Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 24 жовтня 2019 року
Тексти > Тематики > Історична

Історія Скитії-України ІV-V століття

Переглядів: 29909
Додано: 23.04.2008 Додав: IgS  текстів: 71
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Тут жила дружина Аттила. Мене впустили варвари, що стояли біля дверей. Вона лежала на м'якому ложі; підлога була вистелена шерстяними килимами, по яких ходили. Царицю оточувало багато слуг; служанки, що сиділи навпроти неї на підлозі, вишивали різнокольорові узори на полотняних тканинах, які накидались для прикраси поверх варварського одягу.Наблизившись до цариці, я привітав її, передав подарунки і вийшов.
Я пішов до інших палат, де жив сам Аттило, щоб зачекати, коли вийде Онигісій, бо він там знаходився. Я стояв серед натовпу людей; ніхто мені не заважав, бо я був відомий охороні Аттила та оточуючим його варварам. Велика кількість людей, що наближалися, підняли шум і гамір, який повідомив про вихід Аттила. Він вийшов з палацу, виступав гордо й кидав погляди туди та сюди. Його супроводжував Онигісій. Коли він зупинився перед палацом, до нього почали підходити люди, що мали позови між собою, і отримували його рішення. Потім він повернувся до палацу, де почав приймати варварських послів, що приїхали до нього.
Поки я чекав Онигісія, Ромул, Промут та Роман, що прибули з Італії послами у справі золотих чаш, у присутности констанцієвого супутника Рустиція та Константіола, вихідця із підвладної Аттилу области Пеонії, розпочали зі мною розмови і запитали, чи відпущені ми Аттилом, чи примушені ще залишатися тут. Я сказав, що саме про це хочу запитати в Онигісія і тому чекаю у дворі. Зі свого боку я запитав, чи дав їм Аттило прихильну та дружню відповідь у їхній справі. Вони відповіли, що він рішуче не змінює своєї думки й оголошує війну, якщо йому не вишлють Сільвана або кубки.
Поки ми дивувались безглуздій впертости варвара, посол Ромул, досвідчений у багатьох справах, перервав нашу розмову і сказав, що велике щастя Аттила та могутність, що походить від цього щастя, занадто підносять його самовпевненість, так що він не терпить ніяких справедливих доказів, якщо не визнає їх вигідними для себе. Ніколи нікому з попередніх володарів Скіфії або навіть інших країн не таланило стільки здійснити в такий короткий час. Його володіння сягають над островами в океані, і не лише усіх скіфів, але і римлян змушує він платити собі данину80.
Домагаючись досягти ще більшого над існуючим й збільшити свої володіння, він хоче вирушити навіть у Персію. Коли хтось із присутніх запитав, яким шляхом він може пройти в Персію, Ромул сказав, що Мідія знаходиться не на великій відстані від Скіфії і що уннам відома ця дорога, бо вони вже давно робили походи в Мідію, коли їх батьківщина була охоплена голодом і римляни не чинили їм опору внаслідок іншої війни, що тоді трапилась.
Прийшли тоді в Мідію Васих та Курсих з племені царських скіфів, керівники багаточисельного війська, які пізніше прибули в Рим для встановлення військового союзу81. Про похід вони говорили, що пройшли пустельною країною, переправились через якесь озеро, яке Ромул вважав Меотидою, і через п'ятнадцять днів дороги, переваливши через якісь гори, вступили в Мідію82.
Поки вони спустошували країну набігами, проти них виступило багаточисельне військо персів, які наповнили стрілами розлитий над ними повітряний простір. Зі страху перед небезпекою, що на них насунулась, скіфи повернули назад й перевалили через гори з невеликою здобиччю, бо більшу її частину мідяни відбили. Побоюючись неприятельського переслідування, звернули вони на іншу дорогу, пройшли біля полум'я, що підіймалося з підводної скелі83, а звідти через... днів шляху прибули у свою країну. Так і узнали вони, що Мідія знаходиться не на великій відстані від Скіфії.
"Отже, продовжував Ромул, якщо Аттило захоче піти війною на Мідію, то це не буде для нього важко і дорога буде не довгою, так що він підкорить і мідян, і парфян, і персів та примусить їх платити данину. Військова сила у нього така, що жоден народ не встоїть проти неї". Коли ми молили Бога, щоб Аттило пішов проти персів й повернув проти них зброю, то Константіол зауважив: "Боюсь, що після легкого підкорення Персії Аттило повернеться звідти не приятелем римлян, а володарем їх. Тепер від римлян він отримує золото за його почесне звання, а якщо підкорить парфян, мідян та персів, то не потерпить, щоб римляни привласнювали собі його владу. Він відкрито визнає їх своїми рабами й висуне їм важчі й нестерпніші вимоги".
