Тексти
>
Жанри
>
Поезія
Із книги «Танець вогню»
І гірчили чужі слова їм.
І не ждали їх дальні люди
і ненавиділи навзаєм.
І блукання таке по світу
дуже схожим було на зраду.
І було їх, як того цвіту,
що за вітром летить із саду.
І сміялися нетямущо
як не москви з них, то стамбули.
І мовчали вони, тому що
всі важливі слова забули.
І шукали вони причину
того болю, що знову й знову
повертав їх на батьківщину,
як забуті слова – у мову.
* * *
Характер війни з вітряками –
загальнонаціональний.
На кого не глянеш – лицар
у донкіхотівських латах,
борець за свободу, чий розмір
прямопропорціональний
розмірам просвітків
не тільки в тюремних ґратах.
Метальники миттєвостей
Загострені ножі оці
метають без оглядки:
майбутній час – межи очі,
Минулий – між лопатки.
Проводи
Підводиться з колін
трава непереможна.
А біль,
котрий в душі судилося нести,
вже так закам’янів,
що нині з нього можна
тесати для могил
надгробки і хрести.
Процес
Стогне простір, привалений часом.
І залізом посвистує смерть.
І провалюється під пегасом
ненадійна повітряна твердь.
Божевільне бажання літати
з небосхилу сповзає в ковил.
І надходять нові експонати
у музей ампутованих крил.
Світ під слідством розколеться навпіл,
і до справи долучать знавці
об аорту затуплений скальпель
у сліпого хірурга в руці.
І не стане ні кращим, ні гіршим
це прозове життя, у якім
суд відмовиться вірити віршам –
найчеснішим лжесвідкам твоїм.
* * *
Безлюдне церковне подвір’я.
Ішов. Зупинився. Стоїш.
Ворушиться ангельське пір’я
з воронячим навпереміш.
І зло тебе не пожаліло,
і не обминуло добро.
Стоїш – то поглянеш на біле,
то глянеш на чорне перо.
І раптом червоне побачиш
між ними – і ледь не заплачеш.
Нахилишся, камінь візьмеш,
ворон із паркана зженеш.
І ворон зловіщо закряче.
І в серці поглибшає щем.
І ангел у небі заплаче,
і сльози, пролившись дощем,
пір’їну від кровлі сполощуть
на тихій долоні твоїй.
І грішники матимуть прощу
за муки в юдолі земній.
І скупане золото бризне
із купола церкви на світ.
І над видноколом повисне
веселка, мов арка воріт.
Це в рай, а чи в пекло ворота?
...Стоїш – а тонка позолота
стікає і кане в пісок.
Стоїш – а в паркані навпроти
рожевою піною з рота
іде крізь штахети бузок.
Стоїш і спиваєш очима
беззахисний промінь, що блима
між листям на мокрім вікні,
немовби то неопалима
горить купина вдалині.
Хронікальні кадри
Мураха солдатик червоного кольору лізе
в червоному від крові траву і маскується в ній.
Над шляхом до храму із свистом літає залізо.
Чорноземля. Суглинок. Попіл. Іржа. Перегній.
***