Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 18 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Історія Скитії-України ІV-V століття

Переглядів: 29429
Додано: 23.04.2008 Додав: IgS  текстів: 71
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
24-й уривок
(456 р. після Р.Х., 20-й уривок за Г.Дестунісом; 26-й уривок за В.Латишевим)

Говаз відправив посольство до римлян. Вони відповіли цим послам, що відмовляться від війни, якщо або сам Говаз складе владу, або відніме її у сина, бо не можна їм обом владарювати над країною всупереч старовинному звичаю118. Залишитися царем в Колхіді одному з двох, тобто, Говазу або його сину і в такий спосіб припинити війну, порадив Євфімій, що мав звання магістра. За славний свій розум та красномовство імператор Маркіян доручив йому завідувати державними справами та бути керівником в більшости інших корисних справах. До участи в урядових турботах він запросив і письменника Пріска.
Із запропонованих йому на вибір рішень Говаз надав перевагу поступитися царством своєму синові, а сам склав ознаки своєї влади й відправив до імператора послів з проханням не гніватися і не братися за зброю, бо над колхами вже царює одна особа. Маркіан наказав йому приїхати у Візантію й дати звіт у своїх намірах. Говаз не відмовлявся виконати вимогу імператора, але просив, щоб Діонісій, який раніше був присланий у Колхіду внаслідок непорозумінь з ним, поручився, що з ним не зроблять нічого поганого. Діонісій був посланий у Колхіду, і всі розбіжности були усунуті.

25-й уривок (460 р. після Р.Х., 21-й уривок
за Г.Дестунісом)

Майоран, цезар західних римлян [царював після Авіта з 460 р.]. заключна союз з готами, що знаходились в Галатії119 і приєднав до своїх володінь оточуючі народи частково зброєю, а частково переконаннями. Він хотів переправитись в Лівію з багаточисельним військом: у нього було зібрано до трьохсот кораблів. Правитель вандалів відправив до нього посольство, щоб за допомогою переговорів покласти кінець незгоді. Але перше, ніж переконати в цьому Майорана, Гезеріх спустошив всю маврську землю, куди той хотів переправитись із Іберії, та зіпсував у тій місцевости всі води.

26-й уривок
(461 р. (?) після Р.Х., 22-й уривок за Г.Дестунісом; 28-й уривок за ВЛатишевим)

Скіф Валамер порушив мирний договір і спустошив багато римських міст та земель. Римляни відправили до нього послів, які попрікали його за ворожі дії. Виправдовуючись, він сказав, що його народ удався до війни внаслідок нестачі харчів. Римляни погодились виплачувати йому щорічно триста ліврів золота з умовою, що він не робитиме більше набігів на римські землі120.

27-Й уривок (461,462 рр. після Р.Х., 23-й уривок за Г.Дестунісом)

Гезеріх не дотримав укладеного з Майораном договору. Він послав багаточисельне військо, що складалося із вандалів та маврів, для розорення Італії та Сицилії.
Маркеллін ще раніше залишив цей острів, бо Рекімер намагався відірвати від нього військо й переманути до себе. Він підкупив скіфів, що були у Маркелліна — а їх у нього було багато, — щоб змусити їх залишити Маркелліна й перейти до нього. Маркеллін, заляканий підступами Рекімера і не будучи у змозі змагатися з ним багатством, пішов із Сицилії.
До Гезеріха відправлені були посольства, одно від Рекімера з умовлянням, щоб він не порушував мирного договору, інше від імператора Східних римлян з вимогою, щоб він не турбував Італію та Сицилію і звільнив царицю та царівен. Хоча в різні часи до нього було послано багато посольств з вимогами звільнити цих жінок, але він не відпустив їх доти, поки не заручив старшу із дочок Валентиніана, Євдокію, із сином своїм Оноріхом.
Після цього Гезеріх відпустив і Євдоксію, дочку Феодосії, разом з Плакидією, другою її дочкою, з якою одружився Оліврій. При всьому цьому Гезеріх не припиняв розоряти Італію та Сицилію, навіть ще більше від попереднього спустошував їх. Після смерти Майорана він хотів поставити цезарем Західних римлян Оліврія, з яким був у родстві121.

