Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 21 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Повість

Постукай у моє вікно :

Важко писати об'яви!

Переглядів: 5192
Додано: 19.07.2007 Додав: Dauphin  текстів: 33
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
<
1
>

Важко писати об'яви!

— За тобою що, вовки женуться? — спитала мама, відкриваючи мені двері. — У тебе ж є ключі. Чи ти загубив їх?
Ні, не загубив, а просто забув про них.
— Де в_о_н_о?! — гукнув я.
— Хто “воно”? — здивувалася мама.
— Граченя!
— Де ж йому бути: сидить і кашу наминає, — посміхнулась мама, коли зрозуміла причину мого хвилювання. — Мий руки та сідай обідати. Заразом поговоримо, бо я скоро йду.
Я вимив руки, плеснув холодною водою в обличчя — так розпашівся! — і поспішив до мами.
— Бач, куди вилізло! — кивнула мама на карниз. Я глянув на вікно й побачив, що граченя сидить під самісінькою стелею і спокійно чистить своє чорне, аж металеве, пір'я.
— Привіт! — гукнув я до нього.
Граченя кинуло чиститись, повело на мене оком і радісно зойкнуло:
— Кр-ри-и!
На його мові це, мабуть, означало: “Привіт! Я за тобою скучило”.
— Якщо воно так галасуватиме, — невдоволено зауважила мама, — ми всі поглухнемо.
— Мамочко, — запевнив я, — це воно просто за мною скучило. А насправді воно дуже спокійне!
— Сідай, борщ охолоне, — перебила мама й сіла навпроти мене. — Отже, — почала вона урочисто, — ми з татом вирішили...
— Мамочко, люба! — вигукнув я, та мама обірвала мій запал:
— Я не скінчила! Так от, ми його лишаєм, але при одній умові: доглядатимеш його ти сам...
Я знов одкрив рота — запевнити, що кращої умови й не придумати, — але мама строго підняла палець, і я став слухати далі.
— ...І, звичайно, щоб це не позначалось на уроках. Одне зауваження — і...
— Жодного! — не втерпів-таки я. — Жодного зауваження від сьогодні! Зараз побачиш...
Я вискочив із-за столу й вибіг у коридор, де стояв мій портфель.
— Як ти гадаєш, мамо, що це? — гордо простягнув я мамі щоденника.
— Ой! — тільки й сказала мама, наче не вірила очам своїм. — П'ятірка! З літератури! Дай я тебе поцілую, дитинко!
Знов — “дитинка”! Але я вдав, ніби не чув, і повис у мами на шиї.
— Отже, домовились, — сказала мама, коли нарешті звільнилась од моїх обіймів. — І щоб ми з татом не нагадували про твої обов'язки. Ти відповідаєш за життя птаха. Не забувай про це. Все!
Яке хороше слово — “все”! Кращого я, мабуть, і не чув. Зрозуміло, я доглядатиму його, бо знаю, що п_о_т_р_і_б_е_н граченяті! От тільки крила... Сказати мамі чи ні?
— Мам, — нерішуче почав я, бо мама вже стояла перед дзеркалом, а в такі хвилини її краще не турбувати, — послухай, будь ласка!
— Хіба ми не домовились? — озирнулась мама.
— Так, але, знаєш, у граченяти... крила підрізані.
— То що? — не зрозуміла мама.
— А те, що воно в_ж_е ч_и_є_с_ь!
— Справді, — здивувалась мама. — Як я не помітила?! Значить, воно від когось утекло. Що ж, доведеться повернути. Звичайно, коли хазяїн відшукається. А ти зроби ось що... — Мама на мить задумалась і закінчила: — Напиши об'яву та повісь на парадні двері. З такими крилами здалеку не прилетиш. Отже, коли в нього хтось є, то він живе в нашому будинку. Все!..
Мама, як завжди, мала рацію!
Я поплентав до своєї кімнати, взяв ручку, аркуш паперу і сів писати об'яву.
Писав я майже годину. Треба було добряче помізкувати, щоб вийшло якнайкраще, без помилок. Врешті-решт я написав таке:
----------------------------------------------------------------
Об'ява
Товариші громадяни! Від кого в_т_е_к_л_о граченя, просимо звертатися до кв. № 50 (8-й поверх), телефон: 263-11-57. Спитати Почепцова Юрка.
Дякую за увагу!
----------------------------------------------------------------
Здається, вийшло непогано. Все на місці, як у школі вчили. Навіть поверх назвав, щоб не шукали довго (краще б зовсім не шукали!). Та над усе мені подобалось: “...від кого в_т_е_к_л_о граченя...”. Слово “втекло” я навмисно підкреслив. Може, хазяїну стане соромно, що граченя від нього в_т_е_к_л_о, і він за ним не прийде. Адже з дому тікають, коли там страшенно погано!..
Я знов переглянув об'яву й пішов чіпляти її.


 
Наші Друзі: Новини Львова