Почесть, про яку згадав Константіол, полягала у званні римського полководця, яке Аттило прийняв від імператора для прикриття данини, так що вона висилалась йому під назвою столових грошей, які видавались полководцям. Отже, продовжував Константіол, після підкорення мідян, парфян та персів Аттило скине з себе це ім'я, яким римляни хочуть його називати, та звання, яким, на їхню думку, вони виявили йому честь, і змусить їх називати себе замість полководця цезарем. Адже одного разу він вже сказав спересердя, що полководці цезаря є його рабами, а його полководці рівні по чести римським імператорам. Швидко опісля настане і збільшення справжньої його могутности.
Знамення цього дав сам Бог, який відкрив йому меч Орея, що вважається у скіфів священним й почитається ними, як присвячений Богу війни, але ще в давні часи він зник84, а тепер був знову знайдений за допомогою корови.
Кожний з нас хотів сказати що-небудь про справжній стан справ, але в цей час вийшов Онигісій. Ми підійшли до нього і запитали його про наше клопотання. Він спочатку переговорив з деякими варварами, потім доручив мені узнати від Максиміна, кого з людей консульського звання римляни пришлють послом до Аттила. Повернувшись до намету, я доповів, що мені було сказано, і разом з Максиміним домовився про відповідь, яку треба було дати Онигісію. Я повернувся до нього й сказав про бажання римлян, щоб він сам прибув до них для переговорів про непорозуміння, але якщо це неможливо, то імператор призначить посла, якого сам захоче.
Він попросив мене одразу ж покликати Максиміна. а коли той з'явився, повів його до Аттила. Трохи згодом Максимін вийшов і сказав, що варвар вимагає призначити до нього послом або Нома85, або Анатолія, або Сенатора, а іншого, окрім названих осіб, не прийме. На його відповідь, що не гоже, запрошуючи людей в посольство, виставляти їх підозрілими перед імператором. Аттило сказав, що доведеться вирішувати непорозуміння силою зброї, якщо вони не погодяться виконати його бажання.
Коли ми повернулись в намет, прийшов батько Ореста з повідомленням, що Аттило запрошує нас обох на бенкет, який відбудеться о дев'ятій годині дня [15-та година за нашим часом — А.К.]. В зазначений час ми з'явилися на обід разом з послами від західних римлян й зупинились на порозі навпроти Аттила. Виночерпії подали нам по туземному звичаю келих, щоб і ми помолилися перше, ніж сідати. Зробивши це і скуштувавши із кубка, ми підійшли до крісел, на яких треба було сидіти за обідом.
Біля стін кімнати з обох боків стояли стільці. Посередині сидів на ложі Аттило, а позаду стояла інша ложа, за якою декілька східців вели до його постелі, яка була закрита простирадлами та тонкими строкатими запиналами для прикраси, як це роблять елліни та римляни для молодят.
Першим рядом бенкетуючих вважались ті, що сиділи направо від Аттила, а другим — наліво, в якому сиділи і ми, причому вище за нас сидів знатний скіф Веріх. Онигісій сидів на стільці вправо від царського ложа. Навпроти Онигісія, на стільцях, сиділи два сини Аттила, а старший сидів на його ложі, але не близько до батька, а на краю і дивився в землю з поваги до батька.
Коли всі розсілись по порядку, прийшов виночерпій і подав Аттилу кубок вина. Взявши його, він вітав першого в ряду; удостоїний честю вітання, той встав з місця; сідати можна було лише після того, як скуштувавши з келиха або випивши. Аттило віддавав його виночерпію. Коли він сідав, йому виявляли таким же чином честь всі присутні, беручи келихи і після вітання відпиваючи з них. У кожного був один виночерпій, який повинен був входити по порядку після виходу виночерпія Аттила. Після того, як був вшанований такою ж почестю другий гість і наступні, Аттило вшанував і нас на рівні з іншими таким же вітанням за порядком місць. Після того, як всі були вшановані цим вітанням, виночерпії вийшли. Біля столу Аттила були поставлені столи для кожних трьох чи чотирьох гостей, або навіть більшого числа; так що кожний мав можливість брати собі покладену на блюда їжу, не виходячи з ряду сидінь.