28-й уривок (463 р. після Р.Х., 24-й уривок
за Г.Дестунісом)

Західні римляни боялися, щоб могутність Маркелліна не зросла і щоб він не повернув проти них зброї, бо в той час їхні справи були за'плутані: з одного боку турбувала їх сила вандалів, з іншого — Егідій. Він був із числа західних галатів, служив у війську Майорана, користувався при ньому великою силою, тому був роздратований його вбивством. Суперечки його з готами, що займали Галатію, відволікали його від війни з італійцями. Засперечавшись з готами за приграничну область, він вів проти них жорстоку війну, і виявив в ній великі подвиги, достойні справжнього мужа.
3 цієї причини західні римляни відправили посольство до східних і просили примирити їх з Маркелліном та з вандалами. Відправлений до Маркелліна Філарх переконав його не повертати зброї супроти римлян. Але той, хто був посланий до вандалів, повернувся без успіху.
Гезеріх погрожував, що не покладе зброї доти, поки йому не буде видано майно Валентиніана та Аеція, бо навіть від східних римлян він отримав для Євдокії, дружини його сина Оноріха, частину валентиніанового майна. Використовуючи це як привід, Гезеріх щороку, на початку весни, робив на кораблях походи в Італію та Сицилію. До міст, де стояла військова сила італійців, він приступав не охоче, але займаючи терени, на яких не було війська, він спустошував країну, а людей брав у неволю. Італійці не мали достатньої сили, щоб бути скрізь, де тільки вандали висаджувались. Багато ворогів долало їх; при тому у них не було кораблів. Вони просили їх у східних римлян, але нічого від них не отримали, бо між ними та Гезеріхом був заключений мирний договір. Ця обставина та розділення імперії ще більше розладнали справи римлян на заході.
Біля того часу до східних римлян відправлені були посольства від сарагурів, урогів та оногурів122, племен, що виселилися з рідної землі внаслідок нашестя савірів123, яких вигнали авари124. Останні у свою чергу були вигнані народами, що жили на берегах океану125.
Отже, сарагури, вигнані з батьківщини, у пошуках землі прийшли до уннів-акацирів. Вони мали з ними багато битв, врешті-решт перемогли їх, підкорили і відправили до римлян ходаків, пропонуючи їм свою дружбу. Імператор та його наближені зустріли їх прихильно, дали подарунки й відправили назад.

29-й уривок (464 р. після Р.Х., 25-й уривок
за Г.Дестунісом)

В той час як вигнані народи були в неладах із східними римлянами, від італійців в Константинополь прибуло посольство й заявило, що вони не зможуть більше існувати, якщо римляни не примирять їх з вандалами. Від персидського монарха також прибули посли, які скаржились, що люди з їхньої держави тікають до римлян; що магів, які здавна живуть у римських володіннях, римляни хочуть відвернути від батьківських звичаїв і законів та від їхнього богопочитання, вони турбують їх і не дозволяють, щоб по їхньому закону горів у них так званий невгасимий вогонь126.
Перські посланники також вимагали, щоб римляни взяли участь у підтриманні фортеці Юроіпаах127, яка знаходиться біля Каспійських воріт, і або дали на це гроші, або послали гарнізон, щоб не лише перси були обтяжені витратами та охороною цієї місцевости. Якщо перси залишать її, доводили вони, то не лише на Персію, але й на Римські володіння пошириться спустошення навколишніми народами; тому римляни зобов'язані допомагати персам грошима у війні проти так званих уннів-кидаритів. Якщо перси отримають перемогу, то римляни також будуть мати вигоду, бо уннам [кидаритам] не буде дозволено переходити у Римські володіння128.
3. Римляни відповіли, що вони пошлють повіреного для переговорів з царем Парфянським по всім цим питанням; що у них не було ніяких втікачів; що вони не турбували магів за їхнє віросповідання. Що ж стосується до охорони фортеці Юроіпааха і до війни з уннами, яку перси затіяли для свого захисту, то було б несправедливо вимагати за це гроші від римлян. На прохання ж італійців до вандалів був посланий Таціан, зарахований до патриціїв. В Персію відправили Констанція, якому в третій раз надали посаду іпарха, а зверх консульського він отримав і звання патриція.

