Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 05 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Оповідання  ::  Тексти > Тематики > Фантастика

Прізвище на «С»

Переглядів: 7960
Додано: 12.04.2008 Додав: Didpanas  текстів: 213
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Сканував: Didpanas Джерело: А. Азімов, Кінець Вічності. К. Дніпро, 1990
Айзек Азімов
Прізвище на «С»

------------
Spell My Name with an S, 1958

А. Азімов, Кінець Вічності. К. Дніпро, 1990
© Український переклад. А. В. Онишко, 1990.
------------

Маршалл Зебатинський відчував себе дурнем. Йому ввижалося, ніби чиїсь очі дивляться на нього крізь немите вітринне скло, крізь щілини в дерев'яній перегородці — очі стежать за ним. Зебатинський уже не покладався ні на старий одяг, витягнутий з хтозна-яких часів, ні на загнуті вниз криси капелюха, якого він ніколи раніше не носив, ні на залишені в футлярі окуляри.
Він відчував себе дурнем, а це поглиблювало зморшки на чолі і робило обличчя трохи блідішим, чим у пізній молодості не легковажать. І нізащо на світі Зебатинський не зміг би пояснити, з якої це рації він, ядерний фізик, навідує нумеролога. (Ніколи, думалося йому, ніколи!) Чорт! І самому собі не зміг би він пояснити. Ну хіба що тим, що піддався на умовляння дружини.
Нумеролог сидів за благеньким столом, купленим, здається, уже не з перших рук. Жодний стіл так не знищиться, маючи лише одного господаря. Майже те саме можна було сказати і про одяг нумеролога. Нумеролог, невеличкий на зріст, пронизував Зебатинського чорними очицями, сяйливими і жвавими.
— У моїй клієнтурі, докторе Зебатинський, ще не траплялося фізика,— сказав він.
Зебатинський спалахнув рум'янцем.
— Ви ж розумієте — візит конфіденційний.
Нумеролог посміхнувся так, аж зламалися зморшки в куточках його губів і нап'ялася шкіра на підборідді.
— Всі мої справи конфіденційні.
— Вважаю за свій обов'язок про дещо вас попередити. Я не вірю в нумерологію і не гадаю, що почну в неї вірити. Якщо це має для вас значення, то кажіть одразу,— заявив Зебатинський.
— Що ж вас сюди привело?
— Моя дружина вважає, що у вас щось таки, може, й є. Я прийшов, бо пообіцяв їй,— він знизав плечима, і відчуття власного глупства у нього ще більше загострилося.
— І чого ж ви шукаєте? Грошей? Довголіття? Безпеки? Чого?
Зебатинський розмірковував: що ж мені, зрештою, сказати? Що мені тридцять чотири і що мені нічого не світить?
— Я хочу успіху. Визнання,— нарешті сформулював він.
— Кращої роботи?
— Іншої роботи. Іншого характеру роботи. Тепер я лише частина команди, яка працює за наказом. Команди! Тільки до команди зводиться суть державних досліджень. Ти — скрипаль, загублений у симфонічному оркестрі.
— А ви хочете виступати соло?
— Я хочу вийти з команди і ввійти до... до себе...— Зебатинський відчув себе піднесено, майже просвітлено, просто розповідаючи про свої відчуття якійсь іншій людині, а не лише своїй дружині.— Двадцять п'ять років тому з моїми знаннями і з моїми здібностями я отримав би роботу на одній з перших атомних електростанцій. Сьогодні я керував би однією з них або ж очолював чисто дослідницьку лабораторію десь в університеті. А, починаючи в наш час, ким я буду через двадцять п'ять років? Ніким. Тим самим членом команди. Все так само ганятиму свої два відсотки м'яча. Я потопаю в безіменному натовпі фізиків-ядерників, а мені хочеться місця на суходолі, якщо ви мене розумієте.
Нумеролог звільна кивнув головою.
— Ви, сподіваюся, збагнули, докторе Зебатинський, що я не гарантую успіху?
Зебатинський попри брак віри відчув разючу гіркоту розчарування.
— Не гарантуєте? Що ж тоді в біса ви гарантуєте?
— Поліпшення ймовірності. Моя праця має статистичний характер. Оскільки ви маєте діло з атомами, то я сподіваюся, що вам зрозумілі закони статистики.
— А вам? — в'їдливо запитав фізик.
— Безперечно, я математик і працюю за математичними законами. Я кажу так не для того, щоб підвищити гонорар. Він стандартний. П'ятдесят доларів. Але ви вчений і краще за інших моїх клієнтів зможете оцінити характер моєї роботи. Я навіть радий нагоді вам пояснити.
— Може, не треба, якщо ви не заперечуєте,— відмовився від пояснень Зебатинський.— Немає рації розповідати мені про числові значення літер, їхній містичний зміст і таке інше. Я не вважаю це за математику. Давайте ближче до справи.