Першим увійшов слуга Аттила з тацею, що була з м'ясом, а за ним гостьові служки поставили на столи хліб та закуски. Для решти варварів та для нас була приготована розкішна їжа, сервована на круглих срібних тацях, але Аттилу не подавалось нічого, окрім м'яса на дерев'яній тарілці. І у всьому іншому він виявляв невибагливість: так, наприклад, гостям подавались чарки золоті та срібні, а його келих був дерев'яний. Одяг його також був простий, й нічим не відрізнявся від інших, окрім чистоти; ні меч, що висів збоку, ні перев'язі варварського взуття, ні вуздечко його коня не були прикрашені, як в інших скіфів, золотом, каміннями або якими-небудь іншими цінностями86.
Коли була з'їжена страва, покладена на перших тарелях, ми всі встали, і не сідали на свої крісла до того часу, поки кожен гість попереднім порядком не випив поданий йому повний келих вина, побажавши доброго здоров'я Аттилу. Вшанувавши його таким чином, ми сіли, і на кожний стіл було поставлено друге блюдо з іншою стравою. Коли всі скуштували і цю їжу, то знову встали таким же чином, випили вино і знову сіли.
З настанням вечора були запалені смолоскипи і два варвари, ставши на середину навпроти Аттила, заспівали пісні, в яких вихваляли його перемоги та військову доблесть; учасники пиру дивились на них, і одні захоплювались піснями, інші, згадуючи про війни, підбадьорювались духом, дехто ж, у кого тілесна сила ослабла від часу й дух спонукав до спокою, проливали сльози. Після співу виступив якийсь скіфський блазень [дослівно — пошкоджений розумом скіф] й почав верзти різноманітну нісенітницю, яка всіх насмішила87.
Після нього увійшов маврусієць Зеркон. Едікон переконав його приїхати до Аттила, щоб за його посередництвом отримати назад свою дружину, котру він взяв у варварській землі, знаходячись у тісній дружбі з Владом. Він залишив її в Скіфії, коли Аттило послав його до Аеція як дарунок. Але він обманувся у цих сподівання, бо Аттило розсердився на нього за те, що він повернувся в його землю. На цей раз він прийшов під час пиру і своїм виглядом, одягом, голосом і дивною сумішшю проголошуваних ним слів (він змішував з авсонською унську та готську мови) всіх розважив і у всіх збудив незгасний сміх, окрім Аттила. Останній залишався нерухомим, не змінювався в обличчі і ніяким словом чи вчинком не виявляв своєї прихильности до веселого настрою.
Лише коли наймолодший з його синів, на ймення Ірна, увійшов і став біля нього, він поплескав його по щоці й подивився на нього ніжними очима. Коли я висловив здивування, що він не звертає уваги на інших дітей, а до цього ставиться ласкаво, варвар, що сидів поруч зі мною і розумів по-авсонському, попередивши, щоб я нікому не переказав його слова, пояснив: чаклун напророчив Аттилу, що його рід загине, але буде відновлений цим сином. Поки гості пирували вена .ніч, ми потихеньку вийшли, щоб не дуже довго засиджуватись за випивкою.
Наступного дня ми прийшли до Онигісія і сказали, що нас треба відпустити й не змушувати даремно витрачати час. Він відповів, що і Аттило хоче нас відправити. Трохи згодом він почав радитися з довіреними людьми, як виконати бажання Аттила, й складав листи для передачі імператору. При цьому були присутні писарі та Рустицій, уродженець Верхньої Мезії, що був взятий у полон на війні і завдяки своїй освіті слугував варвару для написання листів.
Коли він вийшов з наради, ми звернулись до нього з проханням про звільнення дружини Сілла та її дітей, що потрапили в неволю при взятті Ратіарія. Він не відмовляв в їхньому звільненні, але хотів відпустити їх за велику суму грошей. Коли ми почали благати його зглянутися над їхньою долею та взяти до уваги їхній минулий добробут, він пішов був до Аттила й відпустив жінку за п'ятсот золотих, а дітей відправив як дарунок імператору.