30-й уривок (464 та 465 р. після Р.Х., 26-й уривок
за Г.Дестунісом)

За імператора Леонта до вандалів був відправлений зарахований до патриціїв Таціан, для ведення переговорів на користь італійців, а до персів Констанцій, якому втретє надали посаду іпарха (префекта) і який окрім консульського отримав звання патриція. Незабаром Таціан повернувся від вандалів без успіху, бо Гезеріх не прийняв його подання. Констанцій довго залишався в римському місті Едессі [північно-західна части Месопотамії], яке близьке до Перської землі, бо парфянський монарх довго відкладав його прийняття.

31-й уривок (465 р. після Р.Х., 27-й уривок
за Г.Дестунісом)

Посол Констанцій довго перебував в Едессі, як вже було згадано. Нарешті парфянський монарх звелів йому приїхати до себе. Цей повелитель не був у місті, а знаходився на границі персів та уннів-кидаритів. З цими уннами він вів війну під приводом, що вони не платили йому данину, яку давні царі парфів та персів на них наклали129. Батько уннського царя відмовився від сплати данини, вступив у війну з персами й передав її сину разом з царством.
Перси, стомлені довготривалою війною, вирішили припинити свої суперечки з уннами обманом. Піроз, тодішній цар персів [за персидською вимовою — Фіруз], відправив посольство до ватажка уннів Кунхи, і оголосив, що він хоче бути з ними в мирі, заключити союз й видати за нього свою сестру. Кунха був тоді ще молодим і не мав дітей. Він прийняв зроблену йому пропозицію. Але видана була за нього не пірозова сестра, а інша жінка, яку, вбравши її по-царському, відправив до нього цар персидський. Якщо вона не відкриє цього обману, сказав він їй, то буде царицею й користуватиметься добробутом свого чоловіка, в протилежному випадку буде скарана смертю, бо володар кидаритів не захоче мати замість дружини високого роду дружину рабського стану.
Піроз заключив з Кунхою мир, але не довго користувався плодами своїх хитрощів. Послана до Кунхи жінка, побоюючись, щоб він не узнав від інших про її походження і не віддав її жорстокій смерти, розповіла йому про обман Піроза. Кунха похвалив її за відкриту йому істину й продовжував тримати її біля себе як дружину.
Бажаючи помстити Пірозу за обман, він прикинувся, що веде війну із сусідніми народами і що має потребу не в людях, здатних до битви, — бо у нього суть багаточисельні сили, — а в начальниках для керівництва ними. Піроз послав до нього триста чоловік найповажніших персів. Кидаритський правитель одних вбив, інших скалічив і відправив до Піроза з повідомленням, що це зроблено в покарання за вчинений обман. Таким чином, війна між ними знову спалахнула й велась жорстоко.
Констанцій був прийнятий Пірозом в Торзі: так називалось селище [на сьогоднішній день невідоме], де перси мали свій стан. Тут залишався він кілька днів. Піроз обійшовся з ним привітно, але не дав пристойної відповіді і відпустив.

32-й уривок
(465 або 466 р. після Р.Х., 28-й уривок за Г.Дестунісом; 34-й уривок за В.Латишевим)

Після пожежі міста при імператорі Леонті в Константинополь прибув Говаз разом з Діонісієм. Він носив перський одяг і був оточений охоронцями за мідійським звичаєм. Царські придворні, що приймали його, спочатку зробили йому догану за нововведення [у В.Латишева — "за повстання"], але потім обійшлися з ним ласкаво й відпустили: він підкупив їх улесливими словами та тим, що носив на собі християнські символи.

33-й уривок
(466 р. після Р.Х., 29-й уривок за ГДестунісом; 35-й уривок за В.Латишевим)

Скіри та готи [остготи] воювали між собою, потім розійшлись і готувались кликати на допомогу своїх союзників. З цією метою відправили вони ходаків у Східну Римську імперію. Аспар дотримувався думки, що не треба допомагати ні тим, ні другим, а імператор Леонт хотів надати допомогу скірам. Він дав вказівку іллірійському полководцю послати їм належну допомогу проти готів.
[У цьому фрагменті у перекладі В.Латишева помилково замість "скірів" стоять "скіфи"].

