Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 21 січня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Панахида по людству

Переглядів: 2848
Додано: 04.08.2012 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
АКАХІТО ООНІСІ

ПАНАХИДА ПО ЛЮДСТВУ

— Вставайте! Вставайте! Сьома година, вставайте!..
Я прокинувся від Пронизливого металевого голосу автомобільного
гучномовця. Ще не зовсім отямившись від сну, якусь хвилину я лел<ав,
гадаючи, кому це заманулося саме в неділю будити мене вдосвіта. Але
тут погляд мій набрів на стінний календар: 1 липня 1990 року. Сон з
мене мов рукою зняло. Сьогодні — день іспитів для шестирічних дітей,
а отже, і для нашого сина Такеру.
Я похапцем одягнувся, хлюпнув води на обличчя і ввійшов до їдаль-
ні. Там уже були дружина і Такеру:
— Доброго ранку, — мовив я до обох. Але відповів мені тільки Та-
керу:
— Доброго ранку, тату.
Дружина мовчала, втупивши очі в підлогу. Я її розумів. Але приму-
сив себе сісти до столу. Такеру здавався незворушним.
— Як ти себе почуваєш? — спробував я заговорити до нього.
— Ого! Витримаю!
Я зрозумів, що син таки нервує.
Сніданок ми скінчили в цілковитій тиші. Час було йти — іспиіи роз-
починаються о десятій. Я знав, що запізнюватись не можна і сказав си-
нові:
— То що, Такеру, рушимо помаленьку?
І тут дружина не витримала:
— Постривай, — скрикнула вона. — Скажи мені — Такеру витри-
має іспит? Правда ж, витримає? Ми все зробили, ми все зробили, що
могли... З двох років запрошували додому репетиторів, у три роки відда-
ли до Школи вдосконалення розумових здібностей, та ще й до Школи
підвищення інтелекту водили, з чотирьох років — Такеру відвідує оздо-
ровчу гімнастику, курси з розвитку фізичної витривалості, курси з трену-
вання рухливості. А заняття з компьютером... То що ж іще?!
— Ну чого ти скиглиш? Хоча б сьогодні стрималася! Ходімо, сину.
Я вивів Такеру на вулицю. Кожна зайва хвилина перебування вдо-
ма оберталась на нестерпні муки.
у повітряному автобусі, до якого ми сіли з Такеру, було повнісінь-»
ко батьків і дітей. Усі їхали на іспити.
Це вже десятий рік, як у світі заведено такі іспити. їм підлягають
усі діти, яким на перше липня виповнилося шість років. Винятків не іс-
нує ні для кого. Витримує ж ці іспити менше третини дітей.
я дивився на людей, що їхали разом з нами в автобусі: деякі з шес-
тирічних дітей витяглися так, що були навіть вищі за своїх батьків. Це
й зрозуміло. Дітей, що не доросли до 160 сантиметрів, неминуче відсію-
ють на першому ж іспиті з фізичного розвитку. Такеру, слава богу, цей
іспит нічим не загрожує. Проти нас сидів хлопчик, не менш як сто вісім-
десят сантиметрів заввишки. Либонь, батьки його використовували сти-
мулятори на кшталт препарату Паркінсона, хоча й відомо, що подібні
засоби можуть погано позначитися на розумових здібностях дитини. Тим-
то ми й не давали їх Такеру.
Автобус зупинився біля екзаменаційного майданчика, і всі вийшли.
В префектурі «С», де мешкає моя сім'я, майже тридцять тисяч шестиліт-
ніх дітей, отже, іспити відбуватимуться по групах, водночас на шести
майданчиках. На першому, куди пройшли ми з Такеру, мало зібратися
п'ять тисяч триста четверо дітей.
Провівши Такеру, я здав асистентові перепустку на іспити і замість
неї одержав портативний монітор. По телевізору я бачитиму, як Такеру
складає іспити. Нічого не сказавши один одному, ми розлучилися з си-
ном. Я швидко пройшов до зали чекання і прикипів до екрана.
На першому майданчику вже почалася перевірка стану внутрішніх
органів, органів відчуття і загального фізичного розвитку. Зріст Такеру
— рівно сто шістдесят сантиметрів, загартовувати ми його почали ще з