В цей час і Крека, дружина Аттила, запросила нас пообідати в Адамія, керуючого її справами. Ми прийшли до неї разом з Декількома знатними особами з туземців й зустріли тут щиру гостинність. Адамій вшанував нас ласкавими словами та вишуканою стравою. Кожен із присутніх по скіфській гречности вставав і подавав нам повний келих, обнімав і цілував того, хто випив, потім брав келих назад. Пообіді ми повернулись у наш намет й лягли спати.
Наступного дня Аттило знову запросив нас на учту, і ми знову прийшли до нього й почали бенкетувати. На ложі разом з ним сидів вже не старший син, а Оіварсій, його дядько по батькові. Протягом всього бенкету він ласкаво розмовляв з нами й прохав нас переказати імператору, щоб той дав в дружини Констанцію [що був посланий до нього Аецієм як секретар] жінку, яку обіцяв.
Справа в тому, що Констанцій, який був в імператора Феодосія разом з відправленими від Аттила послами, обіцяв влаштувати непорушний мир римлян зі скіфами на довгий час, якщо імператор дасть йому в дружини багату жінку. Імператор погодився на це й обіцяв віддати за нього дочку Саторніла, що був відомий багатством та знатністю роду. Але цього Саторніла наказала вбити Афінаїда, чи Євдокія88 (вона називалася обома цими іменами).
Привести у виконання обіцянку імператора не допустив Зінон, піднесений до консульського звання, що мав під своєю владою велику рать ісаврів89, з якою він під час війни охороняв Константинополь. Тоді, керуючи військовими силами на Сході, він звільнив цю дівчину з-під охорони й заручив її з одним із своїх наближених, якимсь Руфом.
Констанцій, обманутий у своїх сподіваннях, просив варвара не залишати без помсти нанесену йому образу й дати йому або відняту дівчину, або іншу, яка б принесла віно. Тому-то під час бенкету варвар і доручив Максиміну передати імператору, що Констанцій не мусить бути обманутий у наданому сподіванні, бо цезарю непристойно брехати... Таке доручення дав Аттило, бо Констанцій обіцяв дати йому гроші, якщо йому буде вимовлена дружина з дуже багатих у римлян сімей90.
Через три дні після того нічного бенкету ми були відпущені з пристойними дарами. Разом з нами Аттило послав і Веріха, що сидів вище за нас на бенкеті, мужа з числа знатних і управителя багатьох поселень91 в Скіфії, як посла до імператора, який і раніше був з посольством у римлян.
Ми вирушили в дорогу й зупинились в якомусь селі. Тут був спійманий скіф, що перейшов з римської землі на варварську як вивідувач; Аттило наказав посадити його на кіл. Наступного дня, коли ми проїжджали через інші села, були приведені два чоловіка із скіфських невільників зі зв'язаними позаду руками, що вбили своїх господарів, які володіли ними по праву війни; їх обох розіп'яли на колодах з перекладинами, прив'язавши головами.
Поки ми їхали по Скіфії, Веріх, що супроводжував нас, здавався людиною спокійною та ласкавою. Коли ж переправились через Істр, він почав ставитись до нас вороже через дріб'язкові приводи, що подавали служки. Перш за все він відняв коня, якого раніше подарував Максиміну. Справа в тому, що Аттило наказав всім своїм наближеним виявляти Максиміну люб'язність подарунками, і кожний прислав йому коня, серед них і Веріх. Прийнявши декілька коней, Максимін відправив інших назад, бажаючи поміркованістю показати свою розсудливість. Цього-то коня відняв тепер Веріх, і не хотів ні їхати, ні їсти разом з нами, так що установлені нами у варварській землі зв'язки продовжувались лише до цих пір [тобто, до границі імперії]. Звідси через Філіппополь ми рушили в напрямку до Адріанополя. Зупинившись тут на відпочинок, ми вступили в розмову з Веріхом й попрікнули його за мовчанку, говорячи, що він сердиться на нас без будь-якої нашої вини. Ми заспокоїли його, запросили на частування й рушили далі.
По дорозі зустрілися були ми з Вігілою, що повертався у Скіфію, повідомили дану Аттилом відповідь на наше посольство й рушили далі. По прибутті в Константинополь ми думали, що Веріх змінить гнів на милість; але він залишався вірним своїй дикій натурі, продовжував ворогувати й звинувачував Максиміна у тому, що той немов би у Скіфії говорив, що військові начальники Ареобінд [він же Марціалій, про якого див. вище, на початку.цього уривку] та Аспар92 не користуються повагою у цезаря і ставився до них з презирством, викриваючи їхню варварську легковажність.