34-й уривок (30-й уривок за Г.Дестунісом; 36-й уривок за В.Латишевим)

Приблизно в цей час до імператора Леонта прибуло посольство від синів Аттила з пропозицією про усунення попередніх незгод та про заключення миру. Вони хотіли по давньому звичаю з'їжджатися з римлянами на березі Істра, в одному й тому ж місці, продавати там свої товари й взаємно отримувати від них ті, в яких мали потребу, їхнє посольство, що прибуло з такими пропозиціями, повернулося без успіху. Імператор не хотів, щоб унни, які причинили так багато шкоди його землі, користувалися римськими торговими статутами130.
Отримавши відмову, сини Аттила не могли дійти згоди між собою. Один з них, Денгізих131, після безуспішного повернення послів, хотів йти війною на римлян, але інший, Ірнах, відмовився від цього наміру, бо йор увагу відвертали домашні війни132.

35-й уривок
(31-й уривок за Г.Дестунісом; 37-й уривок за В.Латишевим)
і
Сарагури об'єдналися з акацирами та іншими народами і виступили були у похід проти персів133. Спочатку вони наблизились до Каспійських воріт [поблизу Дербента], але вони виявились зайнятими перським гарнізоном. Тоді пішли вони іншою дорогою, по якій прийшли до іверів134, стали спустошувати їхню країну і робити набіги на вірменські поселення.
Перси, які вже давно воювали з кидаритами, були застрашені цим набігом і відправили до римлян посольство з проханням, щоб вони дали їм або гроші, або людей для охорони фортеці Юроіпааха (Уроїсаха). Посли повторили те ж саме, що і раніше говорили багаторазово: вони, перси, борються з варварськими народами і не дають можливости їм проходити далі, від чого і римська земля залишається неушкодженою. Римляни відповіли послам, що кожен зобов'язаний по необхідности захищати свою землю і піклуватися про утримання війська. Посли знову повернулися без успіху.

З6-й уривок (32-й уривок за Г.Дестунісом; 38-й уривок за В.Латишевим)

Денгізих вирішив розпочати війну з римлянами і зібрав військо на березі Істра. Коли про це узнав син Орнігіскла [Анагаст], якому було доручено охороняти річку зі сторони Фракії [з півдня], то послав від себе людей спитати у Денгізиха: з якої причини він готується до війни? Денгізих, зневажаючи Анагаста, відпустив посланих без відповіді, а до імператора відправив послів оголосити, що він піде на римлян війною, якщо той не дасть йому та керованому ним війську землі та грошей135. Коли посли прийшли в палац і переказали цю вимогу, то цар відповів, що він залюбки все зробить для уннів, якщо вони прийшли з покорою, бо він любить тих, що приходять від ворогів для заключення союзу.

37-й уривок (467 р. після Р.Х., 33-й уривок за Г.Дестунісом; 39-й уривок за В.Латишевим)

Анагаст, Василіск, Острій та інші римські полководці затиснули готів в одній низині і оточили їх. Скіфи ж внаслідок нестачі в харчах голодали і послали до римлян повірених, які повідомили, що вони здадуться римлянам, якщо ті дадуть їм землі для поселення. Римські воєводи відповіли їм. щоб вони звернулися з посольством до царя. Але варвари сказали, що вони хочуть заключити мир з ними самими і не можуть довго відкладати його, бо голодують.
Порадившись між собою, начальники римського війська обіцяли надавати їм харчі, поки ті будуть чекати на дозвіл імператора, якщо скіфи розділять своє військо на стільки загонів, скільки їх є в римському війську. В такий спосіб римським полководцям, мовляв, зручніше буде турбуватися про кожний загін окремо, ніж про всіх їх разом, а з честолюбства вони будуть змагатися у постачанні припасів. Скіфи охоче прийняли зроблену через гінців пропозицію римлян й розділились на стільки загонів, скільки було римських.
Після цього Хелхал, родом з уннів, заступник та головнокомандувач над Аспаровими легіонами, прийшов до готського загону, який дістався цим легіонам і був багаточисельніший за інші. Він запросив до себе найблагородніших готів і сказав, що дасть готам землю, але не для них самих, а для уннів, що між ними знаходяться. Вони ж, не займаючись землеробством, будуть, як вовки, приходити до готів і розкрадати у них харчові продукти, так що готи, знаходячись на положені рабів, будуть працювати для утримання уннів, хоча готське плем'я завжди було в непримиренній ворожнечі з уннами і ще їхні предки клялись уникати союзу з уннами. Таким чином, готи не лише втрачають свою власність, але виявляють також презирство до клятв предків; сам же він, хоч і пишається своїм уннським походженням, одначе з любови до справедливости повідомив їм це й дав пораду, що треба робити.
Готи, схвильовані цими словами, вважали, що Хелхал говорить це з прихильности до них, згуртувались і знищили всіх уннів, що були у них. Це стало сигналом до жорстокої бійки між обома народами.
Коли Аспар та інші начальники узнали про це, вони вишикували свої війська в бойовий порядок і стали убивати всіх варварів, хто б не трапився. Скіфи, що зрозуміли підступний обман, стали відкликати один одного, зібралися і рушили проти римлян. Військо Аспара встигло знищити загін, проти якого він стояв [тобто, готів]. Але для інших начальників битва виявилася не безпечною, бо варвари бились так мужньо, що уцілілі з них прорвалися через лави римлян і уникли оточення136.