— Отже, ви сподіваєтеся від мене допомоги,— уточнив нумеролог,— з умовою, що я не морочитиму вам голови балачками про дурну, антинаукову основу способу, яким я вам допоможу. Чи не так?
— Нехай буде так.
— Одначе вам усе ще здається, що я нумеролог, і тут ви помиляєтеся. Мені зручніше так себе називати, щоб не присікувалась поліція і щоб мене не турбували,— чоловічок сухо хихикнув,— психіатри. Я — математик. Чесний математик.
Зебатинський посміхнувся.
— Я конструюю електронні обчислювальні машини,— вів далі нумеролог,— для дослідження ймовірностей майбутнього.
— Даруйте?
— Звучить для вас ще гірше, ніж нумерологія? Чому? Маючи доволі інформації та комп'ютер, здатний виконувати доволі операцій за одиницю часу, майбутнє можна передбачати, принаймні у рамках імовірностей. Коли ви розраховуєте траєкторію ракети, щоб поцілити в ракету-супротивник, то хіба ви не передбачаєте те саме майбутнє? Ракета і ракета-супротивник не зіткнуться, якщо майбутнє передбачено неправильно. Я роблю те саме. А що мені доводиться працювати з більшою кількістю змінних, то мої результати мають менший ступінь певності.
— Ви хочете сказати, що передбачите моє майбутнє?
— Дуже наближено. Припустімо, я візьму замовлення. У вашому випадку я модифікую інформацію лише зміною прізвища, та й годі. Цю модифіковану одиницю інформації я введу в оперативну програму. Далі перевірю інші модифікації прізвища. Я досліджу кожне вирахуване модифіковане майбутнє і доберу таке, що показує більший ступінь належного вам визнання проти визнання, яке вам судилося б за існуючих умов. Або ні, давайте я сформулюю інакше. Я відшукаю для вас майбутнє, де ймовірність адекватного визнання вища, ніж його ймовірність у вашому наявному майбутньому.
— А чому, власне, міняти прізвище?
— З кількох причин це єдина зміна, до якої я вдаюся. По-перше, це проста зміна. Врешті-решт, якщо я вдаюся до значної зміни або ж до кількох змін, то постає стільки змінних величин, що я вже неспроможний інтерпретувати наслідок. Мій комп'ютер усе ще недосконалий. По-друге, це реальна зміна. Я ж не можу змінити ваш зріст, чи не так? Або колір очей, або темперамент. По-третє, це значуща зміна. Прізвища дуже промовисті для людей. Нарешті, по-четверте, це поширена зміна, до якої щодня вдаються різні люди.
— А що, коли ви не відшукаєте кращого майбутнього? — запитав Зебатинський.
— На такий ризик вам доведеться погодитися. Гірше, мій друже, не стане.
— Не вірю я у все це.— Зебатинський знічено глянув на чоловічка.— Я швидше повірив би в нумерологію.
— Я сподіваюся,— нумеролог зітхнув,— що така людина, як ви, почуватиме себе зручніше, знаючи правду. Мені хочеться вам допомогти, а для вас ще багато дечого можна зробити. А маючи мене за нумеролога, ви б не виконали моїх порад. Відкриваючи вам правду, я сподівався, що ви погодитеся прийняти мою допомогу.
— Якщо ви вмієте передбачати майбутнє...— почав Зебатинський.
— То чому я не найбагатша людина на світі? Так? Але ж я багатий — у мене є все, що мені потрібно. Вам хочеться визнання, а мені — щоб мені дали спокій. Я роблю свою справу. Мене ніхто не тривожить. Уже цим я мільярдер. На прожиття мені потрібно небагато грошей, і я їх отримую від таких, як ви. Допомагати людям — чудове заняття. Воно, сказав би, мабуть, психіатр, дає мені відчуття влади, а також задовольняє моє «я». Так ви, отже, хочете, щоб я вам допоміг?
— Скільки ви сказали?
— П'ятдесят доларів. Від вас ще вимагатиметься значна кількість інформації біографічного характеру. Ось тут, щоб полегшити вам завдання, я підготував анкету. Боюся, що вона трохи довгувата. Однак, якщо до кінця тижня ви надішлете її поштою, то відповідь буде готова...— він відкопилив нижню губу і наморщив лоба, підраховуючи про себе,— двадцятого числа наступного місяця.
— П'ять тижнів? Так довго?
— У мене, мій друже, є ще інша робота і ще інші клієнти. Коли б я був шахраєм, то зробив би набагато швидше. Ну то як, ви погоджуєтесь?
— Гаразд, погоджуюсь.— Зебатинський встав.— Так, як ми домовлялись,— конфіденційно.
— Неодмінно! Анкету з вашою інформацією, після того як я назву необхідну зміну, отримаєте назад. І гарантую вам, що ніколи більше нею не скористаюся.
У дверях ядерний фізик зупинився.
— А ви не боїтеся, що я декому повідомлю, що ви не нумеролог?
— Хто вам, мій друже, повірить? — Нумеролог заперечливо похитав головою.— Навіть якщо припустити, що у вас з'явиться бажання будь-кому розповісти про свій візит.