10-й уривок (448 р. після Р.Хр.)

Коли Вігіла прибув у ті місця, де в ту пору перебував Аттило, його оточили підготовлені для цього варвари й відібрали гроші, які він віз Едікону. Його самого привели до Аттила й той запитав його, для чого він віз стільки золота? Вігіла сказав, що взяв його із завбачливости про себе та своїх супутників, щоб уникнути зупинки в дорозі від нестачі продовольства або за відсутністю коней чи потрібних для перевозки вантажу в'ючних тварин, які могли б загинути в довгій подорожі. Окрім того, у нього були заготовлені гроші й для викупу полонених, бо багато осіб в римській землі просили його викупити своїх родичів.
На це Аттило сказав: "Ні, мерзенна тварюко (так назвав він Вігілу), ти не уникнеш суду завдяки своїм вигадкам, і не буде у тебе достатньої причини уникнути покарання, бо у тебе грошей більше, ніж потрібно для твоїх розходів, для закупівлі коней і в'ючної худоби та для викупу полонених. Та і я заборонив викупати будь-кого ще тоді, коли ти приїжджав до мене з Максиміном. Сказавши це, він наказав заколоти мечем сина Вігили, що вперше супроводжував тоді його у варварську землю, якщо той негайно не скаже, кому і з якою метою привіз він гроші.
При вигляді юнака, якого вели на смерть, Вігіла залився сльозами і з голосінням закричав, що меч насправді мусить бути занесений на нього, а не на юнака, ні в чому невинного. Нітрохи не забарюючись, він розповів про задумане ним з Едіконом, євнухом та імператором і при цьому невпинно благав, щоб його вбили, а сина відпустили. Аттило, зрозумівши із розповіді Едікона, що Вігіла ні в чому не збрехав, наказав взяти його в кайдани і пригрозив, що не звільнить його до того часу, поки він не пошле сина і принесе йому як викуп за себе ще п'ятдесят ліврів золота. Отак Вігіла залишився в кайданах, а його син повернувся у римську землю93. Потім Аттило послав Ореста та Іслу в Константинополь.

11-Й уривок (449 р. після Р.Хр., 9-й уривок
за Г.Дестунісом)

Вігіла був викритий у злочині проти Аттила. Скіфський цезар відняв у нього сто ліврів посланого євнухом Хрисафієм золота, і відправив Ореста та Іслу негайно в Константинополь. Оресту було наказано повісити собі на шию калитку, в яку Вігіла поклав золото для передачі Едікону, і в такому вигляді
з'явитися перед імператором, показати калитку йому та євнуху і запитати їх: чи впізнають вони її?
Іслі наказано було сказати цезарю усно, що Феодосій народжений від благородного батька; що і він сам, Аттило, гарного походження, і, будучи спадкоємцем батька свого Мундіуха, зберіг благородство в усій своїй чистоті. Феодосій же, напроти, втратив благородство, потрапив до Аттила в рабство тим, що зобов'язався платити йому данину. Отже, він негарно чинить, що, подібно до поганого раба, таємно і підступно кує лихо на того, хто кращий за нього, кого доля зробила його повелителем. Ісла повинен був повідомити, що Аттило не перестане звинувачувати Феодосія в цих проступках проти нього, доки євнух Хрисафій не буде висланий до нього для покарання. З такими вимогами Орест та Ісла прибули в Константинополь.
Трапилось так, що в цей самий час вимагав Хрисафія і Зінон. Максимін переказав Феодосію слова Аттила, що цезарю треба дотримувати даної обіцянки й видати за Констанція відому жінку, яка не могла ж бути одруженою з іншим без його згоди. На думку Аттила, такого треба було або покарати за зухвалий вчинок, або треба думати, що цезар у такому стані, що не може керувати і своїми рабами, проти яких він, Аттило, готовий надати цезарю допомогу, якщо той побажає. Феодосій же в досаді описав у скарбницю майно цієї жінки.