пелюшок, тому я майже не хвилювався за перший етап.
Тим часом монітор показував хід обстеження. Трансляцію вели ком-
п'ютери. Номер Такеру був один з останніх. Кілька дітей, що не доросли
й до ста п'ятдесяти сантиметрів, уже відсіялися. Зрештою це було відо-
мо заздалегідь — такі кволі й маленькі діти не мають права на існуван-
ня, їх негайно вибраковують і відправляють під лазер.
У залі чекання то тут, то там гаснуть монітори, чуються безутішні
зойки батьків, діти яких, не витримавши іспиту, навіки щезають, зітнуті
лезом лазерного проміння.
Такеру успішно пройшов медичну перевірку. Але я усвідомлював,
що найстрашніше — попереду.
На величезному екрані з'явилися наслідки першого етапу перевірки:
відсіяно чотириста двадцять п'ять дітей — майже вісім процентів від за-
гальної кількості.
Починався другий етап — перевірка на рухливість, швидкість, ви-
тривалість. Одинадцять аспектів випробувань, крізь які мусить пройти
кожна дитина. Іспит на витривалість — п'ятихвилинний біг з граничним
навантаженням—відбувався, зокрема, так: над глибокою ямою змонтова-
ний був спеціальний пристрій; щось на зразок стрічки конвейєра, по якій
і мусила бігти дитина, не маючи права ні спіткнутися, ні послизнутися,
ні знесилитись. Найменша похибка — і тіло невдахи, розпадаючись на
шматки, летить на безконечно далеке дно.
Такеру чудово пробіг цю шалену стрічку. І от він уже на одному з
трьох загороджених, мов арена для бою биків, майданчиків серед двад-
цяти подібних до нього хлопчиків і дівчаток. На дітей випускають
двадцять автомобілів з автоматичним управлінням. П'ять хвилин надре-
акції, надрухливості, надшвидкості. Переможці — всі, хто виживе. Я ди-
вився на екран монітора і думав, що легше було б дивитися картини
пекла.
Одна, друга, третя дитина щезає під колесами. За дві хвилини під-
лога стає червона від закривавлених шин. Покалічені, кульгаючі постаті
у відчаї метушаться в загороді. Спливаючи кров'ю, скоцюрблені по кут-
ках істоти покірно очікують смерті...
Минуло п'ять хвилин, тих, що вижили, вивели з арени, підлога авто-
матично перекинулась на 180 градусів і в загороду завели групу Такеру.
Я молився майже вголос. Це випробування мені здавалося найстрашні-
шим і майже непосильним.
Пролунав дзвоник, і машини рушили. Я не відриваючись стежив за
екраном. Молодець Такеру! О-о-о! Небезпечний момент. Дуже добре! Та
тікай же, звертай, звертай!!! Зачепило... чи ні?.. Такеру черкнуло по но-
зі... Тримайся, тримайся, рухайся...
Відбувшись незначною раною, Такеру все-таки пройшов цей етап.
Бувало при легкому пораненні, в залежності від суми балів, набраних
на третьому іспиті, дитину зараховували до розряду «особливих випад-
ків», і екзамени вважалися складеними. Боже, хоча б так сталося!
Після другого етапу число учасників різко зменшилося, лишилося
3285 дітей. Одразу ж почався третій етап — перевірка розумових здіб-
ностей, артистизму, творчої активності, художньої майстерності і загаль-
ноосвітнього рівня. Діти сідають за персональні екзаменаційні пульти і
відповідають на запитання. З першого тесту треба набрати не менше 120
балів. На попередній перевірці, що провадилась у Школі підвищення ін-
телекту, Такеру набрав 139 балів. Та й взагалі я майже не хвилювався
за цей етап. Власне, лишилося найлегше.
Такеру мусив протягом години правильно відповісти на 90 із 100 по-
ставлених йому автоматом запитань, це означало б, що іспит для шести-
літніх він витримав. За цей етап ми не хвилювалися, але мимоволі бла-
гав потай сина — витримай, прошу тебе, витримай!
Екран показав мені рішуче обличчя Такеру, що приступив до роботи.
Однак, хвилин через сорок, хлопець помітно стомився. Уповільни-
 
Наші Друзі: Новини Львова