Двадцятого числа Маршалл Зебатинський стояв перед дверима з облупленою фарбою, скоса позираючи на вітрину. Просто до скла була прихилена невеличка карточка з невиразним і ледь розбірливим через пилюку написом «Нумеролог».
Зебатинський кинув оком досередини з потаємною надією, що там уже хтось є, отже, у нього буде причина повернути назад, відмовившись від свого хисткого наміру, й податися додому.
Вже кілька разів він намагався всю цю справу викинути з голови. Довго не міг примусити себе сісти і заповнити анкету. Писалося марудно. Неймовірною дурістю вважав він вписувати імена друзів, вартість будинку, чи були у його дружини викидні, а якщо були, то коли. Таке він пропускав.
Але й відмовитися від заміру Зебатинський також не міг себе примусити. Кожного вечора щось тягнуло його повертатися до писання.
Причиною, мабуть, була думка про комп'ютер, думка про кляту зухвалість чоловічка, який вдавав, що у нього є комп'ютер. Спокуса розвінчати брехню і подивитися, що з цього вийде, виявилася врешті-решт нездоланною.
І от він відіслав заповнену анкету звичайною поштою, наклеївши на конверт, який не захотів навіть зважити, марки на дев'ять центів. Якщо завернуть, думав він, то більше не надсилатиму.
Листа не завернули.
Отже, він зазирнув у приміщення, і там було порожньо. Зебатинському нічого іншого не залишалося, як зайти.
Дзеленькнув дзвіночок.
Вийшов старий нумеролог, відхиливши дверну портьєру.
— Так? А! Доктор Зебатинський!
— Ви мене пам'ятаєте? — Зебатинський попробував усміхнутися.
— Ну звичайно!
— І що ж мені судилося?
Нумеролог потер одна об одну долоні вузлуватих рук.
— Спочатку, сер, є маленьке питання...
— Маленьке питання гонорару?
— Роботу я виконав, сер. Я заробив свої гроші.
Зебатинський не сперечався. Заплатити він був готовий. Якщо вже зайшло так далеко, то було б дурістю відступати через гроші. Він відрахував п'ять десятидоларових банкнотів і посунув їх через конторку.
— Вистачить?
Нумеролог повільно перерахував гроші, а потім засунув їх у шухляду для готівки.
— Ваш випадок вельми цікавий,— почав він.— Я радив би вам змінити прізвище на Себатинський.
— Себа... як по буквах?
— Перша «ес», Себатинський.
Зебатинський обурено витріщився на нумеролога.
— Ви пропонуєте замінити першу літеру? Поміняти «З» на «С»? І це все?
— Цього досить. Якщо заміни адекватні, то менша заміна гарантує більшу ймовірність успіху.
— Але як може заміна літери на будь-що вплинути?
— А як може впливати будь-яке ім'я? — м'яко запитав нумеролог.— Я не можу пояснити. Якийсь вплив є, ось і все, що можу сказати. Я ж застерігав, що не гарантую результатів. Звичайно, якщо ви не бажаєте міняти, то залишіть все, як було. Але в цьому випадку гонорару я не повертаю.
— Що ж мені робити? — запитав Зебатинський.— Просто казати всім, що моє прізвище починається на «С»?
— Проконсультуйтеся з адвокатом, якщо дозволите дати вам пораду. Змініть своє прізвище офіційно. Адвокат допоможе залагодити деякі формальності.
— І скільки треба чекати? Я маю на увазі, щоб мої справи пішли на краще?
— Звідки я можу знати? Може, ніколи. Може, завтра.
— Але ж ви бачили майбутнє. Ви стверджуєте, що бачили його.
— Не як у кришталевій кулі. Ні-ні, докторе Зебатинський. Із свого комп'ютера я отримую лише набір закодованих даних. Я можу зачитати вам імовірності, але картинок я там не бачив.
Зебатинський повернувся і швидкою ходою подався геть. П'ятдесят доларів за заміну літери! П'ятдесят доларів за Себатинського! Господи, що за прізвище! Гірше, ніж Зебатинський!