12-й уривок (449 р. після Р.Хр., 10-й уривок
за Г.Дестунісом)

Хрисафія в один і той же час вимагали покарати Аттило та Зінон. Він був у відчаї. Через те, що всі сприяли йому та прохали за нього, то вирішено було відправити до Аттила Анатолія та Нома. Анатолій був начальником імператорської гвардії, він то і затвердив попередню мирну угоду з Аттилом. Ном мав гідність магістра і разом з Анатолієм був зарахований до патриціїв, звання, що перевищувало всі інші. Ном був відправлений разом з Анатолієм не лише внаслідок свого високого звання, але також і тому, що він був прихильний до Хрисафія. При цьому сподівались, що він переможе Аттила своєю щедрістю: він зазвичай не жалів грошей, коли хотів мати успіх у своїх домаганнях.
Отже, Анатолій та Ном були відправлені до Аттила для угамування його гніву та щоб переконати його зберігати мир на встановлених умовах, їм було доручено сказати також, що за Констанція буде віддана інша жінка, знатністю та достатком не нижча за дочку Саторніла, бо остання не бажала цього шлюбу й одружилася з іншим згідно із законом, адже у римлян не дозволено віддавати жінку заміж проти її волі. Євнух послав від себе багато золота варвару, щоб умилостивити його й тим відвести його гнів.

13-й уривок
(449 р. після Р.Х.. 11-й уривок за ГДестунісом, 14-й —за В.Латишевим)

Анатолій та Ном із супутниками переправились через Істр94, доїхали до річки Дренгона [очевидно, та ж сама річка, яка раніше названа Дріконом — А.К.] і вступили у Скіфію. Аттило, із поваги до них, зустріз їх у цій місцевости, щоб не зморювати їх довгою дорогою95.
Спочатку Аттило говорив погордливо, але потім спокусився великою кількістю подарунків, а внаслідок шанобливих промов став лагіднішим. Він поклявся берегти мир на попередніх умовах, вийти з обмеженої Істром римської области і більше не турбувати цезаря через втікачів, якщо тільки римляни не будуть знову приймати до себе інших втікачів. Він відпустив і Вігілу після того, як отримав п'ятдесят ліврів золота, які привіз йому син, що прибув у Скіфію разом із послами. Аттила відпустив без викупу також велику кількість полонених, із поваги до Анатолія та Нома96. Потім він обдарував їх кіньми та звірячими хутрами, якими прикрашаються царські скіфи97, відпустив їх і разом з ними послав Констанція, щоб цезар виконав дану йому обіцянку.
Після повернення посли доповіли цезарю про переговори з Аттилом. З Констанцієм була заручена колишня дружина Арматія, сина римського полководця Плінти, що досягнув консульського звання. Згаданий Арматій був відправлений в Лівію проти авсоріанів98 і отримав над ними перемогу, але потім занедужав і помер. Його дружину, знамениту родом та багатством, цезар переконав одружитися з Констанцієм. Таким чином була припинена ворожнеча з Аттилом. Але Феодосій боявся, щоб Зінон не став домагатися верховної влади.

14-й уривок99 (9-й уривок за В.Латишевим)

Посланий до нього [тобто, до Аттила] Феодосієм молодшим в якости посла Пріск, між іншим, повідомляє наступне. Переправившись через величезні річки, а саме Тісію, Тібісію та Дрікку100, ми прибули на місце, де колись Відікула101, найхоробріший з готів, став жертвою підступности сарматів. Звідти ми невдовзі досягли селища, в якому перебував цар Аттило.
Селище, говорю я, схоже на вельми обширне місто, в якому ми виявили дерев'яні стіни, побудовані з добре струганих дощок, скріплення між якими були так по-мистецьки загладжені, що навіть при уважному розгляді навряд чи можна було б помітити з'єднання дощок [очевидно, це була дерев'яна огорожа, а не стіни — А.К.]. Там було видно простори! бенкетні зали та дуже красиво розташовані портики. Площу оточувала огорожа на величезному протязі, так що сам простір указував на царський двір. Таке було місцеперебування царя Аттила, що володів усією варварською країною. Цьому місцеперебуванню він надавав перевагу перед взятими містами.

15-й уривок (Йордан, 183) (10-й уривок за В.Латишевим; Г.Дестуніс)

Хоч Аттило мав такий характер, що завжди покладався на велику вдачу, але йому надавав ще більшої впевнености знайдений меч Орея, який завжди вважався священним у скіфських царів. Історик Пріск розповідає, що він був віднайдений по такому випадку.
Якийсь пастух побачив, що одна із його корів шкандибала поранена. Не знайшовши причини рани, в тривозі пішов він по кривавим слідам і нарешті прийшов до меча, на який необережно наступила корова. Він викопав меч і негайно відніс його до Аттила. Радісний від такого подарунку, він з властивою бундючністю102 вирішив, що поставлений володарем всього світу і що через меч Орея йому вручена влада в усіх війнах103.

