — Значить, зараз знайдемо, — і дідусь відхилив дверцята печі. — Шукай!..
Іванко приглянувся і вигукнув:
— Є! — стиснув кулачки. — Ось!Ця! — показав на жаринку.
Дід взяв гачок, яким поправляють дрова в пічці, підтягнув до краю зірку і скинув у скляне горнятко.
— Вона? — запитав Іванка, що стояв з роззявленим ротом.
— Так, — відповів хлопчик, розглядаючи зірку. — Але… як ми її причепимо до неба?.. — захвилювався.
— Просто, — відповів дід. — Я вже не раз зірок відправляв додому. — Пішли.
Старенький, як маленький, дід Панас, і маленький, ніби старенький, Іванко вийшли надвір. Дід взяв драбину і приставив до груші. Потім витягнув з-за хати довжелезну тику, прикрутив дротиком до неї горнятко зі зіркою і сказав до Іванка:
— Лізь.
Хлопчина заплескав у долоньки. Зрозумів, що задумав дідусь. Вибрався на дерево якомога вище.
— Давайте! — крикнув униз.
Дід Панас подав йому тичку. Іванко підняв її в небо і… причепив зірку! Вона засяяла першою. Різдвяною!
Щасливий хлопець повис на шиї в дідуся. Старенький так і заніс його на руках у хату. Іванко подякував за допомогу і хотів бігти додому, але дід Панас його зупинив:
— А ти бажання загадав? — запитав.
— Так, — відповів хлопець. — Ось, — розгорнув аркуш. На папері була намальована кольорова дівчинка. І підписано: «Соломійка Змійка».
— Гарна, — похвалив дід Панас. — А в чому бажання? — не зрозумів.
— Як? — здивувався хлопчик. — Ви що не бачите, що в Соломійки тут дві однакові ніжки?
Дід Панас пригледівся. Старими, заплаканими від щастя очима.
— Точно! — пригорнув до себе Іванка. Дід згадав літо. І дівчинку, що шкутильгала на дитячому майданчику. Вона не встигала за дітками, а Іванко їй допомагав…
— Як ви думаєте, — запитав хлопчик дідуся, — моє бажання збудеться? Соломійка стане щасливою?
— Звичайно, — відповів старенький. — Воно вже збулося.
— Звідки ви знаєте?
— Бо любов творить дива, дитинко! — мовив дідусь. — Точно! Клянусь! — запевнив і схаменувся: — Біжи додому!.. А то тебе шукатимуть батьки. І тобі влетить у самий Святвечір!
— Дурниці, — всміхнувся малий. — Порівняно з двома однаковими ніжками — це сміхота…

У час, коли в небо вийшла перша Різдвяна зірка, запалена Іванком, у віконечку сусідського будинку сиділа дівчинка з малюнком. На якому був зображений хлопчик з неймовірними кучерями.
— Я хочу, Зірочко, — шепотіла Соломійка, — щоб в Івасика виросло багато-багато волосся, щоб йому більше ніколи не робили тої страшної «хімії», і щоб він мене завжди підтримував за ручку, коли я не буду встигати бігти за дітками…

Цього року Божого народ земний казав, що гарнішої Різдвяної зірки ще за життя не бачив.
— Чуєте?!. — хвалився навсібіч Місяць. — Це я вибирав!

 
Наші Друзі: Новини Львова