Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 08 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Поезія

Із книги «Танець вогню»

Переглядів: 10386
Додано: 13.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
і по рукоятку в кавун увігнав свою злість.


Заплющеними очима

Бачити в тобі те,
чого не бачать інші.
Бачити тебе так,
як бачив у ніч безсонну
Мону Лізу Леонардо да Вінчі
або Рафаель Сікстинську Мадонну.

Друге життя тобі дати
і, зоставшись на мольберті
вдалу копію з тебе,
мати єдину потребу –
широко заплющеними очима
до самої смерті
дивитися на твій образ
і мучитися без тебе.

***
Тепер ти молодий, а був іще молодшим.
І мед тобі тоді здавався ще солодшим.
І молодість лилась недограним вином.
І роль коханця грав ти під її вікном.

Й вона через вікно, як стрімголов у воду,
вистрибувала в ніч, в оту нічну свободу.
І в жилах кров текла, не знаючи плотин.
І юна її плоть зі всіх своїх клітин

таких дзвінких пташок на волю випускала,
що ними ніч тобі співала, мов “Ла Скала”.
І мокнув у росі зім’ятий твій піджак.
Й годинник твій ішов, здавалося, навспак.

І де вона тепер, ота роса, яку ти
з гіркого полину, з солодкої цикути,
з любистку, з лободи, зі всяких інших трав
зім’ятим піджаком, як мед бджола, збирав?

***
Горіли струни, кров горіла.
Горіли крила підошов.
Винова дама говорила,
що недаремно я прийшов.

Горіла усмішка лукаво.
Горіла в погляді свіча.
І осміляло, і лякало
смагляве полум’я плеча.

Горіли квіти на спідниці.
Горів гостинець, а над ним –
смертельні коні, наче птиці,
вогнем горіли вороним!

...Вогонь циганського весілля
давно затих, та довго ще
в повітрі музика висіла,
як дим од вогнища.

***
По залізних дахах
в голубім перегоні
продзвеніли дощі,
мов підковами коні.

Блискавиці шабель
оголив ескадрон –
кров річок та озер
затопила ґудрон.

Грім іржання стиха –
даленіє кіннота.
На електрод роти
сіли сохнути ноти.

Вітер з горел півнів
мідні звуки вийма.
Та ще ринва співа,
мов похідна сурма.

І стоїть у сльозах
біля нашої хати
яблуневий садок,
мов лоша яблукате.

Кількоро миттєвостей дитинства

1. Весняна пригода
Як заграла в небі галь,
затремтіла дальня даль.
А зима – візьми та в сльози:
стало дуже себе жаль.

По наплакала калюж –
і світ за очі чимдуж.
А горобчик горобчисі
каже: “Стріха – наче душ!”

Каже кіт собі: “Мур-мур,
красота без кучугур!”
Коли бачить: перед носом
на кущі сидить снігур.

Підкрадається як слід,
Придивляється як слід.
“Здрастуй, - каже, - рукавичко!
А я думав: ти – обід...”

2. Небилиця
Йшла корова по струні...
Вибачайте, по стерні.

Йшла корова до води...
Вибачайте, не туди.

А туди, де татко
припинав телятко.
 
Наші Друзі: Новини Львова