38-й уривок (467 р. після Р.Х., 34-й уривок
за Г.Дестунісом)

Імператор Леонт послав до Гезеріха Філарха, щоб оголосити про утвердження на престолі Антемія і з погрозами, якщо той не припинить нападів на Італію та домагатиметься корони [італійської]. Філарх повернувся з повідомленням, що Гезеріх не зважає ні на які застереження імператора та готується до війни під приводом, що мирний договір порушений Східними римлянами.

39-й уривок (468 р. після Р.Х., 35-й уривок за Г.Дестунісом; 41-й уривок за В.Латишевим)

Римляни та лази були у сварці з племенем сванів. Цей народ [свани] готувався до війни. Коли перси мали намір також воювати з ним [лазьким господарем] за фортеці, які відібрали у них свани137, то він відправив посольство до імператора з проханням, щоб йому був висланий загін від війська, яке охороняло терени Римської Вірменії. Через те, що воно було поблизу, він міг отримати від того війська швидку допомогу, не наражаючись на небезпеку в очікуванні прибуття допомоги здалеку, окрім того, він не мав би великих розходів на їхнє утримання, якщо війна затягнеться, як це вже було раніше. Адже коли до нього був присланий допоміжний загін війська на чолі з Іраклієм [Гераклієм]138, а перси та івери, що погрожували йому війною, спрямували своє військо проти інших народів, він змушений був цей загін відправити назад, бо були великі складнощі з його утриманням. Коли ж на нього напали парфяни, він знову змушений був кликати на допомогу римлян.
Римляни обіцяли йому прислати допоміжний загін та керівника. В цей же час прибуло й перське посольство з вісткою, що унни-кидарити ними розбиті, а їхнє місто Валаам взяте приступом. Повідомляючи про перемогу, вони по-варварському хвасталися, бажаючи показати, яка велика їхня сила. Після цього повідомлення вони були відпущені імператором негайно, бо він був стурбований подіями у Сицилії.

40-й уривок (468 р. після Р.Х., 42-й та 43-й уривки за В.Латишевим)

В цьому році імператор Лев озброїв і відправив великий флот проти Гейзеріха, повелителя африканців... Головним начальником цього флоту він призначив Василиска, брата імператриці Беріни, який вже виконував консульську посаду і часто перемагав скіфів у Фракії...
Біля цього ж часу, на початку війни скіфів зі східними римлянами, у Фракії та на Геллеспонті стався землетрус.

Коментарі

1Руа, він же Роас (у Йордана), в інших авторів — Роїл. Був Великим Князем слов'ян ("гунів") в 412-434 рр. Спочатку, згідно Йордану [3,180] ділив владу зі своїм братом Октаром. Ім'я останнього О.Вельтман виводить зі слов'янського імені Осто, Острой [4, с.129].
Як Руа, так і Роїл за звучанням близькі до слова "рій" (бджолиний). Цим іменем наші предки цілком могли називати чоловіків. Бджоли давали не замінимі у той час мед та віск; у наш час до бджіл ставляться з великим пошануванням, не було б дивно, аби у той час вони обожнювались, тому імена, пов'язані з бджолами, були почесними навіть для князівських спадкоємців. Припущення буде ще ближчим до істини, якщо взяти до уваги, що в ті далекі часи рій міг звучати як "рой" і навіть "руй". Прізвище Рой присутнє в сучасній українській мові.

2Така назва гунів у Пріска. Вона точно співпадає з назвою тюрських племен Діонісія Перієгета, яких наша сучасниця І.Засєцька локалізувала на західному узбережжі Каспійського моря між річками Кумою та Тереком [5, розділ 4], але не має до них ніякого відношення, бо вживається в такому ж смислі, що і "варвари" — всі не грецькі та не римські народи; так само назва "скіфи" часто вживається стосовно готів, слов'ян, аланів, тюрків тощо.