16-й уривок (450 р. після Р.Х., 12-й уривок
за Г.Дестунісом)
;
Коли Аттило узнав, що після смерти Феодосія престол Східно-Римської імперії посів Маркіан [450-457 рр.], і коли його повідомили про те, як обійшлися з Онорією, відправив він послів до імператора західних римлян з вимогою, . щоб їй не було ніякого утиску, бо вона змовлена за нього і що він помститься за неї, якщо вона не отримає престолу104. Східним римлянам він писав, щоб надіслали йому належну данину.
Західні римляни відповіли, що Онорія не може бути видана за нього, бо одружена з іншим чоловіком, престол же їй не випадає, бо верховна влада у римлян належить чоловічій, а не жіночій статі. Східний імператор оголосив, що він не зобов'язаний платити призначеної Феодосієм данини,І і якщо Аттило буде залишатися у спокої, то він вишле йому дари, але якщо буде погрожувати війною, то виведе силу, яка не поступиться його силі105.
Після таких відповідей Аттило був у нерішучости і роздумував, на яку з двох держав напасти. Нарешті він вирішив розв'язати1 війною клубок суперечностей на заході, де повинен був битися не лише з італійцями, але й з готами та франками: з італійцями, щоб отримати Онорію разом з її багатством, а з готами — на догоду Гезеріху106.

17-й уривок (450 р. після Р.Х., 13-й уривок
за Г.Дестунісом)

ї
Приводом до війни Аттила з франками була кончина їхнього правителя та суперечка між синами за престол: старший вирішив триматися союзу з Аттилом, а молодший — з Аецієм107. Ми бачили цього останнього, коли він з'явився в Рим з пропозиціями: на обличчі ще не пробивався пушок; русяве волосся було таке довге, що охоплювало плечі. Аецій усиновив його, щиро обдарував і відправив до імператора для укладення між ними дружби та союзу.
З цієї причини Аттило готувався до походу, а в Італію знову відправив деяких мужів зі свого оточення, вимагаючи видати Онорію. Він стверджував, що вона заручена з ним, і на доказ цього наводив обручку, прислану йому Онорією, яку і відправив з послами як доказ; стверджував, що Валентинівн повинен віддати йому півцарства, бо й Онорія успадкувала від батька владу, що була віднята у неї ненажерливістю її брата. А через те, що західні римляни трималися попередніх думок, не приймали жодного з його приписів, то він ще рішучіше готувався до війни і зібрав велику кількість ратних людей.

18-й уривок (452 р. після Р.Х., 14-й уривок
за Г.Дестунісом)

Аттило вимагав [від Маркіана] визначеної Феодосієм данини, в протилежному разі він погрожував війною. Римляни відповіли, що відправляють до нього посла. В Скитію був відправлений Аполлоній, брат якого одружився із Саторніловою дочкою. Це та сама, яку Феодосій хотів віддати за Констанція, але яку Зінон видав за Руфа. Тоді Руфа вже не було серед живих. Аполлоній, що був приятелем Зінона, отримав звання полководця і був відправлений до Аттила послом.
Він переправився через Істр, але до Аттила не був допущений. Скіфський цезар гнівався на нього за те, що він не привіз данини, яка, як запевняв він, була йому призначена від осіб найповажніших і царського сану достойніших. Отже він, не приймаючи посла, виявив тим самим неповагу і до того, хто його послав.
У цих подіях Аполлоній показав себе людиною з твердим характером. Через те, що Аттило не приймав його як"посла і не хотів з ним говорити, а в той же час вимагав віддати привезені йому від цезаря подарунки, погрожуючи вбити його, якщо їх не видасть, то Аполлоній відповів: "Скіфи не повинні вимагати того, що вони можуть отримати або як подарунок, або як здобич". Цим він хотів сказати, що Аттило отримає або подарунки, якщо прийме його як посла, або здобич, якщо уб'є його і відніме їх. Отже, він повернувся без успіху.