Ще один місяць минув, поки він набрався відваги піти до адвоката і нарешті таки подався до нього.
Він переконував себе, що завжди зможе повернути своє прізвище назад.
Треба спробувати, умовляв він себе.
Зрештою, в бісову душу, законом це не заборонено!

Аркуш за аркушем Генрі Бранд переглядав папку призвичаєним оком людини, яка провела у Безпеці вже чотирнадцять років. Йому не потрібно було вчитуватись у кожне слово. Будь-що підозріле само стрибнуло б із сторінки і штрикнуло в око.
— Як на мене, то цей чоловік ніби чистий,— сказав він. Сам Генрі Бранд також виглядав чистим: м'яке округле черевце, рожеве і щойно умите обличчя. Здавалося, ніби тривалий контакт з усім діапазоном людських прогрішень — від можливої необізнаності до можливої державної зради — виробив у нього звичку до частого вмивання.
Лейтенант Альберт Квінсі, який приніс папку, був молодий і сповнений відповідальності за своє звання офіцера Безпеки на Генфордській станції.
— Але чому тоді Себатинський?— домагався він.
— Чому б і ні?
— Тому що ніякого сенсу. Зебатинський — прізвище іншомовне, і якби мене так звали, то я сам його поміняв би. Але міняв би на щось англосакське. Якби Зебатинський так зробив, то це було б зрозуміло і я навіть не звернув би уваги. Але яка рація міняти «З» на «С»? Я гадаю, що ми повинні з'ясувати першопричину.
— А в нього безпосередньо хтось питався?
— Аякже! Звичайно, під виглядом буденної розмови. Я подбав про це заздалегідь. Він відговорюється лише тим, що йому набридло бути останнім у списках! [1]
— Таке трапляється, чи не так, лейтенанте?
— Трапляється, але чому тоді прізвище не змінити на Сендз або Сміт, якщо йому так закортіло «С»? А коли вже набридло «З», то чому не бути до кінця послідовним і не пересунутись на початок алфавіту? Чому б тоді, скажімо, не... м-м-м... Ааронс?
— Не надто англосакське,— пробурмотів Бранд. Потім додав: — Але йому нічого не закинеш. Незалежно від наших підозр щодо зміни прізвища, для звинувачення цього замало.
Лейтенант Квінсі не міг приховати розчарування.
— Признайтеся, лейтенанте,— допитувався Бранд,— вас наче щось таке непокоїть? Щось на думці, якась версія, якась заковика? Що саме?
Лейтенант спохмурнів. Його світлі брови звелися докупи, а губи стислися.
— Добре, хай йому чорти, сер, ця людина — росіянин.
— Аж ніяк! — заперечив Бранд.— Він американець у третьому поколінні.
 
Наші Друзі: Новини Львова