3Бойски, в інших джерелах біски. Можливо, близьке до боїв припонтійське плем'я. Спочатку користувалося незалежністю, а потім, щоб не підкорятися Рую, пішло під захист римлян.

4Принаймі три перші названі Пріском племені, а можливо й всі чотири — тюркські. Цікаво, що під захист римлян пішли саме тюркські племена. Аби ударну силу "гунського" війська складали тюрки чи монголоїди, то можна було б зрозуміти втечу готів, аланів, слов'ян, але тікали тюрки! Очевидно, вони щойно поселилися на Істрі. Звідки ж вони взялися? Частково відповідь можна знайти в Йордана: "як тільки вони перейшли величезне озеро, то подібно до якогось урагану племен — захопили там алпідзурів, алцидзурів, ітімарів, тункарсів і боісків, що сиділи на узбережжі цієї самої Скіфії' [3,126]. Поза сумнівом, Йордан запозичив назви племен у Пріска, навіть порядок той самий, але назва першого удвоєна. Повідомляючи про ці племена, Пріск пише про майже сучасні події. У Йордана вони з'являються у зв'язку з давньою легендою переходу гунами "величезного озера". Всі дослідники роботи Йордана вважають, що те озеро — Меотіда. Але ні на Кримському півострові, ні на півночі Азовського моря в другій половині IV ст. тюркських племен не було. Там знаходилось Боспорське царство та алани, і якби були тюрки, то греки про це десь би написали. Але якщо виходити з того, що "величезне озеро" — Каспій, то гуни-слов'яни, висадивших на його західному березі, у своєму поході на захід залучили і ці тюркські племена уннів, які там кочували, як про це я писав у першій книзі (розділ 7). Перехід "гунами" Каспію і перехід з'єднаним слов'янсько-тюркським військом Азовського моря у Йордана
злилося в одне, у зв'язку з чим і має місце ця плутанина.

5Ісла — скіф, що служив при дворі Руя та Аттила і неодноразово використовувався для переговорів з римлянами. О.Вельтман виводить ім'я Ісла від Ізяслава.

6Плінта — скіф, тобто слов'янського або готського походження, консул 419 р. Висунувся до вершин влади в чиновницькій ієрархії Східної Римської (Візантійської) імперії завдяки своїм здібностям.

7Аттило —найзнаменитіший із слов'янських Князів "гунського" періоду, найвидатніший військовий та політичний діяч свого часу. Його правління припадає на 434-453 роки. Рік народження невідомий, але найімовірніше десь на початку 5-го століття. До 445 р. розділяв владу зі своїм братом Вледою. Імперія Аттила простягалася від Волги на сході до Рейну на заході, від Балтицького моря на півночі до Дунаю та Північного Кавказу на півдні.
Аттило справив надзвичайно велике враження на сучасників та нащадків. Він став персонажем під іменем Етцеля в германському епосі "Пісня про Нібелунгів" та в скандинавських сагах під іменем Атлі.
Найяскравішу характеристику образу та діям генія Аттила дав Пріск. Людяність, справедливість, простота та великодушність Аттила буквально випирає з усієї його розповіді. Навіть Йордан, що ставився до "гунів" вороже й упереджено, не міг стриматися й характеризував його найяскравішими схвальними епітетами, якими тільки може бути удостоєний імператор. Ось що, зокрема, писав про нього Йордан, вкладаючи свої думки в уста одноплемінників Аттила під час його похорону: "...вони в похоронних співах так згадували його подвиги: "Великий король гунів Аттило, народжений від батька свого Мундзука, володар найсильніших племен! Ти, який з нечуваною доси могутністю один оволодів скіфськими та германськими царствами, який захопленням міст кинув у жах обидві імперії римського світу і, — щоб не була віддана і решта на розграбування — умилостивлений моліннями прийняв щорічну данину. І зі щасливим кінцем завершив усе це, помер не від ворожої рани, не від підступности своїх, але в радощах та веселощах, без відчуття болю, коли плем'я було цілим та неушкодженим. Хто ж прийме це за смерть, коли ніхто помсту за неї не вважає необхідною?"
 
Наші Друзі: Новини Львова