19-й уривок (452 р. після Р.Х., 15-й уривок
за Г.Дестунісом)

Підкоривши Італію, Аттило повернувся додому і оголосив війну та поневолення країни східним римським господарям, бо данина, обіцяна Феодосієм, не була вислана108.

20-й уривок (453 р. після Р.Х., 16-й уривок
за Г.Дестунісом)

Ардавурій, син Аспара, воював із сарацинами [арабами] під Дамаском. Коли полководець Максимін та письменник Пріск прибули туди, то застали його за мирними переговорами з послами сарацинськими.

21-Й уривок (453 р. після Р.Х., 17-й уривок
за Г.Дестунісом)

Влеммії та нуви, переможені римлянами109, відправили до Максиміна послів від обох народів і виявили бажання вести переговори про мир, який зобов'язалися зберігати до того часу, поки Максимін буде залишатися в землі Фіванській. Коли він не погодився на такий термін, то вони запевняли, що поки він буде живим, не піднімуть зброї. Але через те, що він не прийняв і цієї другої умови послів, то був заключений мир на сто років.
Цим мирним договором було обумовлено, що римські військовополонені, взяті в цей набіг та в інші, були відпущені без викупу; щоб захоплені отари були римлянам повернуті, а втрати відшкодовані; щоб для забезпечення миру римлянам були видані знатні заручники; щоб на основі давнього звичаю влемміям та нувам не заборонявся проїзд в храм Ізіди, причому керувати річковим судном, на якому перевозиться статуя богині, довірялось єгиптянам. Ці іноземці в призначений час перевозять статую Ізіди у свій край, і після допиту її відвозять назад на острів.
Максимін вважав за найкраще скріпити договір у Фільському храмі110, і послав туди своїх довірених. Туди ж прибули й посли влеміїв та нувів, які й заключили мир на цьому острові. Взаємні умови були написані, заручники видані (всі із володарів або їхніх синів, чого ніколи не було у цій війні, діти нувів та влемміїв не були ще заручниками у римлян). Але в цей самий час Максимін занедужав і помер. Коли ж варвари узнали про його смерть, то відбили заручників й спустошили країну111-112.

22-й уривок (456 р. після Р.Х., 18-й уривок
за Г.Дестунісом)

Авіт царював у Римі, коли Гезеріх пограбував це місто. Маркіан, імператор східних римлян, відправив посольство до цього правителя вандалів з вимогою, щоб той не робив нападів на Італію і повернув взятих в полон жінок царського роду, дружину Валентиніана та її дочок. Посли повернулись без успіху. Гезеріх не виконав вимог Маркіана і не хотів звільняти тих жінок.
Маркіан послав до нього інші листи з послом Блідою, який був епіскопом однієї з Гезеріхом єресі, бо і вандали християнського віросповідання. Прибувши в Лівію, Вліда переконався, що Гезеріх не має наміру виконувати вимогу Маркіана, почав говорити йому сміливо й запевняти, що не буде йому щастя, якщо він, підносячись теперішнім успіхом, не звільнить полонених царівен, й тим змусить імператора східних римлян підняти проти нього зброю. Але ні сумирність попередніх промов, ні погрози не могли схилити Гезеріха до поміркованих дій. І Вліда був відпущений без успіху113.
Гезеріх послав війська в Сицілію та найближчу до неї Італію і спустошував їх. Авіт, цезар західних римлян, також відправив до Гезеріха посольство, нагадав йому про заключений колись мирний договір й оголосив, що змушений буде готуватися до війни власними силами та за допомогою союзників, якщо Гезеріх не буде його виконувати. І в той же час відправив він патриція Рекимера з військом.

23-й уривок
(456р. після Р.Х., 19-й уривок за Г.Дестунісом; 25-й уривок за В.Латишевим)

Римляни прийшли в Колхіду й розпочали війну з лазами114. Потім римське військо повернуло геть115, і царедворці почали готуватися до нової війни, обговорюючи питання про те, чи йти війську колишнім шляхом, чи через Вірменію, що межує з Перською землею, попередньо через посольство схиливши на свій бік парфянського монарха, їм здавалось, що скрутно проїхати морем в неприступні місця, бо в Колхіді не було гаваней. Говаз116 зі свого боку також відправив посольство до парфян і до римського [візантійського] імператора. З огляду на війну, що виникла з уннами, прозваними кидарітами117, парфянський монарх відхилив прохання лазів.

24-й уривок
 
Наші Друзі: Новини Львова