Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 28 травня 2020 року
Тексти > Жанри > Поезія

Поезії

Переглядів: 13467
Додано: 30.04.2011 Додав: 小説  текстів: 16336
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: www.ukrlib.com
Алішер Навої
ПОЕЗІЇ

Перекладач: Микола Бажан



Фархад і Шірін. Розділи з поеми



Про те, як Фархад бився зі змієм


Звільнив вітрець од диму ночі світ,
Звела скарбниця ранку срібний щит,

З печери ночі сонце ізійшло,
Мов з пащі змія огняне жало.

Тоді Фархад, потоки сліз ллючи,
Омився весь в цім чистому ключі

І став усі поради мудреця
Виконувати ревно до кінця:

Лицем сумирно до землі приник
І господу молився мандрівник,

Благаючи, щоб дав ласкавий бог
Зазнати врешті щастя перемог,

А після, впавши батькові до ніг,
Просив його, щоб батько допоміг,

Щоб захист він йому в молитві дав,
Благословення сину в битві дав.

Роздер хакан1 від горя шати враз
І весь нарід почав ридати враз.

Фархад прощення від царя благав,-
Не від царя! - від всіх вояцьких лав.

Так заридали і війська, і шах,
Що гук ішов луною в небесах.

Як цар зірок, царевич став ясний,
Його скакун - немов небесний змій;

Так бойовою зброєю укрив
Він стан стрункий, що й сонця блиск затьмив.

Поклавсь на божу оборону він,
Погнав коня навстріч дракону він,

А хан, узрівши, що рушає син.
Помчав за ним з вояцтвом навздогін.

І ось Фархад відчув з страшних ознак,
Що в лігво змія мчить його румак:

Долина чорна, як густа смола.
Як пітьма ночі, перед ним лягла.

Як день розлуки, як одвічна тьма,
Як смертний час, була вона німа.-

Це степ, мов світ розлуки і жалів,
Од подиху зміїного чорнів.

У попелі зашпортувався кінь,
Бо попіл вкрив пустельну далечінь,-

Від куряви цієї чорним став
Гнідий скакун, коли до змія мчав.

Смердючий вітер овівав цей край,-
Від цього вітру пеклом став би рай.

Він вибивав людей з останніх сил,
Аж падав дехто із коня у пил;

Та міцно зціпив зуби шахзаде2
І ляком серце не пойняв тверде.

Коли печера змія віддалік
Вже завиднілась,- він звернув в цей бік.

Як змій почув ворожий дух людей,-
Ударило списом житло смертей.

І виповз грізно із печери змій,
Немов біда, що шле небес борвій.

Як полум'я пекельне - гнів його,
Як дим пекельний - кожен звив його;

Він, дихаючи, вивергав огні
Й палили землю іскри ці страшні;

Він подихом розпаленим своїм
Видмухував густий ядучий дим,

Який вгортав, мов хмара, небозвід.
А іскри - наче блискавиці бід.

Печера - повна диму і жари,
Неначе змій був надрами гори,-

І, справді, як гора, здимався він,
Хоч, як потік, весь хвилювався він.

Сам - як гора, а голова - як дзьоб,-
Ним камінь бить страховище могло б,-

А очі так горіли в голові,
Немов фонтани з нафти вогневі,

А ніздрі, наче труби, він розкрив,
Як діри труб для нафтових огнів!
 
Наші Друзі: Новини Львова